ГоловнаСуспільствоЖиття

Боротися за кожне дерево. Як знищення зелених зон Києва впливає на адаптацію міста до зміни клімату. Частина 2

Совські ставки ― урочище в Голосіївському районі Києва, яке вже понад 10 років намагається забудувати депутат Київради Ігор Баленко. Ініціатива за збереження каскаду перешкоджає планам забудовника.

Якщо переможе Баленко, замість ставків постануть вісім новобудов. Це не тільки ще більше завантажить і забруднить район, а й завадить містянам і містянкам мати комфортне місто, що адаптується до змін клімату ― жодні нові «рекреаційні зони» не зможуть компенсувати цю втрату.

У попередньому матеріалі ми розповідали про боротьбу за озеро Вирлиця, що триває другий місяць. Тепер же ― історія Совських ставків, які відстоюють уже понад десятиліття, та відповіді на питання про те, як місто завдяки зеленим зонам може протистояти зміні клімату. 

Цим матеріалом LB.ua продовжує серію публікацій про зміни клімату та екологічну ситуацію в Україні.

Фото: Макс Требухов

«Якщо ми не створимо парк, забудовники постійно будуть повертатися»

Економічний журналіст і місцевий мешканець Андрій Яніцький бореться за Совські ставки вже третій рік, а сама ініціатива існує ще довше. Наразі він відповідальний за комунікаційну складову ініціативи, спілкується з медіа, регулярно нагадує про проблему в соціальних мережах. 

Поки ми їдемо проспектом Лобановського, Андрій пояснює: 

― По суті, це русло річки Совка, яка впадає у Либідь. Уздовж неї є урочище, де розташовані ставки ― через низину з дороги воно не дуже помітне. 

Це місце хочуть забудувати ще з 2008 року, коли компанія «Господарник» пасинка київського депутата Ігоря Баленка отримала в оренду до 2023 року майже 20 гектарів землі Совських ставків. Тоді ж місцеві вперше знесли будівельний паркан. Першочергово планували звести ТРЦ з «рекреаційною зоною», і розпочати будівництво треба було протягом трьох років ― забудовник цього не зробив, але і міськрада контракт не розірвала. У 2018 році плани змінилися ― забудовник з інвестором ТОВ «Геос Девелопмент», співвласником якого є Михайло Голиця, ексдиректор «Київміськбуду», запропонували детальний план території, де замість ТРЦ ― житловий квартал на 180 тисяч м2. Пізніше забудовник запевняв, що площа не перевищить 120 тисяч м2. Нижній каскад Совських ставків у ДПТ називають «занедбаним» й «екологічно небезпечним». 

Андрій з родиною мешкає неподалік у приватному будинку з 2016 року. Пригадує:

― Коли ми переїхали сюди, я про ставки нічого не знав: добудовували будинок, народився син, робота. Рідні приїздили і захоплювалися природою поруч, а мені було не на часі. Хоча обираючи ділянку, ми звертали увагу на незабудовану зелену зону ― для дитини це добре.

Андрій Яніцький
Фото: facebook/Kyiv School of Economics
Андрій Яніцький

Тож коли у 2018 році забудовник опублікував план ЖК замість ставків, Андрій долучився до спільноти, що виступала за створення екопарку. Через протести депутати не підтримали запропонований план забудови, а вже наступного року столична прокуратура оскаржила договір оренди. У 2020 році суд зобов’язав «Господарника» повернути ділянку місту, проте забудовник виграв апеляцію ― суди тривають досі. 

Ще три роки тому «Господарник» представив нібито місцеву ініціативу за забудову ставків, під якою підписалося три тисячі людей. Місцева ініціатива до депутатів ― це один з інструментів місцевої демократії, на рівні з електронною петицією. Різниця тільки в кількості підписів: щоб розглянули петицію, їх необхідно 10 тисяч, а ініціативу ― тисяча. Андрій Яніцький припускає, що до підписання петиції забудовник залучив ботів; та й у методі збору «живих» підписів є сумніви: 

― Наприклад, підписи збирали на зупинках громадського транспорту під виглядом ініціативи за «благоустрій». 

Акція на захист Совських ставків під КМДА, 13 травня 2021
Фото: facebook/Konstantin Piontkovsky
Акція на захист Совських ставків під КМДА, 13 травня 2021

Саме ці місцеві ініціативи від «Господарника» в лютому підтримали депутати земельної комісії Київради, проігнорувавши підписи проти забудови, хоча активісти й активістки тричі збирали по три тисячі підписів серед місцевих. Тож кампанію за екопарк Совські ставки довелося відновлювати: 

― Зібратися знову було трохи складно, є певне виснаження. Але тепер зрозуміло: якщо ми не створимо парк, забудовники постійно будуть повертатися ― як не Баленко, то хтось інший, ― говорить Андрій. 

Дика територія

Ігор Баленко пояснював, що «цінність Совських ставків дуже перебільшена», а самі водойми замулилися і стали мало не смітником. До Совських ставків ми підходимо зі сторони Деміївської площі ― місця з чи не найбруднішим повітрям у Києві: поруч проспект, транспортна розв’язка, автовокзал, неподалік аеропорт і крематорій. Зелена зона навколо ставків не може повністю зарадити забрудненню, проте впливає і на чистоту повітря, і на його температуру, і на зменшення рівня шуму від завжди завантаженого проспекту. Натомість ЖК тільки погіршить ситуацію.

Поруч із Совськими ставками ― дві свічки-недобудови Войцеховського, що зараз переховується і перебуває в міжнародному розшуку. Ще віддаль ― ЖК, що лишився без обіцяної багаторівневої парковки. Тож місцеві добре знають, як можуть закінчитися обіцянки забудовників. 

Фото: Макс Требухов

Поки ми спускаємося до самих ставків, Андрій пояснює: 

― Існує поняття wetland ― водно-болотні угіддя, що захищають у рамках Рамсарської конвенції, яку Україна підписала. Urban wetland ― це міські водно-болотні угіддя, яких по всьому світу лишилося насправді дуже мало. Раніше до них ставилися, як пан Баленко ― осушити болото і забудувати. Це застаріле уявлення, зараз такі куточки прагнуть зберігати ― наприклад, у Лондоні, Будапешті, Відні. Це може бути місцем для відпочинку, риболовлі, освіти, близькість до природи може змінювати уявлення про світ. А якщо взяти річку в бетон, екосистема не буде розвиватися. 

Крім очищення й охолодження повітря, зелена зона навколо Совських ставків працює ніби губка ― вода під час уже звичних для Києва злив стікає в низину, а відтак просочується в незабетоновану землю поміж дерев. 

Наразі ставки ― ніби дика територія. Тут у 19 столітті розводили рибу і заготовляли лід для залізниці, за часів СРСР створили рибгосп, а у 90-ті все занепало. З початку 2000-х у міській документації Совські ставки планувалися як парк загального значення. Проте у 2005 році територію, як і багато інших, вирішили віддати в оренду нібито через відсутність грошей у міста на благоустрій ― орендарі ж могли частину забудувати, а частину привести до ладу. У випадку Совських ставків у інвестиційному конкурсі, за словами активістів, була тільки одна компанія, а умов проведення їм не вдалося знайти. Договір оренди підписали в 2008 році. 

Фото: Facebook / Василий Сигорский

Орендар про територію не дбав. Зараз під час спуску в урочище відчувається сморід ― до одного зі ставків з сусідньої вулиці місцеві провели свою каналізацію. Та вже за кілька метрів далі повітря стає свіжим. Чутно жаб, птахів і хлюпотіння каченят між очеретом.

За документацією, тут 11 ставків, але скільки їх лишилося, ніхто не знає, адже для інвентаризації треба доступ міських служб, а це неможливо, поки ділянка в оренді. Тож наразі тут є болота, що вважаються ставками, і ставки, яких нібито не існує. При цьому забудовник, за планом, нібито хоче залишити більш заболочені водойми, а великі чисті ставки засипати. 

― Ось тут була пожежа, як і на Осокорках нещодавно, ― показує Андрій на мілкий ставок, де між обгорілими очеретами плавають качата. ― Два сусідні ставки люди забудовника намагаються спускати через траншеї ― ми їх закопуємо, а вони знову виривають. Ми укріплює ставки балками. Але вони дуже повільно наповнюються за рахунок джерел, а злити їх дуже легко. 

Так само знищили пірси й містки, які поставили місцеві для прогулянок і риболовлі ― лишилося п’ять пар дерев’яних кілків. За станом Совських ставків слідкує близько 100 волонтерів і волонтерок, а організовують ініціативу близько 20 людей. 

Фото: Макс Требухов

Сама мілководна річка Совка, що утворює верхній і нижній каскади ставків, тече від аеропорту "Жуляни". Її забруднює старий колектор, якому, втім, уже побудували заміну поруч. Тож Андрій сподівається, що чистота річки ― просто питання часу. Інша річ, що її не мали права здавати в оренду, адже це проточна водойма.

Про територію мав би дбати «Господарник», проте прибирали переважно самі активісти й активістки на толоках. У «Київзеленбуді» активістів запевнили, що відновити урочище можливо ― треба навести лад з деревами, розчистити водойми. Це разом з облаштуванням вело- і пішохідних доріжок, естакади, пірсів і освітлення коштуватиме 100 мільйонів гривень. 

Баленко обіцяє зробити на території ЖК 10 гектарів рекреаційної зеленої зони. Проте активісти стверджують, що сам парк буде площею близько 2 гектарів, а решта ― прибудинкові клумби і сквер між будинками житлового комплексу. Щоб легалізувати ЖК, треба затвердити нові детальні плани територій ― цей процес наразі триває. Так само, як спроби Київради розірвати оренду, для чого поки що бракувало голосів. 

За роки боротьби Андрій неодноразово зустрічався з місцевими політиками, тож говорить:

― Мені казали, що без згоди мера нічого не було б ― імовірно, так і є. У 2018 році я кинув на це всі сили і вигорів, а зараз працюю з проблемою повільніше, але систематично. Я не міг передбачити, як довго це триватиме, коли долучався до ініціативи. Це було не зовсім усвідомлене рішення ― як захист свого дому. Але є шанс, що все вдасться: це залежить від політичної волі мера і депутатів. 

Фото: Макс Требухов

Фото: Макс Требухов

Фото: Макс Требухов

Чому забудовувати зелені зони не можна

Хоча в Києві є успішні випадки захисту зелених зон ― наприклад, парк «Наталка» на Оболоні чи Пейзажна алея в центрі міста ― їхня площа скорочується. Це означає, що містяни й містянки не отримують належних екосистемних послуг, а саме місто не може адаптуватися до змін клімату. Міста є одними з найбільших «виробників» парникових газів, що і спричиняють парниковий ефект і, відповідно, глобальне потепління. При цьому середньорічна температура в Києві зросла на 1,2℃ порівняно з кліматичною нормою (у липні ― на 2,1℃), а аномалії температури сягають збільшення на 3℃ і вище. Це свідчить, що Київ як місто є дуже вразливим до теплового стресу і саме в столиці спостерігається одне з найбільших зростань середньомісячної температури серед міст України.

Олександра Халаїм, голова ГО «Український екологічний клуб “Зелена хвиля”», координує дослідження міських зелених зон. Вона пояснює, що екосистемні послуги ― наприклад, поглинання вуглецю, надлишок якого і спричиняє глобальне потепління, затримка води в ґрунті, вироблення кисню ― можна виміряти. Власне, саме це організація цьогоріч і робила для Совських ставків. Виявилося, що 5% дерев урочища надають екосистемних послуг на 333 тисячі гривень.

Фото: Макс Требухов

Фото: googlemaps/Gev Art

Фото: Макс Требухов

Облік та інвентаризацію дерев провели завдяки програмі i-Tree ― вимірювали параметри крони, стовбура, враховували вид і вік. Цю систему вже використовують у США, Швеції, Великій Британії, Іспанії, Португалії. Завдяки їй доведено, що одне старе дерево надає більше екосистемних послуг, аніж кілька молодих ― тож аргументи забудовників про створення нових зелених зон не мають сенсу. 

― У 2016 році ми провели перше дослідження зв’язку між температурою в місті та кількістю зелених зон, ― каже Олександра Халаїм. ― Ми вивчали хвилі тепла в Києві ― тобто екстремальну спеку, що частішає в містах через глобальне потепління. Для цього ми використовували супутникові знімки й інфрачервоні карти, теплову зйомку з дрона окремих районів і навіть вулиць. Саме лівобережні райони біля станцій метро «Позняки», «Осокорки», «Харківська» і Троєщина мали найнижчий рівень озеленення ― 0-10%, адже їх забудовували хаотично. І саме ці райони найбільш спекотні (35-37℃). Найбільш прохолодними й зеленими були, наприклад, Голосіївський мікрорайон, Сирець ― там рівень озеленення сягає 20-40%. За ДБН, рівень озеленення повинен бути 20%, за санітарними нормами ― 40%. Але ніхто цього не контролює. 

Так само не зважають і на те, які дерева варто висаджувати. Наприклад, найбільш ефективна під час спеки тополя ― саме ці дерева ростуть навколо Вирлиці та Совських ставків, і саме їх планують знищувати. 

У 2018 році «Зелена хвиля» окремо досліджувала озеленення дворів. Виявилося, що навіть одне дерево важливе і впливає на динаміку охолодження повітря й захищає від спеки. 

Олександра Халаїм
Фото: facebook/Alexandra Khalaim
Олександра Халаїм

― Треба боротися за кожне дерево, ― говорить Олександра Халаїм. ― Якщо ж збільшити рівень озеленення на 10%, це стримає підняття температури на 1℃. Здається, що це мало, але кожен градус дуже важливий. Наслідки вирубування дерев містяни й містянки відчують у перший же літній сезон, ефект миттєвий. А надалі в Києві буде тільки спекотніше.

Окрім зниження градуса температури, озеленення й близькість до природи знижує і рівень стресу. Орнітологиня Наталія Атамась каже, що птахи в місті, окрім боротьби зі шкідниками задля здоров’я дерев, впливають і на самопочуття людей: 

― Можливість щоденно спостерігати за птахами, навіть не різноманітних видів, позбавляє тривожності, покращує настрій і самопочуття, підвищує продуктивність. Так само зі спогляданням дерев, квітів. Діти краще навчаються і комунікують, якщо можуть щодня бачити природу. Тому в європейських містах намагаються штучно підвищувати біорізноманіття, створювати заповідні території без забудови, особливо водні ландшафти. Це дозволяє в майбутньому економити на медичних послугах. А от щодо позитивного впливу на здоров’я ТРЦ я не чула нічого. 

Фото: Andrii Ianitskyi

Фото: googlemaps/Gev Art

Та все ж головна проблема, яку створює знищення зелених зон у містах ― неможливість адаптуватися до змін клімату. Світлана Романко, експертка зі змін клімату та кліматичної політики, каже, що Європейський зелений курс, до якого прагне приєднатися Україна, особливу роль відводить озелененню міст і збільшенню біорізноманіття. 

― Зелені зони приносять користь здоров’ю, добробуту, полегшують управління водними ресурсами, зменшують шумове забруднення і пом’якшують наслідки зміни клімату, ― говорить експертка. ― Передусім знищення зелених зони знижує здатність міст адаптуватися до зміни клімату. Щоб зарадити цьому, треба будувати мікрорайони хоча б за вже встановленими правилами, де на одну людину припадає 6 м2 зеленої зони ― цієї норми не дотримуються. Замість того, щоб вирубувати зелену зону, нам треба було б шукати місце, де її можна створити. Якщо баланс біорізноманіття порушити, зміни клімату ми відчуємо ще сильніше. 

Світлана Романко каже, що в контексті адаптації міста до змін клімату, наприклад, Вирлицю не можна забудовувати в жодному разі. Натомість експертка вважає, що треба модернізувати завод «Енергія». Вона також наголошує, що в ЄС рекомендують містам викуповувати ділянки з оренди й робити там зелені зони. 

― Влада повинна закріпити це у своїй політиці і залучати громаду, прислухатися до людей ― у Києві цього не роблять. Боротися з активістами ― це фатальна помилка. Це не маргінали, а далекоглядні люди. Шкода від знищення зелених зон значно більша, ніж уявна матеріальна вигода кількох забудовників.

Фото: Макс Требухов

Оксана РасуловаОксана Расулова, кореспондентка LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram