ГоловнаСуспільствоЖиття

«Останні п’ять років показали: Україна потрапляє в зону найбільших змін клімату в Європі», ― учений про наслідки зміни клімату

У великому матеріалі з візуалізацією даних від New York Times можна перевірити, що чекає на кожну окрему країну за 20 років. За прогнозами, найбільші ризики для України 2040 року пов’язані з водою: посухи, повені і підняття рівня моря. 

Наразі в Україні працюють над створенням Стратегії адаптації до змін клімату ― документа, про який заговорили ще десять років тому. А питання пристосування до потепління обговорюють на засіданнях Ради національної безпеки й оборони. Хоча може здаватися, ніби потепління – це щось далеке й ефемерне, насправді воно змінить наше життя вже за кілька десятиліть ― час, що мине швидко. 

LB.ua починає серію публікацій про зміну клімату й природи в Україні. І в першому матеріалі розповідає про те, що може чекати на нас і світ. 

Геліограф на даху Гідрометцентру Чорного й Азовського морів у Одесі. Прилад показує довжину світлового дня ― ідеальна скляна куля акумулює сонячні промені, що випалюють лінію на синій смужці.
Фото: Макс Требухов
Геліограф на даху Гідрометцентру Чорного й Азовського морів у Одесі. Прилад показує довжину світлового дня ― ідеальна скляна куля акумулює сонячні промені, що випалюють лінію на синій смужці.

1

Автором єдиного офіційно запатентованого методу глобальної зміни клімату є Михайло Будико. На початку 1960-х радянський учений пропонував незворотно змінити клімат Арктики ― створити штучне потепління. Проте вже за кілька років Михайло Будико кардинально змінив підхід ― він першим серед учених застеріг від спричиненого людиною глобального потепління. На той момент процеси, що призводять до нагрівання планети, вже почалися. 

З лекцією про глобальне потепління в 1970-х він приїхав до Одеси. Послухавши його, Сергій Степаненко, тоді фізик, змінив профіль ― й ось уже десятиліттями працює з моделюванням наслідків зміни клімату в Україні. 

Сергій Степаненко брав участь у роботі експертних груп ООН, очолював профільні групи в МОН і є ректором Одеського державного екологічного університету.
Фото: Макс Требухов
Сергій Степаненко брав участь у роботі експертних груп ООН, очолював профільні групи в МОН і є ректором Одеського державного екологічного університету.

Кліматологія була здебільшого наукою описовою, а клімат вважався окремим для кожного регіону до середини 20 століття. Відтоді уявлення змінилося ― вчені прийшли до висновку про єдину кліматичну систему Землі, що має свої прояви в кожній окремій точці. У 1970-х кліматологія зі спостереження за погодою перетворилася на міждисциплінарну науку, де є місце для геології, математики, палеонтології, хімії, фізики, біології, досліджень ґрунту, океану та льодовиків.

У 80-х на зміну мальованим від руки картам прийшли автоматизовані комп’ютерні обчислення. Завдяки розвитку математичних методів почали будувати складні моделі, де й побачили зв’язок між діяльністю людини та зміною клімату. Ще у 1952 році на Міжнародній метеорологічній конференції вирішили, що кліматична норма ― це усереднені за 30 років показники. І вже за три десятиліття побачили зміни: учені вперше заговорили про те, що збільшення парникових газів в атмосфері може призвести до нагрівання планети. А побачивши перші математичні моделі на нових комп’ютерах і дані з метеорологічних станцій, забили на сполох.

Метеоролог і проректор Валерій Хохлов показує карти, за якими в минулому столітті прогнозували погоду ― по цій можна визначити погоду 1 квітня 1951 року.
Фото: Макс Требухов
Метеоролог і проректор Валерій Хохлов показує карти, за якими в минулому столітті прогнозували погоду ― по цій можна визначити погоду 1 квітня 1951 року.

Та все ж прогнозам щодо глобального потепління, як часто це стається з новими гіпотезами, не вірили ― аж до середини нульових деякі вчені переконували, що на планету чекає похолодання і новий льодовиковий період. Тоді ж зняли фільм «Післязавтра», який, попри сміховинну антинауковість, відображав подібні уявлення. 

― За теорією Міланковича, це чергування періодів пов’язане зі зміною параметрів земної орбіти, ― пояснює Сергій Миколайович. ― Ми дійсно вступили в період похолодання, але його швидкість ― мінус 0,02℃ на 100 років. Натомість швидкість потепління ― плюс 0,2℃ на 10 років. Темпи неспівмірно вищі. 

Клімат і погода ― різні речі, та метеорологічні спостереження використовують як базу в кліматології. Дані збирають на гідрометеостанція ― таких в Україні 180.
Фото: Макс Требухов
Клімат і погода ― різні речі, та метеорологічні спостереження використовують як базу в кліматології. Дані збирають на гідрометеостанція ― таких в Україні 180.

Саме з 2000-х учений, зацікавлений дискусією, почав власні дослідження змін клімату. Одним з аргументів проти глобального потепління було розташування метеорологічних станцій: раніше вони були на периферії міста чи за його межами, тому й показували нижчі значення ― тепер же вони опинилися в містах чи навіть їхніх центрах, де температура зазвичай вища. У фізиці граничного шару, яку вивчав Сергій Миколайович, ділянки підвищеної температури в межах міста називаються тепловими островами. Після проведення порівняльних досліджень виявилося, що підвищення температури однаково фіксують незалежно від розташування станції ― у місті чи поза ним. Сергій Миколайович, також не певний у потеплінні, проводив такі дослідження даних одеських метеостанцій з ученим Вадимом Волощуком, що розвивав кліматологію в Україні; так переконався в реальності проблеми й відійшов від фізики до нової науки.

Майданчик Гідрометцентру Чорного й Азовського морів, що курує всю прогнозувальну діяльність п’яти південних областей. Прилади вимірюють тиск, видимість, кількість сонячної радіації, температуру. 
Фото: Макс Требухов
Майданчик Гідрометцентру Чорного й Азовського морів, що курує всю прогнозувальну діяльність п’яти південних областей. Прилади вимірюють тиск, видимість, кількість сонячної радіації, температуру. 

Та навіть після цього лишалися скептики: мовляв, вплив людини настільки малий, що серйозних наслідків не матиме. 

― Так, частка спричинених людиною викидів CO2 порівняно мала, але річ у тому, що природа дуже точно збалансована, ― Сергій Миколайович, захопившись поясненнями, кладе на палець ручку, що завмирає в балансі, і легенько торкає її. ― Коли антропогенний фактор руйнує рівновагу, вмикаються природні механізми значно сильніші, ніж діяльність людини. Зупинити їх ми вже не зможемо. ― Ручка, похитнувшись з найбільшою амплітудою, врешті падає на стіл. 

По-перше, разом з підвищенням температури атмосфери нагрівається і Світовий океан, що є головним поглиначем CO2 на планеті. Проте через підвищення температури розчинність газу зменшується, тож океан поглинає меншу його кількість. Та за певних умов він узагалі може почати викидати газ назад в атмосферу. Тоді людству вже нічого не змінити. 

В університеті також навчають військових метеорологів ― хоча до 2014 року держзамовлення подекуди й зовсім не було.
Фото: Макс Требухов
В університеті також навчають військових метеорологів ― хоча до 2014 року держзамовлення подекуди й зовсім не було.

Другий приклад ― підвищення температури в Північному Льодовитому океані. На шельфі материків, що він омиває, є багато нафти та газу ― вони перебувають у вигляді підмерзлого желе. При цьому потепління в полярних широтах відбувається швидше, ніж на решті планети, тож наразі температура там уже на 7-8℃ вища від кліматичної норми, а взимку різниця вже сягає 20℃. Якщо це продовжиться, желе розтане і леткі вуглеводні вивільняться в атмосферу ― відповідно, збільшиться кількість парникових газів, температура підвищиться і процес потепління підтримуватиме сам себе. 

Третя загроза, про яку заговорили минулоріч ― танення вічної мерзлоти на півночі Євразії. За словами Сергія Миколайовича, російські вчені тривалий час вважали, що глобальне потепління піде Росії на користь, адже пом’якшить кліматичні умови на значній території. Та саме на вічній мерзлоті побудовані північні міста, нафтодобувна інфраструктура. Минулоріч у травні стався випадок, який проілюстрував, що чекатиме на планету, якщо танення вічної мерзлоти продовжиться: у Норильську з резервуарів «Норнікель» вилилася 21 тисяча тонн дизелю, що вважають найбільшою екологічною катастрофою в російській Арктиці. Це сталося через просідання розталої вічної мерзлоти. Крім того, тала мерзлота перетворюється на болото, що викидає метан ― потужний парниковий газ. І цей механізм знову підсилює сам себе. 

В університеті зберігають старі аналогові прилади, проте користуються сучасними цифровими.
Фото: Макс Требухов
В університеті зберігають старі аналогові прилади, проте користуються сучасними цифровими.

У Паризькій кліматичній угоді зазначено, що до 2100 року людство не повинно допустити підвищення середньорічної температури на планеті більш ніж на 2℃, а ще краще ― на 1,5℃. Після перевищення цих значень запустяться незворотні процеси. Поточна ціль, яку Україна озвучила на міжнародних кліматичних переговорах у 2017 році в Бонні ― не перевищувати зростання викидів на 40%. Це визначили як «критично недостатній» внесок. Це інша сторона планів України в межах Стратегії низьковуглецевого розвитку України до 2050 року ― скоротити викиди CO2 на 40% до 2030 року порівняно з 1990 роком. Ця стратегія формально не має статусу. 

― Ми стоїмо на роздоріжжі, ― говорить Сергій Миколайович. ― Перший шлях ― тепла і стабільна кліматична система, що більш-менш сприятлива для людської цивілізації. Другий ― розігріта Земля, що ніби провалюється у теплову яму, на вихід з якої знадобляться тисячоліття. У такому разі людині вже нічого не допоможе ― можна просто сісти і дивитися, що буде робити природа. А вона тільки посилюватиме парниковий ефект. Для Землі цей стан не новий, вона цей етап пройде. А от людина, усі наші технологічні процеси розраховані на доволі вузький кліматичний коридор. Чи пристосується людство? Можливо. Але це буде вже зовсім інша цивілізація. 

Військові метеорологи обслуговують авіацію й інші підрозділи - наприклад, визначають погодні умови під час підготовки до обстрілу.
Фото: Макс Требухов
Військові метеорологи обслуговують авіацію й інші підрозділи - наприклад, визначають погодні умови під час підготовки до обстрілу.

2

Наразі українські вчені не створюють проєкції зміни клімату ― сучасні кліматичні моделі потребують потужних комп’ютерів, яких у наших установах немає. Натомість від міжнародної команди отримують сценарії соціально-економічного розвитку залежно від змін і самі пристосовують розрахунки до українських реалій.

Команда університету працює над розрахунком впливу глобального потепління на різні галузі економіки, зокрема на сільське господарство. Із 2011 року вчені випустили на цю тему три монографії. Та незважаючи на попередження, за словами Сергія Миколайовича, інтерес до них виник лише після торішньої посухи в Одеській області. 

― Кожна галузь повинна розуміти, до чого призведуть зміни клімату, ― говорить Сергій Миколайович. ― Наприклад, в Одеській області треба відновити зрошувальну систему, змінювати структуру посіву, бо до 2030 року урожай озимих упаде на 30-50%. Її південь уже непридатний до зернових культур, може зникнути кукурудза. Зараз я консультую місцевих фермерів, наприклад, щодо вирощування мигдалю ― умови змінилися й стали сприятливими. Такою повинна бути адаптація. 

З 2011 року в Україні не існує окремою Гідрометслужби ― це підрозділ ДСНС у складі МВС.
Фото: Макс Требухов
З 2011 року в Україні не існує окремою Гідрометслужби ― це підрозділ ДСНС у складі МВС.

За розрахунками агрометеорологів, у найближчі 20-30 років в Одеській області водні ресурси зменшаться на 40-50% ― усі малі та середні ріки пересохнуть. Це означає, що 40% жителів і жительок області, які мешкають у селах і напряму пов’язані з водними артеріями, опиняться на межі соціальної катастрофи. За прогнозами вчених, до 2040 року кожен другий рік в області буде засуха. Уже зараз клімат області ― напівпустельний. У картах шкільних підручників ― досі степовий, хоча кліматичні зони в Україні вже змістилися на кількасот кілометрів на північ. Наприклад, клімат Кіровоградщини тепер нагадує клімат Херсонщини 30 років тому, а прохолодні і вологі умови Полісся зовсім зникають. Київщина тепер є лісостепом, а Черкаська область поступово набуває рис степового клімату. Загалом за останні 20 років в Україні вже висохло близько 10 тисяч малих річок. 

Водночас у громадській організації «Екодія» прогнозують, що до 2100 року вода в Чорному морі підійметься настільки, що повністю затопить деякі містечка, культурні й промислові об’єкти, природоохоронні території ― під водою зникнуть Вилкове, Затока, Лазурне, частково підтопить Бердянськ, Одесу, Херсон, Миколаїв, Керч, Маріуполь, частину території Чорноморського та Дунайського біосферних заповідників і 31 об’єкт Смарагдової мережі. Затопити може 40 тисяч житлових будинків, 200 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь, тисячі кілометрів доріг, десяток портів, сміттєзвалища, токсичні відстійники, очисні споруди, частину «Азовсталі». 

У програмі Автоматизоване робоче місце синоптика дані оновлюються щотри години ― так формуються карти, що колись малювали від руки.
Фото: Макс Требухов
У програмі Автоматизоване робоче місце синоптика дані оновлюються щотри години ― так формуються карти, що колись малювали від руки.

― Держава повинна подумати про пом’якшення цих наслідків, ― говорить Сергій Миколайович. ― Але ніхто цього не робить. Та вода камінь точить. 

За прогнозами, наслідки глобального потепління для світової економіки можуть бути катастрофічними ― до 20% падіння світового ВВП. В Україні за найгіршого сценарію ― до 50%. 

Узимку в Мінекології відбулися дискусії щодо розробки Стратегії адаптації до зміни клімату. Проєкт, створений за завданням президента й РНБО, наразі на обговоренні. Ідею створення Агентства кліматичного обслуговування, що надавало б консультації державним структурам, поки що відкинули ― Сергій Миколайович з колегами вже 5 років пропонують принцип, упроваджений в інших країнах за рекомендацією конгресу Всесвітньої метеорологічної організації. 

Державного фінансування Гідрометцентру вистачає тільки на зарплати та часткову оплату комунальних послуг. Крім того, на територію часто посягають чиновники та забудовники.
Фото: Макс Требухов
Державного фінансування Гідрометцентру вистачає тільки на зарплати та часткову оплату комунальних послуг. Крім того, на територію часто посягають чиновники та забудовники.

― Держполітика в питанні зміни клімату повинна вибудовуватися на десятиліття, незалежно від того, хто при владі. З моїх спостережень, така довга перспектива нікого не цікавить, ― говорить Сергій Миколайович.

«Після нас хоч потоп» у цій ситуації звучить надто буквально й правдоподібно. 

― Звісно, мені хотілося б займатися проєктуванням, математичними розрахунками. Мені ближчі рівняння й моделі. Найбільшу втіху в житті я відчував, коли мої розрахунки працювали і давали точний результат, ― говорить. ― Та насправді зараз важливіше адаптуватися, ніж удосконалити рівняння. На нас чекають дуже швидкі зміни. 20 років ― це дуже мало. 

Урешті запитую, коли найбільше абітурієнтів й абітурієнток цікавилися кліматологією ― чи буде кому працювати зі змінами клімату в Україні. Очікую простої відповіді «зараз», адже, здається, це на слуху. Та дивуюся, чуючи: 

― Найменше людей приходить навчатися до нас зараз, ― і Сергій Миколайович сумирно усміхається. ― Так, про це частіше говорять. Але за це не платять більше. 

