ГоловнаСуспільствоВійна

Як говорити про втрати? Питання-відповідь з Олегом Покальчуком

Ми продовжуємо нову постійну рубрику "питання-відповідь" з військовим психологом, експертом у сфері інформаційно-психологічних операцій і контррозвідувального захисту Олегом Покальчуком

Фото: facebook/Повернись живим

Як говорити про втрати? 

Важливо, щоб рідні загиблого отримали повідомлення про його смерть першими і безпосередньо, а не дізналися про це зі ЗМІ, фейсбуку і так далі. 

Я перейду відразу до практичних рекомендацій, тому що я встиг провести кілька занять з психологами на цю тему. Я говорив з ними про створення спеціальних підрозділів оповіщення за прикладом того, як це робиться в армії оборони Ізраїлю. Група оповіщення складається з трьох осіб: це двоє у військових одностроях (людина старшого віку та дуже молода людина) і психолог. У нашому випадку може бути психолог або священник. 

Вони отримують інформацію від органів влади чи військкомів про загиблих. І далі така команда з трьох людей має прийти й особисто повідомити про втрату родині. Повідомити з повагою, з пошаною, зі співчуттям.

Основне завдання - мінімізувати шок втрати і за змогою ізолювати цю родину від ЗМІ, які можуть прибігти на місце оповіщення, що буде абсолютно недоречно. А також ізолювати родину від сусідів, які зі щирими намірами прийдуть співчувати. Усе це генералізує горе і має бути усунене до того часу, поки люди не впораються з травматичними звістками. 

Є спеціальний протокол їхньої взаємодії між собою, як усе повинно відбуватися. Як говорити, як заходити у двері, з чого почати. За чим потрібно стежити - адже бувають випадки негайних спроб самогубства після отримання звістки.

Характер повідомлення має бути таким, щоб не переносити агресію людей на армію і державу в цілому. Це абсолютно така інстинктивна реакція, але таке буває. Тому дуже важливий текст, який промовляють, і поведінка групи. Це окрема військово-психологічна операція. 

Аналогічні служби є і у Великобританії, і в США, але приклад Ізраїля для нас найвдаліший. Ці команди називають також Ангелами смерті. 

У випадку України такий підрозділ може перебувати у структурі військово-цивільного співробітництва або в підпорядкуванні офіцерів морально-психологічного забезпечення. 

У чому я абсолютно переконаний: ці підрозділи мають бути утворені негайно. 

Тут потрібно, мабуть, звернутися до міністра оборони і до вищого військового командування. Вони повинні ці команди сформувати. Є маса людей з психологічною освітою призовного віку. Їх потрібно включити в ці команди. Стать не має значення. Люди, на стіл яких лягають списки загиблих, мають натискати кнопку і викликати таку команду. Я готовий з ними попрацювати. І я думаю, що той самий Цахал теж відгукнеться. У них є інструкція, як це робити, і вона досить проста. 

Ці люди візьмуть на себе величезний тягар, величезну відповідальність. Але ця робота дуже потрібна. У Цахалі такі люди повинні працювати щонайбільше два тижні на рік. Але в нас доведеться більше, треба це розуміти. В Україні величезна кількість людей, які вчать інших виходити із зону комфорту. Це їхня нагода проявити себе і допомогти іншим.

Ще один важливий момент: в Ізраїлі заборонено публікувати дані про загиблих до того, як повідомлять родину. І там цього правила дотримуються дуже ретельно. 

У суспільстві має бути консенсус на цю тему. Якщо суспільство погодиться з ідеєю, що родичі мають отримувати звістку про втрату належним чином і офіційно, тоді ця робота буде ефективною. 

Без підтримки суспільства, без консенсусу це все буде неефективно.

Прямі дзвінки, публікації в ЗМІ, пости в соцмережах, передача інформації - від цього потрібно утриматися. По-перше, буває так, що людина, яку ми вважаємо загиблою, насправді не загинула. По-друге, реакція людей на смерть близьких завжди трагічна. Пощадіть родичів. Це наша втрата, але їхнє горе. Ми маємо поставитися до нього з максимальною уважністю і чуйністю. 

Щодо того, як потрібно озвучувати інформацію про втрати на рівні керівництва країни. Ми розуміємо, що пропорція втрат один до десяти. Так буває при співвідношенню оборона/наступ. Наша оборона ефективна, наступ росіян захлинається. 

Цифри втрат так чи інакше озвучуються. Вони не повинні замовчуватися. Але ця інформація має бути скупа. Повторювати і тиражувати ці цифри не варто. Ваш лемент у фейсбуці нічого не дасть. Тільки відчуття безпорадності і додатковий інформаційний хаос. Коментарі у фейсбуці завжди дуже драматичні, подумайте про рідних, які їх читають. 

У рамках єдиної інформаційної політики велике значення має інформаційна самодисципліна. За умов воєнного стану свобода слова і демократія мають бути обмежені. І в найкращому випадку - самообмежені.

Це, до речі, стосується і коментарів на тему дій військового керівництва. На мою думку, під час війни на них слід накласти табу.

Вікторія ҐуерраВікторія Ґуерра, журналістка, екс-заступниця головного редактора LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram