Розширення до російського кордону
Путін отримав те, чого так боявся, – розширення НАТО до самісінького російського кордону. Під час Мадридського саміту було досягнуте проривне рішення – Фінляндію та Швецію офіційно запросили до членства в альянсі, причому за прискореною процедурою. Протоколи про вступ країни підпишуть вже 5 липня. Наразі парламенти 30 країн – учасниць НАТО мають ратифікувати відповідний протокол у прискореному режимі. Епоха нейтральності Швеції та Фінляндії завершилася саме через повномасштабну військову агресію, що її розпочала Росія в Україні. Після її остаточного затвердження РФ отримає додаткових 1300 км кордону, над якими майорітиме стяг альянсу.
Для Росії таке розширення – це катастрофа. За великим рахунком, це означає, що плани Москви щодо агресивного нападу на країни Балтії майже нівельовані, що їх Балтійський флот разом з Калінінградом у разі чого можуть опинитися у повній блокаді, причому військове співвідношення буде явно не на користь РФ. Ба більше, це також означає, що російському військовому керівництву треба буде переміщати чимало своїх військових до північних кордонів, що значно розпорошить сили.
Насправді до останнього існувала інтрига щодо того, чи отримають Фінляндія та Швеція тверде «так» від НАТО на вступ – цей поступ блокувала Туреччина, президент якої виставив чіткі вимоги: відмова від підтримки курдських організацій, які визнані терористичними (деякі лише такими в Туреччині), дозвіл на експорт турецької зброї до двох скандинавських держав з тим, що й ті, своєю чергою, можуть відправляти власне озброєння до Туреччини.
Ердоган, який значно втратив у рейтингу, який потенційно програє будь-якому лідеру турецької опозиції щонайменше на 10%, вирішив розіграти зовнішню карту та продемонструвати внутрішній аудиторії, що є тим лідером, з яким рахується увесь Захід.
Між Анкарою, Гельсінкі та Стокгольмом був підписаний меморандум, який у західній пресі сприйняли як перемогу Ердогана, а у турецькій – як дивну кампанію, яка майже не принесла результатів. Втім, це не так: Ердоган отримав дозвіл на експорт турецької зброї та імпорт скандинавської (що мають власний розвинений ВПК), лобістів (фінів та шведів), які зобов’язалися сприяти залученню Туреччини до безпекових ініціатив ЄС, а також відмову скандинавських держав підтримувати бойові курдські структури.
Здавалося б, проблема знята – так виглядало після завершення розмови президентів США та Туреччини в ході саміту, де Байден, як пише турецька преса, погодився повернутися до питання постачання туркам американських винищувачів, – однак ні (Анкара торгівлю не завершила).
Одразу після офіційного запрошення Гельсінкі та Стокгольма до лав НАТО міністр юстиції Туреччини Бекір Боздаг заявив, що Анкара вимагає екстрадиції 21 терориста зі Швеції та ще 12 – з Фінляндії.
Фінляндія та Швеція врешті-решт стануть членами НАТО, й доволі швидко, одначе з Туреччиною ще прийдеться трохи поторгуватися Заходу.
Як наголошує декларація саміту, безпека Фінляндії та Швеції має безпосереднє значення для Альянсу, в тому числі під час процесу вступу (непрозорий натяк на спроби тиску Кремля на ці країни до завершення ратифікації протоколу про вступ).
Росія – безпосередня стратегічна загроза
У 2010 році на саміті в Лісабоні лідери НАТО в присутності тодішнього президента РФ Медведєва, який нині погрожує усім, кому тільки можна, знищенням, підписали тодішню стратегію альянсу. В цьому документі Росія визначалася партнером. Члени НАТО тоді, попри окупацію частини території Грузії, ще намагалися збудувати довготривалі раціональні відносини з колишнім опонентом у холодній війні.
У новому стратегічному документі Росія визначається як «найсерйозніша і безпосередня загроза безпеці союзників, а також миру та стабільності в євроатлантичному регіоні».
Росія більше не може бути партнером альянсу, як вказано в документі, одначе з нею все рівно має зберігатися комунікація у разі екстрених випадків. Це насправді, та позиція, яка сформувалася між Брюсселем та Москвою ще під час перемовин про так звані гарантії безпеки, які завершилися повномасштабним вторгненням Росії в Україну. Відповідні положення в стратегічній концепції НАТО не є якоюсь крамолою – під час холодної війни (навіть у найбільш гарячих її точках) цей екстрений контакт завжди залишався між Заходом та Кремлем.