Фото: Макс Требухов

3

Коли ми приїжджаємо до університету вдруге, Сергій Миколайович уже завершив свої наради й засідання комітетів ― так само в очікуванні краплі, що доточить камінь. 

― Років 10 тому мені говорили, що людина на клімат не впливає і не треба лякати прогнозами. Між ученими доходило до особистісних образ, звинувачень у брехні. Але немає оптимістичного чи песимістичного погляду, ― говорить. ― Є різні сценарії. Я не знаю, що зробити для реалізації оптимістичного; я не знаю, як зробити так, щоб людство викидало менше CO2. 

Фото: Макс Требухов

― І ви не вірите, що оптимістичний сценарій можливий? ― запитую. 

― Я вчу своїх студентів ніколи не вживати слово «вірю». Віра і наука ― це різні речі. Вірі не потрібні докази. Наука ж не може без фактів, знань. Нещодавно якраз можна було порівняти перші 30-річні моделі зміни клімату з реальністю ― чудовий збіг з фактичним станом! ― Як учений Сергій Миколайович точністю захоплюється, але як людина смутно додає: ― На жаль.

Сергій Миколайович відкриває карту зміни температури на Землі ― зони, від синього до червоного, демонструють, як відрізняється теперішня температура від кліматичної норми 1981-2010 років. 

Фото: Макс Требухов

― Якщо чесно, років 10 тому я розповідав студентам, що Україна – одне з благословенних місць, де зміни клімату будуть мати найменший вплив. Я був упевнений, що нам пощастило. Але останні п’ять років показали: Україна потрапляє в зону найбільших змін клімату в Європі. Якщо загалом по Землі температура в середньому минулого року була вища на 0,96℃ від кліматичної норми, то в Україні ― на 2,7℃. 

Ніхто не знає причин, але на карті дійсно на фоні ледь жовтуватої Європи територію України накриває рівний помаранчевий пояс, що тягнеться від Росії ― саме над її вічною мерзлотою червона пляма найбільш насичена. 

Фото: Макс Требухов

― Україна вже в зоні катастрофи, ― говорить Сергій Миколайович. ― З цим уже треба щось робити. Зміна клімату найбільше вплине передусім на найбідніших людей і найбідніші країни ― у них менше ресурсів на адаптацію, вони не мають привілеїв заможних. Але так, пересічних людей більше цікавлять тарифи і зарплати. Хоча саме вони і їхні діти найбільш вразливі. 

Уже зараз усі процеси в атмосфері стають більш інтенсивними: зливи й снігопади ряснішають, більш різко змінюється погода, почастішали різкі перепади температури, град стає все більшим, шквали вітру посилюються. Кліматична зима наступає наприкінці грудня, а в Одесі ― й наприкінці січня, хоча раніше морози починалися в листопаді. Натомість кліматична весна коротка, стає відразу спекотно. Влітку щороку накочуються хвилі спеки, коли повітря має високу температуру й високу вологість ― раніше таке бувало рідко. Почастішали смерчі, що колись були аномалією. 

― У 70-х ми дивилися по телебаченню сюжети про Долину смерчів у США, і зруйновані будинки здавалися екзотикою, ніби з іншої планети. А тепер у нас теж зриває дахи. 

Фото: Макс Требухов

Нарешті Сергій Миколайович наводить приклад, який завжди використовує на лекціях: 

― Переходячи дорогу на червоне світло, ми рухаємося інакше ― якщо продовжувати повільно йти, нас може збити автомобіль. Зараз не треба запитувати в пересічних людей, як діяти, не треба орієнтуватися на втрати бізнесу через зміну виробництва, спрямовану на зменшення викидів парникових газів. Без жорстких заходів не обійтися. Ми йдемо на червоне світло – і до нього треба адаптуватися. Бо що ми інакше отримаємо?.. 

Я згадую червонясту карту планети ― більш інтенсивний колір означає сильніше нагрівання. І, схоже, до цього червоного світла ми не просто йдемо, а підбігаємо. Не надто роззираючись.

Оксана РасуловаОксана Расулова, кореспондентка LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram