Китайський кризовий менеджер Сі Цзіньпін
Після світової фінансової кризи 2008 року Китаю довелось змінювати економічну модель – Пекін більше не міг спиратися лише на експорт як єдиний драйвер розвитку. Новим джерелом зростання стали інвестиції, зокрема закордонні. З моменту свого обрання генсеком ЦК Компартії у 2012 році Сі Цзіньпін розпочав глобальну інфраструктурну ініціативу «Один пояс, один шлях»; Китай узявся щедро роздавати мільярдні кредити по всьому світу; Пекін почав агресивно скуповувати західні корпорації, придбавши такі культові компанії, як Volvo, Motorola, а також німецького виробника робототехніки KUKA. Економічна експансія посилила політичні амбіції КНР.
Підтримавши економічне зростання, Сі Цзіньпін запустив новий курс КНР під гаслами «китайської мрії» та «великого відродження китайської нації». Фактично сучасний Пекін повторив власний історичний досвід – коли сильний і багатий імперський Китай під час правління династій Тан, Мін і Цін починав економічний експансивний рух, поступово стаючи азійським лідером.
Головною метою та першим кроком «відродження китайської нації» було названо возз’єднання з Тайванем.
Але у 2022 році Китай знову опинився в епіцентрі кризи – по-перше, через негативні наслідки пандемії COVID-19 і постійну практику локдаунів; по-друге, інвестиції перестали бути надійним джерелом розвитку для китайської економіки – фінансова бульбашка будівельної індустрії КНР луснула у 2021 році; по-третє, російсько-українська війна різко підвищила глобальні ціни на ресурси (від імпорту яких залежний Китай) і вдарила по обсягах світової торгівлі.
У квітні китайська економіка остаточно обвалилася – ріст експорту впав із 14,7% у березні до 3,9% у квітні, промислове виробництво скоротилося – індекс менеджерської активності PMI втратив 2%, споживання зменшилось на 11%. Об’єми кредитування скоротилися удвічі порівняно з 2021 роком. Уже очевидно, що цьогорічні цільові показники зростання ВВП КНР – 5,5% – не будуть виконані.
Сі Цзіньпін, який консолідував владу у своїх руках і оголосив нову епоху в історії Китаю після історичної резолюції 2021 року, має вирішити питання економічного зростання найближчим часом і вивести КНР з кризи, тому що інакше рівень незадоволення владою в суспільстві зростатиме – для китайців соціально-економічний добробут легітимізує керівництво. У західних медіа вже з’явилися чутки, що Сі невдовзі втратить свою посаду через економічні проблеми, а його місце займе більш прагматично налаштований щодо США прем’єр Лі Кецян.
Саме тому КНР зараз стоїть перед історичним вибором і пошуком найбільшої вигоди: 1) піти на зменшення політичних амбіцій, врегулювати конфронтацію зі США й шукати нові економічні можливості на позиції молодшого партнера у двосторонньому співробітництві; або 2) продовжити ставити політичні цілі понад економічними і геостратегічно конкурувати з Вашингтоном, намагаючись досягнути власного економічного лідерства в довгостроковій перспективі. Майбутній спосіб возз’єднання з Тайванем також залежить від цього вибору Пекіна.
Необхідно констатувати: у Китаю не залишається можливості постійно ховатися за нейтралітетом. Пекін у найближчому майбутньому буде змушений визначитися зі своєю позицією у глобальному світі. Незалежно від того, продовжить свій термін при владі на 20-му з’їзді КПК «антикризовий» генсек Сі Цзіньпін чи ні. Зволікання з рішенням підриває світову стабільність, і воно завдасть ще більших економічних втрат КНР.
Як Китай рибку в мутній воді шукає
На початку лютого КНР і РФ уклали ситуативний антиамериканський альянс. Його основою стало бажання Пекіна та Москви зменшити глобальний вплив США. Також країни відмовилися від підривної діяльності одна проти одної.
Складно сказати, чи має довгострокову раціональну стратегію Москва, але в Пекіна вона точно є. По-перше, Китай розуміє, що він економічно слабший за США та не зможе самостійно конкурувати з Вашингтоном і його союзниками.
Китайські яструби справедливо вважають, що протистояння між Америкою та Росією в Європі відволіче частину американських ресурсів від стримування Китаю в Азії, де КНР сильно поступається США у військовому співвідношенні.
