Ми відійшли від класичних методів таких, як глибинні інтерв'ю чи фокус-групи, і застосували інструмент діалогового підходу для отримання зрізу бачення постраждалих громад. Ми спеціально підбирали учасників зустрічі за професійними, віковими та ґендерними ознаками, щоб отримати максимально різноманітний погляд та своєрідний зріз суспільства та досвідів. Протягом одного-двох днів ми обговорювали з мешканцями громад низку питань, щоб зрозуміти їхнє сприйняття справедливості.
Саме завдяки діалоговому формату можна було поступово переводити емоції у цих направду болісних питаннях в артикульований запит та внутрішні червоні лінії.
Після трьох років великої війни ми проводимо соціологічні заміри щодо запиту на справедливість та оцінки правосуддя. Для нас стало відкриттям, що частково те, що ми раніше презентували як національний консенсус, для звільнених територій таким не є. Запит на справедливість у цих громадах різниться. Це потребує глибшого дослідження і чіткого таргетування, адже бачення справедливості є гострішим там, де люди безпосередньо зіткнулися з насильством.
Питання відповідальності за колабораційну діяльність є вкрай емоційним, особливо для звільнених територій. Це не лише питання кримінального діяння, а й нехтування попередніми соціальними зв'язками, стосунками між людьми, своєрідним укладом життя та пережитим досвідом. І тут ми потрапляємо у певну пастку емоційної залежності в емоційному обговоренні, адже це було одним із ключових драйверів у формуванні ставлення.
Жорстка та каральна позиція респондентів значно пом'якшувалася, якщо йшлося про їхніх родичів на тимчасово окупованих територіях. Вони вважали, що для всіх інших має бути суворе кримінальне переслідування, але для близьких людей потрібні винятки. Ця позиція ґрунтувалася у них на розумінні складних умов життя в окупації. Однак для респондентів без такого досвіду ці винятки були незрозумілими через відмінність їхнього досвіду та очікувань. Але це працювало й у зворотній бік, коли саме особистий досвід, насильство чи несправедливість, якої зазнала конкретна людина чи її близькі, призводили до гострої радикалізації стосовно цілих категорій та верств.
Також вагомим у формуванні позиції для респондентів були безпекові та екзистенційні виклики, оскільки звільнені території продовжують бути або прифронтовими, або є високою ймовірність трансформації їх у зону бойових дій. Вони вже пережили окупацію: деякі короткострокову, а деякі продовжують жити у тривалій окупації, постійно моніторячи ситуацію у рідних громадах та спілкуючись з близькими, які лишились там.
Серед інших є категорія людей з Луганської області, які вже вдруге стали внутрішньо переміщеними особами. На думку учасників фасилітованих дискусій, саме відсутність справедливості та належного правосуддя після російської агресії у 2014 році створила підґрунтя для нової хвилі вже у 2022 році. Тому невивчені уроки перетворилися на ще один з ключових запитів щодо ще жорсткішої відповідальності.
Водночас, коли респондентів просили зробити калібрування щодо ступенів відповідальності, вказуючи, що, наприклад, вчителька працювала в школі в окупації, але ввечері викладала українську мову у себе вдома, не афішуючи цього, з'являються ті нюанси, які були у людей, які в постійному контакті з родичами на ТОТ, або мають такий досвід.
На початку обговорень учасники визначалися спочатку на індивідуальному рівні, а потім на рівні всієї групи з тими типами діяльності, які на їх думку:
● однозначно потрапляють до переліку видів колабораційної діяльності;
● потребують уточнення — щодо цих дій потрібне прояснення та уточнення деталей;
● не підпадають під визначення колабораційної діяльності.
Питання, які потребували уточнення, стали одними з найскладніших і найдовших обговорень. На цьому етапі ставали зрозумілішими критерії, які є визначальними у притягненні до відповідальності.
Ми спробували розкласти позиції громад. Є категорії громадян, які потрапляють в зону кримінальної відповідальності беззаперечно. Це ті, хто безпосередньо вибудовував систему управління через різні інструменти. Тобто люди, які ставали керівниками адміністрацій, організовували незаконні "вибори" та "референдуми", створювали медіаконтент, посідали позиції так званих “правоохоронців”, проводили фільтраційні заходи тощо. Натомість забезпечення життєдіяльності громад в умовах окупації ставало питанням, що потребує уточнення.
На думку учасників, не мають потрапляти під колабораційну діяльність проживання на ТОТ, отримання російського паспорта чи інших документів, отримання гуманітарної допомоги, а також за діяльність медичних працівників і працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій.
Прикметно, що діяння, які потребували уточнення, часто переходили в громадах з категорії тих, що вимагають відповідальності, до тих, за які не можна переслідувати, через гуманітарну складову.
Якщо говорити про критерії, то існує перелік дій, які були чітко визначені та класифіковані.
Наприклад, на думку впливає також те, чи був обвинувачуваний проактивним, чи це була його перша комунікація з окупантами, чи був він змушений співпрацювати під тиском та наскільки людина усвідомлювала свої дії.
Максимізує відповідальність екзистенційне сприйняття та відчуття зради. Під зрадою мається на увазі не просто заподіяння шкоди, а безпекове питання та усталений стиль життя, адже ми маємо переважно справу із малими громадами, неурбанізованими просторами, для яких важливі соціальні зв'язки, згуртованість, соціальна відповідальність, і допомога в той чи інший спосіб армії РФ нівелювала ці принципи.
