Тимчасові політичні незручності
Потенційно ліві сили отримають 248 місць із 460 в Сеймі – просту більшість. Однак президент Дуда, який представляє консервативну ПіС, вірогідно, дасть спершу однопартійцям право сформувати більшість і, відповідно, уряд. Не забуваймо, що саме ця сила отримала найвищу підтримку виборців. Качинський, звісно, спробує перетягнути частину депутатів з табору опонентів, як робив у минулому, проте малоймовірно, що назбирає достатньо.
Певний час Польща залишатиметься без нового уряду. Це, звісно, посилить політичну напругу, яка і без того висока. Країна, по суті, розділена на прихильників правих і лівих сил, а два ключові політики – Качинський і Туск – не приховують ненависті один до одного.
Водночас навіть після відходу від влади консерваторів на їхніх наступників чатуватимуть випробування. За час правління люди ПіС отримали контроль над Нацбанком і Конституційним судом: від них залежатиме фінансова, регуляторна та монетарна політики; їхні представники трактуватимуть положення Основного закону. Тут слід завжди пам’ятати, що ПіС і Громадянська коаліція (раніше Громадянська платформа. – LB.ua) не гребували використовувати Конституційний суд, аби розширити вплив на політичне життя країни. Водночас упродовж останніх восьми років консерватори мали контроль над державними медіа. Тож новій владі точно буде непросто.
Цим список викликів для ймовірного уряду Туска не вичерпується. Є ще дві проблеми. Перша – Анджей Дуда. Вибори президента відбудуться лише у 2025-му, а щонайменше доти ми спостерігатимемо за його протистоянням з урядом і парламентом.
Наступна проблема – різнобарвність потенційної коаліції. Уряд формуватимуть партії з різними політичними поглядами. Коаліція лівих сил «Лівиця» опиниться в одному човні із центристами та з правоцентристами. Навряд чи хтось нині спрогнозує, до чого це призведе, та за останні роки ми бачили, як багато-де у світі розвалювалися настільки різношерсті уряди. Причина завше єдина – вони приходили до влади, виключно щоб позбавити влади попередників.
Уряд Туска точно існуватиме, доки прем'єр не дійде до межі антирейтингу, доки зможе відбивати критику, яка неминуча, враховуючи політичну напругу всередині країни. Далі ситуація може погіршитися. І тоді стане зрозуміло, чи має коаліція якусь платформу.
Майбутнє – в Унії
«Перемога демократії» – так називають результати польських виборів західні коментатори. Варто зазначити, що Брюссель дійсно оптимістично сприйняв перемогу коаліції ліберальних сил. Причини зрозумілі: справжні баталії точаться між європейськими інституціями та польськими консерваторами з ПіС уже роками. Європейська бюрократія не задоволена шляхом, який обрали Качинський і його соратники. Встановлення контролю над польськими судами, обмеження роботи ЗМІ, політика супроти абортів, придушення прав меншин – цим Брюссель докоряв польській владі.
І для європейської політичної еліти ідеологія Качинського була явно антагоністичною. ПіС виступає за створення сильної Польщі, яка до 2030–2035 років стала б регіональним лідером. Це, звісно, передбачає дужчу незалежність від рішень Євросоюзу.
У минулому голова Європейської ради Дональд Туск зрозумілий для ЄС. Він від початку позиціонував себе поборником європейських і західних цінностей, який відновить і посилить позиції Польщі в Європі.
Звісно, Туск не піде шляхом угорського лідера Віктора Орбана, він заледве чи створюватиме ситуативні альянси з націоналістичними рухами в Центральній і Східній Європі, як це робив Качинський. Однак це не означає, що за Туска Польща не перестане бути Польщею. Позиція Варшави кардинально не зміниться: польська еліта, до якого політичного табору вона не належала б, не забуде про власні стратегічні інтереси. Про це, до речі, слід пам’ятати Україні.
Українські завчасні надії
Як кажуть співрозмовники LB.ua, близькі до МЗС та ОП, перемогу Туска та двох інших проєвропейських партій українська влада сприйняли зі стриманим оптимізмом. У Києві сподіваються, що хоча б у низці питань удасться зменшити той рівень напруги, що виник в останні кілька місяців.
Польські консерватори дійсно пішли на кроки, які точно не назвеш партнерськими. Блокування транзиту зерна та українських продовольчих товарів; спекуляції на тему історичної пам’яті, посилення антиукраїнських настроїв усередині Польщі; сумнівні заяви щодо постачання Україні озброєння та продовження термінів перебування українських біженців у Польській Республіці – це далеко не повний перелік викликів, які створила ПіС для України останнім часом.
Київ має надію закрити зернове питання, що українські товари безперешкодно потраплятимуть на польський ринок, що їх вдасться транспортувати до інших держав Європи. Вірогідно, уряд Туска дійсно не захоче псувати відносини з Єврокомісією та нівелювати зобов’язання, які закріплені в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС, котру Польща, до речі, підписала. Утім це не означає, що Варшава облишить спроби захистити польського фермера та селянина.
По-перше, серед членів коаліції – Польська селянська партія. Її представники не просто прагнули заборонити реалізацію українського зерна та інших продуктів у державі, вони добивалися обмежень на нашу аграрну продукцію та блокували магістралі, якими курсував транспорт з українськими вантажами.
По-друге, позиція польської еліти щодо українського збіжжя та інших продовольчих товарів пов’язана не лише з виборчою риторикою. Проблема значно глибша. Польща залишається головним отримувачем субвенцій Європейського Союзу. Ці гроші вона вкладає в розвиток, зокрема, модернізацію аграрного сектору. Раніше Україна глобально не загрожувала польській економіці, хоча час від часу виникали проблеми з постачанням яблук, ягід тощо. Зараз ситуація кардинально змінилася.
Поляки зрозуміли, що через кілька років Україна може приєднатися до Європейського Союзу. А це вже зовсім інша історія: Київ може стати головним реципієнтом фондів ЄС, зараз, нагадаємо, це Варшава. Українські товари за рахунок дешевої робочої сили, відсталих, однак менш затратних технологій самі по собі створять проблеми польському виробнику. Продовольство, сталь, лісоматеріали – неповний перелік позицій, де Україна конкуруватиме з Польщею на європейському й інших ринках. Та й не варто забувати про український ринок послуг: наші спеціалісти явно менше коштують і почасти професійніші за польських.
Саме тому обмеження, які нині озвучує Польща, слід сприймати не лише як виборчу риторику, що мине після виборів, а як умови, які польська сторона висунула ще до моменту переговорів про вступ України до ЄС. Ми вже бачили, як виглядає комунікація з цього приводу з польськими консерваторами. Подивимося, як поводитимуться ліберали. Проте знову-таки: вони не гратимуть проти інтересів Польщі.
Другий виклик – постачання озброєння. Навряд чи ми почуємо від Туска та його коаліції спекуляції на тему надання чи ненадання Україні озброєння. Хоча новий уряд, як і попередник, вкладатиме гроші в польську оборонку – створюватиме потугу на випадок російської загрози. Варшава і за Туска користуватиметься ситуацією й отримуватиме звідусіль найсучасніше озброєння та будуватиме модерну промисловість.
Водночас оскільки уряд і президент належатимуть до протилежних політичних таборів, варто очікувати гарячих суперечок щодо виділення коштів на сектор безпеки й оборони. Можливо, ці дискусії і не стосуватимуться безпосередньо України, проте здатні сповільнити процес ухвалення потрібних нам рішень.
Партії, що сформують нову коаліцію, заледве чи поширюватимуть антиукраїнську пропаганду. Вони не заявлятимуть про засилля українських біженців у Польщі. Однак це не означає, що та частина польського суспільства, яка агітувала за ті чи інші рішення проти громадян України, різко змінить свою думку. Польські безробітні так само нарікатимуть на українських працівників, а польські жінки – на українок (ця проблема є, хоч мало хто про неї нині говорить).
Подібне можна сказати і про історичні дискусії. Малоймовірно, що Туск і його уряд поставлять дражливі питання нашої спільної історії в центр уваги. Проте самі вони не зникнуть з польського політичного та наукового дискурсу.
Не варто також мріяти, що новий очільник уряду Польщі все докорінно змінить у відносинах Варшави та Києва. Колись він грав з Меркель у політику задобрювання Путіна, навіть «перезавантажував» відносини Польщі з Росією. Це ж саме Туска керманич Кремля називав «нашою людиною у Варшаві». Тому дивімося на регіональну, та й на глобальну політику без жодних ілюзій.
Польща зараз є нашим стратегічним партнером. Сподіваємося, що за нового уряду відносини держав стануть більш зрозумілими та передбачуваними, а проблеми зникнуть хоча б частково.
А втім, вкотре зазначимо: Польща залишиться Польщею – її політична еліта ставитиме інтереси власної держави понад усе. Щодо формування коаліції й інших політичних процесів у Варшаві, то тут варто спокійно усвідомити: певний час польським елітам буде не до нас.