За його словами, іноді встановити особу за ДНК неможливо з об’єктивних причин, наприклад, коли у зниклого немає близьких родичів, або вони залишилися на тимчасово окупованих територіях.
«У нас були випадки, коли ми розуміємо, що по ДНК ми б не провели цю ідентифікацію, тому що немає рідних, або рідні всі залишились на окупованій території. Іноді тут є лише дружина, а дітей немає. Тому реконструкція татуювань пришвидшує процес», — зазначив Добросердов.
Він пояснив, що фахівці використовують методики, які дозволяють виявити татуювання навіть тоді, коли тіло перебуває у важкому стані. Після цього зображення порівнюють із фотографіями, які надають родини, або з фото з відкритих джерел, де видно відповідне татуювання.
При цьому з міркувань етики фотографії тіл не публікують. Натомість спеціалісти створюють ескізи татуювань, які можуть допомогти рідним впізнати людину.
За словами Добросердова, ці ескізи публікують у спеціалізованих спільнотах для родин зниклих безвісти, зокрема у Telegram-каналах із великою аудиторією.
«Ми залучили спеціалістів, які малюють ескізи. Родини, коли впізнають татуювання, телефонують, надають фотографії, після чого наші фахівці збирають інформацію і передають її слідчим», — розповів він.
Якщо татуювання справді належить зниклій людині, у Міністерство внутрішніх справ України організовують комунікацію між слідчим та родиною для подальшої перевірки інформації.
Водночас Добросердов зазначив, що частина татуювань може бути досить поширеною — наприклад, вибраною з каталогу тату-салону, тому експерти обов’язково перевіряють такі збіги, щоб уникнути помилок.
«Наша задача — перевірити, чи це не емоційна реакція, а дійсно татуювання зниклої людини, і передати інформацію слідчому, який уже визначить, як її використати», — підкреслив він.