ГоловнаБлогиБлог Юлії Орлової

«Формула максимуму. Переможні стратегії досягнення цілей» Альберта-Ласло Барабаші. Уривок із книги

Часто люди з хорошою освітою та великою працездатністю залишаються невідомими і неуспішними. Натомість люди фактично без освіти, без дипломів і медалей, стають заможними і знаменитими. Чому так відбувається? Чи це несправедливість? Чому одні люди досягають цілей і стають переможцями, а інші програють, навіть маючи неабиякий потенціал?

Альберт-Ласло Барабаші, почесний професор Північно-Східного університету, керівник Центру комплексних мережевих досліджень, роками досліджував долі і кар’єри науковців, спортсменів, поп зірок, акторів, і виявив закономірності, яким підкоряється все у світі. І успіх зокрема. Це не просто книжка – це готова стратегія перемоги і в спорті, і в бізнесі.

Мені дуже імпонує думка, що успіх і слава — це дуже різні речі. Дійсно, ми часто ставимо знак рівності між цими поняттями, думаючи, що зробивши щось визначне, ми одразу стаємо знаменитими. Однак перший закон, який виводить Барабаші, полягає в тому, що результативність сприяє успіху, але коли її не можна виміряти, до успіху приводять мережі. Не престижні школи, які ми відвідуємо, роблять нас успішними, а саме наш успіх робить школу престижною.

Найбільший круглий стіл, який я коли-небудь спостерігав, відбувається на Нобелівському форумі в Стокгольмі, де Нобелівський комітет щорік проводить засідання, аби обрати лауреатів з фізіології та медицини. У цю кімнату веде коридор з портретом кожного переможця. Одного разу, відвідуючи форум, я затримався в коридорі, повному портретів, насолоджуючись глибоким спокоєм місця. Це було схоже на відвідування каплиці, храму світських святих, які розвивають медицину. На кожному портреті зображувався видатний учений. І всі вони домоглися виняткового успіху — колеги усвідомили важливість їхньої роботи й визнали її вплив, нагородивши їх найвищою честю, до якої може прагнути вчений. Хоча ми зазвичай не асоціюємо знаменитостей з наукою, та якщо в науці є таке поняття, як слава, то вони її здобули.

Але, коли я почав вивчати ім’я за ім’ям, портрет за портретом — за більш ніж століття працьовитих, пристрасних людей, відкриття яких буквально врятували мільйони життів, — на диво, я зрозумів, що не впізнаю жодного обличчя. Жодного.

Це мене приголомшило. Я почувався присоромленим, приниженим очевидною істиною, що якимось чином вислизнула від мене.

Успіх і слава — дуже різні речі.

Наприклад, письменник Володимир Набоков, безсумнівно, мав успіх. Він відомий розкішними і складними творами й окрім «Лоліти», — тисячі й тисячі сторінок. Але якщо ви запитаєте когось, крім студентів літературного курсу, хто такий Володимир Набоков, то, найпевніше, побачите порожній погляд або, у кращому разі, почуєте відповідь на кшталт: «Чоловік, який написав ту книжку про педофіла?».

Айнштайн, поза сумнівом, — успішний фізик. Його популярність простягається за межі маленького й замкнутого світу науки, це рідкісне явище. Покажіть його фотографію будь-кому на вулиці, і вам дадуть відповідь: «Айнштайн, звичайно!». Але якщо ви запитаєте, чому він прославився, то почуєте нерішучу відповідь у формі питання: «Він був генієм, так?».

Є безліч таких набокових і айнштайнів. Вони накопичують успіх завдяки своїй роботі, а потім успіх приносить їм визнання, виходячи далеко за межі їхніх професійних мереж. І коли їхні імена починають частіше впізнавати за межами їхніх професійних мереж, то результат їхньої майбутньої роботи починає поступатися нашому захопленню, ми одягаємо цих людей у мантію слави. Слава — це рідкісний побічний ефект виняткового успіху. Мета цієї книжки не в тому, щоб вивчити славу під мікроскопом, але ігнорувати її ми не можемо.

Проте цікаво думати про людей, які перебувають у цій дивній ділянці «популярності». Якщо ви хочете дізнатися, хто є знаменитішим за Ісуса (підказка: це не «The Beatles»), то можете пошукати онлайн-проєкт «Пантеон», створений Сезаром Ідальго, моїм блискучим колишнім студентом, нині професором Медіалабораторії Массачусетського технологічного інституту. За словами Сезара, по-справжньому відомими є ті, хто відомий за межами своєї локальної сфери. Замість того щоб вимірювати популярність за допомогою даних Google, як у дослідженні першокласних пілотів, він використовує сторінки Вікіпедії — або, якщо бути точним, кількість пропонованих перекладів статті, яка опублікована на сторінці Вікіпедії про якусь людину. Щоб увійти в пантеон, популярність людини повинна бути на перетині національних і мовних бар’єрів, а статті про неї представлені у Вікіпедії щонайменше двадцятьма п’ятьма мовами. Ця єдина вимога закриває туди доступ для місцевих зірок і незначних діячів, залишаючи тільки 11341 особу, цікаве та строкате товариство.

На сайті ви можете дослідити ці легендарні фігури, використовуючи широкий спектр критеріїв пошуку. Хто був найвідомішою людиною, що народилася в 1644 році? Басьо, майстер японського хайку. Найвідоміша людина, що народилася в Барселоні? У цьому списку сімнадцять осіб, але Жуан Міро, художник, очолює його. Найвідоміший музикант усіх часів? Джимі Гендрікс. Як щодо найвідомішого злочинця у світі? Чарльз Менсон посідає третє місце після Джека Різника та моєї співвітчизниці з Трансильванії Єлизавети Баторі, сумнозвісної серійної вбивці. Найвідоміший американець усіх часів? Ні, не Джордж Вашингтон чи Білл Ґейтс. Це Мартін Лютер Кінґ.

Ми не маємо дивуватися, що наш Червоний Барон включений у пантеон як сорок четвертий найвідоміший військовий діяч, п’ята найвідоміша людина, яка народилася в 1892 році, і четверта найвідоміша людина, яка народилася Польщі. Його сторінка у Вікіпедії опублікована сорока трьома мовами й зібрала понад 8 мільйонів переглядів, наче його яскраво-червоний біплан кинув виклик фізиці, рухаючись у просторі й часі та залишаючи героїчного переможця Рене Фонка у вікі-пилу замість пантеону, оповитого мороком забуття.

Найвідоміша людина всіх часів, згідно з проєктом «Пантеон», це Аристотель. Хоча він значно менш яскравий, ніж Червоний Барон, та його доробок, перекладений різними мовами, залишався важливим упродовж епох у багатьох регіонах. Можливо, не випадково, що гігант філософії та прадавньої слави створив визначення успіху, яке має значення кілька тисяч років по тому. «Ця [честь], однак, здається надто поверховою, аби бути тим, чого ми прагнемо, оскільки вона, схоже, залежить більше від тих, хто шанує, ніж від того, кого шанують». Іншими словами, шанування не приносить щастя, позаяк залежить від того, хто шанує, а не від того, кого шанують. Непоганий спосіб перефразувати наше визначення успіху.

Арістотель є яскравим прикладом того, що більшість людей у рейтингу проєкту «Пантеон» зробили значний і далекосяжний внесок, підкріплюючи ідею про те, що ефективність має вирішальне значення для тривалого успіху. Але є також двадцять один учасник категорії «знаменитості» проєкту, і це цікава група. Найвищий рейтинг належить Ліні Медині, наймолодшій жінці, яка народжувала. (На той час їй було всього п’ять років, і про це страшно подумати.) У цьому міксі фігурують кілька переможців у конкурсах краси, світських осіб і спадкоємців, нагадуючи нам, що слава може бути повністю відокремлена від усього, що ми визначаємо як досягнення або навіть змістовність.

Кім Кардаш’ян — чотирнадцята найвідоміша знаменитість усіх часів, статтю про неї у Вікіпедії перекладено сорока чотирма мовами. Якщо Рене Фонк є прикладом видатної результативності без успіху, то Кардаш’ян — його протилежність: бездоганний приклад успіху без очевидної результативності. З власного досвіду ми знаємо, як важко отримати винагороду навіть при чудових досягненнях. То як це можна зробити без них?

Це питання завжди турбувало мене, заперечуючи етику працьовитості, в яку ми всі вірили.

Пам’ятаючи про це, тепер ми заглибимося в суть цієї книжки, починаючи з важливого питання. Як успіх і результативність пов’язані між собою? Хоча між цими двома поняттями існує певний зв’язок, випадок із Кім Кардаш’ян нагадує нам, що вони не є тотожними.

Перший закон

Результативність сприяє успіху, але, коли результативність не може бути виміряна, до успіху приводять мережі.

Подорожуючи від тенісних кортів до художніх галерей, ми зрозуміємо, чому не престижні школи, які ми відвідуємо, роблять нас успішними, а саме наш успіх робить школу престижною. Найголовніше: ми навчимося бачити значною мірою невидимі мережі, що визначають наш успіх.

Юлія Орлова Юлія Орлова , Генеральний директор видавництва «Віват» (ГК «Фактор»)
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram