ГоловнаСвіт

Війна Росії проти України: США втрачають ціннісні орієнтири

12 лютого Дональд Трамп провів телефонну розмову з Володимиром Путіним. Те, як американський президент прокоментував спілкування з російським диктатором («розмова була довга і дуже продуктивна»), спричинило бурхливу емоційну реакцію в Україні. Реверанси в бік російського президента справили неприємне враження. Це явно не було схоже на примус агресора до миру з позиції сили. 

18 лютого американська делегація на чолі з держсекретарем Марко Рубіо вже очно зустрілася з представниками РФ у Саудівській Аравії. За її підсумками Марко Рубіо заявив, що у США «відкриються неймовірні можливості для геополітичного партнерства з росіянами з питань, що становлять спільний інтерес, і, чесно кажучи, економічного партнерства». 

Американська делегація на чолі з держсекретарем Марко Рубіо в Саудівській Аравії під час зустрічі з росіянами на чолі з міністром закордонних справ Сергієм Лавровим.
Американська делегація на чолі з держсекретарем Марко Рубіо в Саудівській Аравії під час зустрічі з росіянами на чолі з міністром закордонних справ Сергієм Лавровим.

Може скластися враження, що Вашингтон готовий працювати над угодою з Кремлем без України. Але якщо відкинути емоції, то поки що нічого фатального не сталося. Принаймні Трамп у спілкуванні з пресою підтвердив, що допомога Україні триватиме стільки, скільки потрібно, оскільки її припинення може створити в Путіна ілюзію, що він виграв. 

Також ми вже не один рік чули від американських політиків вислови й натяки про те, що Україні найближчим часом не світить членство в НАТО. Трамп лише повторив їх у відвертішій і не зовсім коректній манері. Можна було у глибині душі тішити себе ілюзіями про повернення до кордонів початку 2014 року дипломатичним шляхом. Але такий сценарій, на жаль, за нинішніх обставин теж з розряду фантастики. І американський президент і його міністр оборони озвучили цинічну правду. Хоча американці припускають публічно, що деякі території Україна таки зможе повернути. 

Однак неприємний осад від заяв Дональда Трампа та представників його команди все ж залишився. І основна причина цього — втрата ціннісних орієнтирів, розмова про Україну без України, показове нехтування думкою Європи й намагання прирівняти агресора й жертву агресії. 

На тлі активізації розмов про можливе припинення вогню й перехід до дипломатичної фази врегулювання російсько-української війни варто звернути увагу на принципову зміну риторики представників нової адміністрації в Білому домі. Трамп і до того, як повернувся у крісло президента, всіляко уникав прямої критики Володимира Путіна і згадок про агресію Росії проти України. Наголошував лише на тому, що якби він був на місці Байдена, то війни вдалося б уникнути. Після інавгурації позиція Трампа не зазнала змін.

Президент США Дональд Дж. Трамп тисне руку президенту РФ Володимиру Путіну під час спільної пресконференції після переговорів у Гельсінкі, 16 липня 2018 року.
Фото: EPA/UPG
Президент США Дональд Дж. Трамп тисне руку президенту РФ Володимиру Путіну під час спільної пресконференції після переговорів у Гельсінкі, 16 липня 2018 року.

Сорок сьомий президент США і його команда послуговуються низкою завуальованих евфемізмів, щоб визначити характер і природу російсько-української війни. У їхньому словниковому запасі немає таких формулювань, як «російська агресія», «несправедлива загарбницька війна проти України», «російський імперіалізм», «геноцид і знищення української нації», «міжнародний злочинець Путін». Зате є доволі розмиті й невинні вислови на кшталт «війна в Україні», «російсько-український конфлікт», «врегулювання конфлікту» й інші. 

По суті риторика Дональда Трампа і його команди зараз більше нагадує китайську чи риторику країн Глобального Півдня. Війна Росії проти України стала для значної частини світу просто війною, в якій немає агресора і жертви агресії. А значить, немає відповідального за її розв’язання. Немає воєнних злочинців і факту загарбання території суверенної держави. 

Така ціннісна деформація, безумовно, впливатиме на переговорний процес, якщо він відбудеться. І є сприятливим фоном для Кремля.

У діяльності адміністрації Джо Байдена було багато помилкових підходів до України. Однак там хоча б лунала правильна ідентифікація природи російсько-української війни, яка є продовженням російського імперіалізму. «Тільки Росія несе відповідальність за смерть і руйнування, які принесе цей напад, і Сполучені Штати, їхні союзники та партнери відреагують єдиним і рішучим чином. Світ притягне Росію до відповідальності», — заявив Джо Байден у виступі перед американським народом 24 лютого 2022 року.

Президент США Джо Байден виступає з промовою щодо вторгнення Росії в Україну, Білий дім, Вашингтон, 24 лютого 2022 року.
Фото: EPA/UPG
Президент США Джо Байден виступає з промовою щодо вторгнення Росії в Україну, Білий дім, Вашингтон, 24 лютого 2022 року.

Також колишній американський президент не відчував дивного пієтету до Путіна, який подекуди простежується у висловах Трампа. Для Байдена російський диктатор був «божевільним сучим сином», він не бажав обговорювати з ним екскурси в історію Другої світової війни чи розмірковувати про майбутнє штучного інтелекту. 

Водночас хоч Байден усвідомлював загарбницький характер війни, яку розв’язала Москва, і критично висловлювався про Путін, це не спонукало його до сміливих вчинків. За фасадом правильних фраз приховувався страх ескалації. І небажання розвалу Росії. Тому Україна не отримала того, що було необхідно для розгрому агресора. А Росія не зазнала справді болючих санкцій. Навпаки, у Байдена навіть обурювалися, коли Україна почала завдавати ударів по російському нафтопереробному комплексу. І настільки захопилися тим, щоб не дати Україні виграти, а Росії програти, що опосередковано посприяли переходу війни в затяжну фазу. 

Найбільша небезпека сучасних дипломатичних ініціатив Трампа — нерозуміння істинної природи російсько-української війни. Уже не йде мова про міжнародне право, про непорушність кордонів і суверенітету, про притягнення агресора до відповідальності. Про базові принципи співіснування націй. Є лише публічне прагнення завершити війну і про щось домовитися. Ціннісні орієнтири відійшли на задній план. Зараз у публічному просторі навколо російсько-української війни превалює ділова цинічна риторика. 

Відносно правильно суть російсько-української війни трактують у Європі. Європейські лідери наполягають на обов’язковій участі ЄС у майбутніх переговорах про припинення війни Росії проти України. Не треба бути видатним дипломатом, щоб не збагнути неприємної істини: є ризики, що Трамп і Путін домовляться про параметри угоди щодо України без її відома і знехтують позицією Європи. Але Європа має обмежений геополітичний вплив і військові ресурси. І частково інфікована вірусом страху ескалації. Тому поки що не очевидно, що вона готова грати першим номером у військовій протидії Росії чи в переговорному процесі з РФ.

Фото: EPA/UPG

Дональд Трамп з презирством ставиться до Джо Байдена і намагається підкреслити свою відмінність від попередника. Але якщо американський президент надто загориться ідеєю побачити мир в очах Путіна, він може повторити неславний шлях іншого американського президента — Барака Обами. Той теж дуже поспішав налагодити приязні стосунки з Кремлем після агресії РФ у Грузії. Їздив у Москву і придумав хитромудрий термін «перезавантаження відносин». З цієї історії нічого хорошого не вийшло, і Кремль, зрештою, пошив Обаму в дурні. 

Але Трамп, здається, впевнений у власній геніальності. І з нетерпінням чекає на зустріч з російським диктатором. 

За певного збігу обставин Трамп справді може досягти припинення бойових дій. Зробити це можна як ціною суттєвих поступок Путіну, так і з допомогою принципу «мир через силу». 

Але оскільки американський президент не розуміє глибинної природи російської агресії та російського імперіалізму, це ускладнює настання тривалого і справедливого миру. Якщо майбутня угода передбачатиме одночасну відмову України від НАТО й усіх окупованих територій, ще й з передачею корисних копалин США у формі оплати за надану допомогу та зняття санкцій проти РФ, це буде однозначною перемогою Москви. 

Петро ГерасименкоПетро Герасименко, журналіст, аналітик