ГоловнаПолітика

Політики зі сцени Майдану: чому не кожен зміг вийти на біс

21 листопада виповнюється рівно дев’ять років із дня, коли розпочався Майдан. Саме тоді в українців був серйозний запит на свободу, євроінтеграцію і на те, щоб відбулися важливі реформи. Тоді був і досі залишається величезний запит на правосуддя.

Більшість політиків зі сцени Майдану не втримали владу, оскільки не змогли задовольнити ключові запити суспільства на незворотні зміни і невідворотність покарання.

І тут, з одного боку, є суттєвий плюс — українці, на відміну від росіян, регулярно змінюють владу, коли вона не працює якісно. З іншого боку, лідери кожного нового політичного проєкту думають, що саме їхня партія таки втримається при владі. Через цю самовпевненість, доступ до ресурсів і корупцію запровадження змін гальмується. А політики втрачають владу.

До річниці подій на Майдані Рух ЧЕСНО проаналізував, від чого насправді залежав успіх політичних проєктів і політиків Майдану. Від тих самих критеріїв залежить і те, як довго протримаються ті політики, які сьогодні, під час війни, мають ситуативно високий рейтинг.

Фото: ЧЕСНО

Посада президента і запит на зміни

Запит на правосуддя був одним із ключових у 2014 році. Під час Майдану загинула Небесна сотня. Виконавці, як і організатори, досі не покарані. У центрі Європи вбивали мирних громадян.

“Встановлення публічного контролю за призначенням і діяльністю суддів і створення системи їхнього автономного функціонування, незалежного від законодавчої та виконавчої гілок влади”, — йшлося у програмі Петра Порошенка.

Ті, хто тоді готував “антимайдан” і команду на місцях для підтримки військ окупанта, страждав хіба що від уваги громадян, які приходили з зеленкою, борошном, кефіром. 

Фото: надано ЧЕСНО

Як зазначили наші колеги з DEJURE: “Судова реформа стала прокляттям Порошенка”.

Коли громадяни шукають правосуддя в кефірі та зеленці, це ключовий маркер того, що система не спрацювала щодо державних зрадників. Не працює вона і зараз, коли Шуфрич і його проросійські колеги з ОПЗЖ залишаються в парламенті. Українське підпілля працює ефективніше, ніж судова система, і команді президента Зеленського є над чим задуматися.

Фото: ЧЕСНО

У політика при владі є спокуса не створювати якісну судову систему як інструмент, бо діє його політична воля. Це тимчасове ручне управління. А коли тебе не переобрали, ти в опозиції, так хотілося б мати незалежний інструмент. Але твій наступник думає так само, як і ти, коли був при владі.

Порошенко обіцяв у своїй програмі, що докладе всіх зусиль, щоб “відбулися дострокові парламентські вибори суто на пропорційній основі за відкритими списками”. Як і Зеленський, на старті Порошенко мав у парламенті більшість. Це була коаліційна більшість, яка пообіцяла імплементувати низку важливих політик. Тобто голоси для зміни законів були. Не було політичної волі. Була просто гра з виборцем: пообіцяю що хочете — і не виконаю.

І у 2014, і у 2019 році парламент обирався за закритими партійними списками. Навіть команда Володимира Зеленського, який під час перших промов з трибуни обіцяв відкриті списки, не провела виборів за відкритою системою. На місцевих виборах “cлуги народу” зробили “привідкриті” списки. Але швидко зрозуміли, що і такий варіант може завадити партіям самим визначати, хто отримає мандат, і порушили дискурс про повернення мажоритарки. Тобто тієї системи, яка дозволяє торгувати округами. Історія повторюється один в один.

Фото: ЧЕСНО

Команда Зеленського повторює помилки, які робила свого часу команда Порошенка. У команду брали колишніх “регіоналів” і давали їм перефарбуватися, сподіваючись на сітки голосів виборців. Ці самі “регіонали” мають чималий досвід у схемах і добре знають, що таке безкарність.

Іноді такі дії мали руйнівний ефект. Так, Порошенко призначив головою Переяславської РДА колишнього “регіонала” Юрія Клименка, який разом з генералом ФСБ Костянтином Затуліним і держзрадником Олегом Царьовим святкував Переяславську раду і дружбу з РФ. Після такого кадрового призначення осередок БПП не витримав і саморозпустився.

У команді “Слуги народу” політичну франшизу на виборах монетизував підсанкційний нардеп Олександр Дубінський. Ексрегіонал Анатолій Федорук благополучно став мером від партії “Слуга народу”. Він, до речі, під час Майдану відмовився вийти з Партії регіонів.

Фото: ЧЕСНО

Звісно, журналісти публікували не одне розслідування щодо корупції на найвищому рівні за часів Порошенка. Тепер є такі розслідування щодо команди Зеленського.

От і виходить, що за допомогою українців можна хоч виграти відразу в першому турі, хоч набрати рекордні 73% у другому, але на наступних виборах доведеться мати справу все з тими самими українцями. Якщо наш ціннісний запит не закритий, виборці скажуть своє слово.

Через дев’ять років після Майдану Порошенко є простим народним депутатом України. Це вдруге в нас президент після програних виборів пішов у парламент “рядовим”. Першим був Леонід Кравчук. 

Але президент — це не просто політична одиниця, це, по суті, лідер команди.

І про жодну партію обох президентів не можна сказати, що вона якісно розбудовується. А що сильніші партії, то вагоміша їхня роль. 

Тому для зміцнення політичної системи кожна партія має працювати дуже якісно, а лідери цих партій — думати про те, який ціннісний запит народу вони готові закрити.

Долі ключових нардепів-майданівців

Другу посаду в країні після подій на Майдані отримав лідер “Народного фронту” Арсеній Яценюк. Він очолив Кабмін, який називав “урядом камікадзе”.

Фото: nfront.org.ua

До того, як він обійняв цю посаду, роль прем’єра в політичній системі країни була надзвичайно важливою. Це крісло ставало плацдармом для президентства Леоніда Кучми, Віктора Ющенка, Віктора Януковича. Кілька спроб стати президенткою робила і колишня прем’єрка Юлія Тимошенко — утім невдало.

Стара система, яка мала низький рівень політичної культури, дозволяла міністрам поєднувати роботу у виконавчій владі і мандат нардепа. Відповідно, навіть після відставки урядовець міг залишатися в політичній системі й користуватися увагою ЗМІ. Але часи змінилися. 

Після Майдану роль очільника виконавчої влади стала суттєво меншою. Яценюк очолював Кабмін недовго — до 2016 року. По суті, те саме відбулося й після перемоги Зеленського. Кабмін очолив Олексій Гончарук. Час роботи його уряду, що позиціонувався як молода команда реформаторів, став найкоротшим в історії України.

Після Яценюка Кабмін очолив Володимир Гройсман. Він почав готувати собі плацдарм на парламентські вибори і створювати власний політичний проєкт, але успіху не мав. Команда Зеленського врахувала ризики з конкурентами з боку Кабміну і поставила Дениса Шмигаля, який не проявляє такої суб’єктності в медійному полі, як його попередники.

Щодо Яценюка, то його повернення в політику у 2019 році було просто нереальним, хоча він і робив такі спроби. Проєкт “Народний фронт”, який після Майдану виграв вибори до парламенту, пішов на дно. І це ще один дуже важливий знак для всіх політиків, які хочуть втриматися в системі. Окрім технологів, які створюють патріотичний бренд, треба постійно думати над якісним партійним будівництвом.

З когорти майданівців-“нарфронтівців” до парламенту цього скликання вдалося потрапити Андрію Парубію. Комендант Самооборони Майдану і спікер парламенту став другим номером у списку колишніх союзників — БПП (“Європейська солідарність”).

Фото: Михайло Палінчак

Після Майдану громадський сектор вимагав від парламенту і спікера важливої трансформації — введення сенсорної кнопки. Саме вона могла б запобігти порушенню Конституції і спинити кнопкодавство в парламенті. Саме кнопкодавство ставило під питання легітимність рішень Верховної Ради.

Починаючи роботу, кожна коаліція чудово розуміє, що з часом усі вони, навіть моно-, розвалюються і голосів бракує. Тому влада, яка прийшла після Революції Гідності, до останнього тягнула із сенсорною кнопкою, яка була в залі з 2008 року. І вирішила “подарувати” її своїм політичним конкурентам. Якраз на початок каденції.

Фото: ЧЕСНО

І тут, як і з Виборчим кодексом, “слуги народу” діяли так само, як “Європейська солідарність”. Вони чудово розуміли, чому конкуренти залишають їм такий “подарунок”, та ігнорували будь-які заклики Руху ЧЕСНО запустити сенсорну кнопку. Наступник Парубія, спікер Дмитро Разумков озвучував низку причин. І от у 2021 році нарешті вдалося її запустити.

Насправді мало хто розуміє, яка системна зміна відбулася в роботі парламенту і як це змінює його сприйняття в умовах воєнного стану. Коли не транслюють засідання, ні в кого не виникає питання, чи дійсно народні депутати голосують самі, а не 20 нардепів бігають по рядах і голосують за всіх. Ми позбавили ворога нашої держави можливості навіть натякати на це громадянам України.

І якщо тоді тривала боротьба за сенсорну кнопку, то зараз від спікера чекають ще одного дуже важливого кроку, який дещо гальмується. Президія законодавчого органу країни мала б лобіювати усунення з зали народних депутатів ОПЗЖ. А натомість ми бачимо, як спікер Руслан Стефанчук пояснює, чому неможливо позбавити мандатів представників уже забороненої партії.

Фото: facebook/Ruslan Stefanchuk

Якби було бажання почати боротьбу з ОПЗЖ, для початку можна було б винести постанову на голосування і зняти з посади голови комітету з питань свободи слова фігуранта Реєстру держзрадників Нестора Шуфрича. Але що в Парубія із сенсорною кнопкою, що у Стефанчука з ОПЗЖ ціль одна — мати резерв голосів для прийняття рішень.

Ми зацікавлені в тому, щоб парламент як інституція був сильним. А ті, хто нівелює цінності Революції Гідності, можуть потім подивитися на свій рейтинг. І дуже цікаво, чи захотів би хтось із них узяти мажоритарний округ, а не тепленьке місце в закритому списку партії. 

Як Кличко втримався в Києві?

Віталій Кличко — єдиний з майданівських політиків, який досі зберіг свою посаду. Його спортивне минуле і світова впізнаваність допомагають і конвертуються в електоральну підтримку. Кличка тричі переобрали мером. Наразі він має хитку більшість у раді.

Насправді перемогти, коли ти мер, значно легше, ніж утримати найвищі посади в центральній владі. Результати місцевих виборів засвідчили, що майже всі мери обласних центрів були переобрані. 

Фото: ЧЕСНО

Саме тому народні депутати йшли з парламенту в мерське крісло, зокрема Борис Філатов та Ігор Колихаєв. Це дає місцевим командам мерів доступ до бюджету і стабільну впізнаваність.

Вибори в обласних центрах були для партій “Слуга народу” та ЄС провальними, бо ці проєкти робили ставку не на розвиток осередків і команд, а на перемогу в центральній владі.

Фото: ЧЕСНО

Саме тому Кличко, який є головою Асоціації міст, зробив спробу об’єднати мерів обласних центрів в один політичний проєкт, але вона була невдалою.

Щоправда, попри те, що мерів переобирають, втримати владу в Києві завжди важче, ніж в обласному центрі.

У 2019 році після перемоги Зеленського в Київраді виникла політична криза, оскільки рада не збиралася і не приймала рішення. “Слуги народу”, зважаючи на свій рейтинг, думали про дострокові вибори мера Києва. Ба більше, парламент планував розділити повноваження мера і голови КМДА.

Кличко згодом публічно заявив, що команда Володимира Зеленського намагається підпорядкувати його двом людям — Олександрові Ткаченку та забудовнику Андрію Вавришу. Проте за три роки нічого не змінилося — і Кличко втримав позиції.

Постмайданівський період до 2019 року був єдиним, коли в мера Києва не було політичного конфлікту з Банковою. Це пов’язано з тим, що Кличко очолював партію БПП, що завдало суттєвого удару по розвитку партії УДАР. А так між Банковою та мером столиці в часи Кучми й Януковича постійно був відкритий конфлікт. 

Це відбувається з кількох причин. По-перше, Банкова розцінює Кличка як потенційного конкурента на виборах. Інша, суто прагматична — бажання партії влади отримати доступ до найбільшого міського бюджету країни. А це майже 70 млрд гривень.

Фото: Макс Требухов

Посада мера Києва стратегічно важлива для всіх українців, бо коли у 2014 році замість мера столиці рішення приймав призначенець Банкової Олександр Попов, то стався розгін Майдану — і мітингувальникам довелося боротися з центральною владою, де були державні зрадники, сам на сам.

Якщо зупинити шкідливе рішення на рівні парламенту вдається після реакції G7, то Кличка рятує на посаді те, що він і його команда можуть оцінювати медіаризики. Так, нещодавно вдалося заблокувати рішення Київради щодо забудови київських валів або дати фінансування на купівлю комунального банку. Але, на жаль, розголос спрацьовує не завжди. 

Так, рішення створити військове меморіальне кладовище на Лисій горі, яке було прийнято без обговорень з киянами, однозначно може стати в майбутньому мінусом для міської влади. Саме тому мешканці столиці збирають підписи під петицією, щоб ініціювати відповідне обговорення й обрати інше місце. 

Одна з найбільших загроз для розвитку Києва — це зв’язки команди Кличка із забудовниками. Якщо міський голова не зможе відмежуватися від них і більш якісно підбирати команду, репутаційні ризики будуть невідворотними і Банкова цим неодмінно скористається. А на виборах це має велике значення.

Громадяни України довели політикам, що за невиконання ціннісних обіцянок вони можуть викидати політиків з політичної системи. І після 2022 року, коли почалася повномасштабна війна, запит на справедливість і виконання ціннісних обіцянок лише зріс. 

Після перемоги обов’язково будуть вибори і Рух ЧЕСНО чітко скомунікує виборцям, хто і як виконував волю народу і щодо боротьби з держзрадниками, і щодо боротьби з недоброчесними забудовниками. Зрештою, все зведеться до якісної судової реформи і реформи правоохоронної системи. Бо люди хочуть бачити, що за злочини настає відповідальність. 

Ірина Федорів, Рух "Чесно"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram