Китайська методичка в руках Вашингтона
Минулого року американська спільнота була шокована – корпорація Intel планувала збудувати в Китаї завод з виробництва мікрочипів. При цьому царина напівпровідників залишається одною з небагатьох, де США все ще випереджають Китай. В результаті проєкт під тиском Білого дому скасували, а в самій Америці еліта переконалася – необхідно застосовувати більш жорсткі заходи задля втримання технологічного лідерства, включаючи протекціонізм. Вочевидь, домовленість Intel про будівництво напівпровідникової фабрики в Китаї передбачала передачу Пекіну технологій взамін на доступ до китайського ринку.
У відповідь на такий крок на початку серпня 2022 року Джо Байден підписує закон про грандіозну реанімацію індустрії мікрочипів у США – CHIPS Act. План передбачає виділення $54.2 млрд субсидій на стимуляцію виробництва та дослідницьких робіт у галузі напівпровідників у США і $169.9 млрд фінансових вливань у наукові дослідження в країні протягом п’яти років із фокусом на сфери штучного інтелекту, квантових розрахунків, 6G, інженерії, космосу та інших.
Вашингтон розуміє – перевага азійських підприємств, з якими він вирішив конкурувати, полягає в низьких виробничих витратах через А) меншу вартість робочої сили; Б) відсутність екологічних бар’єрів; В) державну протекціоністську політику та урядові субсидії, що «розкачують» іноземні заводи немов стероїди.
В Азії субсидії покривають 70% виробничих витрат між напівпровідником, створеним у США, та аналогом із Азії, здешевлюючи азійські мікрочипи на 25-40% порівняно з американськими. Через це США включили до CHIPS Act інвестиційний податковий кредит у обсязі 25% (зменшення податку на прибуток), таким чином ефективно знизивши витрати підприємств на виробництво мікрочипів і будівництво самих заводів. Це має нівелювати цінову перевагу азійських конкурентів Америки.
Китай десятиріччями переймав у США технології і різноманітні ноу-хау, які Вашингтон люб’язно надавав. Це зробило азійську державу економічним гігантом. Тепер Америка фактично повторює китайський досвід – приймає державний протекціоністський розвиток конкретної галузі – виробництва напівпровідників. Хоча такий план-п’ятирічка фактично означає нову епоху в історії США та видозмінює процеси глобалізації, він необхідний для Вашингтона через низку причин.
Перше: Америка є родоначальником мікрочипів, але зараз лише 12% від світового обсягу напівпровідників виготовлені у США. 75% – у Східній Азії. Хоча американські корпорації розроблюють передові технології, саме США стали критично залежними від імпорту напівпровідників, фізично виготовлених за кордоном. З точки зору Вашингтона, це є національною загрозою. Наприклад, нестача мікрочипів вже вплинула на здатність Америки поставляти зброю до України.
Друге: нестача мікрочипів призводить до збільшення темпів інфляції в США. Ціни на вторинному авторинку Америки злетіли на 40% через проблему з напівпровідниками. Пандемія COVID-19 у 2020 році, минулорічна екстремальна посуха на Тайвані, а зараз загострення геополітичної ситуації навколо острова підкреслили для США необхідність нівеляції економічної залежності від закордонних постачальників.
Третє: Вашингтон хоче перевести конкуренцію з Пекіном у технологічну та економічну царини, і першим серйозним полем битви між державами стають мікрочипи та Тайвань. Америка воліє закріпити своє лідерство в розробці напівпровідників і виробництві передових чипів.
Саме тому Вашингтон застосував санкції проти китайських технологічних гігантів Huawei й SMIC, запровадив обмеження на експорт до Китаю найновіших американських напівпровідників і обладнання для їх виготовлення. CHIPS Act має привабити американські та зарубіжні корпорації, які повинні розпочати виробництво в США: тайванська TSMC будуватиме в Аризоні завод вартістю $12 млрд, американська Micron інвестує $40 млрд у виготовлення мікрочипів на батьківщині. Фінансова підтримка наукових досліджень також має позитивно вплинути на лідерство США в розробці напівпровідникових технологій.
Четверте: напівпровідникова конкуренція має стати «моментом Супутника» для США. Після того, як СРСР запустив перший штучний супутник у 1957 році, Вашингтон кардинально змінив політику, сфокусувавшись на наукових розробках і необхідності досягти технологічної першості у світі. Саме тоді була створена Агенція передових оборонних дослідницьких проєктів США – DARPA. Зараз Сполучені Штати робитимуть ставку на розвиток природничих наук, масово підвищувати рівень освіти в країні – за правильності та керованості цього процесу Америку очікуватиме науково-технічна революція, що створить додаткові переваги у протистоянні з Китаєм.
П’яте: CHIPS Act має стати першою спробою Вашингтона з реанімації тієї чи іншої індустрії. Подібну ініціативу вже було закладено в Закон по зниженню інфляції США (Inflation Reduction Act) – $60 млрд буде направлено на підтримку американських виробників технологій і устаткування чистої енергетики. Паралельно ж створюватиметься місцева база їх постачальників, в першу чергу виробництво рідкоземельних металів. Зараз Америка критично залежна від імпорту рідкоземельних металів з Китаю.
Пекін дуже негативно сприйняв CHIPS Act, назвавши закон таким, «що підриває ланцюжки глобальних поставок і міжнародну торгівлю». На думку Китаю, така міра є «економічним примусом».
Занепокоєність Пекіна можна зрозуміти, адже Китай досі вважав, що орієнтованість американських корпорацій на надприбутки з китайського ринку завжди забезпечуватиме доступ до технологій. Але схоже, що адміністрація Байдена почала шукати баланс між фінансовою вигодою корпорацій і національними інтересами. Тому відповідь Китаю може бути насамперед націлена на активні американські технологічні компанії – Qualcomm, Nvidia, Apple – їм просто будуть закривати доступ на китайський ринок.
Американо-китайська напівпровідникова конкуренція ще сильніше погіршує відносини між Пекіном і Вашингтоном. В епіцентрі ж цієї конфронтації – Тайвань.
Острів напівпровідникових скарбів
За допомогою CHIPS Act США ще раз зміцнюють антикитайську регіональну коаліцію. Навіть у сфері мікрочипів Вашингтон презентував напівпровідникову групу Chip 4, куди увійшли США Південна Корея, Японія та Тайвань.
США розробляють передові технології – програми проєктування електронних систем (EDA), обладнання для виготовлення напівпровідників (SME), топографію інтегральної схеми (core IP). Чотири з п’яти світових лідерів EDA є американськими.
Токіо також створює обладнання та матеріали для подальшого виготовлення мікрочипів, а Сеул і Тайбей мають необхідні потужності для кінцевої збірки напівпровідників. Держави посилюватимуть зв’язки між собою в галузі мікросхем задля конкуренції з «недружніми» країнами – маючи на увазі насамперед Китай. Поки що Вашингтон тримає глобальні ланцюжки поставок напівпровідників під своїм впевненим контролем.
Сьогодні на Тайвані виготовляється 20% світових мікрочипів і 92% передових напівпровідників (найменших). Залежність Америки від острова описується чотирма літерами: TSMC. Це найбільша тайванська компанія з виробництва напівпровідників. Наразі гігант контролює більше половини світового ринку мікрочипів, виступаючи постачальником для Apple, Qualcomm і інших. До моменту запровадження американських санкцій проти китайських технологічних корпорацій, TSMC також відправляла мікрочипи Huawei. TSMC виготовляє чіпи розміром десять нанометрів і менше.
Однією з основних цілей візиту Ненсі Пелосі на Тайвань була не просто політична підтримка острівної адміністрації Цай Інвень – очевидний сигнал, що Тайвань поки що залишається в сфері інтересів Америки, а забезпечення економічних інтересів Вашингтона за рахунок кампанії переносу виробництва передових напівпровідників до США.
Тому Пелосі на острові зустрічалась із Лю Деіном – головою TSMC. Цей вектор був підтверджений 22 серпня – губернатор Індіани Ерік Холкомб, республіканець, прибув на острів, де зустрівся з представниками місцевих виробників напівпровідників. Тайванська MediaTek вже оголосила про створення нового мікрочипового центру в Індіані.
Отже, США будуть намагатися повернути виробництво передових чипів додому, але Китаю також конче необхідні найновітніші технології, які використовує TSMC. Пекін частково отримує доступ до тих чи інших дорогоцінних ноу-хау за допомогою непрямих методів: перекупки острівних інженерів і менеджерів (наприклад, більше сотні інженерів TSMC переїхали на материковий Китай, отримавши пропозиції роботи на більш високооплачуваних позиціях); реверсивний інжиніринг; промислове шпигунство та інші. Однак цього недостатньо для Пекіна задля досягнення ним світового технологічного лідерства.
Зараз Китай проводить військові навчання навколо Тайваню та погрожує закрити над ним повітряний простір, але варіант з силовим захопленням острова та подальшим контролем нам напівпровідниковими заводами також не є опцією для Китаю. Тоді Пекін опиниться під санкціями, що призведуть до остаточного розриву між Китаєм і США. Зараз Пекін до цього не готовий.
Особливо високою буде ціна напівпровідникового роз’єднання – сьогодні китайський ринок споживає майже 60% світових мікрочипів, але сам себе забезпечує лише на 12%. Так, Америка також втратить багато через закриття доступу на китайський ринок – корпорації залишаться без 18% своїх доходів, 40 тис. висококваліфікованих робочих місць у США зникнуть. Загалом для світової економіки вартість китайсько-американського економічного розриву складатиме трильйони доларів. І якщо США зможуть відійти від потрясінь швидко, то для Китаю, залежного від іноземного EDA та SME, це стане драматичним підривом подальшого розвитку – без новітніх технологій напівпровідників Пекін не зможе думати про економічне лідерство у світі. Тому в Пекіна є запасний план.
Китай – не Японія
У 80-х і 90-х роках минулого сторіччя в світі з’явився консенсус – наступним економічним гегемоном після США буде Японія. Але спочатку провідні столиці, включаючи Токіо, підписали разом із Вашингтоном валютну угоду Plaza Accord, девальвувавши долар, а потім ієна укріпилася – фінансові потоки в Японії пішли в нерухомість. Була надута бульбашка на будівельному ринку, що гучно луснула та призвела до економічної кризи в Японії – «втраченого десятиріччя». Паралельно Токіо не зміг стати технологічним світовим лідером. Як писали західні ЗМІ, «в Японії не було свого Стіва Джобса».
Пекін, усвідомлюючи невідворотність економічної та технологічної конкуренції з Вашингтоном з подальшим розривом, підготувався до конфронтації, зробивши висновки як із американо-радянської конкуренції, так із американо-японської. Він не повторюватиме досвіду Токіо. Китай задля забезпечення своєї стабільності та збереження можливості реалізувати амбіцію стати світовим економічним лідером вже ухвалив комплекс заходів.
Перше. Пекін розуміє, що зараз Азія рухається в напрямку повторення кризи 1997 року – коли в регіоні одна за одною луснули багато бульбашок – будівельних, кредитних, валютних та інших. Китай також проходитиме через економічну кризу – він вже переживає серйозні проблеми, наприклад, на закредитованому будівельному ринку – далі виклики збільшуватимуться. Тому Пекін тримає контроль над юанем, фіксуючи його курс – це не передбачає ніякої вільної конвертації з доларом і дає можливість Пекіну підтримувати експорт.
Паралельно Китай взагалі проводить політику дедоларизації – він починає торгувати з основними євразійськими партнерами в юанях. Китайський фінансист, автор бестселеру «Війна валют» Сун Хунбін, підкреслює: «юань, особливо цифровий юань, може стати новою світовою валютою». Потенційний експорт капіталу буде панацеєю для китайської економіки.
Друге. Пекін з високою вірогідністю залишиться сам на сам із економічними викликами через технологічний розрив зі США та зможе орієнтуватися тільки на лояльні до нього країни, що не входять до кола геополітичного впливу Вашингтона. Китай готується до цього, по-перше, поставивши розвиток галузі мікрочипів одним із векторів 14-ї п’ятирічки, а, по-друге, запустивши дві грандіозні програми – «Зроблено в Китаї 2025» і «Китайський стандарт 2035», обидві вартістю трильйони доларів.
Дані ініціативи мають зробити Китай незалежним від іноземних технологій. Ба більше, згідно з планами, Пекін сам має запропонувати світу свою, більш кращу технологічну платформу. В царині напівпровідників Китай до 2030 року інвестує $150 млрд; побудує 31 новий завод з виробництва мікрочипів до 2024 року. Цьогоріч Китай вже став першою країною за кількістю наукових цитувань, випередивши США (хоча згідно інших методологій, Америка все ще перша).
До кінця цього десятиріччя Пекін планує стати абсолютним лідером з розробки, виробництва та споживання напівпровідників. Китай не хоче повторити шлях Японії та програти технологічну гонку. Якщо США збережуть технологічну першість, тоді амбіції Китаю стати планетарним економічним центром будуть під питанням. На даний момент найбільш проривною китайською технологією є можливість створювати напівпровідники розміром сім нанометрів. Американська корпорація IBM вже навчився робити мікрочипи розміром два нанометри.
Третє. Пекін знає: його найбільший козир – це надання доступу іноземним корпораціям на китайський ринок. Китайські споживачі наразі найбільш жадані для будь-яких іноземних виробників. Тому він буде продовжувати наполягати на отриманні технологій у відповідь на можливість американських корпорацій торгувати в Китаї. Це сьогодні стане основою тимчасового балансу між Вашингтоном і Пекіном, попри американські санкції з обмеження продажів найбільш передових ноу-хау.
Остаточним кінцем відносин двох держав, як думають у КНР, стане американо-китайський технологічний розрив, що відбудеться, як тільки Пекін буде до цього готовий. Але й після цього азійські союзники США продовжать співпрацювати з Пекіном через взаємовигідну економічну роботу. Навіть опинившись перед вибором сторін.
Наприклад, більша частка експорту корейського напівпровідникового гіганта SK Hynix йде саме до Китаю, де корейська компанія також володіє декількома заводами. Чи зможе корпорація легко відмовитися від китайського ринку? Ні. Між ідеологією та економічним зиском Азія обиратиме друге. Тому Вашингтон має працювати над наданням супервигідної пропозиції.
Те саме стосується й Тайваню, звідки США поступово перенесуть найбільш цінні виробництва напівпровідників, після чого Пекін проведе акцію «возз’єднання» з островом. З однієї сторони, це консолідує китайське суспільство та дасть можливість підтримувати економічний ріст за рахунок військових витрат на тлі падіння експорту та проблем із внутрішніми інвестиціями. Китай отримає індустрію напівпровідників.
А з іншого боку, Пекін з великою вірогідністю знайде спільну мову з тайванськими елітами щодо безкровного «возз’єднання», адже останні є бенефіціарами торгівлі з Пекіном – до Китаю острів експортує товарів на $188.9 млрд, а до США – тільки на $65.7 млрд. Половину експорту до Китаю становлять напівпровідники. Незважаючи на серйозні зв’язки з США, Тайвань буде також мати на увазі свої економічні інтереси – все-таки, на думку Тайбею, виробляти мікрочипи більш вигідно ніж вирощувати фрукти.
***
Початок битви за мікрочипи між Пекіном і Вашингтоном порушує багато питань. Чи будуть американські плани, як от CHIPS Act, успішними та чи збереже США технологічне лідерство з подальшою світовою гегемонією? Наскільки серйозні шанси Китаю самому обійти Америку та отримати пальму планетарної технологічної першості (Пекін може не бути гегемоном з випуску чипів розміром два нанометри, але впевнено може стати найбільшим виробником більших чипів?
Тож серйозна сутичка за Тайвань і його напівпровідникові скарби розпочалася – поки Вашингтон вирішуватиме свої економічні завдання на острові, Пекін готуватиметься до його приєднання та подальшого розриву з Америкою. Так чи інакше, битва за технологічно-економічну першість між США та Китаєм буде неймовірно жорсткою і лише з одним переможцем на виході.