ГоловнаСуспільствоЖиття

Мрії про місто. Як останні десять років змінили Київ

Київ — найкраще місто на Землі, у цьому немає жодних сумнівів. Останні десять років ним керує той самий міський голова — Віталій Кличко. Колишній нардеп і один з лідерів опозиції часів Януковича, він отримав це крісло у 2014 році. Після перемоги Революції гідності й втечі старої влади лідер партії УДАР не висунув своєї кандидатури на президентських виборах, а його політичні партнери (БПП) натомість не заважали чистій перемозі Кличка на виборах у Києві. Відтак президент Петро Порошенко вирішив не починати старої гри центральної влади з київською — він не призначив свого голови КМДА, залишивши повноваження мера й голови держадміністрації столиці за однією людиною, Віталієм Кличком. Ми отримали міського голову з великим кредитом довіри, необмеженим набором управлінських повноважень й амбіціями будувати в Києві європейську столицю і постійно розвивати місто.

Мер Києва полюбляв пересуватися містом на велосипеді
Фото: Главком
Мер Києва полюбляв пересуватися містом на велосипеді

Кілька років тому Кличко так описував ці амбіції: «Київ має стати зеленим містом — як, наприклад, Відень. Культурним і туристичним містом — як Рим. Зручним для мешканців — як Копенгаген. Романтичним — як Париж. Бізнес у столиці має бути розвиненим, як у Лондоні. Для цього міська влада працюватиме в таких ключових напрямках розвитку: транспортна система, соціальна інфраструктура, реновація застарілої забудови й екологія». 

Сьогодні згадуємо, наскільки ці мрії схожі на реальний Київ, у якому ми живемо.

Фото: EPA/UPG

Великий бюджет

Будь-які покращення і перетворення на європейську столицю починаються з того, скільки ти заробляєш і на що витрачаєш. З грошима в Києва все досить непогано, оскільки столиця — дійсно найбагатше місто України. Причому найбагатше щодо інших не на відсотки, а в рази. Доходи бюджету столиці на 2024 рік запланували на рівні 72,6 млрд грн (фактично вони будуть більшими, Київ часто приймає дефіцитний бюджет, а доходи потім перевищують планові). Порівняння з бюджетами інших великих міст України буде таким: Одеса прийняла бюджет-2024 з доходами 12,6 млрд грн, Дніпро – 17 млрд грн, менший за них, але зараз щільно населений Львів — 15,2 млрд грн. З населенням, більшим за ці міста втричі, Київ має бюджет, більший у 4–5,5 разу.

Основне джерело надходжень у бюджет Києва — податок на доходи фізичних осіб (2024 року ПДФО запланували на рівні 32 млрд грн) і єдиний податок (дасть ще мінімум 12 млрд грн), разом 44 млрд грн із запланованих 72 млрд. (Для порівняння: податок на прибуток підприємств дасть 7,5 млрд грн, а кошти від продажу землі — 2,8 млрд грн.) Тобто податки з доходів киян, самозайнятих і найнятих, грають вирішальну роль у формуванні міського бюджету. 

Здається, що за ці десять років країна практично не знала легких часів. Але на рівні наповнення столичного бюджету це не дуже позначалося — він зростав: у 2015 році бюджет Києва був 22,16 млрд грн (еквівалент $1,4 млрд за курсом на 1 січня 2015 року), а у 2024-му — 72,6 млрд грн (еквівалент $1,9 млрд за курсом на 1 січня). 

Згадуємо ці цифри для розуміння суттєвих речей про фінансову базу Києва: люди і їхні робочі місця — головне джерело столичної казни, а кожен, хто заробляє і витрачає в Києві, робить вагомий внесок податками в бюджет й оплачує ними всі муніципальні витрати — від утримання шкіл і лікарень до будівництва інфраструктури.

Фото: kiev.klichko.org

Райони без освіти

Колись давно хорошим мером вважали того, хто будує багато житла й соціальної інфраструктури. Останні десять років у Києві ніхто не скаржився на малу кількість новобудов — вона просто зашкалює. Споруджують, звісно, приватні компанії, але ж міська влада їм не заважає! І роздає землю в оренду під забудову під досить скромні ставки (до 2022 року — від 0,1 % до 5 % від номінальної оцінної вартості землі на рік). 