По-друге, глобальна криза через російське вторгнення до України відкриває нові можливості для Пекіна, котрі можуть вивести Китай на якісно новий рівень за сприятливої кон’юнктури. Попри те, що Пекін зазнає значних економічних втрат, у всій цій ситуації для нього існують вигоди. Розглянемо основні чотири напрямки інтересів КНР.
Перший напрямок – глобальний. Економічна міць Китаю трималася на його функції «великої фабрики світу» в однополярній міжнародній системі, де головним бенефіціаром і гегемоном виступала Америка: США є основним ринком – першою економікою світу; розрахунки між країнами проводяться в доларах; американці впевнено утримують технологічне лідерство.
Сьогоднішній глобальний конфлікт розглядається Китаєм як «період стратегічної можливості», упродовж якого Пекін спробує не тільки створити свій макрорегіон у Азії, а навіть планує змагатися за світове лідерство зі США. При цьому КНР історично не воліє захоплювати інші країни силою, а фокусується на м’якій економічній і культурній асиміляції за допомогою інтеграції в єдиний господарський комплекс.
Китай не хоче більше залишатися «світовою фабрикою дешевих товарів» і сподівається в майбутньому зменшити економічні зв’язки та залежність від Америки. Пекін думає стати одним із центральних фінансово-економічних хабів планети, який використовує економічний важіль для досягнення геополітичних цілей. Проблеми світового порядку через війну можуть стати йому в нагоді.
КНР уже зробила низку кроків щодо прогресу в цьому напрямку:
– Пекін підписав з іншими азійськими країнами угоду про зону вільної торгівлі ВРЕП (всебічне регіональне економічне партнерство), фактично відкривши свій гігантський ринок для інших держав. Крім того, Китай активно розширює співробітництво в рамках груп РІК (РФ, Індія, КНР) і БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай і Південна Африка);
– КНР використала свій економічний вплив для посилення політичних позицій у Папуа-Новій Гвінеї та на Соломонових Островах. З’явилась інформація, буцімто Пекін планує побудувати військову базу на Соломонових Островах, що розташовані поблизу Австралії. Згодом КНР спростувала це, але Канберра була обурена;
– хоча юань залишається неконвертованою валютою, Китай уже практикує використання національної валюти для міжнародних розрахунків. За 2021 рік обсяг транскордонних платежів у юанях між Китаєм і іншими країнами зріс на 51.5%, склавши ￥79 трлн. З 2022 року Пекін почав використовувати юань для купівлі російських енергоносіїв, а також нафти із Саудівської Аравії. Таким чином створюється газоюань і нафтоюань. КНР буде далі намагатися інтернаціоналізувати свою валюту;
– попри очевидне технічне відставання від США, Китай постійно нарощує інвестиції у НДДКР (науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи) та має конкретні програми розвитку, як-от: «зроблено в Китаї 2025». Тільки цьогоріч Китай випустив свій власний авіалайнер C919, який стане дешевшим конкурентом Boeing та Airbus. Серед 500 найпотужніших суперкомп’ютерів світу китайськими є 227, а американськими – 118.
Другий напрямок – європейський. Китай підтримує ідею стратегічної автономії ЄС від США. Саме цю тезу генсек Сі Цзіньпін довів до президентів Макрона і Шольца під час нещодавніх телефонних перемовин. КНР конче необхідні європейські технології та ринок, натомість Пекін готовий надати кошти та відкрити європейцям доступ до власного ринку. Саме це було основою інвестиційного пакту між Китаєм і ЄС, який заблокували 2021 року через політичні чинники, як-от права людини в КНР, китайські персональні санкції, а також через принципову позицію деяких лояльних до США європейських країн. Варто наголосити – найбільшим торговельним партнером ЄС є саме Китай: товарообіг між ними склав $732 млрд у 2021 році.
Третій напрямок – внутрішньо-економічний. Беручи до уваги глобальний хаос, Китай не зможе сподіватися на експорт у західні країни. Тому Пекін намагатиметься використати кризу як можливість і планує розвивати внутрішній ринок – стимулювати споживання товарів і послуг власним населенням. Дивлячись на західні санкції проти РФ, КНР вчиться на російських помилках і розуміє необхідність напрацювання власного економічного суверенітету. У разі зіткнення зі США Пекін хоче бути заздалегідь готовим до санкційного тиску.
Пекін заявив про початок реформ з метою створення «об’єднаного національного ринку», який фокусуватиметься на розвитку та модернізації промисловості.
Ще однією цариною, куди Китай спрямує величезні інвестиції, стануть технології. КНР очевидно сподівається, що технологічне зростання стане драйвером соціально-економічного оновлення. Наприклад, тільки в розробку технологій big data Пекін планує вкласти $470 млрд до 2025 року.
Також КНР усіма силами намагається зберегти внутрішню стабільність і привабливість для іноземних інвестицій на тлі світового безладу. Поки що Китаю це вдається – за перші чотири місяці 2022 року КНР отримала $70,6 прямих іноземних інвестицій, що на 20,5% більше за аналогічний показник 2021 року.
Четвертий напрямок – російський. Китай зацікавлений у збереженні путінського режиму. Через війну зв’язки між РФ і західними країнами драматично зійшли нанівець. Більш ніж тисяча іноземних компаній припинили діяльність у Росії. ВВП країни втратить до 15% цьогоріч. У Москви не залишилось іншого варіанта, окрім ситуативного та тимчасового геополітичного зближення з Пекіном, при цьому сама Росія тут виступатиме сировинним придатком. Цей варіант співробітництва вигідний Китаю на цьому етапі, попри те, що в КНР уже лунає критика близькості китайсько-російських відносин.
Перебуваючи у протистоянні зі США в Східній Азії, Китай вважає РФ своїм стратегічним тилом на півночі та партнером у Центральній Азії, що дозволяє йому сконцентруватися на трьох пріоритетних напрямах: 1) Тайвань; 2) Південнокитайське море, через яке проходить третина світового товарного трафіку; 3) Східнокитайське море, де розміщені спірні з Японією острова Дяоюйдао (Сенкаку).
На всіх цих напрямках збільшуються сили стримування Китаю, а США виступають його прямим геополітичним опонентом. Якщо американці та їхні союзники заблокують Китай у Південнокитайському морі, Пекін зможе використовувати континентальні простори РФ для транзиту своїх товарів.
Згідно з дослідженнями американського політолога Яна Бреммера, Китай і Росія могли б розпочати конфлікт через право володіння малозаселеними землями російського Далекого Сходу: КНР теоретично атакувала б послаблену РФ за мовчазної згоди США. Але, вочевидь, Пекін і Москва дійшли консенсусу в цьому питанні та відклали його в шухляду. Однак об’єктивно Китай не забуває, що до 19 століття вважав далекосхідні території своїми. Водночас нині небагато країн дійсно хочуть співпрацювати з Китаєм. Більшість мають гарні відносини з Пекіном лише через матеріальну вигоду. Але РФ стала природним молодшим партнером КНР, оскільки обидві країни перебувають у геополітичному конфлікті зі США. Водночас співпрацюючи з Росією, Китай отримує багато економічних бенефітів. Це і купівля енергоносіїв (природного газу, нафти та вугілля) зі знижками, і доступ до всіляких російських ресурсів – від агропромислової продукції до рідкоземельних металів, і можливість разом з РФ розвивати Арктику та Північний морський шлях.
За чотири місяці 2022 року російський експорт до КНР зріс на 37,8%, склавши $30,5 млрд, хоча постачання з Китаю до РФ зменшилися. Також з’явилася новина про те, що КНР будуватиме завод з виробництва скрапленого природного газу (СПГ) у російському Приморському краї. Вартість проєкту становить $7,5 млрд, потужності заводу забезпечуватимуть 10% від усього імпорту СПГ до КНР.
Пекін буде обережно включати економіку РФ у свій господарчий комплекс: торгуватиме в юанях, намагатиметься захоплювати ринки, з яких пішли західні компанії. Вплив Китаю в РФ безпрецедентно зросте. Щоб оминути можливі західні вторинні санкції, Пекін може використати «іранську схему» – коли для роботи з державою під західними санкціями Китай створює банк (в іранському випадку «Банк Куньлунь») і активно використовує механізм імпорту через треті країни.
Також КНР продовжить отримувати російські військові технології. Насамперед це стосуватиметься гіперзвукової зброї, систем ПРО (протиракетної оборони) і ППО (комплекси С-300 та С-400), літаків, гвинтокрилів і двигунів. У майбутньому Китай сподівається сам витіснити РФ з глобального ринку зброї, задовольняючи попит третіх країн більш дешевими аналогами.
Китай дійсно зазнає короткострокових збитків через війну Росії проти України та щиро підтримує якнайшвидше завершення протистояння. Але на глобальному рівні Пекін також має шанси здобути певні довгострокові вигоди. Чи скористається він цими кризовими можливостями та чи дійсно вони в щось переростуть – покаже час.
