Проєкт «Плетіння сіток» складається з трьох окремих художніх висловлювань, у жодному не йдеться про плетіння сіток буквально. Ця назва використана радше як метафора, яка водночас вказує на процес спільної дії та нагадує про воєнний контекст України.
«Щирі Вітання» Каті Бучацької — це складна мультимедійна інсталяція, у якій задіяні роботи п’ятнадцяти нейронетипових художниць і художників. З ними Бучацька працює в інклюзивній мистецькій майстерні з 2016 року. «Уже через тиждень після повномасштабного вторгнення ми почали щодня зустрічатись онлайн, — згадує Катя. — Спілкувались, малювали, підтримували одне одного. Коли були свята — вітали зі святами. У процесі нам стало зрозуміло, що деякі звичні мовленнєві форми більше не працюють, а інші, навпаки, повернули собі первісне значення. Наприклад, ви не побажаєте щастя-здоров’я людині, яка зараз під обстрілами; водночас ми всі згадали буквальний сенс побажання "тихої ночі". Одна з особливостей нейронетипових людей у тому, що вони дуже вільно поводяться з мовленнєвими формами. Для бієнального проєкту ми зібрали ці їхні практики, які народилися під час нашої спільної роботи».
«Цивільні. Вторгнення» Даніїла Ревковського та Андрія Рачинського — відеоробота, зібрана з роликів, які цивільні українці — свідки повномасштабного вторгнення — записували на свої телефони й потім викладали в соцмережі та YouTube. Побудована за прямою хронологією та зосереджується на простих і страшних діях, які раптом стали буденними: сидіти в підвалі, виїжджати з-під обстрілів, носити тіла загиблих. «Ми передивилися більш ніж п'ять тисяч відео, — розповідає Андрій Рачинський. — З них відібрали 130. У нас вийшла енциклопедія жаху, який пережили звичайні люди під час бойових дій». Це результат спільної дії тисяч людей, їхнє колективне свідчення, яке показує досвід перших днів вторгнення як радикальний відрив від нормального перебігу мирного життя.
Відео представлять також Лія Достлєва й Андрій Достлєв у проєкті «Комфортна робота». Це запис із грою професійних акторів з трьох європейських країн: Польщі, Німеччини, Великобританії. У кожній художники працювали з українськими біженцями. Ті пояснювали акторам, якими, за їхніми відчуттями, їх бачать європейці; актори ж грали на камеру цей колективний образ. У результаті цих спільних зусиль вийшла своєрідна енциклопедія європейських стереотипів про «зручних українських біженок». За задумом художників, головною цільовою аудиторією цієї роботи є саме європейські глядачі, які зможуть побачити себе очима українців.
Усі три роботи фокусують увагу на процесі спільної дії, і кожна у свій спосіб працює з темою «іноземців», заявленою куратором бієнале. «Таке потрапляння в тему є збігом, — каже кураторка українського павільйону Вікторія Бавикіна. — Ми дізналися про неї вже після того, як подали нашу заявку на конкурс. Але кожен з трьох проєктів так чи інакше комунікує досвіди, які складно зрозуміти тим, хто їх не пережив особисто, які роблять нас інакшими, відмінними». «Ці проєкти підсилюють одне одного, — додає другий куратор українського павільйону Максим Горбацький. — Вони не так результат мистецької уяви, як маніфестація реальності, яка промовляє досить красномовно. Теми проєктів: соціальна інтеграція, війна, еміграція — дають досвіди інакшості, які роблять їхніх носіїв «іноземцями», а митці тут виступають скоріше фасилітаторами процесу збору інформації».
Три художні проєкти об’єднає в загальне висловлювання архітектор Олександр Бурлака — його експозиційне рішення куратори називають четвертою роботою українського павільйону. Бурлака створив овальний замкнений простір з наскрізним проходом, відгороджений від загальної території металевими конструкціями, обтягнутими текстилем. Для покриття архітектор використає домоткане полотно, виготовлене в Україні від 1950-х і раніше, що також нагадує про колективні практики, притаманні українському суспільству, про традиції самоорганізації та загальну назву павільйону «Плетіння сіток». У просторі буде декілька зон з інстальованими роботами, місця для сидіння, стенди з кураторськими текстами.
Під час роботи над бієнальним проєктом гостро стало питання його фінансування. Формуючи заявку, куратори заклали на проєкт п'ять мільйонів гривень, але протягом підготовки з’ясували, що цього буде недостатньо. Та й цих грошей Мінкульт досі не виплатив. «На жаль, конкурсантам не надають внутрішню інформацію про функціонування бієнале, про специфічні витрати, які не є очевидними, — пояснює Вікторія Бавикіна. — Ми дізналися про них пізніше, коли заявка вже була сформована і ми перемогли на конкурсі. Крім того, треба розуміти, що ситуація, коли держава виділяє гроші за місяць до відкриття, не є нормальною. За місяць неможливо виготовити художню роботу, привезти у Венецію, змонтувати. Це тривалі процеси, що потребують часу. Тож із серпня ми почали шукати додаткове фінансування, і нам вдалося залучити до 40% від загального кошторису».
Спонсорами українського павільйону виступили міжнародні інституції, зокрема: Goethe-Institut, British Council, PEN America. Також долучилися ліверпульська Open Eye Gallery та Grynyov Art Collection, з якими куратори співпрацювали раніше. Окремим організаційним партнером став Український інститут, який опікуватиметься паралельною публічною програмою, що стане продовженням аналогічної програми бієнале 2022 року.
Міністерство культури обіцяє виділити державне фінансування вже в березні. «Це державний проєкт, і звісно, держава не може бути осторонь, — каже т.в.о. міністра культури Ростислав Карандєєв. — Сподіваємось, уже з березня нам вдасться забезпечити фінансування швидко й незабюрократизовано. Ми також мусимо звернути увагу на вади механізму фінансування, коли на подію, що відбувається у 2024 році, не можна виділити гроші з бюджету 2023 року. Треба проаналізувати його та виробити нові порядки використання коштів. Це складно буде зробити, адже тут задіяні, крім МКІП, ще й інші центральні органи виконавчої влади. Але подібні прецеденти фінансування є, тож це можливо зробити».
Утім навіть з державними п'ятьма мільйонами грошей усе ще недостатньо, щоб закрити всі потреби. Зокрема, поки що не вистачає коштів на подорож до Венеції нейронетипових художників, які взяли участь у проєкті Каті Бучацької; команда досі шукає спонсорів. «Ця подорож дуже важлива для художників, — каже Бучацька, — але вона також важлива і для України, для її образу за кордоном, і загалом для української інклюзії».
Щодо гіпотетичних загроз через призначення нового президента бієнале з його ультраправими поглядами, то тут МКІП не поспішає діяти. З П'єтранджело Буттафуоко міністерство на контакт не виходило, плану дій не складало. «Спочатку треба дочекатися його офіційного призначення, дочекатися, чи будуть від нього взагалі якісь недружні до нас заяви, — пояснює заступник міністра з євроінтеграції, комісар українського павільйону Тарас Шевченко. — Ми працюємо над максимальним блокуванням усього російського на всіх рівнях, і можливо, варто скласти якийсь план дій, але не треба дути на воду, доки ми не знаємо її температури».
60-та Венеційська бієнале сучасного мистецтва триватиме з 20 квітня до 24 листопада 2024 року. Український павільйон працюватиме впродовж усієї виставки.