ГоловнаСуспільствоВійна

"Медведчук - це просто великий прищ на тілі України". Питання-відповідь з Олегом Покальчуком

Ми продовжуємо нову постійну рубрику "питання-відповідь" з військовим психологом, експертом у сфері інформаційно-психологічних операцій і контррозвідувального захисту Олегом Покальчуком

Що символізує для українського суспільства затримання Медведчука?

Медведчук - це людина, яка десятки років дуже успішно існувала в антиукраїнському просторі. Я назвав би його царем перпендикулярної колаборантської реальності. Не паралельної, а саме перпендикулярної - бо все, що він робив, вдаряло по Україні під прямим кутом, тиснуло на неї, руйнувало. Це кандидат в януковичі 2.0. І це людина, яка десятиліттями була абсолютно недоторканна.

Фото: Lb.ua

Якщо ми говоримо, що є цар, то є і його придворні - величезний прошарок антиукраїнських сил. І всі вони досі почувають себе чудово в реаліях війни. Можливо, дрібніша свита розбіглася або перефарбувалася і, напевно, зараз слізливо вдає із себе біженців за кордоном. 

Тому було б неправильно виносити затримання Медведчука в якийсь окремий кейс. Медведчук - це просто великий прищ посередині величезного гнійного процесу на тілі України.

Це поле - оцей величезний гнійник - це масштабне явище. Ми зараз щодня бачимо, як СБУ вигрібає по різних регіонах зрадників і російських шпигунів, громадян України. Але їх набереться дуже багато за такого підходу. Якби історія починалася згори, умовно кажучи, якби СБУ пакувало таких медведчуків, то переконаний, за два тижні низові агенти припинили б свою активну діяльність.

Коли ловлять якогось навідника чи шпигуна на місці, то його резидент думає: “Окей, в мене ще десяток таких, зараз їх мобілізуємо”. Коли беруть керівника мережі, в яку входить цей резидент, то паралізується вся мережа. 

Контрреволюційні антиукраїнські дії - це наша реальність, диверсії - це наша реальність. Це все керувалося і організовувалося людьми на кшталт Медведчука. Медведчук просто весь час був перед очима, оскільки мав абсолютну певність у своїй повній безкарності. Але таких, як він, в Україні десятки.

Можу провести аналогію з возз'єднанням Східної та Західної Німеччини. З’ясувалося, що кількість агентів Штазі і людей, які працювали на Штазі, була настільки величезною, що все це діло вирішили заморозити, аби не світити. Архіви Штазі займали десятки кілометрів тунелів під землею. Поставили над цим усім пастора Йоахіма Ґаука - нейтральну людину, яка закликала до всепрощення і забуття поганого. Але погане нікуди не ділося і потім вилізло назовні такою собі Меркель.

У нас така сама історія. Я думаю, що кількість проросійської агентури дуже сильно перевищує можливості нашої уяви. І це травматично.

Тобто я повністю емоційно поділяю все, що люди зараз говорять і постять. Але я проти того, щоб мем про Медведчука затулив реальність, яку Медведчук символізує. Таких медведчуків дофіга. Одного упіймали - це добре. Але треба розуміти, що упіймали не основну людину із цієї шобли, а лише найвідомішу людину з цієї шобли.

І це ж не те, що Медведчука піймали, коли він ліз із бомбою в зубах підривати офіс президента. Ні, все значно підліше, хитріше і складніше. Ворог не ходить у футболці з написом “Зрада”. Він ходить у вишиванці, у пікселі. І тому ми заговорили про Моссад.

Деякі українці справедливо закликають створити свій Моссад, який буде карати колаборантів. Я це бажання підтримую зі своєї точки зору і в рамках своєї компетенції. Але трохи доповню, чому це треба зробити. Тому що в нас або зміняться законодавство, судова система і механізми реалізації рішень, або поліція і СБУ зіткнуться згодом з великою кількістю позасудових розправ. 

У нас є Кримінальний кодекс, і оперативний збір інформації відповідними службами налагоджено достатньо кваліфіковано. Але коли доходить до прийняття політичного рішення стосовно “недоторканної” персони, то рішення десь губиться, зависає. Ми ж пам’ятаємо, як справа Могилевича самозайнялася вогнем і зникла безслідно. Таких історій десятки.

Усі всіх прослуховували десятиріччями, і результати цих прослуховувань лежали в основі шантажу і тиску з корупційною метою. Це тривало роками і десятиліттями. Я переконаний, що на низовому рівні була абсолютно достовірна інформація про колаборантів і вона стікалася до влади. Я зі свого боку можу сказати, що у 2019 році рекомендував радникам Петра Олексійовича посадити Медведчука. Радники були цілком згодні зі мною. А далі все було як завжди. Усі попередні діячі політичні майже так само ніколи не згадували прізвище Медведчука як такого. І таких незгадуваних медведчуків насправді були десятки в українській політиці. Вони були недоторканні і лишилися недоторканні. Оце важливий момент, про який потрібно говорити.

При цьому Медведчук постійно підкреслював свою проросійськість. Він багато років казав: «Дивіться, ви мені нічого не зробите, розумієте? Ви лохи. Я ще більше буду говорити і ще більше, і ви мені нічого не зробите». 

Повернімося до теми Моссаду. Його створили в 1951 році, і підрозділ, який займається власне ліквідацією ворогів Ізраїлю поза межами держави, називається Кідон. Але ця діяльність почалася раніше, ніж було створено Моссад. Була організація-попередник, були окремі активісти, були організації, які створювалися після того, як почало в’янути кримінальне переслідування нацистських злочинців по всьому світу, і які почали займатися цим самостійно.

Моссад приймав прямі рішення за фактом заподіяння шкоди Ізраїлю та ізраїльтянам. Без оцієї казуїстики публічних слухань і «А покличмо нацистам адвокатів». Ні, поїхали, вирішили питання - і все. І, до речі, йшлося не лише про нацистів - попередники Моссаду й антиарабську діяльність виконували активну. Вони були створені 1934-го, задовго до війни.

Так от, щоб створити український Моссад, потрібна така сила і єдність політичної волі, яка була в Ізраїлі в перші роки після його створення. І безальтернативне правило: «Захищати українців будь-де і за будь-яку ціну». Після цього можна говорити про формалізацію якоїсь структури, яка робитиме це.

Тобто чинний механізм захисту Ізраїлем своїх державних інтересів і покарання злочинців, які завдавали євреям кривди по всьому світу, розгорнувся на спільній політичній волі і на механізмі прийняття рішень навіть не те що позасудових, а взагалі особливих. Бо в Ізраїлі суд такі справи оцінює не з погляду формальних норм, як у нас, а з погляду вищої мотивації. 

Якщо цієї політичної волі немає ні на словах, ні на ділі, то створити Моссад не вдасться.

Тепер щодо можливого обміну Медведчука. Усі попередні історії обмінів свідчать, що люди завжди лишаються незадоволеними - принаймні якщо звільнили не безпосередньо їхніх родичів. Родичі, звісно, дякують Богові, що так сталося. Решта кажуть: не можна було міняти цього негідника, треба було його четвертувати, повішати і так далі.

Якщо буде обмін, то почнеться вимірювання лінійкою: "А скільки наших полонених важить Медведчук? 10, 100 1000? А чого цей шмат лайна такий важливий?" І всі ці політичні спекуляції. Мій особистий підхід: якщо можна обміняти негідника на кількох хороших людей, то чому б і ні. Тим паче, що взяти з нього нічого. Це не якийсь таємний агент, про якого ми раніше не знали і який може щось розказати. А якщо і міг розказати - то вже все розказав. 

Інше питання: чи взагалі погодиться міняти на Медведчука Путін? Засвідчить він, що «рускіє своїх нє бросают»? Чи скаже, мовляв, ну нафіг? Оце цікаво. 

Вікторія ҐуерраВікторія Ґуерра, журналістка, екс-заступниця головного редактора LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram