Виклики, з якими має справу Україна - ще більш складні, ніж більшість розвинених країн. Бо, крім енергетичної кризи, пандемії та їх економічних наслідків, ми ведемо війну з російськими окупантами та намагаємося побудувати ефективну державу, яка може більш-менш кваліфіковано відповідати на ці самі виклики.
Дійсно, досить важко ефективно боротися з пандемією чи перемагати величезну ворожу сусідню державу, коли головний інструмент боротьби - державна система - хворий на корупцію та некомпетентність. Наразі українська влада на всіх рівнях і практично в будь-якій галузі не здатна сформувати стратегію подолання кризи чи стратегію розвитку, і, відповідно, неспроможна реалізувати навіть більш-менш очевидний та простий план дій.
Що з цим робити? Проста відповідь - змінити владу - сама по собі не спрацює. Зміна влади відбувається в Україні регулярно, а прогресу у якості управління та прийняття рішень не дуже багато.
Ми вже 30 років ходимо колами, коли всі наші західні сусіди впевнено рухаються вперед. Карта відсотку вакцинації дуже показово демонструє успішність держави: де вдалося довести громадянам користь вакцинації, розумно організувати інформування про вакцинацію та процес вакцинації, де громадяни довіряють державним інститутам та сміливо вакцинуються. Тенденція очевидна - чим далі на схід, тим нижчий в Європі рівень вакцинації. Найбільший відсоток вакцинованих - у двох найзахідніших країнах Європи - Португалії та Ісландії. А найнижчі - на сході та південному сході континенту - в Україні, Боснії, Болгарії.
Цей сумний факт повертає мене до думки, з якою я йшла до політики: що моя мрія як політика висмикнути Україну з ролі європейської периферії. Наша країна має достатньо факторів для розвитку, але залишається політично та економічно відсталою, науковий потенціал деградує, а інноваційні галузі розвиваються не завдяки державній політиці, а всупереч спроб держави та політиків все зламати. Ми без боротьби поступилися роллю регіонального лідера Польщі, не змогли створити машинобудівний хаб, як Словаччина, чи сектор розвиненої харчової промисловості, як Угорщина. Так, ми експортуємо в Угорщину сировину від нашого сільського господарства, а потім - імпортуємо консервовану кукурудзу. Більше-менш успішно розвивається галузь інформаційних технологій, проте тут головний фактор - кілька непоганих університетів з базою природничих та точних наук та невтручання держави.
Останні кризи - пандемія, глобальна енергетична криза, економічні негаразди - дуже яскраво демонструють, що якщо Україна не буде реально рухатися вперед, то ми як нація ризикуємо назавжди відстати та закріпити за собою статус країни третього світу.
Дуже важко розвиватися без взірця, тому ми маємо для себе дуже чітко розуміти до яких стандартів держави, до яких стандартів суспільства ми прямуємо. Жодна модель не виявила такої готовності адаптуватися до криз, долати будь які складнощі та при цьому не обмежувати прав та свобод людей як євроатлантичний світ. Країни Європи, Сполучені Штати Америки, Канада. Саме ці країни демонструють взірцевий рівень життя.
Чи може Україна перестати мріяти про Європу та Америку та стати в один ряд з Європою та Америкою? Я глубоко переконана, що так. Бо інакше не повернулася би майже 10 років тому з Сполучених Штатів працювати в Україну.
Проте ми маємо визнати, що влада забезпечити цього нездатна, а у опозиції, звісно, не вистачить повноважень. Саме тому одне з ключових завдань, яке має на себе взяти відповідальна проукраїнська опозиція - це не тільки тиснути на владу та намагатися на наступних виборах отримати впевнену перемогу для повернення країни на шлях реформ, а й формування та усвідомлення плану реформ, що має здійснити Україна.
Ми завжди маємо пам'ятати, що наразі головним викликом для країни лишається відновлення нашої територіальної цілісності - і дуже добре, що це розміють наші союзники по обидва боки Атлантичного океану. Саме тому будь-які заклики зруйнувати існуючу систему вщент, а потім відбудувати нову чи перейти від парламентсько-президентської республіки до президентської - це дуже ризикована гра і не має нічого спільного з оновленням, реформами та прогресом.
Завдання відповідальної української опозиції вже зараз окреслити перелік необхідних фундаментальних реформ в економіці та державному управлінні, що стануть основою для прогресу України, щоб ми перестали бути периферією та “бідним родичем” в європейській та євроатлантичній сім'ї.
На жаль, маючи історичний шанс - рекордний кредит довіри суспільства та монобільшість у парламенті - влада виявилася неспроможною до ефективних перетворень. Але завдання не змінилося - продовжити ту трансформацію держави та суспільства, що почалися після Революції Гідності. З 2014 року Україна вже зробила величезний стрибок до Європи та розуміння себе. Проте ці зміни дуже часто результат щасливого збігу обставин, кон'юнктури та емоційного пориву. Тому всі наші успіхи останніх років - децентралізація, безвіз, підсилення армії - не настільки стійкі, як би нам усім хотілося б.
Тому ми маємо перейти від ривків до реформ до системного підходу. До економічної політики, щоб кожна світова економічна криза не несла країні та її громадян катастрофічних наслідків. До забезпечення енергетичної незалежності, щоб не залежати від панічних настроїв зовнішніх ринків чи волі сусідів - диктаторів. До реформ медицини та освіти, щоб не пасти задніх у вакцинації коли прийде наступна пандемія. А як показує досвід історії людства - нові кризи обов'язково будуть.
Щоб мати можливість відповідати на виклики сьогодні, завтра, за 10 чи 50 років, Україна має будувати свою державність на трьох китах - сталій економічній системі, ефективному державному апараті та сильному горизонтальному місцевому самоврядуванні. І тому будь-яка влада чи опозиція мають працювати у цих трьох ключових напрямках. Будь-яка концентрація влади чи кумовство не спрацюють. Не спрацює “особливий шлях” чи орієнтація на диктаторські режими. Довгострокову стабільність може гарантувати тільки розвинена демократія та ринкова економіка.
Таку систему може збудувати тільки оновлена українська ділова та політична еліта. І вона поступово формується. Важко, через поразки та невдачі в політиці та бізнесі, але невпинно. І кожне нове робоче місце в ІТ чи технологічній промисловості, кожна спроба збудувати партію європейського чи американського зразка - крок на цьому шляху.
З іншого берегу Атлантики дуже добре видно, що для України наразі немає альтернативного шляху, крім невпинного руху до цих трьох великих цілей:
1. Побудова ринкової економіки, де панує право власності та передбачувані правила для бізнесу. Де держава не приймає закони на кшталт 5600 для пограбунку малого та середнього бізнесу. Де під час коронавірусної кризи бізнес, що роками сплачував податки, отримує від держави відповідну допомогу, а не нові побори. Де силові структури та суди гарантують безпеку підприємцям та інвесторам, а не приходять за хабарем. Де існують прозорі ринки землі та електроенергії, де держава будує дороги за кошти платників податків в інтересах платників податків, а не заради рейтингу чи власного доходу. Все, як в Америці.
2. Створення ефективної державної системи. Ефективна бюрократія - це добре, сучасна українська бюрократія - це символ непрофесійності та корупції. В основі ефективності держави - зрозумілі правила гри та незалежна від політичної кон'юнктури професійна державна служба. Ми маємо пам'ятати, що жадібний платить двічі, тому ми маємо перестати економити на професіоналах, місце яких зараз займають дилетанти та корупціонери.
3. Місцеве самоврядування, що дійсно керує своїми громадами. Децентралізація - це величезне вікно можливостей для розвитку економіки кожного регіону, кожного міста та громади країни. Для цього потрібно лише три речі від держави - 1) обмежити місцевих “баронів” за допомоги незалежних судів, ефективних правоохоронних органів та антимонопольного законодавства; 2) створювати об'єкти “великої інфраструктури”, щоб до кожного куточку України інвестор, турист чи вантажна машина могли доїхати без пригод; 3) чесно розподіляти податки та доходи між центром та громадами.
Розвиток всієї країни, а не тільки інвестиції у кілька великих міст - невичерпне джерело прогресу і кадрового резерву. Бо майбутня політична еліта, ефективна та проукраїнська, може і сформується саме внаслідок розвитку місцевого самоврядування. Як це і сталося спочатку в Європі, а потім у Сполучених Штатах.
Насправді, окремої уваги заслуговують і реформа освіти, і соціального забезпечення, і пенсійна реформа. Це дуже важливі напрямки, про які мають говорити політики та суспільство. Але саме три перелічені інститути - економічна база, державний апарат та місцеве самоврядування - визначають і ефективність, і стратегічний ефект від інших перетворень. Це доводить досвід усіх успішних країн Заходу. І країн Азії, що вчилися у Європи чи Америки. І саме таким шляхом має йти Україна, щоб замість третього світу опинитися в першому.