35 днів, що змінили життя
У вісімдесятих роках минулого століття Сергій Мирний мирно працював собі хіміком у науковій лабораторії в Харкові. Аж радянська влада вирішила, що йому потрібна ще й військова спеціальність. В обов’язковому порядку його викликали на польові навчання, після яких він міг виконувати обов’язки командира взводу радіаційної, хімічної і бактеріологічної розвідки.
«Це був найгарячіший період холодної війни. На польових навчаннях ми вчилися діяти в умовах імітованої Третьої світової війни», — згадує Мирний.
Через три роки пройдена підготовка і фахові знання знадобилися. Коли сталась аварія на ЧАЕС, Сергія послали туди ліквідувати наслідки. Він керував взводом із 20 людей — частиною єдиної роти, яка проводила радіаційну розвідку у тридцятикілометровій зоні. Вони вимірювали рівень радіації на різних відстанях від станції, і з часом освоїлися в цьому незвичному й небезпечному середовищі.
«Ми весь час міряли. Складали загальну картину радіаційного забруднення. Виробляли робочі й побутові стосунки з радіацією. Вона була для нас, як дощ. Люди ж адаптувалися до дощу. От і ми», — каже Сергій Мирний.
Жили у таборі за п’ять кілометрів від КПП. Щоранку їхали на роботу і спостерігали, як багато людей і техніки було залучено для ліквідації наслідків. Саме тоді й придумали той трюк із палицею, на якій смугами зрізали кору і використовували як жезл для регулювання руху.
Після роботи обов’язково треба було помити броньовик. Заїжджали на спеціальні пункти дезактивації. Оминути «банні процедури» було неможливо, бо тоді не пройдеш радіаційний контроль.
«Якщо машину мили відразу, то все змивалося. Бо ж радіація — як пил. А якщо мили машину раз у кілька днів, то показники радіації були перевищені. Я припускаю, що цей пил набивався в пори фарби. Інша гіпотеза полягає в тому, що ядра радіоактивних елементів, взаємодіючи з ядрами металу, робили їх також радіоактивними», — пояснює науковець.
Крім основної роботи, Сергій встигав помічати красу навколо. Він уперше потрапив на Полісся й захоплювався природою. Особливо річкою і зеленню, що контрастували з руїнами й забрудненням, Рудим лісом і броньованою технікою.
«Я розумів, що досвід, якого я набуваю, має цінність не тільки для мене, а й для всієї цивілізації. Це було перше масове усвідомлене зіткнення людства з радіацією. До цього було тільки бомбардування Хіросіми й Нагасакі. Але там із радіацією усвідомлено стикалась лише жменька спеціалістів», — згадує Сергій.
Сергій Мирний пробув у Чорнобилі у 1986 році 35 днів. Він каже, що це мізерний термін у порівнянні з протяжністю навіть середнього життя. Але саме ці 35 днів визначили його майбутнє.
Одинадцять років на написання повісті
Сергій Мирний повернувся до своєї попередньої роботи, але почав осмислювати і опрацьовувати чорнобильський досвід як науковець, письменник, кіносценарист і людина. Поїхав навчатися за кордон і отримав ще одну освіту — Environmental Sciences and Policy. Почав писати першу повість «Гірше радіації». На це в нього пішло одинадцять років. Адже хотілося відійти від загальноприйнятого дискурсу про Чорнобиль як трагедію, виробити власний стиль і відточити письменницьке перо.
Пізніше він напише документальний науково-популярний роман «Жива сила» і художній роман і кіносценарій «Чорнобильська комедія». А ще стане вивчати вплив радіації на здоров’я ліквідаторів. Користуючись дослідженнями харківського Інституту медичної радіології, з’ясує, що безпосередньо від радіації постраждало всього кілька відсотків ліквідаторів. А велика шкода була завдана іншими наслідками Чорнобиля: психологічним переживанням, стигматизацією, віктимізацією, неправильною системою економічної підтримки, яка не допомагає позбутися проблем зі здоров’ям, а навпаки — наголошує на них. У результаті він випустить книгу «Здоров'я чорнобильських ліквідаторів як наслідок психосоціальної травми».
«Корінь проблеми не в медичних питаннях. Негативно впливає на здоров'я багато речей, зокрема і репрезентація. З одного боку чорнобильці — герої, а з іншого поширюються міфи, що в саркофагу одні дірки, що Чорнобильська зона буде мертвою тисячоліттями. Що вони нічого не добилися і марно втратили своє здоров’я», — пояснює Сергій Мирний.
Він порівнює своє опрацювання, трактування і розуміння Чорнобильського досвіду з рухом на двох ногах: науковій і літературній. Ці паралельні і водночас взаємодоповнюючі напрямки допомагають підходити до теми комплексно: де неможливо дістати наукові факти, там виручає художній образ. І водночас художня деталь може стимулювати наукову розвідку.
Зменшили рівень радіації в тисячу разів
Сергій Мирний говорить, що найпотужніший і найвідоміший пам'ятник Чорнобилю — це сама Чорнобильська зона. Наприкінці дев’яностих її уявляли як закриту і мертву. Сергій взяв тодішню карту радіаційного забруднення і з’ясував, що там ситуація набагато краща, ніж можна було уявити. І побачив, як можна змінити і спосіб функціонування зони, і її символічне значення.
«Я запропонував ідею Чорнобильського меморіально-культурного і природного національного парку. Щоб туди могли їздити ліквідатори зі своїми рідними і близькими. Щоб у них була можливість показати: отут був наш табір, там я робив розвідку чи дезактивацію. За короткотермінову поїздку в зону людина отримує меншу дозу радіації, ніж під час перельоту літаком. Адже космічне опромінення — це те саме, що і в Чорнобильській зоні», — каже еколог.
Він створив організацію «Чорнобиль Тур», яка показує тисячам туристів Чорнобильську зону.
«Через 20 років після аварії я знову міряв радіацію в тих же місцях, що і у 1986 році. Там, де були рентгени, тепер — мікрорентгени на годину. Якщо порівнювати з війною, то це ніби з цілої дивізії ворога в живих залишився один. Це значить, що противник не те що розбитий вщент, він просто анігільований», — говорить Мирний.
Сергій Мирний розрізняє поняття Чорнобильської аварії і Чорнобильської катастрофи. Адже аварія — це технічна й екологічна подія. А катастрофа — явище соціальне. Науковець говорить, що з технічного та екологічного боку завдяки зусиллям людей і природним процесам наслідки великою мірою подолані. А от інформаційне забруднення залишилося.
Камера, що транслювала російське вторгнення
У перші дні повномасштабного вторгнення російських окупантів в Україну інформаційний кіоск «Чорнобиль Туру» на КПП «Дитятки» допоміг Силам оборони. Колони російської техніки рухались через Чорнобильську зону з Білорусі. На кіоску, де в мирні часи можна було купити сувеніри та інформаційні листівки, задля безпеки була встановлена відеокамера. Сергій Мирний каже, що в тому місці завжди були перебої з електропостачанням, тож камера працювала на акумуляторі. Це допомогло отримувати картинку про наступ росіян наживо. Перші півтори доби камера знімала російську навалу. Колеги Сергія передавали інформацію військовим. До того ж у селах за стільки років роботи «Чорнобиль Туру» було багато знайомих. Тож місцеві мешканці передавали працівникам компанії, де стояли колони окупантів. Допомагав Сергій Мирний і в ідентифікації місцевості. Коли військові мали фотографії, де стоїть техніка, він міг визначити місце.
«Коли ЗСУ звільнили Київщину, ми повезли туди гуманітарку. Їхали тією дорогою, де поколошматили російську техніку. І тішились від того, що й ми до цього причетні. Це таке класне відчуття!» — згадує Сергій.
40 років досвіду, який актуальний сьогодні
Сергій Мирний каже, що до сорокаріччя аварії на ЧАЕС варто розширювати погляд на Чорнобиль із акцентом на його позитивні наслідки й корисний досвід.
«Досвід Чорнобиля стає суперактуальним не щодня, а буквально щогодини. Зараз відбувається кілька процесів, наслідком яких може бути надзвичайно небезпечна ситуація в плані радіаційної загрози. Україна може навчити інші країни боротися з радіацією», — говорить науковець.
У світі заплановане збільшення ядерної енергогенерації втричі до 2050 року. Одним із рішень, які допоможуть це зробити, є встановлення малих модульних реакторів. Замість одного великого реактора буде десять малих. Їх простіше будувати, вони займають менше місця, до них менше вимог. «Цих об'єктів стане багато, вони стануть звичною рисою пейзажу, як зараз теплоелектростанції», — припускає Сергій.
Будуватимуть не тільки реактори, а й сховища для пального і ядерних відходів, транспортуватимуть небезпечні речовини тощо. В умовах, коли використання дронів стає повсякденним явищем, таке розширення атомної енергетики є небезпечним. Сергій Мирний говорить, що такі об’єкти можуть стати цілями для терористів, ворогів чи просто неадекватних людей.
«Наслідком буде витік радіації. Звісно, це не буде, як у Чорнобилі. Але тим не менш, зараз готовності немає на всіх рівнях. Досвід чорнобильських ліквідаторів стає дуже цінним», — говорить він.
Досвід супроводу й інтеграції ліквідаторів може бути корисним нині і у ветеранській політиці. «Я бачу, що повторюються ті самі помилки у ставленні до людей. Досвід уже є, його тільки треба опрацьовувати і використовувати», — каже Сергій Мирний.
На думку науковця, варто підходити до реабілітації й інтеграції з позиції переможців. Щоби люди не відчували, що дарма поклали своє здоров’я, щоб не доводилося проходити сім кіл пекла в намаганні довести свою причетність до захисту Батьківщини, як раніше — до ліквідацій наслідків аварії на ЧАЕС.
Саме в Чорнобилі, на його думку, українці вперше відчули колективну силу, коли десятки тисяч людей робили свою справу. В умовах хронічного недосипу притуплюється почуття самозбереження і людина стає частинкою колосальної маси.
«Відчуття єднання з колективом, коли себе не шкода, коли не боїшся, а кайфуєш, доволі рідкісне. І не кожному випадає в житті це відчути. Після Чорнобиля ми втратили страх перед владою», — каже науковець. Таке ж єднання було на Помаранчевому Майдані, а потім — під час Революції Гідності. Це ж відчуття виникло і в 2022 на початку повномасштабного вторгнення. Сергій Мирний припускає, що таке можливо після перемоги під час відбудови країни.
«Коли ми переможемо, звичайно, будуть розбірки. Але якщо у нас будуть мудрі лідери нації, на натхненні перемоги, на красі відбудови можна далі розвивати, укріплювати, формувати цю єдність. Я згадав рядки Павла Тичини “Відбудова! — труд переростає у красу”», — підсумував Сергій Мирний.