Після тривалих перемовин представники Росії та США – Сергій Рябков і Венді Шерман – заявили, кожен по-своєму, однак приблизно одне й те саме – Україну Захід не зливатиме і робити з неї позаблокову державу теж там не збираються. Це були очевидні речі, на яких американці наголошували ще задовго до самих переговорів, росіянам вони були відомі. То чого ж тоді вони на них пішли?
Кремль використав доволі просту тактику – написав купу вимог, щоб опонент задля продовження діалогу погодився хоч на якісь поступки. І ці поступки мають стосуватися конкретних речей – зменшення кількості навчань у Східній Європі, зниження чисельності баз і різного штибу ракетних систем у регіоні. Ці пункти, до слова, входили в опублікований російською стороною лист з вимогами до США щодо так званих гарантій безпеки.
Після переговорів представниця США Венді Шерман заявила: «Сполучені Штати відкриті для обговорення майбутнього деяких ракетних систем у Європі – на кшталт наразі нечинного Договору про РСМД між США та Росією, – зазначила вона. – Ми також готові обговорювати способи встановлення взаємних обмежень масштабів військових навчань, а також підвищити прозорість цих навчань, знову ж таки, на взаємній основі».
Також вона повідомила, що під час перемовин сторони готові – зокрема, готові американці – до діалогу про контроль за стратегічним і нестратегічним озброєнням.
Що потрібно Кремлю? Щоб американці постійно вели діалог з російським керівництвом, щоб ці перемовини не зупинялися і були вироблені документи щодо контролю над озброєнням, які були нівельовані адміністрацією Трампа.
Проте ключове для Москви – ослабити східний фланг Європи, зробити так, щоб армії, силові підрозділи держав регіону були менш підготовлені до агресивних дій РФ, щоб вони не мали захисних систем, які здатні протидіяти російським ракетам та авіації, щоб вони не були в стані захистити ані себе, ані Україну в разі безпосереднього нападу Росії.
Що, Кремль припинить мілітаризацію Білорусі? Ні. Що, загроза з білоруського напряму для Польщі та країн Балтії, яка погоджена з РФ, кудись зникне? Що, Москва припинить на своїй території – в Калінінграді чи десь поблизу України – розміщувати свої війська? Теж ні. Та й провокаторів з Близького Сходу чи Центральної Азії вона й далі надсилатиме в Європу (міграційну кризу ми вже бачили з території Білорусі). А паралельно вона дестабілізуватиме Середню Азію, повертаючи під власний контроль «силами ОДКБ» країни пострадянського простору.
Утім виникає питання: чи погодяться на ці умови Росії США та якою мірою? Американці нині зміщують свою увагу на китайський напрям, посилюючи своїх союзників поблизу КНР: Японію, Південну Корею, Австралію та інших. Тому їм не вигідно тримати сили в Афганістані, Центральній Азії (звідки американці пішли) чи в деяких країнах Перської затоки, з яких переміщуються їхні ракетні системи якраз в азійський регіон.
Про Середню Азію американці вже домовилися з росіянами. А втім, наразі невідомо, до чого дійдуть сторони в питанні Європи, де межа компромісу і чи взагалі він можливий.
Це ми дізнаємося навіть не по завершенні перемовин у форматі Росія–НАТО та Росія–ОБСЄ, які відбудуться цього тижня. Про це ми дізнаємося значно пізніше. Україну ніхто не здає, однак ослаблена Європа нам теж не вигідна.