Історія українського представництва
На відміну від Венеційської мистецької, архітектурна бієнале мало відома в Україні. Перше українське представництво на Biennale Architettura припало на 2002 рік, а історія його формування дуже показова. Тоді комітет у складі двох архітекторів (Юрій Білоконь, Ігор Шпара) призначив комісаром павільйону художника з архітектурною освітою Валентина Раєвського (за рік до того він курував перший український проєкт на мистецькій бієнале — знамениту “палатку” в Джардіні); Раєвський обрав куратором того самого Юрія Білоконя разом з художницею-монументалісткою Ольгою Мілентій; вони ж затвердили проєкт, знов-таки Валентина Раєвського (у співавторстві з Олександром Даниленком).
У наступні роки (2008–2014) кураторкою українського представництва разом з різними партнерами залишалась Ольга Мілентій, а комісаром (з 2010) — її син, художник Микита Мазаєв. Весь цей час держава не надто цікавилася бієнале, хоча, за регламентом, комісаром національного павільйону має бути саме представник уряду. Бюджетного фінансування також не було, тому участь України протягом цих років можна вважати приватною. Цей період завершився 2014 року, коли тандем Мазаєв – Мілентій представив павільйон, присвячений “Чорному квадрату” Малевича. З нашої теперішньої перспективи можемо оцінити цей жест як ранню спробу “перепривласнення” Малевича (хоча, здається, там більше наголошували на його київськості, а не українськості) — але тоді проєкт загалом розкритикували. У контексті постмайданних демократичних зрушень це спричинило дискусію щодо непрозорості призначень кураторів бієнале.
Ця дискусія більшою мірою вирувала навколо мистецької бієнале; у результаті 2018-го Мінкульт (представник якого виступає комісаром саме мистецької бієнале) розробив порядок відбору кураторів; тоді ж уперше відбувся конкурс, на якому перемогла “Відкрита група”. Натомість сферу архітектури зміни не зачепили. Мінрегіон (що мало б представити комісара Biennale Architettura) не проявило активності — незважаючи на зусилля фонду “Ізоляція”, який безрезультатно звертався у відомство з петиціями та запитами, а 2016 року організував власний павільйон у рамках паралельної програми бієнале.
У 2019 році поновити українське представництво на архітектурній бієнале намагався Український інститут, але міністерство не підтримало його ініціативу, посилаючись на брак коштів і відсутність прописаного положення. І лише велика війна, що навела фокус світової уваги на Україну, змінила ситуацію.
Українське представництво у 2023 році
В кінці 2022 року, в результаті злиття міністерств, повноваження щодо української участі в архітектурній бієнале успадкувало Мінінфраструктури; до злиття йшов процес передання цих повноважень від Мінрегіону до МКІП: встигли навіть розробити проєкт Порядку конкурсного відбору кураторів, але до кінця процес не довели. Тож павільйоном України зараз опікується Мінінфраструктури.
А от що змінилося, то це ставлення до українського представництва команди Biennale Architettura. Після успішної участі України в минулорічній мистецькій бієнале та сталої присутності українських проєктів у міжбієнальній Венеції запит на долучення українських архітекторів йшов уже з боку Італії. Biennale Architettura погодилась прийняти українську заявку на участь вже в березні 2023 року (її ініціаторкою виступила голова Держагентства розвитку туризму Мар’яна Олеськів), хоча формування програми завершилося ще в 2022 році. Також Biennale Architettura запропонувала Україні виняткові умови: не брати гроші за оренду місця під павільйон і профінансувати виробництво проєкту. Це, очевидно, стало поштовхом для уряду (бюджетних грошей на цей проєкт не передбачено; на решту витрат треба шукати спонсорів). Комісаром українського павійльйону призначили Мар’яну Олеськів.
Ще одним важливим кроком було обрання кураторів. Як пояснила Олеськів, робити це довелось у стислі терміни, а тому кураторів призначили поза конкурсом. Уряд звернувся до команди, яка опікувалася українським павільйоном на торішній мистецькій бієнале, тож кураторами стали Ірина Мірошникова та Олексій Петров (співзасновники архітектурного бюро “ФОРМА”), а також Борис Філоненко (арткритик, директор культурологічного видавництва "IST Publishing").
Як розповіли куратори, у своїй роботі над проєктом вони керувалися вимогами, озвученими міністерством (заступник міністра інфраструктури Сергій Деркач сформулював їх як “долучити міжнародну професійну спільноту до відновлення України та представити цій спільноті наших архітекторів”), а також вимогами до національного павільйону організаторів бієнале (бути в діалозі з основною бієнальною темою).
Головний проєкт Венеційської архітектурної бієнале-2023
Кураторкою головного проєкту 18-ї архітектурної бієнале стала шотландська архітекторка ганського походження Леслі Локко. Тему цього проєкту вона визначила назвою “Лабораторія майбутнього” з наголосом на двох напрямках: декарбонізація та деколонізація.
У контексті першого, екологічного напрямку кураторка розглядає індустрію самої Венеційської бієнале. “Я постійно запитую себе, чи взагалі виправдані виставки такого розмаху, зважаючи на їхню вартість і карбоновий слід”, — каже Локко в кураторському стейтменті.
Щодо другого, деколонізаційного напрямку, то він, вочевидь, буде сконцентрований на африканському ракурсі. Адже з 89 учасників головного проєкту бієнале понад половина представляють Африку й африканську діаспору, до якої себе зараховує і сама кураторка. “В архітектурі домінував ексклюзивний голос, що ігнорував величезні анклави людства. Тому наша оповідь про архітектуру неповна. Тож виставки [головного проєкту] будуть працювати з цими прогалинами”, — пояснює кураторка.
У своєму стейтменті Локко також звертає увагу на процесуальність архітектурної виставки порівняно з виставкою мистецькою — ця якість маніфестується через аспекти виробництва, ресурсів і репрезентації. Кураторка відмовляється від розмежувань архітектор/урбаніст/дизайнер/інженер і називає учасників архітектурної бієнале практиками, пропонуючи розширити розуміння професії архітектора.
Поки що рано оцінювати, як український проєкт впишеться в загальний екологічний напрямок; наприклад, з огляду на те, що у світовому порядку денному йдеться про потребу скорочувати виробництво, а в українській — аби відновити його. Або в деколонізаційний, адже африканське розуміння колоніального минулого не включає в нього українську історію. Але в контексті процесуальності та переосмислення ролі архітектора український проєкт, здається, буде на тій самій хвилі.
Яким буде український павільйон
У процесі перемовин з організаторами бієнале наші куратори запропонували на вибір дві ідеї для українського павільйону. Вони настільки сподобались організаторам, що вирішено реалізувати обидві. Тому український павільйон буде розділений на дві частини — простіше кажучи, цьогоріч матимемо два павільйони.
Загальну тему українського представництва куратори описали назвою “Перед майбутнім” — і це є ремаркою до теми головного бієнального проєкту. У світовому контексті візія майбутнього постає як проблема (від утопічних, спрямованих у майбутнє проєктів ХХ ст., зведених на фундаменті великих жертв, до усвідомлення майбутнього як кліматичної загрози чи навіть катастрофи) — натомість в Україні за останній рік викристалізувався геть інший погляд на майбутнє. “Для України зараз майбутнє — це насамперед перемога, — каже Борис Філоненко, — але воно зав’язане на тому, що йому передує, на наших втратах у теперішньому, і в цьому парадокс”.
Перший простір українського павільйону розмістять в Арсенале — основній бієнальній локації. Він буде структурований навколо теми прихистку: це буде приміщення, що нагадує умовне бомбосховище, з дуже низькою стелею та підлогою, яку вкриває тканина. Другий простір, розташований в Джардіні, розвиватиме цю саму тему через стосунки людини з землею, які в Україні надзвичайно зміцнилися за час війни: цей простір буде окреслений земляними валами. “Вони нагадуватимуть про наші окопи, але також і про ті історичні вали, що оточують Джардіні, які також були колись фортифікаційними спорудами, — розповідає Олексій Петров. — Обидві локації працюватимуть з темою сприйняття простору, яке в нас дуже змінилося від початку війни. Ми стали відчувати загрозу від відкритого неба, а найвищою цінністю стала безпека”.
Та головним наповненням обох просторів має стати публічна програма українського павільйону. До неї куратори залучили всіх охочих, не обов’язково архітекторів (цією принциповою відкритістю програма нагадує проєкт “Відкритої групи” на мистецькій бієнале у 2019 році) . Станом на зараз у публічній програмі зголосилися взяти участь більш ніж 30 учасників, і третина з них — не архітектори. За задумом кураторів, ця інклюзивність має сприяти переосмисленню ролі архітектора та працювати на створення солідарного професійного поля всередині країни.
“Наразі ми сформулювали 5 тем, з якими працюватимуть учасники програми, поділені на групи: відбудова, комеморація, екологія, освіта, майбутнє, — пояснює Ірина Мірошникова. — Ми свідомо не виносили окремо тему війни, адже її неможливо відокремити, вона присутня в усіх цих темах, інакше зараз не може бути. Ці теми є умовними, у процесі роботи з ними учасники знайдуть нові, більш розгорнуті формулювання, які ми представимо на відкритті. Наступні чотири місяці групи далі працюватимуть над власними проєктами, і їхні результати ми поступово будемо презентувати в обох просторах павільйону. Тобто це буде тривалий процес”.
***
Підсумовуючи, можемо сказати, що повернення України на Венеційську архітектурну бієнале є логічним кроком для вибудовування суб’єктності нашої держави в міжнародній репрезентації. Також важливо, що цьогоріч це буде направду колективний, інклюзивний бієнальний проєкт, спрямований на пошук, а не на готові відповіді.
Можемо розраховувати, що він впорається з одним з пріоритетів, озвучених міністерством: представити ідеї наших архітекторів міжнародній спільноті. Поки що не зрозуміло, що буде з другим пріоритетом — залучити західних архітекторів до відновлення України: можливо, вдасться з’ясувати, що цей пріоритет є надуманим. Ми можемо, мабуть, говорити про брак конкретних, придатних саме до українського контексту ідей чи про брак фінансування — але нам точно не йдеться про брак закордонних архітекторів. Вони вже вишикувались у чергу на відбудову, адже Україна продовжує бути гарячою точкою на мапі світової архітектури.
Оновлення 04.05. 11.30, 14.30: у тексті була допущена помилка. У 2018 році українське представництво на архітектурній бієнале було у відомстві Міністерства регіонального розвитку; під опіку Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури воно перейшло у грудні 2022 внаслідок злиття міністерств. Відповідні виправлення та уточнення додані у розділи "Історія українського представництва" (абзац 3) та "Українське представництво у 2023 році" (абзаци 1,2). Дякуємо ДАРТ (Мінінфраструктури), що звернули на це нашу увагу.