Але цей будівельний бум, невід’ємно пов'язаний з розвитком міста, у Києві останніх десяти років збігся зі справжньою кризою зведення соціальної інфраструктури, зокрема навчальних закладів. 

Ще на початку першої каденції, у 2014–2016 роках, мер Віталій Кличко щедро роздавав обіцянки збудувати школи чи садок тут і там. А люди, діти яких підростали й користувалися послугами муніципальних (безплатних, гарантованих державою) освітніх закладів, увесь цей час щедро ділилися з LB.ua враженнями: неможливо потрапити в садочок у районах новобудов, оскільки черга перевищує кількість місць у рази; забудовники не виконують обіцянок спорудити інфраструктуру, а місто на це лише розводить руками; або забудовники таки виконують свої обіцянки, а місто «чомусь» не бере цих закладів на баланс і вони стають приватними; або як школи виявилися не готовими прийняти всіх дітей у перші класи за місцем проживання за правилами НУШ. 

А ще ми підрахували, що партія мера УДАР на виборах обіцяла здавати п'ять нових шкіл щороку, а фактично місто будувало п'ять шкіл за шість років.

Дарницький район столиці — один з найгірше забезпечених місцями в навчальних закладах
Фото: kievcity.gov.ua
Дарницький район столиці — один з найгірше забезпечених місцями в навчальних закладах

Столичний дефіцит освітніх закладів торкнувся передусім тих, хто багато працював і купував собі житло в районах новобудов. За десять років ситуація увійшла в рутинне русло і… ні, шкіл не побудували більше — молоді сім'ї адаптувалися й орієнтуються на приватні освітні послуги, якщо хочуть жити в сучасних ЖК і нових кварталах. 

Відсутність генплану 

Саме в ці десять років сформувався особливий стиль містобудівної політики Києва — створювати детальні плани територій (ДПТ) під бажання забудовників освоїти нову ділянку чи ущільнити забудову нинішніх мікрорайонів. ДПТ, по суті, замінили собою генплан як основний містобудівний паспорт міста. Затвердження ДПТ часто супроводжують скандали, протести, звинувачення в кулуарних домовленостях влади і девелоперів. Крім того, детальні плани територій лише на папері містять правильне співвідношення кількості населення майбутнього житла до кількості об'єктів соціальної інфраструктури. Фактично ж житло зводять, а медичні й освітні заклади — ні. Тому кияни вже знають: якщо десь поруч починають обговорювати новий ДПТ — чекай на ущільнення забудови, запарковані автівками двори й навантаження на старі школи. Власне, і саму розробку планів територій замовляють інвестори, а міська влада лише затверджує їх на сесіях…

Черепанова гора, кияни ламають огорожу будівельного майданчика
Фото: Макс Требухов
Черепанова гора, кияни ламають огорожу будівельного майданчика

А що ж генплан? Новий генплан столиці до 2025 року мали розробити в першу каденцію мера Віталія Кличка і прийняти у 2020-му. Та була лише пафосна презентація столичним головою старих графічних матеріалів перед закордонними гостями, а далі затягування, а далі війна. Генплану досі немає. 

Утома від забудови

Сукупність описаних й інших факторів створили в Києві дуже дивну й нездорову атмосферу: усі ненавидять забудови. Мабуть, головний меседж, який рефреном проходить ці десять років в історіях Києва, — улюблена фраза мера Кличка «місто має розвиватися».

Причому розвиток означає цілком конкретні параметри — невпинне будівництво житлових масивів, офісних центрів-хмарочосів і ТРЦ. Але в підсумку серед масштабних планів «завоювання космосу» загубилися самі кияни — тепер вони постійно змушені захищати від інтересів забудовників свій зелений двір, сусідню історичну будівлю або єдину природну зону чи історичну пам'ятку в районі. І це набуває таких форм, що люди постійно воюють і завжди насторожі. Довіри до міської влади немає, а громадський спротив й активізм — єдині важелі впливу на неї. Прикладів цього сотні, а результат єдиний — київська міська влада фактично має презумпцію вини в очах киян.

