Чому посипалася коаліція
Інцидент з дронами 7 травня в місті Резекне на сході Латвії був не так причиною, як приводом для партійного землетрусу — напруження в цих шарах земної поверхні накопичувалося давно.
Правоцентристська ліберальна «Нова єдність» очолює правлячі коаліції з 2019 року. Причому в Сеймі попереднього, 13-го скликання «Нова єдність» номінально, за кількістю мандатів, була молодшим партнером. Але за підсумками безпрецедентно довгої коаліціади саме її представник став прем’єр-міністром. А на виборах 2022-го «Нова єдність» здобула впевнену перемогу: 26 парламентських мандатів зі 100.
Набутий статус старшого партнера, втім, не запобіг коаліційним суперечкам. Причини дві. Перша — партійна розпорошеність. Коли в такий, відносно невеликий за розміром парламент проходять сім політичних сил, узгоджувати всі вимоги й інтереси складно. Друга — кілька червоних ліній.
Традиційно головна — до правлячої коаліції не включають проросійську партію «Злагода» з її хедлайнером, багаторічним мером Риги Нілом Ушаковим. Останнім часом ця політсила відкотилася на узбіччя, але дотичні до неї діячі періодично засновують нові партійні проєкти, аби підібрати голоси того самого електорату.
Друга червона лінія — різнобій у ставленні до сімейних цінностей (у лапках і без), організації суспільства в цій сфері. У Латвії принциповими опонентами в таких питаннях є правоконсервативне Національне об’єднання й ліволіберальна партія «Прогресивні». Притому обидві суто проукраїнські й жорстко проти країни-агресора. І в місцевих самоврядуваннях, як, наприклад, у Ризькій думі, готові співпрацювати, аби запобігти ризикам російського впливу. Але на загальнодержавному рівні поки що зась.
Сейм 14-го скликання — три політичні землетруси за 3,5 року
Відтак під час роботи Сейму цього, 14-го скликання до травневої кризи вже були дві. Перша — навесні 2023 року, під час президентських виборів (у Латвії вони відбуваються в парламенті) — закінчилася переформатуванням коаліції. Під час другої — денонсація Стамбульської конвенції восени 2025-го — коаліція встояла. Парадокс, однак, у тому, що якраз ті дві ліберальні партії з коаліції, які єдині на весь парламент голосували проти денонсації, тепер — через дроновий інцидент — стали тригером для розвалу коаліції.
Падіння українських БпЛА з бойовою частиною на території резекнянської нафтобази, на щастя, не призвело до пожеж і жертв, оскільки нафтосховища були порожні. Але були проблеми з відслідковуванням, «екстрене оповіщення» відбулося вже після інциденту. Тобто чинні протоколи безпеки не спрацювали.
Міністр оборони від «Прогресивних» Андріс Спрудс виявив готовність узяти провину на себе й піти у відставку. Та прем’єр-міністерка Евіка Сіліня не просто жорстко розкритикувала його, а й випередила щодо відставки, запропонувавши на посаду глави Міноборони полковника Райвіса Мелніса (українцям його ім'я має бути знайоме — він був представником латвійського військового відомства в нашій країні). Кандидатура достойна, але висунута без узгоджень з партнерами по коаліції. Тоді як ця посада проходила за квотою «Прогресивних».
Звісно, ця партія вирішила, що подібні дії є порушенням угоди і вийшла з коаліції. А значить, прем’єрка Сіліня також пішла у відставку.
Коаліція нашвидкоруч — за кілька місяців до виборів
Чинний уряд став технічним, до формування нового. А сама Сіліня ще й тимчасовим «технічним менеджером» латвійського Міноборони.
І почався пошук шляхів якнайшвидшого розв’язання кризи. А в суспільстві накопичилася природна втома через семирічне прем’єрство «Нової єдності». Тим більше це були непрості роки для менеджменту: спочатку ковід, потім повномасштабна російсько-українська війна. Струсонули суспільство і транспортні скандали, пов’язані з роботою авіакомпанії Air Baltic і будівництвом залізниці Rail Baltica. Незалежно від того, хто був міністром транспорту в ці роки, тінь невдоволення все одно лягала на «Нову єдність».
Тому президент Едгарс Рінкевичс (він також від «Нової єдності») запропонував Андрісу Кулбергсу із центристської союзу «Об’єднаний список» формувати уряд, який працюватиме кілька місяців до виборів. До ОС долучилося Національне об’єднання. Ці дві політичні сили були коаліційними партнерами «Нової єдності» до весни 2023-го. Також погодився увійти в коаліцію Союз зелених і селян. А от «Прогресивних» тепер і не кликали, бо Національне об’єднання категорично проти.
Однак голосів для більшості трьом партнерам не вистачало. А партії, які займають більш м’яку позицію щодо Росії («Латвія на першому місці» і «Для Стабільності») не запрошували. Тому залишався єдиний вихід — запросити ту саму «Нову єдність», але вже не на правах старшого партнера.
Чесно кажучи, для НЄ вигідніше побути бодай кілька місяців в опозиції. Але за непростої геополітичної ситуації таке рішення вважали б неконструктивним. Відтак тепер чотири політичні сили дуже швидко сформували коаліцію й розділили 16 вищих посад (15 міністерських і крісло голови Сейму) порівну, без урахування кількості парламентських мандатів. Уже відомі конкретні кандидатури на кожну. Очікують, що у вівторок опівдні склад уряду оприлюднять офіційно, а в четвер його затвердять у Сеймі.
І це також буде абсолютно проукраїнський уряд.
Прогнози на жовтневі вибори — аж вісім партій у Сеймі
Але подивімось у майбутнє. Якими ж є зараз партійні вподобання в Латвії?
За даними європейського агрегатора PolitPro, станом на 24 травня рейтинги партій такі:
«Латвія на першому місці» (ЛПМ) — 14,7 % (+8,4) 18
«Прогресивні» — 14,4 % (+8,2) 18
«Нова єдність» (НЄ) — 10,9 % (–8,2) 13
«Об'єднаний список» (ОС) — 10,8 % (–0,3) 13
«Суверенна влада» (СВ) — 9,4 % (+6,2) 11
Національне об'єднання (НО) — 8,8 % (–0,6) 11
Союз зелених і селян (СЗС) — 7,9 % (–4,9) 10
«Ми змінюємо правила» (МЗП) — 5,5 % (+5,5) 6
Перша цифра — очікуваний результат на виборах у жовтні. У дужках — зміни порівняно з голосуванням 2022 року. В останньому рядку — ймовірна кількість парламентських мандатів.
Як бачимо, п'ятивідсотковий бар’єр для проходження в Сейм можуть подолати аж вісім партій — і тоді розпорошеність зросте ще більше. При цьому результати достатньо щільні, і не можна сказати, що лідери відірвалися від пелотону.
Також важливо додати, що в цьому рейтингу враховані тільки виборці, які вже визначились. Тоді як тих, хто не визначився, багато — чверть електорату. Отже, можливі суттєві зміни.
Ще три ключові гравці, про яких треба знати
«Латвія на першому місці» Айварса Шлесерса. Сама назва правої партії, що йде першою, видається зразково популістською. Голову цієї політсили Айварса Шлесерса в медіасередовищі часто називають одним з трьох латвійських олігархів. Як бізнесмен він має репутацію міцного господарника і саме такий образ робить основою масованої рекламної кампанії (зараз Бюро із запобігання та боротьби з корупцією — KNAB — окремо розбирається з джерелами її фінансування). Головний слоган Шлесерса — «Піднімемо Латвію!» — є варіантом Make Latvia great again. Показово також, що наприкінці березня цей політик разом з іншими європейськими правими їздив до Угорщини підтримати Орбана.
Гнучкий Шлесерс, з одного боку, визнає, що РФ є нападником і що Україні треба допомагати. З іншого — виступає за прагматичні стосунки з Росією, особливо після закінчення війни. Фактчекери виявили ще один приклад «діалектики за Шлесерсом»: його тексти латиською та російською мовами часто-густо мають суттєві розбіжності.
Згадаймо рідкісний випадок співпраці Національного об’єднання з «Прогресивними» на регіональному рівні. Це зробили, щоб якраз не допустити лідера ЛПМ до крісла столичного мера. І главою Ризької мерії в підсумку став «прогресист».
«Суверенна влада» Юлії Степаненко. На тому полі, що й ЛПМ, але далі від ЄС і ближче до російських парканів, пасеться «Суверенна влада» Юлії Степаненко. Ця партія не просто правопопулістська — вона виразно євроскептична. Нині мудрий Шлесерс записує собі в актив те, що за кілька днів після великого вторгнення РФ в Україну він виключив Степаненко зі складу своєї партії, оскільки вона не приєдналася до засудження агресора. Очікується, що в жовтні «Суверенна влада» зайде в парламент замість іншої партії такого типу — «Для Стабільності» Олексія Рослікова (середньозважений рейтинг на 24 травня — 3,5 %).
Коли 2022 року багаторічний фаворит в цьому електоральному сегменті партія «Злагода» вперше не пройшла до Сейму, а «Стабільність» тріумфувала, в латиськомовному середовищі ходив неполіткоректний жарт: «Гопники перемогли ватників». Та згодом з’ясували, що то був не жарт. Напередодні виборів у Ризьку думу в червні 2025 року Росліков зважився на вчинок, на який ніколи не пішов би політикум «Злагоди», що завжди мав цивілізований інтелектуально-європейський дизайн. Під час обговорення в Сеймі Декларації про усунення наслідків русифікації Росліков закінчив промову з трибуни вигуком: «Нас більше! Російська мова — наша мова!». І як найкраще підтвердження цієї тези двічі показав залу популярний, але непристойний жест «П'ять вздовж, п'ять упоперек».
Такий передвиборчий креатив призвів до фіаско. Додаткових голосів «Стабільність» не отримала. Зате проти Рослікова відкрили кримінальне провадження «за розпалювання міжнаціональної ворожнечі». Після чого він узяв і поїхав до Мінська — там і залишився. Тим часом його електорат перетікає потихеньку до Степаненко.
Вона має імідж прямо протилежний: досвідчена юристка, мати чотирьох дітей, борчиня за сімейні цінності. На відміну від пострадянського вузькоетнічного росліковського проєкту, Степаненко намагається вписати ті самі наративи в рамки загальносвітового «ультраконсервативного повороту».
«Ми змінюємо правила» Алвіса Херманіса. Треба сказати про ще одного актора (тут наголос можна ставити і на першому складі, і на другому) на політичній авансцені Латвії — партію «Ми змінюємо правила». Початок цій політичній силі поклав рік тому керівник «Нового ризького театру» Алвіс Херманіс. Він – видатний, а може й геніальний театральний режисер, але його політичні висловлювання бувають іноді не просто консервативними, а радикальними. І водночас — ідеалістичними.
Так Херманіс виступив проти виборів на партійній основі, запропонувавши модель «прямої демократії», щоб у такій відносно невеличкій країні як Латвія виборці голосували за окремі персони, «які викликають довіру». Парадокс однак полягає в тому, що для впровадження непартійної демократії Херманісу із соратниками довелося заснувати партію. І в разі проходження до Сейму невідомо, чи готовий він буде, не отримавши монобільшості (як хотів би), входити в коаліцію з іншими політсилами. Тобто вписатися в партійний контекст, проти якого, власне, й веде боротьбу.
Найкраща політична риса Херманіса — принципова позиція на підтримку України та протистояння країні-агресору.
Перші чернетки майбутніх перемовин: коаліціада буде складною
Ну а тепер перейдемо до коаліційної арифметики. Для чого візьмемо прогностичні дані щодо кількості депутатських мандатів з останньої колонки в табличці вище. Зрозуміло, що такі примірювання будуть дуже попередніми, не надто точними. Але й вони допоможуть зрозуміти основні тенденції, а головне – вихідні дані та плани тих, хто хоче системно вплинути на ці вибори.
На сьогодні партії, щодо яких є підозри в надто поблажливому ставленні до Москви, разом набирають 29 голосів. Плюс 6 мандатів принципово антипартійної херманісівського «МЗП» – виходить 35.
Тобто залишаються п’ять партій з 65 голосами. Які можуть бути комбінації створення з них правлячої коаліції з урахуванням того, що «Національне об’єднання» не хоче співпрацювати з «Прогресивними»? Без 18 голосів «прогресистів» залишається 47 – немає більшості. Без 11 націоналістів — 54. Так, більшість є, але невелика. І якщо внести в розрахунки фактор статистичної похибки (не кажучи вже про виборців, що зараз ще не визначились), то картина може сильно змінитись.
І тоді, можливо, доведеться десь шукати для більшості ще кількох депутатів, увівши їх з їхніх «партійних родин»? Чи вмовляти увійти до коаліції Херманіса – «враховуючи складні геополітичні умови». Або ж умовляти (приблизно з тією ж аргументацією), щоб «Національне об’єднання» таки погодилось на співпрацю з «Прогресивними». Чи, може, Шлесерс пріоритетно розверне свою гнучкість в бік ЄС, аби його партнерами могли стати не тільки діячі з «СВ»…
Виглядає так, що ця коаліціада простою не буде.
Звісно проєвропейські, проукраїнські сили в латвійському політикумі мають більшість. Але мають і світоглядні суперечки, які, вірогідно, доведеться долати заради пріоритетного фактору – безпекового.
Але це розрахунки станом на зараз – кінець травня. До виборів ще більше чотирьох місяців. І тут варто перейти до другого з факторів, згаданого на початку – погроз Кремля.
Латвійські вибори на тлі московських погроз
Раніше Москва безпідставно та узагальнено говорила лише про надання низкою країн (Польща, Литва, Латвія, Естонія) «повітряних коридорів для безперешкодного прольоту українських БПЛА».
Аж от 19 травня московська брехня вийшла на новий рівень. Зранку Служба зовнішньої розвідки РФ оприлюднила заяву, спрямовану вже конкретно проти Латвії. Ніби вона погодилася, щоб з її території Україна готувала удари по Росії. При цьому СЗР перелічила п’ять латвійських військових баз, а також неназвані «центри прийняття рішень», яким погрожують «справедливою відплатою». Того ж дня ввечері російський посол в ООН Василь Небензя практично слово в слово повторив ті ж погрози на засіданні Радбезу.
Московська тактика при цьому виглядає дуже прозоро – психологічно розхитати ситуацію в Латвії. Принаймні на сході країни після інциденту в Резекне певна знервованість уже відчувається, обговорюють поточну ситуацію з дронами і в інших регіонах. Мета – за грузинським чи угорським сценарієм «підкачати» рейтинги партій, які виступають за більш гнучке ставлення до Росії. Аби в Сейм пройшла не тільки «Суверенна влада», але й «Стабільність», і «Злагода» (середньозважений рейтинг нині – 2,5%). В московському ідеалі – формування правлячої більшості на чолі з імпозантним Шлесерсом. Але так, щоб його «підпирали» більш різкі «Суверенна влада» та «Стабільність». Цей сценарій схожий на те, що може відбутись на польських виборах наступного року в разі перемоги правого крила. Але й просто проходження до Сейму більш чисельної, ніж нині, україно- та євроскептичної опозиції також стало б хорошою новиною для Москви.
Президент Рінкевичс, що має унікальний зовнішньополітичний досвід (глава МЗС у 2011-2023 рр.) описав латвійське сьогодення так: «Це не мирний час, але й не воєнний». Перед латвійською владою стоїть нині відповідальне завдання – зробити входження країни в «не мирний час» максимально технологічним і продуманим, користуючись тим, що час поки що «й не воєнний». Не можна давати Кремлю жодних можливостей отримати політичні дивіденди по плану «лояльність через погрози». Тому так важливо, щоб нова урядова коаліція в Латвії запрацювала щонайшвидше. Потрібні енергійні дії в усіх секторах, починаючи з безпекового.
Те, що вибори в Латвії, виявляється, мають таку вагу та стільки підтекстів – не новина. В цей бурхливий час будь-які європейські вибори стають історичними.