Водночас слід зазначити, що оцінки НАТО загрози Росії, попри той факт, що певні члени альянсу прагнули пом’якшити формулювання щодо РФ, є абсолютно раціональними та тверезими. До прикладу, на Заході чітко зрозуміли, що загрозу становлять дії як Росії так і цілком підконтрольній їй Білорусі.
В стратегії вказано, що нарощування військової могутності Москвою, у тому числі в регіонах Балтійського, Чорного та Середземного морів, поряд з її військовою інтеграцією з Білоруссю, кидають виклик безпеці та інтересам союзників.
Водночас висловлюється занепокоєння з приводу модернізації російських ядерних сил, можливості розробки «новаторських та проривних систем доставки подвійного призначення».
І загалом Росію звинувачують у прагненні застосовувати методи гібридної війни - «встановити сфери впливу та прямого контролю шляхом примусу, підривної діяльності, агресії та анексії».
Цікаво, що вперше в документі довготермінового планування НАТО згадується Китай, який відображений там державою, що кидає виклик «інтересам, безпеці та цінностям альянсу». Ба більше, в стратегії зазначено, що Пекін намагається разом з Росією змінити світоустрій, порушуючи міжнародні норми та правила.
Декларація саміту зазначає, що Альянс має справу з «кібер-, космічними, гібридними та іншими асиметричними загрозами, а також зі зловмисним використанням нових і руйнівних технологій». Ми стикаємося з системною конкуренцією з боку тих, у тому числі Китайської Народної Республіки, хто кидає виклик нашим інтересам, безпеці та цінностям і прагне підірвати міжнародний порядок, заснований на правилах.Насправді це не просто слова, вони відображають тектонічні зміни в політиці альянсу. Довгий час на Заході велися дискусії з приводу того, що НАТО не має бути сфокусоване виключно на проблемах Північної Америки та Європи, що наразі важливо реагувати на Китай, який значно посилює свій вплив і кидає виклик безпеці усього світу. Вірогідно, ті регіональні альянси, які нині формуються в азійському регіоні і виступають на боці Заходу, будуть активно співпрацювати й з НАТО.
Саме томув Мадриді були присутні країни-партнери НАТО в Тихоокеанському регіоні – Японія, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія.
Військове посилення НАТО
Попри такий частковий фокус на Азію, НАТО все ж починає укріплювати на початковому етапі власні кордони, розуміючи, що наразі та війна, яку запропонувала Росія, може перерости у глобальне протистояння, якщо її вчасно не стримати та не посилити найбільш уразливі зони. Цією зоною, за визначенням нової стратегії альянсу, є Центрально-Східна Європа і Арктика.
Генеральний секретар альянсу Єнс Столтенберг повідомив, що НАТО погодила збільшення чисельності сил реагування з 40 тис. до 300 тис. осіб. При цьому вони будуть переведені в режим підвищеної готовності.
Сили швидкого реагування НАТО – це умовна комбінація наземного, морського та повітряного компоненту, які мають бути розгорнуті у разі нападу на території альянсу. Раніше для такого розгортання потрібно було до 60 днів, одначе ці терміни також мають змінитися, аби адекватно реагувати на наявні та потенційні загрози.
Багатонаціональні бойові групи будуть дислоковані в Болгарії, Угорщини, Румунії та Словаччини, посилиться присутність у Латвії, Естонії, Литві та Польщі. До них доєднаються угруповання, які базуються у своїх країнах.
Поки що члени альянсу погодили певну модель, в якій передбачено, що кожен учасник альянсу, за винятком Ісландії, розмістить більше своїх сил задля захисту конкретного району території НАТО.
Наразі важливо налаштувати чітку логістику щодо перекидання та розміщення сил, адже наразі в першу чергу йдеться про пункти, де вже буде розміщене важке озброєння.
В рамках цього США збільшать чисельність ротаційних частин у країнах Балтії та розмістять на ротаційній основі в Румунії додаткову бригаду чисельністю понад 3 тис. солдатів та офіцерів. У Польщі – штаб 5-го армійського корпусу США, а до Великобританії буде направлено дві ескадрильї винищувачів-бомбардувальників п'ятого покоління F-35, здатних нести ядерну зброю. З чотирьох до шести буде збільшено кількість американських есмінців, які базуються на іспанській Роті. Ці кораблі оснащені комплексами Aegis («Іджіс») та є частиною глобальної системи протиракетної оборони, що розгортається США. Крім того, США збираються розмістити додаткові засоби протиповітряної оборони у Німеччині та Італії.
Разом з тим чи не вперше в стратегії НАТО окремо прописано про важливість створення регіональної європейської оборони. Лідери альянсу визнали цінність «сильнішої та ефективної європейської оборони», яка сприятиме «позитивному» внеску в трансатлантичну та глобальну безпеку і яка «доповнюватиме та буде сумісною» з НАТО.
Іншими словами, вже не говориться про конкуруючі моделі й про конфронтацію по лінії європейського бачення із баченням США, йдеться про взаємосумісність та умовне регіональне розділення зусиль.
Актуальною лишається і доктрина ядерного стримування НАТО. Новий документ фіксує, що стратегічні ядерні сили НАТО залишаються найвищою гарантією безпеки союзників.
Водночас альянс вважає, що обставини, за яких доведеться застосувати ядерну зброю, є вкрай малоймовірними.
Україна отримала результат
Раніше керманич Кремля постійно казав про план альянсу приєднати до своїх лав Україну, створивши загрозу для Росії на 1500 км. Всім було зрозуміло, що це – маячня, враховуючи, що альянс давно, не бажаючи псувати відносини з Москвою, поставив «на паузу» будь-які намагання Києва розпочати навіть більш-менш серйозну дискусію щодо приєднання. Україну деякі члени альянсу бачили виключно містком між Заходом та Росією, нейтральною державою. Війна все змінила.
В нинішній стратегії НАТО фактично наголошується, що Україна має вийти з війни з Росією переможницею. Це – карколомний поворот, адже ще навіть на початку широкомасштабного вторгнення РФ Києву деякі європейські столиці передавали сигнал – піти на поступки Москві. Зараз вже про це не йдеться – Захід наважився добиватися військової поразки Росії в Ураїні.
Далі в стратегічному документі НАТО говориться про те, що принцип «відкритих дверей» залишається чинним і застосовується без виключення до всіх європейських держав, які розділяють єдині демократичні принципи.
«Ми продовжимо розвивати наші партнерські відносини з Боснією та Герцеговиною, Грузією та Україною для просування наших спільних інтересів у євроатлантичному світі, стабільності та безпеки», – йдеться у документі.
Альянс в новій стратегії відмовляє Москві у «праві вето» на розширенні НАТО: «...Ми зміцнимо політичний діалог і співпрацю з тими, хто прагне приєднатися до Альянсу, допоможемо зміцнити їхню стійкість проти зловмисного втручання, розширити їх потенціал і посилити нашу практичну підтримку для просування їхніх євроатлантичних прагнень».
Водночас в альянсі підтвердили рішення, ухвалене на саміті в Бухаресті в 2008 році, щодо того, що Україна та Грузія колись стануть членами НАТО. Тоді ж було наголошено на тому, що задля досягнення цієї мети Київ та Тбілісі мають виконати умови, прописані в Плані дій щодо членства (ПДЧ).
В підсумковій декларації саміту немає жодного слова про ПДЧ (План дій щодо членства) для країн-кандидатів, що може бути ознакою відходу від обов‘язковості цього етапу вступу до Альянсу.
Україна, попри те, що було направлено відповідного листа на адресу генсека НАТО, так і не отримала під час нинішнього саміту НАТО чіткої відповіді на питання: чи може Київ розраховувати на пришвидшену процедуру входження до альянсу?
Цьогоріч НАТО трансформується і зайнята сама собою. Водночас в НАТО дали зрозуміти, що нині на порядку денному все ж завершення війни і що Україна наразі може розраховувати на підтримку альянсу, зокрема й в питанні постачання зброї.
«На Мадридському саміті НАТО було прийнято рішення про посилений Пакет комплексної допомоги для України. Він передбачає прискорення доставки нелетальної оборонної техніки, покращення кіберзахисту і стійкості України, а також підтримку модернізації її оборонного сектору в процесі його переходу до більшої оперативної сумісності у довгостроковій перспективі», – зазначається на сторінці Представництва НАТО в Україні.
Пакет включає засоби захищеного звʼязку, паливо, медичне обладнання та бронежилети, обладнання для протидії мінам та хімічним і біологічним загрозам, сотні портативних систем захисту від дронів.
У довгостроковій перспективі країни-члени Альянсу допоможуть Україні перейти з радянського озброєння на сучасну зброю НАТО. Також НАТО буде сприяти Україні та підтримувати зусилля на її шляху післявоєнного відновлення та реформ.
Разом з тим з Києва вже передали НАТО чіткий сигнал – Україна зберігає курс на інтеграцію до альянсу.