Виклик для Вашингтона
Президент США Джо Байден завершив поїздку на Близький Схід – першу після вступу на посаду. В рамках турне він відвідав Ізраїль, Палестину та Саудівську Аравію. Окрім цього, взяв участь у саміті Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (GCC+3: Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія, ОАЕ + Єгипет, Ірак, Йорданія) та групи I2U2 (Ізраїль, Індія, ОАЕ та США).
Успішне завершення близькосхідного турне видавалося малоймовірним, оскільки від попередніх адміністрацій Обами та Трампа нинішній американський керманич отримав вдосталь проблем, які накопичувалися роками. Соціально-політичні трансформації в регіоні (арабська весна, міжнародна військова операція в Лівії, громадянська війна в Сирії, єменська криза та військова інтервенція арабських держав у Ємен тощо) знизили довіру регіональних еліт до американської адміністрації, зменшили впевненість у здатності США гарантувати захист та безпеку. Активізація Росії у Сирії та на Близькому Сході зміцнила антиамериканські настрої. Ці тенденції вплинули на подальше погіршення зв’язків із місцевою владою.
Поступове зменшення американської присутності в регіоні розпочалось ще за президенства Обами, який оголосив «поворот до Азії» – тобто зміну пріоритетного вектору зовнішньої політики США. Таким став Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Цю тенденцію продовжив пізніше й Трамп, який дотримувався стратегії «достатньої присутності» на Близькому Сході, згідно з якою США зберігали існуючий політичний вплив у регіоні, але при цьому скорочували союзницькі зобов’язання. Кроком до реалізації цієї стратегії стало відновлення відносин із традиційними партнерами США у регіоні – із Саудівською Аравією та Ізраїлем.
Видається, що Байден надалі використовуватиме цю ж стратегію та продовжуватиме курс на скорочення присутності на Близькому Сході, аби сфокусуватися на геополітичній конфронтації з Китаєм. Проте, перш, ніж остаточно усунутись від регіонального порядку денного, Штати мають забезпечити, щоб той вакуум влади або впливу, який утвориться в результаті, був заповнений союзними державами, а не суперницькими – Китаєм, Росією чи Іраном.
Глава Білого дому оголосив ключові принципи американського залучення до регіональних процесів, в тому числі зміцнення партнерства та підтримку обороноздатності країн, які «приєднуються до заснованого на правилах міжнародного порядку» альянсу, а також стримування іноземних і регіональних держав, які прагнуть домінувати за допомогою військових дій і ставлять під загрозу свободу навігації. Байден назвав дестабілізаційну діяльність Ірану в регіоні, війну Росії в Україні та дії Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні як приклади спроб підірвати заснований на правилах порядок.
Ізраїль – прогрес без прогресу
«Я з гордістю заявляю, що наші відносини з Ізраїлем глибші і міцніші, на мій погляд, ніж будь-коли», - заявив Байден, прибувши до Тель-Авіва.
Зустріч ізраїльського прем’єр-міністра Яїра Лапіда з президентом США завершилась підписанням Єрусалимської декларації про розширення двостороннього партнерства та спільну протидію Ірану. Водночас Байден зробив промовистих кілька заяв, зокрема не виключив превентивних ударів по території Ірану з метою не допустити отримання Тегераном ядерної зброї. Втім, він зазначив, що війна буде крайнім заходом за відсутності іншої альтернативи.
Хоча візит Байдена підтвердив міцність двосторонніх американо-ізраїльських відносин, проте не став проривом у вирішенні ізраїльсько-палестинського конфлікту: судячи з заяви Байдена про дотримання принципу «дві держави для двох народів», у Білому дому відсутня стратегія можливого врегулювання. В ізраїльтян та палестинців разом з тим відсутня мотивація якимось чином існуючий конфлікт вирішувати.
Разом з цим як Палестина, так і США прагнуть перезавантажити двосторонні відносини, які суттєво погіршилися за часів президентства Трампа. Колишній глава Білого дому, порушивши одне з табу американської зовнішньої політики, передислокував американське посольство з Тель-Авіва до Єрусалима та визнав деякі територіальні претензії Ізраїлю. Окрім цього, колишня республіканська адміністрація також зачинила консульство США в Єрусалимі, яке опікувалось справами Палестини, а також припинила майже усю фінансову допомогу палестинцям. Байден хоч і пообіцяв, що відкриє американське консульство, так і не вирішив це питання. Він також обіцяв повернути у Вашингтон представництво Організації звільнення Палестини (ООП), що також не було реалізовано.
Крім цього, Вашингтон дуже пасивний у питанні розширення поселень, які Ізраїль продовжує будувати на Західному березі річки Йордан. Єдине, чого добилася адміністрація Байдена щодо Палестини – це відновлення фінансування Агентства ООН у справах палестинських біженців (UNRWA).
На зустрічі з головою Палестинської національної автономії (ПНА) Махмудом Аббасом Байден заявив, що потепління відносин між Ізраїлем і рядом арабських країн (маючи на увазі Авраамові угоди, що були підписані минулого року між Ізраїлем, ОАЕ, Бахрейном, Суданом та Марокко) може дати поштовх початку мирних переговорів між ізраїльтянами та палестинцями, проте визнав, що «наразі ще не дозрів ґрунт для поновлення переговорів».
Новий близькосхідний альянс
Під час перебування Байдена в Ізраїлі відбувся перший саміт лідерів групи I2U2, куди входять США, Індія, Ізраїль та ОАЕ. Робота групи, яка була створена восени минулого року, спрямована на взаємодію по шести ключових сферах: водні ресурси, енергетика, транспорт, космос, охорона здоров’я та продовольча безпека. Група утворює собою величезний арабо-середземноморський економічний коридор, де Ізраїль – міст між Європою та Азією.
Індія, Ізраїль та ОАЕ мають взаємодоповнюючі сильні та слабкі сторони за зазначеними напрямками. Індія — це переважно аграрна економіка з великою кількістю сільськогосподарської робочої сили, а Ізраїль — світовий лідер у сільськогосподарських технологіях. Тим часом ОАЕ, розташовані в основному в посушливій пустелі, зазнають значних загроз продовольчій безпеці. Власне, саме ця тема, продовольча безпека, і була основною під час саміту.
За результатами зустрічі було поставлено амбітну мету щодо просування економічної співпраці від Близького Сходу до Південної Азії, але з конкретних ініціатив оголошено лише дві – у сфері продовольчої та енергетичної безпеки. ОАЕ оголосили про інвестиції $2 млрд у будівництво кількох продовольчих парків на території Індії. Парки включатимуть сучасні climate-smart технології для скорочення харчових відходів та псування харчових продуктів, збереження прісної води та використання відновлюваних джерел енергії. Індія надасть землю для проєкту і сприятиме залученню фермерів у продовольчі парки, в той час як приватний сектор США та Ізраїлю має поділитися досвідом. Інвестиції покликані допомогти максимально збільшити врожайність та, у свою чергу, вирішити проблему відсутності продовольчої безпеки у Південній Азії та на Близькому Сході.
В індійському штаті Гуджарат буде реалізований проєкт в галузі відновлюваної енергетики потужністю 300 мегават, оцінна вартість близько $330 млн (США проводять ТЕО проєкту, компанії з ОАЕ розглядають можливість стати інвесторами). Таким чином, Індія виділяє землі під проєкти, а США, Ізраїль та ОАЕ вкладають інвестиції та діляться технологіями та експертизою.
Хоча робота групи не має безпекового виміру, а спрямована на співпрацю у гуманітарних сферах, однак, всі держави I2U2 тісно пов’язані між собою й роботою у військо-технічній галузі. ОАЕ та Ізраїль – найбільші імпортери американської зброї. В Еміратах розташовані 5 тис. американських військовослужбовців, порт Джебель-Алі, що здатний приймати авіаносці, є найбільш затребуваним портом для заходу кораблів ВМС США. Для Індії Сполучені Штати та Ізраїль – одні з найбільших постачальників озброєнь, які допомагають Делі знизити залежність від Росії та накопичити потугу проти Китаю.
Саудівська Аравія: спроба перезавантаження
З Ізраїлю Байден прибув до Джедди, економічної столиці Саудівської Аравії, де зустрівся з королем Салманом та спадкоємцем престолу – принцем Мухаммедом. Як написав Байден у своєму есе для The Washington Post: «З самого початку моєю метою було переорієнтувати відносини з країною, яка була стратегічним партнером [США] протягом 80 років».
Американо-саудівські відносини загострились через критику з боку Байдена на адресу принца Мухаммеда, який звинувачується в організації вбивства у 2018 році колумніста The Washington Post, підданого Саудівської Аравії Джамаля Хашоггі. У ході президентської кампанії Байден, зокрема, заявляв, що через порушення прав людини до Саудівської Аравії слід ставитись як до держави-вигнанця. І хоча Білий дім повідомив про те, що американський президент наразі мав розмову щодо вбивства Хашоггі з принцом і безапеляційно звинуватив його у злочині, сам факт цієї зустрічі викликав шквал критики з боку ліберальних активістів та правозахисників, а також лівого крила Демократичної партії.
Під час візиту до Саудівської Аравії вдалося завершити угоду щодо передачі країні островів Тиран та Санафір у Червоному морі. Це допоможе побудувати транспортну мережу між СА та Єгиптом. Американці також ухвалили рішення про виведення з островів свого миротворчого контингенту, заздалегідь отримавши згоду з боку Ізраїлю.
Натомість Ер-Ріяд погодився відкрити саудівський повітряний простір для ізраїльських авіаперевізників, а також працювати над створенням умов для організації прямих чартерних рейсів для паломників з Ізраїлю до Саудівської Аравії. Втім, було чітко наголошено, що ці кроки не означають наближення до дипломатичного визнання Ізраїлю з боку Ер-Ріяду.
Окрім цього, лідери Ради співробітництва країн Перської затоки оголосили про виділення $3 млрд протягом наступних двох років на реалізацію проєктів у рамках ініціативи США «Партнерство заради глобальної інфраструктури та інвестицій», яка позиціонується як альтернатива китайському гранд-проекту «Один пояс – один шлях». Ця ініціатива є спробою США включитися у будівництво нових транспортно-логістичних зв’язків, що посилюють інтеграцію між регіональними гравцями (передусім, Ізраїлем, Єгиптом та Саудією), особливо після передачі Ер-Ріяду островів у Червоному морі.
Однією з ключових цілей візиту американського президента були переговори щодо збільшення СА видобутку енергоресурсів. США прагнуть стабілізації світових цін, щоб пом’якшити наслідки енергетичної кризи, що призвела до рекордного підвищення цін на паливо у світі. Для цього необхідно було переконати Саудівську Аравію (та країни ОПЕК) збільшити видобуток нафти, щоб досягти зниження ціни.
Ер-Ріяд визнав, спроможний збільшити щоденний видобуток нафти з 11 до 12 млн барелів, використовуючи наявний потенціал. У випадку додаткових інвестицій обсяги можна збільшити до 13 млн барелів на день, проте не відразу, а до 2027 року. Більш того, Саудівська Аравія заявила, що остаточне рішення на перспективу буде ухвалене 3 серпня на зустрічі у форматі ОПЕК+, куди входить РФ. Разом з тим в офіційному комюніке Білого дому за підсумками зустрічі йдеться, що Саудівська Аравія зобов’язалася підтримувати баланс світового ринку нафти та збільшити видобуток на 50% порівняно з тим, що було заплановано на липень та серпень.
У понеділок, 18 липня, ринок нафти відреагував на результати близькосхідного візиту Байдена невеликим подорожчанням. Впавши минулого тижня на 7%, серпневі ф’ючерси на нафту WTI зросли в ціні на 1,1% (до $98,67) за барель, вересневі на Brent – на 1,2%, до $102,41, за даними Bloomberg.
Попри все США не вдалося переконати країни регіону створити якусь подобу ані антиіранського, ані антикитайського, ані антиросійського регіонального альянсу на основі Ізраїлю в комплексі з аравійськими монархіями Затоки. Виявилося, що загроза Ірану сприймається по-різному: Саудія та ОАЕ не прагнуть входити у відкриту конфронтацію з Іраном, а Катар, Оман та Кувейт намагаються підтримувати з ним відносини.
Саудівська Аравія та інші країни регіону зберігають колишню позицію нейтралітету щодо російсько-української війни, вважаючи, що диверсифікація зовнішніх зв’язків та балансування – найбільш вигідна зовнішня політика за нинішніх обставин. І хоча на Близькому Сході насправді мало хто підтримує РФ у війні в Україні, практично всі роздратовані і незадоволені Заходом і США, вважаючи їх силою, що згасає.
Іран: ланка в осі зла
Візит Байдена відбувався на тлі зародження військової співпраці між Ірану з Росією. Раніше Білий дім, посилаючись на розвіддані, повідомляв, що Іран збирається поставити Росії безпілотники, які можуть використовуватися в бойових діях на території Україні, і хоче навчити російських солдатів керувати ними. Втім, офіційний Тегеран заперечував цю інформацію. CNN з посиланням на радника президента США з національної безпеки Джейка Саллівана повідомив, що російська делегація в червні та на початку липня відвідала аеродром Кашан в Ірані, щоб оглянути бойові безпілотники Shahed-191 і Shahed-129, які здатні нести високоточні ракети. Речник Держдепартаменту США Нед Прайс заявив, що США посилять санкції проти Ірану у разі передачі Росії безпілотників.
Іран, видається, намагається таким чином натиснути на Вашингтон, аби примусити американців виконати ряд умов для поновлення переговорів щодо ядерної угоди. Іранці зацікавлені у її відновленні, без якої їхня економіка може зазнати остаточного колапсу – для пожвавлення економіки необхідно зняти заборону на експорт нафти.
Тим не менш, президент Росії Володимир Путін 19 липня зустрівся у Тегерані з головою Ісламської Республіки Ібрагімом Раїсі. Ці перемовини мають, скорше, символічне значення, оскільки дозволяють і РФ, і Ірану продемонструвати, що вони не перебувають в ізоляції.
Останнім часом Москва та Тегеран все частіше заявляють про готовність розширювати торговельну та політичну співпрацю. На тлі зростаючої дипломатичної ізоляції Ірану розширення торгівлі з Росією могло б послабити тиск на іранську економіку, яка вже багато років намагається вижити під нафтовими та банківськими санкціями США (під час зустрічі з Раїсі на полях Каспійського саміту, що проходив в Ашхабаді наприкінці червня, Путін заявив, що обсяг торгівлі Росії з Іраном порівняно з минулим роком зріс на 81%). Зі свого боку, Росія розглядає Іран як потенційного постачальника зброї, який також міг би поділитися досвідом щодо обходу санкцій та експорту нафти в умовах санкційних обмежень.
Однак, відносини між двома країнами ускладнюються конкуренцією в енергетичній сфері, оскільки Росія дедалі більше скорочує частку Ірану на ринку, намагаючись знайти нових покупців для власної нафти. Іранська національна нафтова компанія (NIOC) та «Газпром» підписали в Тегерані меморандум про стратегічне співробітництво, що передбачає $40 млрд інвестицій. «Газпром» допомагатиме NIOC у розробці газових родовищ Кіш та Північний Парс, а також шести нафтових родовищ. Також «Газпром» братиме участь у завершенні ЗПГ-проєктів та будівництві експортних газопроводів. Загалом Росія зацікавлена в тому, щоб задіяти перський маршрут транспортування нафти в обхід західних логістичних санкцій: через Каспійське море, далі до іранських портів у Перській затоці і потім до Індії. Проте це суперечить інтересам Ірану, який також через санкції торгує вуглеводнями з дисконтом. В результаті Ірану доведеться йти на ще більші знижки і втрачати мільйони доларів експортної виручки.
Хитрий Ердоган
У цей же час у Тегерані з офіційним візитом перебував турецький президент Реджеп Таїп Ердоган, який також провів переговори з Путіним. Ключовим питанням, яке вони обговорювали, вірогідно, була деблокада українських портів для подальшого експорту зерна.
Крім того, тристоронній формат зустрічі може розглядатися як продовження «астанінського формату», в рамках якого ці три країни домовлялися про сфери впливу у Сирії. Відтак, ще одним питанням порядку денного була Сирія та операція в її північній частині проти курдських збройних сил та їх союзників, про підготовку до якої оголосила Анкара. Але задум Ердогана наштовхується на опір Ірану та Росії, які підтримують режим Башара Асада.
Загалом, зустріч лідерів Росії, Туреччини та Ірану була здебільшого політико-ідеологічною. Москва намагається продемонструвати як внутрішній аудиторії, так і зовнішній, що не перебуває у міжнародній ізоляції і продовжує комунікацію з іншими державами, які, до того ж, позиціонуються як такі, що протиставляють себе Заходу та США. Тегеран маніпулює зближенням з РФ, аби поновити переговори щодо «ядерної угоди», які фактично перебувають у глухому куті. При цьому відбуваються спроби підштовхнути економіку шляхом нарощення економічної співпраці з РФ. Анкара своєю чергою намагається продемонструвати незалежний зовнішньополітичний курс – сама обирає потенційних партнерів, виходячи з власних національних інтересів.