Інтереси Китайської імперії 2.0
Класичний китайський роман «Трицарство» розпочинається так: «світ, розділившись, возз’єднується, а возз’єднавшись – розділяється». З точки зору Китаю, все є циклічним і має свій кінцевий термін. Це стосується й сприйняття Пекіном нинішньої трансформації світового порядку – кривавий злам глобальної системи є страшним явищем, що приносить великі лиха людям, але є невідворотнім.
Водночас у майбутньому, якщо виникне багатополярний світ, який кристалізується після хаосу, Пекін воліє зайняти одне з ключових місць – Китай прагне стати геоекономічним центром планети та мати рівнозначний до американського глобальний політичний вплив. Попри передчасність доленосного моменту, він готовий до цього політично та економічно.
По-перше, протягом свого правління глава КНР Сі Цзіньпін та його оточення створили ідеологічно-історичний фундамент для «національного відродження Китаю» - фактичного повернення статусу Китайської імперії; Ця ідеологія максимально консолідувала китайське суспільство довкола ленінсько-марксистської Комуністичної партії Китаю (КПК) – зараз сила та влада партії беззаперечні. Керівництву КНР вдалося сформувати регіональну та міжнародну групу підтримки Пекіна серед лояльних країн.
По-друге, Китай став виробничим і фінансовим гігантом зі стійкою та гнучкою економікою, готовою до експансії назовні. Для початку Пекін хоче встановити юань валютою міжнародних розрахунків замість, чи поряд, з доларом, що дозволить йому зростати за рахунок експорту капіталу. В подальшому Китай сподівається активно розвивати співробітництво з країнами Євразії, Африки та Південної Америки, включаючи їх до свого економічного комплексу. Врешті-решт, Пекін інвестує в науку, створюючи свою власну технологічну базу, котра ще поступається американській за якістю, але поступово скорочує відставання та може стати китайською опорою у разі втрати американських технологій.
Це все може пояснити, чому Китай геостратегічно підтримує Москву, купуючи її ресурси. Пекін прагне значно послабити лідируючі позиції США та встановити багатополярний світ, якщо не вдасться встановити монополію на новий уклад. Для Пекіна РФ виступає державою-клієнтом, що за рахунок власних втрат доруйновує міжнародну архітектуру, розчищаючи простір для встановлення нової світової конструкції, більш вигідної Китаю. Тому, і це варто зрозуміти, для китайської влади Росія – ситуативний союзник, а не рівнозначний партнер.
Наразі гра відбувається за високими ставками. І ці ставки надвисокі й для Китаю: якщо зараз Москва економічно паде та капітулює перед Вашингтоном, а путінський режим зазнає краху, Пекін ризикує залишитися стратегічно сам на сам із Сполученими Штатами в Східній Азії, де США вже створили потужну антикитайську коаліцію. Ба більше, проти Китаю виступить і колективний Захід – НАТО та Євросоюз. Не просто ж так вперше в стратегії альянсу діяльність КНР названа системним викликом. Нагадаю, що Вашингтон відкрито визначив Китай «найбільшою загрозою світовому порядку».
Крім того, Китай вважає сьогоднішні гарні відносини з РФ важливим цивілізаційним активом, що послаблює Захід. Адже китайці бачать конфронтацію між РФ і США «конфліктом всередині Заходу», а не протистоянням Заходу та Сходу. Себто Пекін, купуючи лояльність Москви, запобігає потенційній американо-російській співпраці, яка буде направлена проти нього, та гарантує для себе тимчасову безпеку на своєму північному кордоні.
Росія публічно визнає, що саме Китай буде економічним лідером планети та активно відкривається для співробітництва. Зараз Пекін може купити в РФ майже все, що захоче. Обидві країни частково перейшли на торгівлю в юанях, а Москва також використовує китайську валюту для комерційних угод із Індією. Пекін отримав значний доступ до російських копалин, транзитних потужностей, а також ринку. Це важливий крок до майбутнього китайського економічного лідерства, де Москва свідомо погодилася на скромну роль регіонального центру, лишень сфокусованого на «глобальному півдні». І все це для того, щоб послабити лідерські позиції США.
Торгівля ресурсами
Очевидною Ахіллесовою п’ятою китайської економічної моделі є залежність від імпорту ресурсів. Наприклад, Пекін залежний на 72% від закордонної нафти, а для свого виробництва він імпортує 19 з 42 не вуглецевих елементів.
