ГоловнаБлогиБлог Тараса Кременя

Стійкість української ідентичності та війна

Час кривавої борні за нашу свободу, ідентичність і мову утверджує міжнародний статус України як борця за незалежність вільного світу. Знані незалежні міжнародні медіа, які склали здорову опозицію прокремлівським іноЗМІ, прискіпливіше вивчають нас із вами. Тема нескорених, мужніх, готових до самопожертви за свою землю і національну гідність – серед головних.

Фото: EPA/UPG

Перша хвиля зарубіжних аналітичних матеріалів була, здебільшого, фактологічною. З 24 лютого 2022 року осмислення війни в Україні набуло інших контекстів, адже вона – і за національну ідентичність, і за мовні кордони, і за територію людини, і про майбутнє світу. Іноземні медіа, пророкуючи перемогу України, пишуть про переможну ходу української мови. Дерусифікаційний контекст як очевидний маркер осягнення постколоніальних практик – серед вагомих чинників, який підлягає постійному вивченню провідними дослідниками. Як приклад – стаття Джеймі Деттмера «Ціна дерусифікації України» на сторінках POLITICO Europe, яку вже встигли перекрутити пропагандистські російські медіа.

«Вже півроку, як триває епопея захисту Україною своєї національної ідентичності, територіальної цілісності та суверенітету, і кінця тому не видно. Війна принесла масову руйнацію: міста та будівлі розгромлені, сім’ї травмовані та відірвані від коріння, засоби до існування перевернуті, втрачені та оплакувані чимало життів. Але зараз відбувається інша трансформація, і вона – в українських серцях», – пише автор.

Він справедливо зазначає, що нація, якої, як стверджував путін, не існує, підняла бурю, і тепер веде бій далеко за військовими фронтами, сміливо й зухвало перетинаючи кордон з росією та окупованим Кримом, порушуючи російські лінії постачання та логістику, змушуючи кремль не виходити з режиму абсурдної брехні, щоб пояснити вибухи, свідками яких стали росіяни на відпочинках. «Постійне твердження про те, що українців не існує, призвело до зворотної реакції – боротьбі за існування окремо від росії, – зазначив Джеймі Деттмер. – Це змушує українців знищувати російський культурний і мовний вплив на свою країну. Але те, як вони це роблять і якою мірою, загрожує майбутньою небезпекою».

Автор вбачає небезпеку в українізації, але це тільки на перший погляд. Ми ж щодо цього можемо сказати, що такі твердження – від несприйняття глибинної суті столітньої боротьби за ідентичність. Але такі розмови корисні, адже світові потрібно постійно пояснювати, що є основою основ нашого буття. По-перше, маніпуляція в тому, що російській мові чи культурі в Україні щось загрожує. По-друге, «мирне життя разом» ускладнив путін ще в 2014 році. По-третє, процес утвердження української мови як державної йде природним шляхом.

Загалом, мовні баталії, з якими доводиться зіштовхуватись на шляху утвердження мови та впровадження мовного закону, переживає не лише Україна. Автор, на жаль, не взяв до уваги історію становлення державних мов країн Європи: Франція, Велика Британія, Німеччина, Швейцарія, Індія, Бельгія. Наші близькі партнери, а донедавна – колонізовані радянським режимом країни Молдова, Казахстан, Естонія, Литва, Латвія – мають свою бурхливу мовну історію. До прикладу, Чехія була країною з чеськомовним малописемним селом і німецькомовним освіченим містом. Тепер чеська мова – на своєму чільному місці як державної. Так само можна сказати про Польщу, яка свого часу входила до складу російської імперії, була країною соцтабору, і там обов’язково вивчали у школах російську мову. Відновивши свою незалежність, поляки категорично відмовились від неї, провівши успішні реформи. І це теж історичні факти. Нинішня Франція заговорила французькою мовою, яку ми сьогодні знаємо, в ХХ столітті. До цього було чутно німецьку в Ельзасі та Лотарингії, з певними діалектами в Нормандії зі значними домішками кельтської прамови, і тільки на півдні там розмовляли державною. А ще в Піренеях були баски, яких ми краще знаємо, як гасконців, і в них також своя мова.

Те, що в Україні процес дерусифікації прискорився з початком повномасштабного вторгнення, то “заслуга” путіна та його кліки. У згаданій публікації це підтверджується. «Зміцніле почуття національної приналежності та ідентичності українців, підживлене люттю через те, що їх спіткало, ризикує стати менш інклюзивним і більше ненавидіти росію. Хіба могло бути інакше?, – визнає Джеймі Деттмер. – Українці страждають від жорстокості російських військ, які не цураються нападати на мирних жителів та їхні будинки. Вони грабували та ґвалтували, катували та страчували неповнолітніх, на кожному кроці принижували та зневажали українську національну ідентичність», – додає автор.

Звісно, такі матеріали унаочнюють сутність непокараного зла, яке прогресує в Україні з 24 лютого 2022 року. Це – нове втілення «руzzкого міра» в людиноненависницькому вимірі. Але нам, європейцям, робити своє. У нас діє мовний Закон, що став основою для зміцнення державної мови, утвердження її статусу як єдиної державної. Українська виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного громадянина незалежно від його походження, фактор єдності і національної безпеки країни. Практична реалізація положень закону, особливо в умовах воєнного стану, є критично важливою для забезпечення стійкості держави, місцевих громад, згуртованості українського народу у протидії ворогові.

Зміцнюючи фундамент національної ідентичності, ми, з мовою на вустах, зброєю в руках, янголом на плечі, йдемо до Перемоги України.

Тарас Кремінь Тарас Кремінь , Уповноважений із захисту державної мови, народний депутат України VIII скликання
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram