Вступне слово до прем'єри опери MODRANIHT на Роттердамському оперному фестивалі
Вітаю, друзі! Опера почнеться за 10 хвилин, а перед цим я мушу повідомити вам деяку інформацію. Я сиджу тут, на краю оркестрової ями. Це цікава мізансцена з ідеологічних міркувань. Гарне місце для того, щоб поговорити про різницю між Оперою та Музичним театром, Oper і Musiktheater. У мене є кілька українських теорій щодо цього німецького слова, або, якщо хочете, терміна Musiktheater. Зазвичай люди з німецькомовних країн полюбляють створювати теорії про інші нації, але я спробую зробити це навпаки — українська теорія про німецьке явище.
Тож, на мою думку, термін Musiktheater винайдений у 1970-х німецькомовними музикознавцями з метою тримати молодих людей і сучасних митців подалі від оперних театрів. Бо якщо ви робите оперу, вам, звичайно, потрібен оперний театр, велика будівля з оркестровою ямою та великі ресурси. Але якщо ви робите Musiktheater, ви можете зробити це в гаражі або ж у невеликому блекбоксі. Люди, які керують такими потужними організаціями, як Opera Europe, люблять називати це ЕКОСИСТЕМОЮ сучасного сценічного мистецтва. Тож у них є свої оперні театри, у нас є наші маленькі незалежні гаражі й андерграундні блекбокси, і ми всі дуже щасливі разом у цій екосистемі.
Якщо ми подивимося трошки ширше і трошки глибше на ідею розмежування опери й музичного театру, дуже скоро опинимося всередині інших політичних ідей. Зокрема, ідеї поділу людей на Übermenschen і Untermenschen — надлюдей і недолюдей. Ця ідея має і культурний вимір, простягаючись від Вагнера і Ніцше до Штокгаузена і далі. Добре відома нам частина історії Європи полягає в тому, що люди, які мають Вагнера, могли певний час убивати тих, хто його не має. Сучасна реальність моєї країни така, що люди, які мають Чайковського, Шостаковича та Большой театр, можуть убивати своїх сусідів, робити це впевнено та пишатися цим процесом. Якщо ви думаєте, що я перебільшую — дозволю собі нагадати, що у 2025 році оперний сезон у Большом театрі завершився великою пропагандистською постановкою «Війни і миру» Прокоф‘єва, яка прославляє російське вторгнення.
Мене звати Ілля, і разом з моїм колегою Романом [Григорівим] ми займаємося сучасною оперою в Україні протягом останніх 12 років. Чотири наші опери були представлені на цій чудовій сцені. І, звичайно, це не просто сцена, а люди, які роблять найважливіший фестиваль музичного театру в Європі Operadagen / O-Festival. Гі Кулен — художній керівник, і Лік ван Гервен — технічний директор. І з цими людьми я маю переписку, мабуть, в обсязі 300 електронних листів за ці роки. Думаю, це рівень, коли партнерство переходить у майже сімейні стосунки. Якщо говорити про театр — деякі театральні реквізити, які ми замовляли в попередні роки, колись були частиною квартири Лікав Роттердамі, а тепер вони є частиною інтер'єру нашої студії в Києві. Ці невидимі подорожі об‘єктів і є сучасним театром.
Ми грали наші попередні опери тут у 2022 і 2024 роках, це вже роки повномасштабної війни. Третьої світової війни, яка йде на території України. Багато чого сталося між цими виставами. На жаль, багато трагічних подій. Ми втрачаємо близьких людей, щомісяця ми ходимо на похорони наших друзів-артистів, яких убивають росіяни на полі бою або в їхніх домівках.
Сьогодні вівторок, а в неділю ввечері, коли наша група їхала потягом до Польщі, Київ зазнав найруйнівнішої повітряної атаки після Другої світової війни — росіяни навмисно атакували багато культурних об'єктів. Весь район, де ми два тижні тому репетирували оперу, зруйнований. Три тижні тому в центрі Києві відкрили великий відреставрований Музей Чорнобилю. Частиною цієї виставки були деякі костюми, сценографія, театральні макети й інші артефакти нашої опери Chornobyldorf. Під час нападу музей був значною мірою зруйнований, а виставка з багатьма унікальними артефактами повністю згоріла. Але після втрати стількох найкращих людей, після того, як росіяни знищили цілі міста й села, цю втрату предметів ми навіть не відчуваємо як екстраординарну подію. Просто ще один день у Києві, де росіяни намагаються тебе вбити та знищити все, що в тебе є. Наші жарти в дорозі сюди були такими: росіяни цілеспрямовано намагаються знищити нашу оперу, але це важко зробити, оскільки ми рідко граємо в Україні і певний час проводимо в міжнародних поїздках. Звичайно, це жарт: росіяни планують знищити не тільки нашу оперу, а Україну й українців загалом як цілісне фізичне, політичне й суспільне явище.
Минулого літа ми з нашими артистами почали працювати з Театром Ветеранів — з людьми, які на фронті втратили руки, ноги, очі чи обличчя на передовій. В опері ви побачите короткий фрагмент, створений разом з нашим артистом, ветераном Андрієм Онопрієнком. Зараз він працює в театрі, у великих постановках, грає головну роль. Сьогодні ввечері в Києві він разом з колективом виступає в Національному театрі, а в нашій опері з'являється в короткому відеоесеї.
Як говорити про війну на сцені? Буквально, я думаю, це неможливо. Війна і театр — це протилежні речі в якійсь формі. Завтра ми їдемо до Відня, на Wiener Festwochen, і в мене є електронний лист з Віденського магістрату 36, на який я досі не відповів. У ньому питання: скільки саме війни і як інтенсивно показано у вашому творі? Чи не буде це забагато для віденської аудиторії? У мене немає відповіді, але я спробую її підготувати для нашого віденського виступу, щоб надати її публічно.
Опера, яку ми зіграємо для вас сьогодні, — це результат 24 місяців роботи. Це був свого роду екзистенціальний процес. Зараз ми кажемо про те, що це «опера, яку пише саме життя». Також під час створення ця опера змінила, можливо, п'ять назв. Одна з назв була Winterreise (Зимова подорож). І вона пов'язана з історією Аральського моря. Це море зникає в Центральній Азії в результаті комуністичної радянської російської політики. Також жанр цієї опери спочатку мав назву «opera pratica, або як робити оперу під час війни» — фактично посібник, жанр-варіація на eсей Ролана Барта musica practica.
Опера, яку ви побачите сьогодні, триватиме 109 хвилин. І вона називається MODRANIHT. Songs of winter war.