Почнімо все ж таки з кіно. Олег Сенцов пояснював твою появу у фільмі так: «Ми шукали актора, життєвий шлях якого схожий на шлях головного героя». Твій життєвий шлях схожий на шлях головного героя?
Насправді я думаю, що більшість людей, які народились у 90-ті і займалися спортом, а тим більше народились у багатодітній сім’ї, мали більш-менш схожий шлях. Мені доводилося постійно битися в дитинстві, доводилося постійно стояти за себе. Проблеми з міліцією, з “беркутами” в тому числі, – усе це було.
Я, правда, не маю ніякого уявлення про бандитське життя, на відміну від героя фільму. Але багато бандитів у 90-х займалися або боксом, або боротьбою. Оскільки я теж займався спортом, часто бачив їх у залі і чув багато історій.
У 2000-х був культ бандитів – усілякі “бригади”, “бумєри”. І насправді цей культ був великою проблемою для нашого покоління хлопців-спортсменів.
Який це залишило відбиток?
Поганий. Хлопці, звичайні спортсмени, за копійки робили якісь погані речі, фактично або опинялися у в’язниці, або помирали, або просто залишалися з поламаними долями. Бандитизм нав’язує неправильні цінності, орієнтири, кумирів. Через це в суспільстві досі багато проблем. І, до речі, ці цінності – російські.
Причому всі російські бандитські фільми нав’язують ще й шовінізм щодо українців.
Так, українці в цих фільмах показувалися завжди негативно.
Тому дуже добре, що в нас з’являється своє кіно про 90-ті. Я не кінокритикиня, але мені “Носоріг” сподобався, і ти в ньому дуже органічний. Я бачила, що тебе відзначили як найкращого актора.
Двічі.
Так, у Батумі і Стокгольмі. Як тобі було ці новини читати?
Було дуже приємно, справді, і несподівано. Тому що це нова для мене справа. Звичайно, я хотів спробувати себе в кіно, але ніколи не уявляв, що справді можу знятися, ще й у головній ролі й отримувати якісь нагороди. Я ще подивився, хто раніше перемагав у цій номінації в Стокгольмі…
І що, кого ти обійшов?
Не обійшов, але в попередні роки нагороду отримувала Ума Турман, наприклад.
Скажи, все ж таки ти в цьому фільмі граєш себе?
Ні. 100% ні.
Розкажу історію з приводу цього. На Венеційський кінофестиваль я приїхав з дружиною. Ти бачила фільм, ти знаєш, що там є сексуальні сцени. Для мене дуже важливо було, щоб дружина на це нормально відреагувала. Після фільму вона до мене підійшла і сказала: ти молодець, я на тебе дивилась як на героя, я знаю, що це не ти.
Було важко в процесі зйомок?
Загалом легкого там точно нічого немає. У мене дуже сильно змінилися уявлення про кіно. Це великий живий організм, який цікаво працює, який важко організовується. На те, щоб зняти дві хвилини, можна витратити цілий день. Це робота величезної кількості професіоналів.
Зараз я важу 82 кілограми, і для мене це зручно. Під час зйомок мені доводилось важити 92 кілограми, постійно тренуватися. Я був далеко від сім’ї, від того, чим я займаюсь, від своїх друзів. Це було насправді найважче.
Я багато готувався, багато вчився, дивився різні ролики, спілкувався з професійними акторами.
Це була твоя ініціатива? Чи режисера, продюсерів?
Моя.
Які в тебе склалися стосунки із Сенцовим під час зйомок?
Коли я з ним познайомився ближче, то зрозумів, що ця людина – більше, ніж його уявляють. Він не просто опинився у в’язниці в Путіна і показав характер. Він, я вважаю, має велике майбутнє. І в кіно, і взагалі чим би не займався.
Що ти маєш на увазі, коли кажеш, що він більше, ніж його уявляють?
Ну, його дуже люблять порівнювати з Надею Савченко.
Сенцов точно не Савченко.
Спробую так пояснити. Коли я приїхав на знімальний майданчик і почав знайомитися з командою, то побачив, що всі вони ставляться до Сенцова по-різному. Там усі люди – професіонали, які дуже багато знімали кіно, а кіно – це така…
Особлива тусовка.
Так. І очікування були різні. Але коли почалася робота і ці люди побачили, як Сенцов працює, про нього вже говорили тільки хороше. Вони в нього повірили. Повірили в те, що він знає, що робить. Він уміє чути інших, але в нього також є своя думка, своя течія, якої він тримається. І він не зраджує своїх принципів і своїх ідеалів.