Серед іншого, важливими факторами для максимізації відповідальності ставали управлінська складова, медійність, співучасть у воєнних злочинах, зрада присязі або соціальному служінню.
Для деокупованих територій питання діяльності освітян та соціальних працівників під час окупації є украй тригерним. Особливо у контексті педагогів. Воно стосується сфери безпеки і сприймається як екзистенційна загроза. Бо, по-перше, представники таких професій мають постійний доступ до дітей та контроль над ними. По-друге, у цьому питанні також йдеться про соціальний контракт. Так, фахівці у цих професіях отримують, можливо, невисоку заробітну плату, але вони отримують повагу на рівні громад. Тому зрада соціальному контракту виступала драйвером максимізації покарання.
Мінімізує ступінь відповідальності на переконання респондентів – зізнання, співпраця, допомога слідству та партизанська діяльність на користь України.
Під час проведення цього дослідження ми виявили, що питання колабораційної діяльності сприймається як ключова загроза для громад, і вони розглядають розв'язання цього як своєрідний тест для держави.
Під час обговорень ми також аналізували шкоду від колабораційної діяльності. Якщо на індивідуальному рівні вона була адресною та зрозумілою, то на рівні громади або в національному вимірі відмежувати російську армію від колаборантів ставало неможливо. У громад це сходиться в одній точці. Тому з огляду на комунікацію, яка зараз проводиться державою, саме люди, які залишилися на ТОТ, стають зрозумілим громовідводом у задоволені запиту на справедливість та запиту про покарання тут і зараз.
Зважаючи на поточне правосуддя, держава має зосередитися на комунікаційних аспектах. Пріоритетом має стати зменшення соціальної напруги довкола питання колабораціонізму через ефективну комунікацію. І це стосується не тільки інформування про розслідування та діяльність органів слідства чи суду. Але і визнання та забезпечення видимості тих дій, які зробили жителі захоплених територій, обравши Україну. Адже на таку комунікацію, особливо у людей, які виїхали з ТОТ, є видимий запит. Вони ціною свого здоров'я, безпеки та майна зробили вибір на користь України. Чи надсилає їм держава Україна сигнал про те, що цей вибір був правильний? Ні. Як люди можуть отримати цей сигнал? Якщо ті, хто зробив інакше, будуть покарані. Це стає суттєвим внутрішнім запитом на швидке і максимальне покарання, без врахування контексту.
Це зрозумілий та видимий індикатор для цих людей. В частині груп вони не завжди це усвідомлюють, але якщо проаналізувати наративні складові запитів, то ось цей запит на видимість і чітку комунікацію вдячності від держави за вибір, який вони зробили, простежується. Тут задовольнити його можна за допомогою інструментів і комунікації вдячності та фіксації того, що відбулося.
Це може допомогти дочекатися реального правосуддя, яке буде здійснено щодо тих, хто вчиняв масштабовану, зрозумілу, вимірювану шкоду українській державі і людям. А так виходить, що ми прогалину очікування намагаємося заповнити невеликими кримінальними справами про передачу окупаційним військам трьох кілограмів м'яса, про водія, який возив окупантів тощо.
Ми виявили ще один важливий для респондентів аспект. Учасники діалогових зустрічей у своїх калібруваннях вказували на важливість забезпечення стандартів правосуддя у кримінальних справах про колабораційну діяльність. Вони самостійно поверталися до питання про те, що мають бути забезпечені захист, процес та правова визначеність, яку учасники груп окреслювали чіткими критеріями. Для них було важливим, щоб у цій категорії кримінальних справ була чітка правова дія, що заподіяла чітку, зрозумілу шкоду, а не перебування на ТОТ.
Для держави – це неабиякий виклик спробувати збалансувати потужний запит на справедливість через правосуддя та через адекватну, зрілу комунікацію з населенням.
Необхідно демонструвати вдячність, діяти послідовно та чітко визначати подальші кроки. Адже, по-перше, наразі ми отримали своєрідну плутанину між кількома статтями Кримінального кодексу, оскільки населення не розрізняє державну зраду, колабораціонізм та інші пов'язані правопорушення.
По-друге, законодавство про колабораційну діяльність – це інструмент. І тут постає питання, чого держава хоче досягти цим інструментом? У 2022-му році, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, народні депутати використали цей інструмент для превенції. Верховна Рада ухвалила певні норми, щоб населення на ТОТ мінімально вдавалося до колабораціонізму під час першої хвилі. Але наразі у нас вже третій рік великої війни. Чи спрацьовують зараз згадані норми у Кримінальному кодексі Україні як превенція для людей, які вже третій рік перебувають в окупації?
По-третє, на тих територіях, які дуже близько бачать свою окуповану територію, таких як Херсонщина з лівим берегом і Луганська область, яка наразі повністю окупована, відстежується запит на меседжі та знаки до тривалий час окупованих територій в межах реінтеграційних процесів.
Державі треба однозначно розібратись, визначитися й знайти той вимір і своїх дій, і комунікації з населенням, який дозволяє нам втримуватися в умовах тривалої війни.
Цей матеріал створений за підтримки Фонду “Партнерство за сильну Україну”, який фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.