Від «похолодання» на Алясці до «потепління» на Балі
Минулого року в морозному Анкориджі, найбільшому місті Аляски, відбулася зустріч американських і китайських дипломатів, що скінчилася публічними звинуваченнями, а двосторонні відносини понизилися до безпрецедентного рівня. Після чого лідери США і Китаю п’ять разів спілкувалися віртуально, але це не призводило до поліпшення ситуації. Натомість ми спостерігали за тим, як поступово поглиблювалося російсько-китайське партнерство, посилювалися американські економічні заходи зі стримування Пекіна, запроваджувалися обоюдні санкції та зростала вірогідність здійснення військової операції КНР щодо Тайваню.
Кульмінацією став серпневий візит колишнього спікера палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі на Тайвань, що з точки зору Пекіна виглядало «втручанням у його внутрішні справи» та публічним приниженням. Роздратований Китай вийшов із деяких домовленостей і припинив співробітництво зі США на кліматичному, військовому та антинаркотичному напрямках (останнє дуже важливо – більшість опіоїдів, зокрема сумнозвісний фентаніл, постачаються в Америку з Китаю).
Також Пекін відповів військовими навчаннями поблизу Тайваня. Вашингтон оголосив: якщо КНР вирішить використати силу щодо Тайбею, США втрутяться. Паралельно підвищувалася обороноздатність острова за прямого сприяння Сполучених Штатів. Тож можливість потенційного військового зіткнення між Америкою та Китаєм стала реальною та першою з причин персональної зустрічі Сі та Байдена.
Лідери двох країн мали прийти до певної згоди, щоб унеможливити війну, причому в Тайванській протоці поки зберігається крихкий статус-кво: острів залишається під парасолькою США, а Китай не відмовляється від своїх амбіцій приєднати Тайвань.
Економічне протистояння та оборонна політика
Паралельно Вашингтон і Пекін є значними торговельними партнерами: для США Китай є третьою по обсягу товарообороту країною (після Канади та Мексики), а для КНР Сполучені Штати є третім торговельним макропартнером (після країн АСЕАН і ЄС).
Наразі економічні відносини Китаю зі США – це суцільний хаос. Розпочата Трампом торговельна війна знижує китайський експорт. Водночас продовжуються накладатися американські санкції проти китайських технологічних гігантів, зокрема корпорації Huawei, що обмежують їх розвиток. Паралельно Вашингтон тисне на інші держави щоби ті зупинили імпорт китайської високотехнологічної продукції: акцентується, наприклад, що вишки 5G можуть бути використані Китаєм для збору інформації.
Себто, другою причиною персональних перемовин між Байденом і Сі стала необхідність врегулювати стан двосторонньої економіки. Зараз економічний розрив між Китаєм і США та подальша світова криза є невигідними для обох країн.
Америка наразі виступає з позиції сили, що не подобається Пекіну: США намагаються обігнати Китай у галузі високих технологій, зокрема йдеться про напівпровідники. Сполучені Штати переносять заводи з виробництва чипів до Америки та інвестують мільярди в національну індустрію мікрочипів – Байден підписав CHIPS Act. Також Вашингтон закриває Китаю доступ до ноу-хау регіонально, створивши міжнародний високотехнологічний альянс Chip 4 (США, Тайвань, Південна Корея, Японія) на противагу КНР.
Пекіну поки що нічого протиставити більш сильній економічній позиції Вашингтона, однак він сам інвестує сотні мільярдів доларів у нову модернізацію та індустріалізацію в рамках стратегії розвитку до 2035 року.
Ба більше, сьогоднішня китайська економічна позиція ослаблена через внутрішні проблеми в самому Китаю. Його економіка росте повільними темпами, ринки нерухомості та авто демонструють негативну динаміку або дуже мале зростання, країна не оговталася від надмірно жорсткої політики боротьби з COVID-19.
І, врешті-решт, геополітична конфронтація між Пекіном і Вашингтоном стала третьою причиною для організації саміту Байдена та Сі.
НАТО назвала Китай «системним викликом». У стратегії національної безпеки США Китай характеризується як «амбіційний конкурент, що здатний змінити світовий порядок». Одночасно під проводом Вашингтона активізувалися антикитайські альянси в Індо-Тихоокеанському регіоні – потужний QUAD (США, Японія, Індія, Австралія), могутній AUKUS (Великобританія, США, Австралія), зростаючий Partners for the Blue Pacific (США, Великобританія, Японія, Австралія, Нова Зеландія та потенційні члени – Канада та Німеччина).
Китай у відповідь продовжує підтримувати альянс з Росією, зближується з Іраном і Саудівською Аравією, виступає драйвером об’єднань ШОС і BRICS Plus та загалом бачить себе євразійським лідером. Також Пекін збільшує свій вплив у країнах Океанії, Африки, Латинської Америки.
Тож очевидно, що Джо Байдену та Сі Цзіньпіну потрібно було визначити, як Китаю та США співіснувати надалі.
Зміна ландшафту при збереженні структури
Головний результат саміту Байдена та Сі полягав у тому, що Китай і США вирішили не змінювати свого статусу, залишаючись стратегічними конкурентами, однак при цьому їх протистояння набуло конкретної невійськової рамки, а діалог між лідерами, нехай і напружений, поновився.
Такий наслідок зустрічі є тактично позитивним для Вашингтона та нейтральним для Пекіна. США виграють час, щоби зосередитися на збереженні технологічного лідерства, паралельно закріплюючи глобальні позиції; Китай, в свою чергу, справлятиметься з поточними економічними викликами і готуватиметься до набуття технологічної незалежності, продовжуючи модернізацію армії.
Джо Байден і Сі Цзіньпін домовилися про керовану конфронтацію. Це означає, що країни сперечатимуться за світове лідерство в технологічній, економічній, політичній, геополітичній, військовій, розвідувальній царинах. Водночас вони уникатимуть прямого збройного протистояння, насамперед у Тайваньській протоці, Південнокитайському та Східнокитайському морях.
Формула відносин Вашингтона і Пекіна буде приблизно наступна: жорстка конкуренція, яка часом дає можливість співпрацювати там, де це не перешкоджає національним інтересам.
Сторони дійшли згоди про: відновлення комунікації на найвищому рівні, включаючи контакти військових відомств; подальшу співпрацю щодо питань зміни клімату, глобальної продовольчої безпеки, макроекономічної стабільності країн, що набрали китайських кредитів, а тепер не можуть їх виплатити. Щодо Тайваню президент Байден підтвердив американську позицію стосовно політики «одного Китаю», що наразі влаштовує Пекін.
Пекін зараз не може силою приєднати Тайвань через невпевненість у військовому успіху, а також через технологічну залежність від США – подальші масштабні західні санкції завдадуть КНР великої економічної шкоди. Вашингтону наразі також необхідно втримати Тайвань – поки критичні виробництва напівпровідників не перенесені до США, американські компанії залишаються сильно залежними від поставок мікрочипів з острова.
Сторони досягли тимчасової розрядки – Америка визнає легітимність правління Компартії Китаю (хоча й називає її «авторитарною»); Китай заявив, що не буде кардинально змінювати світопорядок (насамперед мається на увазі війна з Тайванем прямо зараз і більш широка підтримка РФ), а також втручатися у внутрішні справи США.
Поки Сполучені Штати не ухвалюють закон щодо підтримки острівної адміністрації Taiwan Policy Act, згідно якого Тайвань стає американським «основним союзником поза НАТО» та отримає додаткові мільярди доларів для поліпшення власної обороноздатності.
Тим не менш не варто заспокоюватися – військова напруга навколо острова знову зросте, якщо Пекін бачитиме, що немає способу «об’єднатися» з Тайванем мирним шляхом.
Разом з тим лідери продемонстрували, що Китай та США намагатимуться зберегти поточні взаємовигідні секторальні економічні зв’язки та знайти нові шляхи для співпраці. Саме тому Байден і Сі домовились про зустріч міністра фінансів США Джанет Єллен і голови Банку Китаю І Гана.
Посадовці, скоріш за все, обговорювали питання поновлення купівлі Китаєм цінних паперів Казначейства США: це має допомогти Вашингтону подолати бюджетний дефіцит і справитися з тиском державного боргу. Протягом останнього року Пекін продав американських цінних паперів на $100 млрд, що стало неприємною новиною для Вашингтона.
Можливо, якісь покращення можуть бути і на треку надходження інвестицій зі США до Китаю на тлі саміту Байден-Сі. Хоча наразі спостерігається відтік американського капіталу з Китаю, а позитивних для інвесторів новин, як-от зняття тарифів на китайський експорт чи технологічних санкцій з Китаю, зустріч лідерів не принесла.
Саміт Байдена-Сі крізь оптику російсько-української війни
Американський та китайський лідери обговорили війну Росії проти України; Сі Цзіньпін зазначив, що Пекін на найвищому рівні спостерігає за розвитком подій. Китай пропонує сторонам «чотири необхідності» та «чотири спільності», а також вважає доцільним подумати про такі речі – перше, у війні немає переможця; друге, немає легкого способу вирішити складну проблему; третє, великі країни мають уникнути конфронтації.
Китайський президент сказав, що Пекін радить продовжувати перемовини. Китай сподівається, що ЄС, НАТО та США будуть розвивати всеохоплюючий діалог із Москвою. Іншими словами, Китай не змінює своєї позиції та притримується наступної точки зору: війна не мусить закінчитися нищівною стратегічною поразкою РФ.
Для Пекіна важливо, щоб Москва не програла вщент Заходу на чолі зі США, інакше Китай не матиме шансів на більш кращу позицію у повоєнному світопорядку. Це було підтверджено головою МЗС КНР Ван І на зустрічі з очільником МЗС РФ Лавровим на Балі – «Китай хоче разом із Росією та іншими однодумцями твердо просувати ідею багатополярного світу».
Водночас Пекін підтримав позицію Вашингтона і надіслав Москві зрозумілий сигнал – припинити погрожувати ядерною зброєю.
Також буде справедливим підкреслити, що популярна у вітчизняній блогосфері гіпотеза про те, що буцімто Байден і Сі на зустрічі домовилися між собою про розподіл світу та дезінтеграцію РФ навряд є реалістичною.
По-перше, розпад Росії і подальший перехід її азійської частини під контроль КНР є невигідним для Сполучених Штатів, які наразі усіляко намагаються не допустити критичного посилення Китаю. Якщо Пекін отримує під контроль багато ресурсів плюс вихід до Арктики – це стане серйозним викликом для Америки.
По-друге, Китай пам’ятає про те, що частина його історичних територій на півночі колись була забрана Москвою, але вважає це питання не важливим зараз. Воно може бути порушене пізніше задля розриву близьких відносин із РФ.
Тому очевидним є те, що російсько-китайське партнерство є ситуативним і розраховане лише на певний період часу. Але зараз для Пекіна важливо втримати стратегічний альянс з РФ проти США для того, щоби в подальшому трансформувати світовий порядок в мультиполярну конструкцію, де є постійне протистояння великих держав і поновлення забутої концепції створення сфери впливу.
Таким чином Китай сподівається отримати більше політичної ваги на міжнародній арені відповідно до своєї зростаючої долі в світовій економіці, а потім провести «національне відродження», повернувши Тайвань. Пекін прагне вести діалог з Вашингтоном на рівних, про що Сі сам сказав на зустрічі з Байденом. Як тільки Китай стане першою економікою світу за розміром номінального ВВП, для нього буде принизливо вести діалог з США с позиції «другого номера».
Тому зустріч Байдена та Сі кардинальним чином нічого не змінила: плани двох держав залишилися незмінними. Просто було ухвалене рішення поставити на паузу ті процеси, які б могли перерости у військову конфронтацію двох держав. Це не означає, що світ від цього став більш безпечним чи передбачуванішим.