Саме тому Китай з радістю почав закуповувати російські нафту, газ і вугілля, від яких через санкції поступово відмовляються західні споживачі. Тим паче, що Москва продає Пекіну вуглеводи зі знижкою в 20%. За перші сто днів повномасштабної російсько-української війни Китай придбав російських енергоносіїв майже на $13 млрд, ставши їх найбільшим покупцем.
За перші шість місяців 2022 року російсько-китайська торгівля зросла на чверть порівняно з минулим роком і становила майже $78 млрд. Експорт із РФ збільшився на 50%, у два рази перевищивши імпорт з Китаю, склавши приблизно $50 млрд. Левовою часткою російського експорту стали енергоносії, але також драматично збільшилися поставки зерна – у 12 раз, а також яловичини – у два рази. У 2022 році Москва та Пекін очікують, що їх торгівля перевищить $200 млрд. РФ остаточно стає основним постачальником нафти до Китаю, торгуючи з ним у профіцит для себе.
Китай, можливо, також допомагає Москві в реекспорті ресурсів. Наприклад, Пекін у першому півріччі 2022 року раптово у сто раз збільшив продаж паладію – 5.2 тисяч унцій проти 55 унцій за 2021 рік. Відмітимо: Китай є відвертим нетто імпортером, а не експортером паладію. При цьому російський «Норникель», найбільший виробник у РФ, через санкції зазнав логістичних проблем, тому теоретично міг співпрацювати з китайськими партнерами щодо транзитної допомоги.
Захоплення російського ринку
Пекін обережно захоплює російський ринок. Це відкриває можливості для китайських компаній другого та третього ешелонів, котрі, на відміну від транснаціональних гігантів як Huawei чи Geely, не бояться потрапити під вторинні західні санкції.
Такі китайські автовиробники як JAC Motors і Great Wall Motors оголосили, що залишаються в РФ, а також розширять там свою діяльність – вони хочуть зайняти ніші, які залишилися після відходу західних корпорацій. Те саме стосується й виробників смартфонів, електроніки загалом. Маловідомі, але проривні китайські бренди Realme, TECNO, Infinix та iTel, разом із Xiaomi та Huawei, планують оволодіти 90% російського ринку.
Через спільний китайсько-російський кордон зріс потік будівельної техніки з Китаю, шин, автомобільних запчастин і т. п. Тільки через пункт пропуску «Маньчжурія» потік китайської спеціальної техніки до РФ за останні п’ять місяців збільшився на 47.4%, досягши 4084 одиниць. Москва та Пекін остаточно відкрили спільний міст через Амур у місті Благовещенськ. Поки по ньому їздять лише вантажівки.
Російський ринок послуг також цікавить Пекін. Юридичні компанії з Китаю та Гонконгу, як Zhong Yin, LT Lawyers і CFN Lawyers планують відкритися в РФ.
Попри обмеження в імпорті західних чіпів, Москва також розраховує на Пекін у купівлі напівпровідників. РФ планує замінити чіпи від Intel та AMD на більш повільні чіпи x86, наприклад, на процесор KaiXian KX-6640MA, розробку китайської Zhaoxin. Китайська компанія Dannie, що має офіс у РФ і продає товари Zhaoxin, також планує випускати на російський ринок «розумні» девайси, камери, цифрові панелі та інше.
Водночас Вашингтон вже почав накладати вторинні санкції на китайські компанії, що потенційно допомагають Москві отримувати певну підсанкційну електроніку, що може бути використана у військових цілях. США вже запровадили обмеження проти п’яти невеликих компаній, пов’язаних із китайською оборонною корпорацію СЕТС.
Допомагаючи Москві економічно, Пекін натомість отримує від РФ військове обладнання та технології, що допоможуть йому наростити військову міць у протистоянні зі США. Великою таємницею залишається те, що саме транспортують із РФ й назад великогабаритні російські літаки АН-124 компанії «Волга-Днепр», що постійно курсують до китайського Сіаня.
***
Китай співпрацює з РФ, рятує її від економічного краху не тому, що є проросійським, а тому, що це відповідає нині його національним інтересам на тлі геополітичного протистояння зі США. Пекін, підтримуючи Москву, підвищує ставки у відносинах із Вашингтоном, намагаючись перезапустити двосторонній діалог на вигідних для себе умовах. Якщо Сполучені Штати підуть на поступки Китаю, то після цього китайсько-російське зближення охолоне, а «консенсус Путіна-Сі» стане історією, як і «велика дружба Сталіна-Мао». Однак наразі Вашингтон не збирається поступатися Пекіну, бо на кону – глобальний світопорядок.