Ти знімався б у кіно ще?
Мені вже пропонували декілька варіантів, але я поки що не погоджуюсь. Не уявляю, як я можу зараз кудись поїхати зніматися, покинути все, що відбувається. Хоча, у принципі, мені було б дуже цікаво зніматися далі.
А що пропонували?
Пропонували поляки знятись у їхньому фільмі. І для нашого проєкту взяти участь у пробах. Але я сказав, що ні, поки що зарано про це говорити.
Через те, що зараз ти зайнятий активістською діяльністю, Києвом?
Не тільки Києвом. Хоча, безперечно, за Київ я дуже переживаю. Тим паче, за зелені зони, біля яких я виріс, за історичні будівлі, які мають бути обов’язково збережені. Ми всі, кияни, маємо за це боротися. Але, у принципі, ми займаємося і питанням справедливості в інших справах: Катерини Гандзюк, Стерненка, багатьох інших.
Наскільки зараз активний рух проти незаконних забудов? Порівняно, наприклад, з домайданівськими часами?
2013 року була ситуація в Гостинному дворі, яка дала розуміння, що кияни можуть об’єднатися, якщо в них є спільний ворог, навіть якщо вони мають ідеологічні розбіжності. Там були і анархісти, і націоналісти, і місцеві мешканці, і багато-багато різних людей. Потім почався Майдан, потім війна, і забудови стали менш актуальними, бо всі займалися іншими речами.
2015 року я повернувся з війни. У нас з іншими добровольцями виникла ідея створити організацію, яка реінтегрувала б ветеранів у мирне життя. І я почав опікуватися створенням Цивільного корпусу «Азов», громадської організації на базі полку «Азов». Ми почали займатися боротьбою з незаконними забудовами – підтримували місцевих мешканців, що боролися проти забудови, була потрібна силова або безпекова підтримка, якщо їм загрожували тітушки. Усі незаконні забудови, куди ми приходили з хлопцями, не почалися. Це озеро Качине, гірка Крістера, Протасів Яр, Екопарк Осокорки, який ми зараз продовжуємо захищати.
На Сінному ринку вже було побудовано будинки, і ми змогли лише допомогти в боротьбі за те, щоб знизити висоту на два поверхи. Ми розуміли, що будинки там не знесуть, але прийшли захищати місцевих мешканців, тому що їм погрожували.
А що відбувається зараз?
Ми маємо бути щирими. Усім відомо, що боротьба із забудовами для багатьох людей стала бізнесом. Мене намагалися купити на кожній забудові, пропонували гроші. Починаючи від 50 тисяч доларів до 1 мільйона доларів.
І за що пропонували найбільше?
За Екопарк Осокорки. Я скажу більше, мені навіть зараз пропонують гроші за Екопарк Осокорки. Тут питання в чому: вони пропонують гроші; якщо ти від них відмовляєшся, то гроші беруть поліція і прокуратура – заводяться кримінальні справи.
У мене з чотирьох моїх кримінальних справ три – за боротьбу з незаконними забудовами. І ще одна за те, що ми святкували день народження Стерненка і вимагали справедливості в його справі. (23 березня 2021 Сергію Філімонову було вручено підозру за ч.4 статті 296 КК України через участь в акції протесту на Банковій, суд призначив йому домашній арешт до 23 травня. Філімонова звинувачують у тому, що він запалив фаєр, брав участь у розмальовуванні дверей фарбою та підпалі таблички “Офіс Президента”. Детальніше про це можна почитати в нашому тексті “Кого переслідують за протест під Офісом президента?” – LB.ua).
А як просувається решта твоїх кримінальних справ?
Одна вже розвалилася в суді, бо там не було жодної доказової бази (У вересні 2016 року Сергія затримали під час акції проти забудови на Святошині. – LB.ua). За Екопарк Осокорки в мене був домашній арешт, і зараз у мене буде суд, 10 числа, розгляд справи (Філімонова обвинувачують в участі в бійці з тітушками на забудові Екопарку Осокорки у 2018 році. – LB.ua).
Була кримінальна справа за озеро Качине. А в моїх хлопців також за парк на Ревуцького.
Ти говорив, що для багатьох людей боротьба з незаконними забудовами стала бізнесом.
Так. І в киян, які це бачать, дуже падає мотивація брати участь в акціях протесту. Вони вже не довіряють активістам, знають, що ті можуть узяти гроші і піти.
Візьмімо ситуацію з Екопарком Осокорки. Я, голова Національного корпусу, брав участь в акціях, ми з іншими хлопцями допомогли зупинити будівництво, на мене за це відкрили кримінальну справу. Ми підтримували людей і захищали їх як Нацкорпус. А тепер Нацкорпус стоїть на охороні цього будівництва.
Я вийшов з Нацкорпусу 2019 року через Протасів Яр. Тому що на охорону забудовника Протасового Яру став Боцман (Сергій Коротких, екскомандир розвідроти полку “Азов”. – LB.ua). Я знав про це, але прийшов і поламав там будівельний паркан. Тоді зі мною зустрівся Андрій Білецький і сказав: ти розумієш, ми не можемо, щоб у Нацкорпусі лишався і ти, і Боцман. Зараз вибори, потрібні гроші, тому ми залишаємо Боцмана. А потім, коли будуть гроші і не буде Боцмана, я хочу, Філя, щоб ти повернувся. Ми тебе заберемо назад.
Я пішов, звичайно, з Національного корпусу, і слава богам, більше туди не повернуся.
Ти говориш, що тобі пропонували мільйон доларів. Хто саме?
“Аркада”, попередній забудовник Екопарку Осокорки.
За те, щоб ви припинили участь у протестах?
Так.
Зараз теж на мене виходять люди вже від нового забудовника, “Столиці Груп”, які теж намагаються “порішати”. Мовляв, скажи, скільки тобі треба. Це насправді звична справа – на кожній забудові крутяться люди, які намагаються вирішити питання і взяти собі з того відсоток. Ми просто зі “Столицею Груп” стикаємося вперше, і вони ще не знають, що домовитися з нами не можна.
Кого ти підозрюєш у нападах на твоїх хлопців?
Нападає Білецький. Тут така історія. Поки будувала “Аркада”, проблемою для неї був я, а я тоді був у Нацкорпусі. Я звідти вийшов, а новий забудовник з Нацкорпусом домовився. Ніби все вже ок, і тут з’являємося ми, “Гонор”, який допомагає місцевим мешканцям боротися проти цієї забудови.
Коли нас місцеві кликали на акцію, під час якої вони збиралися ламати паркани, мене набрали хороші знайомі і сказали, що там проти нас буде Нацкорпус. Я, звісно, зібрав детальну інформацію від Нацкорпусу. Дізнався, що вони стоять на цій забудові, що заробляють гроші, що для них це принципово і, якщо ми не зупинимося, на нас будуть нападати.
Паркан ми все ж знесли. Після цього почалися погрози, погрози переросли в напади, спалені машини, облиті фарбою будинки, ножові поранення і так далі.
Перший напад був неочікуваним. Наш хлопець виходив з під’їзду, на нього напали, почали бити телескопічними трубами. Коли він зрозумів, що відбувається, то почав захищатися, і нападники повтікали. Порізали також колеса в машині, що стояла перед під’їздом.
Ми цю історію не афішували, натомість шукали, звідки з’явиться інформація про цей напад. Вона з’явилася з Національного корпусу. Вони почали розповідати між собою подробиці, це дійшло до нас.
Другий напад відбувся під під’їздом іншого нашого хлопця, який залишив свої анкетні дані, коли був у Нацкорпусі. Вони приїхали під під’їзд, двоє людей з телескопами напали зі спини, сильно розбили голову, потім порізали ножем, забрали телефон, забрали пістолет. Ми почали розслідування для того, щоб установити нападників. Оголосили збір коштів, зібрали майже 100 тисяч, за що я дуже вдячний людям. За ці 100 тисяч ми змогли купити дуже багато цікавої інформації. Багато інформації до нас, до речі, витекло з Нацкорпусу. Тобто ми маємо докази, що нападають вони.
Ти готовий надати ці докази?
Я покажу їх тобі, але опублікуємо ми їх пізніше.
Далі відбувся третій напад. Третій і четвертий напади – це напади на житло. Облили фарбою будинок, де живе моя дитина, моя дружина, її батьки, підкинули свинячу голову відрубану. Те саме трапилося з квартирою дружини Ігоря Маляра, ветерана “Азову”. Після цього був третій напад фізичний, на 18-річного хлопця.
Цей напад найцікавіший був з погляду недолугості виконання. Тому що люди виїхали на машині, на якій їздив Андрій Білецький – 7722 номер, чорний мультиван, вона має певну радіаторну решітку, яку неможливо переплутати ні з чим. Вони виїхали на цій машині, доїхали до Північного мосту, поміняли номери, я думаю, крадені, на номери з "фольксвагена поло". Скоїли напад, поміняли назад номери і доїхали до АТЕКу, де база Нацкорпусу, на цій машині і там її залишили.
Добре, що хлопець зміг відбитися. Він устиг дістати газовий балончик; вони його залили газовим балончиком – він їх залив; вони декілька разів вдарили телескопами і почали втікати.
Далі був напад на нашу машину. Ми були на Осокорках, збирали підписи для створення комісії в Київраді. І взагалі заїхали подивитися, що зараз відбувається в Екопарку Осокорки. Після цього в телеграм-каналах Нацкорпусу почала з’являтися фотографія нашої машини і погрози. Мовляв, це законне будівництво, і якщо ми туди прийдемо, то нас будуть бити. Наступного ранку нашу машину спалили.
Ти вважаєш, це робиться на замовлення забудовника?
Усе це відбулося після того, як ми почали знову активно допомагати місцевим мешканцям боротися за Екопарк Осокорки.
Забудовник хоче будувати далі. Він прикривається тим, наче на Осокорках є 11 тисяч інвесторів, хоча насправді саме в цьому будівництві на озерах – близько 420 вкладників. Решта – вкладники “Патріотики” та “Еврики”, які раніше були ошукані “Аркадою”. Ми не проти, щоб “Патріотика” добудувалася або людям компенсували їхні вклади. Але не за рахунок осокорківських лук і озер. У "Аркади" є власники. Це багаті люди, хай вони компенсують.
Проти представників місцевої громади також відкривають кримінальні справи, залякують, були проникнення в їхні квартири.
Так, це зараз найгарячіша точка в Києві.
Ми все зробимо для того, щоб Екопарк Осокорки не забудували.
Важко пригадати, щоб десь за три тижні було стільки великих нападів. Там дуже великі гроші. Ну і плюс участь Білецького. Не пам’ятаю жодних тітушок, які так запекло боролися б за гроші, які вони заробляють на забудові.
Я ще хотіла розпитати тебе про ту історію торік, коли ви приїхали до Білецького на розмову і на вас там напали. Тоді ти говорив, що причина була в тому, що ви підтримували Сергія Стерненка на акціях. Для мене це незрозуміло: що таке у фігурі Стерненка, щоб через нього були такі суперечності?
Білецький мріє стати батьком нації, і йому не потрібні конкуренти. У нього є одне слабке місце: він читає абсолютно всі коментарі в соцмережах, він рахує всі лайки. На його сторінках переглядів і лайків небагато. І тут якийсь Стерненко, на якого всі посилаються, якого всі дивляться, якого всі люблять. Звичайно, це для нього дуже болюча історія, я думаю, що він під крапельницями лежить через це.
Мені він колись особисто намагався дати завдання бити Карася (Євген Карась, лідер С14. – LB.ua), тому що той не в русі, не в Нацкорпусі тобто.
У нас узагалі праві якось тримаються купи?
Тут питання в тому, кого ми називаємо правими. Особисто для мене це взагалі зараз не дуже зрозуміле визначення. Я український націоналіст, я знаю, що Стерненко також український націоналіст, я знаю дуже багато українських націоналістів з мого оточення. Хоча, з іншої сторони, я знаю, що в тих організаціях, яких я не люблю, теж є хороші ідейні хлопці.
У мене дуже неоднозначне ставлення до того самого Карася, я вважаю, що його діяльність сприяє розколу громадянського суспільства.
Яка діяльність?
Наприклад, той-таки хейт Стерненка. Це теж виглядає як політична конкуренція.
Я знаю, що частина представників ультраправого руху – назвімо його так умовно – взагалі вважають вас ліваками, чому?
Нас називають ліваками за те, що ми дружимо зі Стерненком, і за те, що ми не виходимо проти гей-парадів.
Я не бачу проблеми в ЛГБТ, от узагалі. Я не бачу як дискримінації, бо, наприклад, я цікавився, скільки нападів було на гей-клуби в Києві – ніскільки. І так само я не бачу проблеми в існуванні ЛГБТ чи їхніх акціях. Вони частина громадянського суспільства, вони мають право на протест, мають право порушувати важливі для них питання.
“Ти за ЛГБТ” чи “ти проти ЛГБТ” – це політика, люди між собою воюють, щось там ділять. Мені це нецікаво. Ця тема роз’єднує, і це шкодить країні в нинішній ситуації.
Серед моїх друзів, серед людей, з якими я займаюся громадською діяльністю, є люди, які підтримують ЛГБТ, але є й люди, які проти ЛГБТ. Коли ми збираємося і робимо якусь спільну справу, то ми просто цього не обговорюємо. Для мене найголовніше в людях – питання визначення Україна-Росія.
Ти згадував, що у 2013 році була боротьба субкультур. І дійсно, була. Куди вона поділася?
У 2014 році, перед початком Майдану, на мене під під’їздом напали троє, як вони себе називають, антифашистів. Насправді це троє хуліганів “Арсеналу”. Потім нападали ще 15, але я вже був з друзями. Ми більш-менш відбилися. Минає трохи часу, і ми з цими нападниками зустрічаємось на Майдані. Ми подивились одне на одного і зрозуміли, що зараз не час. Хоча, як на мене, це дуже ганебно – напасти на мене зі спини втрьох, тим більше, я був з дівчиною. Але я розумію, що вирішення цих питань можна відкласти на більш гарні, більш спокійні часи.
Після цього почалася війна. Багато з тих хлопців, які на мене нападали, поїхали воювати. У нас були з ними розмови, ми потисли один одному руки. Те, що було, це як бійки з однокласниками. Я зараз не уявляю, що я пішов бити людину за інші погляди. Якщо це не принципова історія Україна-Росія. А якщо на мене нападуть за те, що я націоналіст, то це хіба якась вата.
Виріс із цього?
100%. Це просто для мене неактуально.
Про тебе часто пишуть, що ти маєш ультранаціоналістичні погляди. Що це за погляди?
Пишуть різне, десь що я ультранаціоналіст, десь – що лівак, десь – що я соросьонок. Насправді я український націоналіст абсолютно нерадикальних поглядів.
Мені постійно згадують, що я був на футбольному матчі "Динамо" – "Челсі" у 2015 році, де побили темношкірих фанатів. Там було 50 тисяч людей, я вибачаюсь. Хлопці справді побилися з фанатами “Челсі”. Вони були темношкірі. Відразу сказали, що це расистський напад. Але, блін, у цих хлопців були тисячі бійок з білошкірими фанатами. Це не расизм?
Расизм чи ні, залежить від причини, чому був здійснений напад. Якщо через колір шкіри – то так, расизм.
Це футбол, фанатський сектор! На фанатський сектор “Динамо” заходять фанати “Челсі”. Що було б, якби я, наприклад, зайшов із шаликом “Динамо” на сектор “Челсі”? Мене теж побили б.
Ти брав тоді участь у бійці?
Ні, я не бився. Людина, яка брала участь у бійці, понесла за це кримінальну відповідальність.
Я взагалі не бачив жодного обґрунтованого звинувачення мене в расизмі. Нещодавно написали, що я нападав на ромів. Я ніколи не нападав на ромів. Були бійки у фанатських історіях, була бійка за дівчину в парку, були бійки на забудовах з тітушками. Але не з ромами. Нападати на людей за те, що вони іншої національності – це брєд. Хоча якщо це росіянин… Росіянин – це одна історія, а от якщо він ватник, то тут уже можна дискутувати.
І все ж таки, мабуть, у тебе відбулася якась еволюція поглядів? Татуювання зі свастикою в тебе зі скількох років, із 17?
Татуювання – це культура футбольних фанатів. На секторі, коли туди потрапив, було модно ось так. І в багатьох хлопців з “Гонору”, чиї татуювання лякають іноземну пресу, ці татуювання з’явилися 8-10 років тому. І насправді їхнє значення точно не ксенофобське і не расистське, це протест. Те, що заборонено.
Крім того, хто цікавиться, той знає, що “Гонор” – це язичники. І багато символів, які можуть лякати людей, насправді мають відношення до нашої релігії.
Усе ж свастика має загальнозрозуміле страшне наповнення.
Свастики в мене немає.
Немає свастонів, хіба?
Немає.
Покажеш?
Так. От, у мене є козаки, які кашу варять, на пузі. У мене є валькнут – це язичницький символ, поєднання трьох світів, символ Одіна. Є шолом мужності вікінгів.
У мене є мечі, є Перун на нозі набитий, є коктейль Молотова.
(До речі, у героя фільму “Носоріг” татуювань нема, і гримерам стрічки довелося дуже добре попрацювати над тілом Філімонова, якого кілька разів показують оголеним. – LB.ua).
Добре. Ти сказав про язичництво, це стосується всього “Гонору”?
У нас насправді є і християни, православні, католики, є язичники, є атеїсти. Я язичник, як і весь кістяк «Гонору». Ми доглядаємо за капищем на Лисій горі.
Я знаю, був напад і на капище?
Ну, наше капище постійно палять, постійно там щось відбувається.
Розкажи, будь ласка, що тебе сформувало таким, як ти є? Ти з Києва, з україномовної родини?
Ні. Ба більше, моє прізвище Філімонов. У мене батько з Росії. І він був таким переконаним москалем, кацапом. Оця вся історія, що Росія кнопку натисне – і не буде Америки, що Україну можна знищити за один день. Це все було. Але я з ним не погоджувався. У мене був протестний дуже характер. Що далі за собою потягнуло те, що я пішов на сектор (приєднався до ультрас “Динамо”. – LB.ua). Там я познайомився з класними людьми, які мені в житті дуже багато допомогли і багато чого навчили. Наприклад, Орест Квач дуже повпливав на мене як на особистість. Далі війна. У мене зараз у родині насправді всі розмовляють українською.
Тато помер якраз під час Майдану. Брати розмовляють зі своїми дітьми українською мовою, мама намагається розмовляти українською. Бабуся, коли вже діло йшло до війни, сказала: якщо зараз почнеться війна в Україні, я більше жодного слова російською не скажу, я буду розмовляти українською. Бабусі на той час було вже 73 роки, вона все життя говорила російською, в Росію часто їздила.
У нас у родині з цього приводу є велика єдність – ми всі розуміємо, що ми українці, що наші діти будуть розмовляти українською, що це дуже важливо.
Я вважаю, що Майдан і війна дуже позитивно вплинули на формування нації. І взагалі на кристалізацію поняття українець, хто такий українець, а хто наш ворог.
Який найгірший військовий сценарій ти бачиш?
Найгірший – що Росія дійде до Києва і нам доведеться воювати тут, на вулицях. Я не вірю в те, що повністю всю Україну в них вийде втягнути у війну. Їм цікава та частина, де є русскоговорящие.
Дуже важко спрогнозувати, що буде. Усе ж таки я більше сподіваюся, що помре Путін, вони там усі між собою почнуть гризтись і Росія розвалиться як імперія.
Ми маємо зараз, на цю мить, найголовніше – зберегти державність, готуватися до протистояння з ворогом, а далі ми маємо звільнити Крим, маємо звільнити Донбас.
Як на тебе, наскільки ця перспектива близька чи далека?
Я тільки про це і думаю насправді.
І що ти думаєш?
Я думаю, що нам треба готуватися до війни і чекати, поки там щось буде змінюватись у Росії, і все.
Якщо ти хочеш миру, ти маєш готуватися до війни. Я дуже радий, що багато людей іде в тероборону, багато людей починають медицину вивчати, тактику і так далі. Не почнеться війна – добре, почнеться війна – ми маємо бути готові, маємо гідно зустріти ворога.
Ти вчишся в Українському католицькому університеті на публічному управлінні та адмініструванні, навіщо тобі це?
Мені це цікаво. І я вважаю, що як мінімум дивно сидіти і критикувати всіх політиків, а самому нічого не робити. Я хочу мати знання і розуміння, як правильно.
Ти для себе бачиш політичну кар’єру?
Просто мети стати народним депутатом або депутатом Київради точно не маю. Але якщо буде сильна команда, яка потребуватиме моєї допомоги, я долучуся.
У мене є ще одна схожість із Вовою Носорогом. Він обрав собі один шлях, він важкий, і в якийсь момент стає зрозуміло, що цей шлях неправильний, але герой усе одно з нього не сходить. Думаю, це в нас спільна риса.
Тобто в тебе теж є один шлях?
Так. Я вже не бачу інших варіантів, що я можу робити, крім того, що зараз – фактично це громадська діяльність. Вона дуже тісно пов’язана з тими проблемами, які мене оточують. Моїх друзів намагаються посадити у в’язницю, на моїх друзів нападають під під’їздами, моїх подруг убивають, на нас напала Росія. І як би я не хотів займатися спортом, роботою, вихованням дитини, відпочинком, я просто не можу спокійно це робити. Це все змушує мене робити певні дії і залишатися на тому шляху, на якому я є.
LB.ua готовий надати Андрію Білецькому та іншим згаданим в інтерв’ю особам можливість відповісти на звинувачення, висловлені Сергієм Філімоновим.