Усе здати Росії
У 1991 році тодішній президент Росії Борис Єльцин визнав (за посередництва американців) режим моджахедів, руками яких Вашингтон вів афганську війну проти Москви з 1979 по 1989 рік. Тоді до влади було приведено зрозумілий і російським, і американським спецслужбам альянс моджахедів на чолі з Раббані.
Сам же «Талібан» з'явився завдяки зусиллям силовиків Пакистану – ключового союзника США в регіоні.
У 1996 році таліби захопили практично весь Афганістан, витіснивши угруповання моджахедів, які були об'єднані в так званий Північний Альянс. Той тримався з останніх сил тільки завдяки постійній військовій допомозі Москви, контролюючи лише 3-7% території Афганістану біля самого кордону на півночі. Таліби організували вбивство лідера Північного Альянсу Ахмад Шаха Масуда 9 вересня 2001-го, що означало автоматичне падіння останньої перешкоди на шляху терористів до повного контролю над Афганістаном і виходу на межі Середньої Азії, яку на таджицькій ділянці охороняли російські прикордонні війська 201-ї застави.
Однак увесь успіх талібів був перекреслений уже за два дні – терактами 11 вересня, коли бойовики «Аль-Каїди» напали на вежі-близнюки і на будівлю Пентагону у США.
Стояв за цим нині покійний терорист номер один Усама бен Ладен. Він перебував на території Афганістану, а таліби його відмовилися видавати США.
Так почалася інтервенція США і сил НАТО в цю центральноазіатську країну. Замість Масуда першу скрипку почав грати генерал Дустум (за інформацією, таємно завербований КДБ СРСР) – саме він став отримувати всю військову допомогу, яка йшла від американців і від росіян; ніхто ж не забув, що РФ допомагала Сполученим Штатам у загарбанні Афганістану.
Зараз, коли дивишся на ситуацію із захопленням «Талібаном» Кабула, виникає відчуття дежавю. Ситуація двадцятирічної давності повторюється. Поки що ніхто не знає, що станеться найближчим часом в Афганістані і які країни захочуть зайняти або точніше впливати на цей простір. Але вже зараз очевидно, що американці знову підіграли Росії, яка вже кілька років є головним медіатором у переговорах з талібами. Останні вже дали гарантії безпеки для дипломатів російського посольства, себто для спецслужб РФ. Москва ж просто отримала у свої руки ключі від дверей у Середню Азію.
Зрада США
Погляньте уважно на країну, в яку було вкладено понад два трильйони доларів з бюджету США. Зараз, після двадцяти років «великого будівництва» по-американськи, влада перейшла до талібів – до тих, проти кого військовослужбовці Сполучених Штатів вели бої. Нагадаю, що за весь період бойових дій було вбито 2356 американців, понад 20 тисяч поранено.
Саме американці були гарантами безпеки влади афганського уряду і життя силовиків, які його захищали. У попередні дні всі бачили, як бойовики «Талібану» тягнули по вулицях міст закривавлені тіла вбитих ними ж афганських військових. Американці ж гарантували право на життя – вищий демократичний ідеал – цивільним. Останні нині змушені втікати за межі країни світ за очі.
Понад 35 млрд доларів Сполучені Штати витратили на інфраструктуру в Афганістані, яка нібито щоразу моментально руйнувалася бойовиками, а потім зводилася заново, тоді знову знищувалася. Взагалі залишається одне невирішене питання – а чи будувалася та інфраструктура насправді? 9 млрд доларів – на боротьбу з наркотрафіком, який збільшився в десятки разів. 143 млрд доларів – на відновлення Афганської держави, яка вщент зруйнована.
Слід сказати, що з часів президента Картера все робилося для того, щоб законсервувати Афганістан у кам'яному віці, чим, власне, все й завершилося.
Коли американці мовчки, без попередження, пішли з найбільшої авіабази Баграм, вони залишили всю військову техніку, зброю та п'ять тисяч захоплених терористів – усе для того, щоб талібам було чим скористатися під час бойових дій з армійськими силами місцевого уряду. Зараз же цей спустошений військовий пункт залишають афганські військові.
Ви тільки подивіться на ці кадри: бойовики на мотоциклетах і пікапах змушують відступати армію з важким озброєнням. І це при тому, що проти 200 тис. афганських військових воює близько 60 тис. талібів. Так може відбуватися або уві сні, або навмисне. Так само іракська армія 2014 року здавала територію ІДІЛ, маючи всі можливості для придушення терористів. Тоді вони звільняли дорогу новим силам. Яким? Ми з вами сьогодні знаємо.
Я вже мовчу про те, що Афганістан мав статус основного союзника США поза НАТО – те, про що так мріє чимало представників української еліти. Який результат? Здача американцями афганських інтересів і перемога терористів. Навіть не такої держави, як Росія – а терористів!
Зараз європейці натякають, що можуть припинити будь-які контакти з «Талібаном», якщо бойовики мордуватимуть афганське населення. Аякже! Те саме вони говорили більшовикам, а потім спокійно вели з ними справи і входили в дипломатичні та військові союзи.
Утім ключовий виклик – не Афганістан, а більша частина регіону Середньої Азії.
Середня Азія для Росії?
Таліби ніколи не хотіли захопити більше, ніж, як здавалося терористам, їм належало – їм потрібна була тільки територія Афганістану. Проблема в тому, що тим зовнішнім силам, які так чи інакше їх використовують, потрібен не тільки Афганістан, але й інші країни центральноазіатського регіону.
Коли «Талібан» без особливого опору увійшов у місто Мазарі-Шаріф, стало очевидно, що натовпи мігрантів повалять в Узбекистан – найближчу точку для перетину кордону. Ми також бачимо міграційні потоки в Таджикистан, Туркменістан та інші держави регіону.
Біда в тому, що разом із цивільними туди входять і терористи, але не «Талібану», а ІДІЛ, «Аль-Каїди» та ряду інших структур.
Коли окремо взяті українські «експерти» розповідали, що США тепер будуть ще більше залучені в справи Афганістану, що на Україну в них буде менше часу, вони якось не зрозуміли, що Вашингтон віддав на відкуп увесь регіон кільком країнам, але в першу чергу Росії. Що американська адміністрація, виводячи свої військові контингенти з Афгану й Іраку, просто ізолюється від міжнародних проблем.
Тепер країни, зацікавлені у впливі на Середню Азію – Росія, Туреччина, Китай, якоюсь мірою Іран – змушені будуть конкурувати одна з одною, вести боротьбу за цей простір. Вашингтон вважає, що Москва стримає проникнення Пекіна в регіон, не дасть тому посилити свою економічну міць (для американців це найважливіше). Турки, як думають американці, зможуть протидіяти росіянам у їхніх імперських прагненнях. Іранці ж спробують протидіяти Анкарі.
Тим часом керівництво США не враховує іншої опції – що ці четверо домовляться між собою: так самісінько, як вони це зробили в Сирії. Так, Москва, Анкара, Пекін і Тегеран витратять чимало грошей, але вони ж проведуть експансію.
Як вони це зроблять? Створять у регіоні терористичну загрозу, джерелом якої будуть ті чи інші радикальні осередки. Те саме відбувалося за часів боротьби з ІДІЛ, який перемістився (о диво!) до Афганістану. Про це, до речі, вже багато років говорять росіяни. Вони заздалегідь усіх попередили, що проти «Талібану» готова виступити «Ісламська держава».
Насправді названі країни (крім Китаю, який просто буде придушувати всіх економічно та намагатиметься заволодіти ресурсами регіону) будуть вести там війну за рахунок проксі-сил – терористів і різних угруповань. Таке майбутнє чекає на Афганістан і весь регіон.
Тепер же треба уважно стежити за двома моментами – за тим, як будуть виводити своїх людей турки, які, згідно з розпорядженням НАТО, відповідальні за військовий аеропорт Кабула; а також за тим, що відбуватиметься в найближчі місяці на кордоні цілого ряду середньоазіатських країн, як там будуть діяти Китай, Іран, Туреччина, особливо Росія. Утім історія останніх двадцяти років свідчить про те, що завжди може статися щось екстраординарне – таке, що різко змінить перебіг подій. Прогнозувати складно: ми поки що не знаємо планів зацікавлених держав, зокрема й Сполучених Штатів.