ГоловнаБлогиБлог Євгена Поремчука

Мітинг в смартфоні: як в часи електронної демократії реалізувати право на протест

Право на мирне зібрання, право на протест – основоположні для демократії. Україна все більше діджиталізується, впроваджує інструменти електронного врядування та все більше «йде в смартфон». Чи залишиться у діджитал-середовищі місце для протесту?

Фото: facebook.com/eGovernanceUkraine

Саме по собі електронне врядування передбачає спрощення взаємодії влади і громадськості за допомогою цифрових технологій. У той же час, це спілкування часто стає одностороннім: держава має інструменти, щоби почути, громадяни – щоби сказати. Але результат спілкування близький до нуля. Що ж робити громадянам, коли державна машина їх не чує? Здається, єдине вирішення це — протест.

Коли говорять про цифрові технології і протести, як правило йдеться про застосування окремих діджитал-рішень для координації дій протестувальників. У той же час, у громадськості є інші інструменти протесту. Пропоную розібратись наскільки вони ефективні?

Електронні петиції та голосування

Будь-який громадянин може звернутися до органів влади з електронною петицією і, якщо вона набере достатню кількість голосів на підтримку, влада зобов’язана її розглянути. Розглянути, але не обов’язково виконати. Закон визначає час, за який органи влади невідкладно мають розглядати петиції, проте залишає на розсуд самої влади питання їх підтримки чи не підтримки. Якщо підтримують – пропозицію мають реалізувати, якщо не підтримують – «вибачте авторе і підписанти, всього найкращого». «Третейського судді з питань петицій» не існує, тобто рішення пасивної влади безапеляційне.

Так у травні 2019 (через кілька днів після президентських виборів) петиція «За відставку президента Володимира Зеленського» набрала необхідні для її розгляду 50 тисяч голосів. Парадокс в тому, що сам президент, відповідно до закону має визнати доцільним чи не доцільним викладені в електронній петиції пропозиції про свою відставку.

Зазначу що популярні ресурси для петицій на зразок change.org ніяким чином не зачіпають владу та її інститути (хіба, може, дратують іноді). Голос на такому ресурсі з точки зору свого впливу коштує не більше, ніж лайк в Facebook: так, можливо, чим більше їх буде, тим помітнішим буде питання, але, повторюся, не більше того.

До електронних голосувань теж є питання, але цей інструмент, як на мене, наразі більш дієвий в Україні завдяки такому явищу як громадський бюджет: коли громада власним голосом визначає, який проєкт має бути реалізований для покращення її життя, це ж і є демократія, вірно? У той же час, громадський бюджет, знову-таки, формується під кураторством чиновників, а «громадські» проєкти часто перекривають дірки у місцевих бюджетах по класичних витратних статтях.

Виходить, що обидва ці інструменти для електронної демократії, де факто, контролюються тими, хто має виконувати волю народу.

Протести у віртуальному середовищі та електронний бойкот

У квітні 2020 року на Росії прокотилася хвиля електронних протестів через карантинні обмеження – користувачі влаштували протести, використовуючи для цього «Яндекс.Навігатор». Зокрема в Ростові біля будівлі місцевого уряду та по усьому місту користувачі масово залишали коментарі з вимогами матеріальної допомоги, введення надзвичайного стану тощо.

Плюс такого протесту ще й в тому, що визнавати його протестом, а то й «несанкціонованим масовим зібранням» система поки не вміє: дуже складно «в'язати» і саджати до автозаків коментарі, навіть якщо у тебе є кіберберкут. Хоча, завжди можна прийти з обшуком в Яндекс, розігнати цифровий мітинг, видаливши усі коментарі (як це зробили в Красноярську), чи просто вимкнути інтернет і підключити локальну мережу «Чебурашка».

Ще однією формою протесту, яку застосували ті ж росіяни – мітинг в YouTube. Протестуючи проти продовження карантину, учасники онлайн-мітингу висловлювали своє ставлення репліками в чаті та коментарями під онлайн-трансляцією, яку вели журналісти та місцеві опозиційні політики.

В Україні тактика, яку освоюють російські протестувальники, давно напрацьована. Більш того, за допомогою діджиталу ми били навіть по гаманцях: в 2013 за моєї участі було ініційовано громадянську кампанію «Бойкот товарів Партії регіонів» – бойкот товарів та послуг, вироблених компаніями, що належали членам і вихідцям з цієї «політичної сили». Заклики до бойкоту, який мав на меті погіршити фінансове становище членів Партії регіонів, поширювався саме завдяки цифровим технологіям загалом, та соціальним мережам зокрема: коментарям, публічним заявам, дописам.

Навіть сьогодні подібну тактику використовують деякі громадські активісти з команди OpenUP, котрі вже кілька років намагаються змусити владу відкрити доступ до реєстрів, зокрема – повний доступ до Єдиного державного реєстру юросіб та ФОП залишаючі масові однотипні коментарі до дописів відповідальних чиновників. До слова, поєднання активностей офлайн і онлайн сьогодні уже певний стандарт для українського протесту.

Чи працюють описані вище тактики та подібні їм інструменти (масові коментарі та висловлювання в соціальних мережах, відповідно брендовані аватари і фото профілю в вашому Facebook тощо)? Залежно від того, наскільки організовано це відбувається і яку саме мету такі активності мають. Мітинги і акції, що логічно, проводять для того, щоби привернути увагу тих, хто має мандат на вирішення проблеми. Саме тому, наприклад, протести проти підвищення тарифів проводять під Кабміном, а не, наприклад, в Бучі. В мережі принцип фізичної близькості до суб’єкта владних повноважень уступає місце масштабності: чим вища кількість юзерів бере участь у активностях, тим більше шансів бути почутим онлайн.

Ініціативи

Протести — стали основною соціального впливу. Але, мабуть, найдієвіша з доступних форм цифрового спротиву – діджитал-інструменти контролю, розроблені громадськістю і впроваджені в державне управління. Це найскладніший і найбільш тривалий шлях, але мета себе виправдовує. Напр. єData — контроль бюджетних платежів, Прозоро, Дозорро, еДекларації, Реєстр PEP.

Саме завдяки громадськості, нагадаю, було модернізовано систему публічних закупівель і створено ProZorro. До цієї системи наразі ставляться по-різному, але, попри все, не можна відкидати того, що саме вона не дала збагатитися за бюджетний кошт сотням (а то і тисячам) родин українських чиновників, а українці зекономили мільярди гривень бюджетних коштів.

В Україні саме силами громадськості створено реєстр національних публічних діячів України (PEP). Реєстр PEPів від Центр Протидії Корупції рекомендований для використання НБУ. Він – частина комплексної програми боротьби з корупцією у владних кабінетах. Днями, ми з DataOcean разом з ЦПК запустили API до реєстру PEP, завдяки чому інформаційні системи фінустанов можуть робити прямі запити до актуальної, структурованої та збагаченої інформації про PEPів та отримувати відповіді у промислових форматах (JSON або ХML).

Хочу підкреслити: я не пропоную відмовитися від протестів як таких. Був у нас уже один, який пропонував не скиглити, а брати лопату. Протест – це де юре право і де факто обов’язок кожного свідомо громадянина, якщо іншого виходу немає. Вважаю, що поєднання протесту та контролю має найкращі результати.

Наостанок

Парадокс: чим більше інструменти державного управління переходять в онлайн, тим більше у громадян способів комунікувати з державою і тим менше шансів бути почутим. Голосів стає занадто багато, а самі інструменти часто знаходяться в руках самої влади. Саме тому контроль над впровадженням електронного урядування – надзвичайно важливий. Електронне урядування – комплексне і складне питання (а не модні «хотєлки», бо так роблять в Європі). И якщо ігнорувати те, що робиться вже сьогодні, завтра можна прокинутися в цифровому концтаборі. Без права на будь-який протест.

До речі, у березні 2013 року видання «Тексти» опублікувало дослідження «Онлайн-активізм в Україні». В ньому, зокрема йшлося про те, що «ваш клік чи перепост навряд чи змінить світ, але завжди є ймовірність, що саме він стане тою останньою краплею, яка переповнить чашу чи наповнить її». Чи варто нагадувати, звідки уже у листопаді того ж року прийшов перший заклик вийти на Майдан?

Євген Поремчук Євген Поремчук , експерт з електронного врядування, засновник ІТ-компанії BWN GROUP, голова ГО «Електронна республіка»
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram