Фаталізм – це:
1) психологічний механізм захисту, це про “я віддаю чомусь (фаталізму) моє життя”. Тобто від мене щось не залежить, не хочу бути у позиції дорослого;
2) певне уникнення відповідальності потурбуватися про свою безпеку: "Я втомився боятись, прилетить то прилетить". Бо є певні дії, якими можна себе убезпечити. Відповідальність підвищує шанси вижити.
3) гнучкість заради виживання. Коли доводиться бігати по кілька разів за ніч до укриття, людина починає обирати між фізіологічними та психологічними потребами. Укриттів на 4-й рік повномасштабного вторгнення дуже недостатньо.
Чи здоровою є така реакція? Що каже фізіологія
Немає універсальної відповіді. Психіка індивідуальна, ресурси і підтримка також. У наших умовах кожен шукає, що для нього працює особисто і ухвалює своє рішення.
З точки зору фізіологічних реакцій, у відповідь на фізичну небезпеку організм виділяє адреналін, щоб була енергія битися чи бігти. На певний час цієї енергії вистачає. В стані такого гіперзбудження нервова система не може перебувати постійно, енергія закінчується. Але небезпека триває довго. Потім йде виділення кортизолу для енергозбереження в умовах, які ми не можемо змінити.
Тобто коли ми тривалий час перебуваємо в небезпеці, то переходимо на режим енергозбереження.
Тіло їсть не щоб зробити бігти чи боротися, а щоб зберегти енергію, щоб протриматися довше (гіпозбудження). У такому режимі якраз часто виникають думки "я втомився боятись, прилетить то прилетить", «головне виспатись».
На перший план виступає задоволення базових фізіологічних потреб. Це про збереження мінімального ресурсу для виживання.
Фізіологічні потреби стають більш пріорітетнішими за фізичну безпеку. Це нормальні фізіологічні процеси, які ми можемо усвідомлювати і дбати про свій ресурс, щоб мати сили робити дії для безпеки.
За спостереженнями моїх колег, є думка, що фізіологічно-інтуїтивно ми вибудовуємо для себе ранг небезпеки ситуації і відповідно реагуємо (негайно бігти в укриття чи спати).
Приклад. Доволі складна ситуація на позиції, яку виявили і бійці сиділи під обстрілами у підвалі. Це продовжувалось довго і повільно. Напруга була занадто велика. Однак деякі бійці почали засинати, оскільки було надзвичайно велике виснаження і потреба в збереженні хоч якихось ресурсів.
Їхній сон тривав декілька годин, незважаючи на те, що бомбардування продовжувалось, вогонь потрапляв у підвал. Тобто ця фізіологічна реакція більше схожа на реакцію «завмри», акумулює останні сили.
Це було правильним рішенням, бо потім бійцям потрібно було відходити, вони потребували сил. Усі вийшли, всі живі залишилися.
Тобто – наш організм досить мудрий. Те, що бійці відпочили, спрацювало. Вони змогли бігти. Їхня фізіологічна реакція була найкращою з можливих, хоча спочатку здавалася дуже дивною.
А що каже психоаналітика?
З точки зору психоаналітичної теорії, в стресових ситуаціях ми регресуємо до більш дитячих і примітивних типів мислення, реагування.
Саме під час війни йде зростання релігійного та містичного типів мислення.
Ірвін Ялом виділяє дві ілюзії, які допомагають угамувати страх перед смертю і дають можливість відчути бодай якусь безпеку.
Одна з них – «унікальність». Переконання, що хтось може бути невразливим та недоторканим поза звичними законами біології та долі.
Інший захисний механізм заперечення смерті - віра у всемогутнього рятівника, яка дає відчуття захисту зовнішніми силами.
Фаталізм – класний інструмент самозахисту, але він не звільняє від наслідків. Він захищає від болю життя, але не допомагає. І тут більше про прийняття відповідальності за себе, де кожен вирішує, в якій мірі стає фаталістом.
Як подбати про себе і коли варто йти до лікаря
Щоб мати ресурс берегти власне життя і рідних, важливо спостерігати за своїм внутрішнім станом, реакціями тіла, здатності приймати рішення та діяти.
Помічати зміни і відслідковувати їхній вплив на якість власного життя.
Варто звернутись до фахівця, якщо у вас порушення сну, підвищена тривожність, панічні атаки, погіршення стосунків з іншими людьми чи бажання ізолюватись, важкий емоційний стан, соматичні прояви (ком в горлі, головний біль, підвищена напруга в тілі, часті хвороби тощо), нав’язливі думки, виснаження та інші прояви, що заважають вам повноцінно жити та зростати.