Забудова першої лінії Дніпра
Фото: instagram.com/verba.22
Забудова першої лінії Дніпра

Довгобуди і нездійснені обіцянки

Місто з таким рівнем доходів бюджету, напевно, мало б розвиватися, не лише забудовуючи кожен клаптик землі, а й створюючи великі інфраструктурні проєкти. Вони були, але пам'ятаємо ми їх переважно через скандали, великі витрати й сумнівний ефект. Шулявський міст, який «втомився» саме в цей період, ремонтували роками, витрати сягнули двох мільярдів гривень й обросли кримінальними справами. Інший рекордсмен розкрадання й довгобуду — Подільський міст: починали його ще попередники чинного мера, нинішній міський голова декілька разів обіцяв увести його в експлуатацію, але міст і досі не вийшов на Троєщину, як планували, а експлуатують його поки що для одного автобусного маршруту з лівого берега в центр. Ну і найодіозніший проєкт — метро на Виноградар. 

Тут так само — затягування робіт, зірвані строки, розкрадання бюджетних коштів і відсутність самого метро. Плюс родзинка — нові станції метро на масиві Виноградар міська влада обіцяла якраз на старті інтенсивної забудови цього району, і це було найкращою рекламою для їхніх продажів. Тепер на віддаленому масиві стоять десятки сучасних багатоквартирних будинків, власники яких досі не наважуються заселяти цей район без метро.

На місці будівництва станції метро на Виноградар
Фото: tvoemisto.tv
На місці будівництва станції метро на Виноградар

За гучними кримінальними справами й масштабними проєктами в тіні лишаються базові для життя міста речі: оновлення мереж водоканалу, теплопостачання і колекторів, робота застарілих очисних споруд. Про них ми дізнаємося переважно з новин про аварії. Десь це новини регулярні, як про Либідську площу, а десь не такі помітні, як про колектори в районах. 

Тому іноді здається, що весь цей розвинений і щільно забудований сучасний Київ стоїть на глиняних ногах — не має міцної та надійної бази роботи механізмів міста.

Вау-ефекти

Натомість у місті за ці роки з'явилися численні нові парки, кілька фонтанів, реконструювали зоопарк і збудували два грандіозні прогулянкові мости. Є відчуття, що створювати парки — особлива місія мера, так наполегливо Київзеленбуд реалізує проєкт за проєктом по всьому місту.

Парк "Наталка" в Києві
Фото: www.44.ua
Парк "Наталка" в Києві

Правда, не варто плутати створення нових парків з озелененням міста — за київською версією, це ее одне й те саме, а ремонт парку означає радше знищення дерев на користь доріжок і зон відпочинку. Бюджетних зловживань у цій сфері не менше, ніж під час будівництва метро чи мосту. Але парки принаймні доводять до кінця і ними можна користуватися. 

Парки як компенсація, можливо, й непогано. Утім поруч лишаються ті самі, що й завжди, захаращені кіосками й торговими ятками підходи до метро з наземного транспорту. Сміття повсюди, у центрі й на масивах. Дефіцит наземних пішохідних переходів, немає пандусів і втоплених бордюрів. Нескінченні затори. Дерев на вулицях Києва постійно меншає. І загазоване повітря: його якість можна перевірити на датчиках, але не вплинути на неї.

Міст на Володимирській гірці
Фото: Igor-Koskov
Міст на Володимирській гірці

…П'ять років тому мер Києва відкрив новий велосипедно-пішохідний міст між Володимирською гіркою і Хрещатим парком. До споруди, як завжди, було багато питань, але для очільника міста цей проєкт і досі особлива гордість: краса, технології, вау-ефект. Цього року Віталій Кличко приготував ще одну свою фірмову страву — пішохідний міст на острів Оболонський.

Міст-хвиля
Фото: Пресслужба Кличка
Міст-хвиля

Міст-хвилю відкрили якраз до Дня Києва. Позаду дискусії, чи вартувало створювати ще одну відпочинкову зону на острові під час війни. Або чому меценати, які захотіли допомогти українській столиці в скрутний час, виділили гроші саме на цей міст, а не інші програми. Мер у відеопрезентації зазначив, що ці спонсори люблять Київ і розуміють, що він має «життєствердно розвиватися». А ще Віталій Кличко вдало назвав пляжну зону острова з лавами «зоною психологічного відновлення»: відразу уявляєш, як людина, втомлена ритмом і навантаженням життя в Києві, утікає сюди, на острів. Щоб побути подалі від бетону. Щоб витратити час не на затори, а на споглядання. Щоб отримати ковток відносно чистого повітря й трохи зелені. Побачити своє місто збоку і відчути, куди саме воно розвивається. 

Леся ПадалкаЛеся Падалка, журналістка
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram