Удень 26 лютого ЗМІ повідомили про вибухи на військовому аеродромі в Мачулищах, що під Мінськом, а також про підвищену активність спецслужб у цьому районі. Незабаром об'єднання BYPOL, створене колишніми силовиками для боротьби з режимом Лукашенка, оголосило, що в Мачулищах білоруські партизани за допомогою дронів атакували російський літак далекого радіолокаційного виявлення А-50У. Ані Мінськ, ані Москва не визнали, що такий цінний борт справді виведено з ладу. Проте через кілька днів А-50У залишив територію Білорусі і вирушив на ремонт до Таганрога.
Наступного дня після вибухів у Мачулищах Лукашенко зібрав нараду силовиків у вузькому складі. Виглядав він дуже напруженим: вимагав "найжорсткішої дисципліни", туманно розмірковував про якісь "події внутрішнього характеру" і спроби "сколихнути" ситуацію в Білорусі. Сам факт диверсії проти літака А-50У влада країни публічно визнала лише 7 березня. Того дня Лукашенко звинуватив українські спецслужби в організації теракту в Мачулищах. Насамкінець він багатозначно додав: “Що ж, виклик кинуто…” Утім одразу дав зрозуміти, що не має наміру використовувати подію як casus belli. "Якщо ви думаєте, що, кинувши цей виклик, втягнете нас у війну, яка сьогодні йде вже по всій Європі, ви помиляєтеся", – заявив Лукашенко.
У Києві відреагували на скандальні заяви вкрай стримано. "Цей акт безсилля залишимо без відповіді", – заявили в українському МЗС. Водночас секретар РНБО Олексій Данілов зазначив, що поведінка Лукашенка “починає дивувати”. "Ми готові до будь-якого розвитку ситуації", – наголосив він.
Гродненська загадка
Через три дні ГУР опублікувало тривожне повідомлення: найближчим часом Москва планує організувати масштабні провокації на білорусько-українському кордоні, щоб дати привід Білорусі повноцінно вступити у війну. З аналогічними застереженнями виступив російський правозахисний проєкт Gulagu.net: нібито ФСБ уже направила до Білорусі групу найманців, яка має здійснити диверсії та теракти від імені ЗСУ.
Жодних диверсій і терактів після цього не відбулося. Проте одна надзвичайна подія все ж таки сталася: у Гродні 19 березня під час штурму квартири спецназ КДБ “Альфа” застрелив “іноземного громадянина”, який, як стверджують, чинив опір з використанням автомата Калашникова та бойових гранат. Згідно з заявою КДБ, іноземця закинули до Білорусі вчиняти теракти нібито за завданням "білоруських політемігрантських центрів, що перебувають під контролем іноземних спецслужб". Принагідно державні ЗМІ натякнули на український слід: нібито це могла бути “помста військових України”, і саме в Україну терорист планував тікати.
Загалом інцидент у Гродні супроводжували стандартними пропагандистськими страшилками про “кровожерну опозицію” та підступи зарубіжних спецслужб. У BYPOL узагалі впевнені, що йдеться про інсценування, в якому роль “жертви” відіграв кадровий чекіст. На думку противників режиму, робилося це заради того, щоб виправити імідж КДБ після подій у Мачулищах.
Проте є в цій історії і незвичайна деталь: ледь помітний кивок у бік “старшого брата”. Як повідомили держЗМІ, "терорист" мав підроблений російський паспорт і першою його локацією в Білорусі був Могильов – виходить, він приїхав до країни з РФ. А генпрокурор Андрій Швед, коментуючи останні події, закликав удосконалювати антитерористичні заходи, що насамперед стосується "переміщення через державний кордон, зокрема з Росією, зброї, вибухівки та безпосередньо самих терористів".
Привід для чисток
Емоційну реакцію Лукашенка на диверсію в Мачулищах зрозуміти нескладно. З одного боку, йдеться про безпеку самої влади: якщо можна атакувати військовий аеродром під Мінськом, то що заважає зробити наступною мішенню перших осіб держави?
З іншого боку, те, що сталося, зробило ще більш уразливою позицію Лукашенка у відносинах з Кремлем. Він неодноразово заявляв, що роль Білорусі в нинішньому конфлікті – не дати “вдарити в спину нашим російським братам”. Іншими словами, Лукашенко взяв на себе обов'язок убезпечити тили і комунікації путінської армії. Тепер Кремль має підстави дорікнути йому, що він не справляється з цим завданням. Можливо, кивки в бік РФ в історії з "ліквідацією терориста" у Гродні пов'язані саме з цим – спробою перекласти на росіян відповідальність за провали у сфері безпеки.
Водночас складно сказати, чи сам Лукашенко вірить, що за подіями в Мачулищах стояли українські спецслужби. Списувати будь-який акт опору на втручання зовнішніх сил – стара звичка режиму. Принагідно влада приплела до інциденту в Мачулищах ЦРУ та польські спецслужби, що явно не додало переконливості офіційній версії. Однак значно важливіше, що участь в операції самих білорусів ніким не заперечується. Лукашенко довго розповідав про те, що Україна заслала до Білорусі свого диверсанта, але при цьому повідомив, що затримано понад 20 “співучасників” атаки в Мачулищах. Тобто виходить, що в цій операції на одного єдиного українського агента припадало близько 20 місцевих підпільників. За інформацією ЗМІ, під час розслідування було також заарештовано високопоставленого представника номенклатури – колишнього заступника міністра зв'язку, а нині помічника голови колегії Євразійської економічної комісії Дмитра Шедка. Його затримали в Москві співробітники ФСБ і потім доставили до Мінська, в СІЗО КДБ. Шедко нібито міг бути пов'язаний з кимось із підозрюваних. Пізніше його відпустили.
“Це нам урок, – наголосив Лукашенко, говорячи про події в Мачулищах. – Вони сховалися і сидять. Сидять і чогось чекають. Буде, як у 1941 році, чого там приховувати: коли фашисти прийшли сюди, ці осередки були, поплічники були. А потім вони пов'язку на руку, шмайсер на плече – і діяли разом із цими фашистами… Ми їх вирахуємо всіх. Вичистимо просто з нашого суспільства”.
Лукашенко 7 березня, по суті, прямо говорив про те, що масові репресії не змогли повністю придушити волю білорусів до опору: "Вони за ці два з половиною роки так нічого і не зрозуміли". Тому було віддано наказ провести "найжорсткішу зачистку". По всій Білорусі почалися облави: силовики нібито шукають “приховані осередки екстремістів і їхніх пособників”. Крім того, спецслужби "відпрацьовують" родичів і знайомих білоруських добровольців, які воюють на боці України у складі полку імені Кастуся Калиновського.
Єдиною подією на міжнародному рівні в цей період стало підписання угоди про співпрацю між Вітебським облвиконкомом та адміністрацією анексованого Криму. Але насправді між цим договором і подіями в Мачулищах немає жодного зв'язку: схоже, сторони розпочали роботу над угодою ще 2022 року, а сам Лукашенко однозначно визнав Крим російським наприкінці 2021-го. Тобто жодного повороту в політиці офіційного Мінська не сталося – хіба що з урахуванням останніх подій про договір могли спеціально оголосити публічно, аби розізлити Київ.
Мінськ грає вдовгу
Те, що гнів Лукашенка вилився в підсумку на самих білорусів, ще не означає, що військову ескалацію тепер повністю виключено. Паралельно з новою хвилею переслідування внутрішніх ворогів триває адаптація законодавства на випадок війни з ворогами зовнішніми.
9 березня Лукашенко підписав “розстрільні” поправки до кримінального кодексу: тепер за “зраду держави” чиновникам і військовослужбовцям загрожуватиме смертна кара. На цей законопроєкт у Києві звернули увагу ще у грудні 2022-го: бригадний генерал Олексій Громов тоді зауважив, що запровадження розстрілу за держзраду може бути свідченням підготовки Білорусі до вступу у війну проти України. Висновок цілком логічний. Щодо надійності білоруської армії в умовах війни висловлюється чимало скепсису. Утім тепер у руках командування з'являється потужний фактор стримування: можливість пригрозити солдатам, зокрема нещодавно мобілізованим, розстрілом.
Поправки, затверджені Лукашенком, цим не обмежуються. Новий закон запроваджує кримінальну відповідальність за “дискредитацію збройних сил, інших військ і військових формувань, воєнізованих організацій”. Тобто де-факто йдеться про копіювання російського закону про фейки, за допомогою якого Кремль переслідує противників війни.
Крім того, на рівні Радбезу було попередньо схвалено законопроєкт про народне ополчення, який дозволить у разі війни роздати зброю десяткам тисяч цивільних. Ополчення підпорядковуватиметься органам МВС і допомагатиме підтримувати громадський порядок там, де міліції не вистачає особового складу. Влада наголошує, що зброю роздадуть лише “перевіреним” громадянам, а списки потенційних добровольців підготують заздалегідь, ще в мирний час – очевидно, щоб унеможливити потрапляння зброї до рук противників режиму.
Логіка тут знову очевидна. Протести 2020 року в Білорусі мали такий розмах, що на їхнє придушення були кинуті всі: міліція, внутрішні війська, КДБ, збройні сили і навіть прикордонники. Проте в разі війни армія та спецпідрозділи будуть зайняті на фронті, ресурси для боротьби з протестами звузяться. Саме для такої критичної ситуації – війни та масових протестів – знадобляться вірні режиму ополченці, які готові захищати владу зі зброєю в руках. Міністр оборони Віктор Хренін стверджує, що чисельність ополчення за потреби може становити 100–150 тисяч осіб.
Влада анонсувала ухвалення інших законодавчих поправок, які усунуть “незахищені місця” у сфері безпеки. За непідтвердженою інформацією, може йтися про розробку нових законів “Про воєнний стан”, “Про надзвичайний стан” і “Про органи державної безпеки”. У BYPOL вважають, що це може свідчити про підготовку "до введення в Білорусі надзвичайних заходів".
Не всі нововведення неодмінно пов'язані з загрозою війни. Як мінімум частина вписується в загальний курс режиму коригування законодавства в разі масових протестів і повстання. Водночас є й такі рішення, які неможливо списати на внутрішній порядок денний. Насамперед йдеться про ту безпрецедентну за своїми масштабами перевірку мобілізаційних інститутів, яку провели наприкінці 2022 року. Крім того, на початку 2023 року Міноборони та МОЗ Білорусі ухвалили постанову, яка передбачає суттєве зниження вимог до стану здоров'я призовників – зміни торкнулися 22 з 89 позицій у списку хвороб. Рішення, схоже, пов'язане з бажанням збільшити мобілізаційний ресурс країни, яка, за словами військових, перебуває на дні демографічної ями.
Фактор російського контингенту
По суті, все це виглядає як великий пакет превентивних заходів на випадок війни. Це аж ніяк не означає, що Лукашенко ухвалив рішення відправити свої війська в Україну чи ось-ось ухвалить його. Він, як і раніше, всіляко намагатиметься ухилитися. Проте зазначені дії свідчать, що участь у військовому протистоянні Мінськ розглядає як цілком реальний сценарій, до якого слід підготуватися.
Щодо короткотермінової перспективи, то загроза вступу Білорусі у війну зараз, мабуть, навіть нижча, ніж кілька місяців тому. Тоді існував ризик, що Росія в стислі терміни наростить своє угруповання на території Білорусі і сформує ударний кулак для спільного вторгнення. Однак РФ не лише не посилила свій контингент, а й навіть послабила його. На початку березня чисельність російських військ у Білорусі оцінювалася українською стороною у 9–10 тисяч осіб, чого й так було замало для повномасштабного наступу (до 24 лютого 2022 року Росія, нагадаємо, сконцентрувала в Білорусі 30 тисяч бійців). Тепер же їх, зважаючи на все, стало ще менше: за даними моніторингового проєкту “Беларускі Гаюн”, з кінця лютого частина російського контингенту залишила країну.
Навряд чи РФ зараз у принципі має резерви для значного збільшення своєї військової присутності в Білорусі. Схоже, зимова кампанія на Донбасі зжерла всі ресурси, а ситуацію може змінити лише наступна хвиля мобілізації. На формування нових резервів у будь-якому разі знадобиться час. Імовірність вступу Білорусі у війну без масштабної російської наземної підтримки в нинішніх умовах є мізерною.
Рішення Путіна розмістити в Білорусі тактичну ядерну зброю (ТЯЗ) у цьому сенсі нічого не змінює. До цього кроку сторони готувалися давно. Ще в листопаді 2021 року Лукашенко публічно заявив, що має намір запропонувати Росії розмістити в Білорусі ядерну зброю. Потім він завбачливо прибрав з Конституції пункт про нейтральний і без'ядерний статус держави. А наприкінці 2022-го було повідомлено про домовленість РФ і Білорусі підготувати екіпажі, здатні керувати літаками зі “специфічними боєприпасами”. Те, що Кремль таки вирішив викласти цей козир на стіл, схоже, лише свідчить, що інших способів наростити тиск на Україну та її союзників Росія зараз не має.
Щодо Лукашенка, то йому розміщення ТЯЗ у Білорусі лише на руку: це шанс продемонструвати Кремлю свою вірність, додати впевненості силовикам і номенклатурі, зрештою, зберегти статус-кво.