Після децентралізації влада на місцях розпорошилася в хорошому сенсі. Тепер не існує регіональних “намісників”, які могли б “здати” ворогу ту чи іншу область. Кожна громада в нашій державі має чіткі проукраїнські позиції і не збирається поступатися окупантам. Тому навіть за умови захоплення обласних центрів росіяни не зможуть втримати контроль над територіями громад.
Це найкраще демонструє приклад Херсонщини, яка нині, на жаль, майже вся тимчасово окупована, включно з її обласним центром – Херсоном. Попри це, росіянам не вдається встановити адміністративний контроль над громадами регіону. Місцева влада дала чітко зрозуміти загарбникам, що зраджувати Батьківщину ніхто не збирається. Таку саму позицію мають і громади, які зараз відчувають на собі весь гніт окупації. Потужні хвилі мітингів проходять по всій Херсонщині. У Херсоні, Генічеську, Новоолексіївці, Новотроїцькому, Каховці, Новій Каховці, Скадовську, десятках сіл і селищ громадяни ледь не щодня виходять заявити росіянам, що тут їх ніхто не чекає.
Схоже відбувається і в інших громадах України, які безпосередньо прийняли на себе військовий удар окупантів. Так, на вимогу росіян здати їм сусіднє до Києва місто Ірпінь мер Олександр Маркушин заявив: “Мене дивує, що ці потвори досі не зрозуміли – Ірпінь не здається, Ірпінь не продається, Ірпінь б'ється! Роблю окупантам зустрічну публічну пропозицію – протягом 24 годин покинути територію Ірпінської громади та зберегти життя та здоров'я кількох тисяч російських солдатів-строковиків”.
Мери та місцеві депутати – реальні лідери громад в Україні
Ще до повномасштабної війни з Росією рівень довіри до місцевої влади серед громадян був одним з найвищих серед інших інституцій у нашій державі. Після 24 лютого ця довіра могла тільки укріпитися, оскільки місцева влада стала ще ближчою до людей. Нині голови та місцеві депутати є справжніми лідерами у своїх громадах. Це зрозуміли окупанти – почали викрадати і катувати голів громад і місцевих депутатів, щоб останні співпрацювали з ними.
Проте навіть попри загрозу життю і здоров’ю, місцеві управлінці не збираються капітулювати. Ми добре пам’ятаємо викрадення мера Мелітополя Івана Федорова, мера Скадовська Олександра Яковлєва, мера Дніпрорудного Євгена Матвеєва та вбивство селищного голови Гостомеля Юрія Прилипка. Таких випадків уже кілька десятків, але потрібного росіянам результату вони не дають: метод російського терору в українських громадах не працює.
Звісно, поряд із самовідданими та патріотичними місцевими політиками є й ті, що готові зрадити. Наприклад, у тимчасово окупованому Енергодарі місцевий депутат від "ОПЗЖ" Андрій Шевчик заявив, що створив “раду самоорганізації міста”, й оголосив себе її керівником. А в Мелітополі місцева депутатка від "Опоблоку" Галина Данильченко назвала себе “мером” і почала співпрацювати з окупантами.
Проте не слід надто серйозно це сприймати – таких політиків-колаборантів меншість, і кожного з них суворо покарає наша держава під час війни чи по її закінченню. Нещодавно нардепи прийняли ряд законів, що посилюють кримінальну відповідальність за колабораціонізм. Тепер на державних зрадників чекає позбавлення волі строком від 10 до 12 років.
Громади виборюють перемогу в тилу
Місцева влада проявляє себе якнайкраще не лише на лінії фронту чи тимчасово окупованих територіях, а й далеко від активних воєнних дій. І стосується це і малих громад, і великих міст. Тут йдеться про все – від допомоги нашим Збройним силам до гостинного прийняття внутрішньо переміщених осіб (ВПО).
Так, невелика Войнилівська селищна територіальна громада Івано-Франківської області вже прийняла 460 ВПО. Усіх переселенців безкоштовно годують тричі на день, видають одяг, необхідні засоби гігієни, солодощі тощо. На запитання, де розселяють людей, голова громади Мар’яна Масляк відповіла: “Людей розселили у нашій медичній школі. Ми її обладнали максимально під проживання, тобто люди сплять на ліжках, а не на підлозі. Маємо матраци, подушки, ковдри, постільну білизну, бойлер з теплою водою, обладнали душ. Також місцеві жителі беруть переселенців у свої приватні будинки, двокімнатні квартири. Усіх дуже адекватно прийняли”.
Громада невпинно працює над тим, щоб допомогти і переселенцям, і ЗСУ. За словами голови Войнилівської громади, “люди допомагають, збирають необхідне і на армію, і на переселенців. У селі люди приносять що можуть: молоко, картоплю, пускають до себе помитися, якщо душ не працює. А якщо у військовій частині або теробороні щось потрібно терміново, наприклад ліки, то ми кидаємо клич, одразу закриваємо потребу і веземо все хлопцям”.
На Волині, де ситуація більш напружена через загрозу нападу Білорусі з півночі, органи місцевого самоврядування (ОМС) спільно з ЗСУ, теробороною та поліцією готуються давати відсіч загарбникам. Юрій Боснюк, секретар Любешівської селищної ради, розповідає, що в роботі ОМС усе змінилося після того, як Росія повномасштабно влізла на територію України. Проте місцева влада продовжує працювати: “Ми прикордонна громада. Від нашого селища до кордону напряму лише 20 км. Звичайно, напружено, але ми готові дати відсіч. У роботі все змінилося. Наша громада, як і всі громади України, переорієнтувала свою роботу на захист нашої Батьківщини. Відповідно, більшість рішень, які приймаємо, мають оборонний характер. Також приймаємо програми підтримки військових формувань, виділяємо кошти на покращення матеріально-технічної бази”.
Попри можливу небезпеку, Любешів також приймає у себе переселенців. Наразі кількість зареєстрованих ВПО в громаді – 325 осіб. Здебільшого їдуть люди з Київської та Харківської областей. Дехто розглядає громаду як транзитний шлях за кордон, а ті, хто почуває себе в безпеці, лишаються. За словами секретаря ради, переселенцям допомагають як тільки можуть: “Ми промоніторили всі вільні житлові будинки в громаді для розміщення тимчасово переміщених осіб. Таких будинків більш як 500. Тому готові приймати ще людей. Наразі намагаємось створити комфортні умови, щоб люди могли спокійно жити. Також готуємо проєкт “мобільної валізки”, надаємо всі необхідні послуги. ЦНАП працює. Магазини, аптеки та лікарні теж працюють у звичному режимі”.
Ніхто не лишається осторонь
Що більша громада, то вище відповідальність на себе бере місцева влада. Звичайно, для цього вона має більше можливостей. Так, упродовж останнього місяця через Хмельницький проїхали транзитом понад 125 тисяч громадян. Майже 26 тисяч осіб лишилися у громаді на довготривале проживання. Розселяють громадян цілодобово та безкоштовно в закладах освіти міської ради, волонтерських центрах, гуртожитках навчальних закладів, готелях тощо.
Загалом у Хмельницькому, як і в інших громадах, намагаються створити для переселенців комфортні умови проживання та забезпечити їм усі інфраструктурні потреби. Так, заступник мера Хмельницького Михайло Кривак зазначає, що першочерговими завданнями для влади стали прийняття ВПО, забезпечення їх безкоштовним харчуванням, одягом, необхідною медичною та психологічною допомогою і працевлаштуванням. Також створено штаб допомоги вимушеним переселенцям, а самі мешканці та бізнес масово долучилися до створення волонтерських центрів.
За словами заступника мера Хмельницького, "уся Хмельницька громада з розумінням та співчуттям ставиться до вимушених переселенців. Майже кожен мешканець громади долучився до перерахування коштів на благодійні рахунки. Багато працюють у волонтерських центрах, допомагають готувати їжу для військових і переселенців. Для ЗСУ і тероборони ми збираємо гуманітарні вантажі та надаємо допомогу. Також Хмельницька міська рада готова долучатися і до державної програми побудови нового житла переселенцям”.
Чому місцеве самоврядування залишається надважливим в умовах війни?
Деякі експерти та народні депутати ставлять під сумнів функціонування місцевого самоврядування в умовах воєнного стану. Дехто наполягає на тому, що ОМС слід узагалі розігнати на час війни, а нардепи вже ухвалили законопроєкт №7153 (від “Слуги народу”), який здебільшого обмежує діяльність ОМС. Аргументують це тим, що начебто ОМС у воєнний час неефективні.
З одного боку, законодавці наділили голів громад, де не ведуться бойові дії, правом одноосібно приймати рішення. Зокрема, це можуть бути рішення про зміну бюджету громади, утворення нових виконавчих органів у місцевій раді, управління комунальним майном і підприємствами громади тощо. Також громади зможуть оперативно ухвалювати будь-які рішення, оскільки ВРУ призупинила дію окремих правових норм на час воєнного стану.
З іншого боку, всі рішення місцевої влади підлягають постійному нагляду з боку військової адміністрації. Це означає, що голови громад стають залежними від керівників військових адміністрацій. Навіть більше: якщо голова громади не буде слухняно виконувати всі вказівки військової адміністрації, то місцеве самоврядування в громаді просто розженуть. А замість нього в населених пунктах утворять локальні військові адміністрації.
Вочевидь, місцеве самоврядування не всесильне. Щоб здобути перемогу у війні з Росією, вся влада в нашій державі має працювати спільно, злагоджено та чітко. Безперечно, без прямої взаємодії та співпраці з органами державної влади ОМС не можуть самостійно дати відсіч ворогу. Але вони і не мають таких повноважень.
Для цього на час воєнного стану утворили військове командування та згадані вище військові адміністрації на рівні районів та областей. Вони замінили собою довоєнні районні й обласні державні адміністрації. Їхнє головне завдання наразі – керівництво у сфері оборони, громадської безпеки і порядку на території відповідних районів та областей України.
Насправді ж ОМС дуже успішно співпрацюють з військовими адміністраціями. Вони чітко виконують покладені на них завдання та обов’язки і спільним фронтом б’ють ворога. Прикладом можуть слугувати слова секретаря Любешівської селищної ради Юрія Боснюка: “Ми дуже тісно співпрацюємо з військовою адміністрацією. Слава богу, у нас усе налагоджено. Зв’язок чудовий, виконуємо всі команди, які надходять. Усі адекватні: нас чують, і ми чуємо. Відповідно, ми організовано та швидко виконуємо всі команди з підготовки, організації та забезпечення захисту нашої держави”.
Тому звинувачення ОМС у їхній недієвості чи неефективності є безпідставними. Ми всі добре бачимо, як працюють місцеві управлінці в різних громадах. Як вони разом з громадянами в тилу і на фронті чинять опір імперській Росії. За місяць повномасштабної війни місцеве самоврядування успішно пройшло перевірку кредиту довіри, який надали їм громадяни та державні інституції.
Може здатися, що вісім років роботи нових ОМС – це багато. Але насправді це тільки початок шляху становлення нашої сильної та демократичної держави. Ми бачили, якими швидкими темпами розвивалося місцеве самоврядування до повномасштабної війни, як воно наростило свою фінансову спроможність і почало ефективно врядувати в громадах. Цей рух ОМС продовжують і в час війни. Тому можемо тільки уявити, наскільки успішними будуть подальші кроки ОМС після нашої спільної перемоги над ворогом.
