Чому діти заводять блоги
Оксана Пшегорницька ― психотерапевтка, засновниця дитячого клубу «Совенята». Її 13-річна донька Мілана має власний блог ― веде Instagram і керує кількома акаунтами, де пише фанфіки ― власні історії на тему вже існуючих аніме або ж підліткових серіалів. В основному акаунті доньки Оксана забанена ― хоча, каже жінка, ще кілька років тому Мілана не вірила, що колись таке зробить.
― Я до цього ставлюся нормально, це частина сепарації, хоча, звісно, мені сумно, ― говорить Оксана.
Мілана вперше захотіла вести блог у YouTube, коли їй було 5. Але батьки дозволили відкрити блог лише через два роки.
― Тоді це було дуже популярно, ― каже Оксана. ― Я не була в захваті від цієї ідеї, тому ми пригальмували. Донька почала знімати і монтувати відео на планшеті. Але я й сама вже 20 років веду щоденники в соцмережах ― починала з ЖЖ, і він дуже на мене вплинув, зокрема на формування моєї української ідентичності. На 12-річчя я подарувала Мілані збірку моїх постів про неї від моменту вагітності ― вийшло більш ніж 120 сторінок. Вона їх перечитувала, це був зворушливий подарунок. Тому я не ставлюся до блогінгу негативно.
Психологиня та консультантка з дитячої безпеки Анна Носач зазначає: споживання онлайн-контенту постійно молодшає ― зараз уже в 6 років діти використовують сервіси, що дозволені виробниками з 13 років.
― Я помітила, що саме діти молодшого шкільного віку частіше мріють стати блогерами чи блогерками ― трохи старші вже не так у цьому зацікавлені. Це пов’язано з тим, що вони вже мають більш розвинене критичне мислення, ― пояснює Анна. ― Натомість дітям хочеться чогось яскравого.
Керівниця Центру гідності дитини і засновниця «Пташеня. Дитячий простір» Христина Шабат, яка працює з питаннями сексуальної освіти, радить усе ж дотримуватися правил соцмереж:
― Використовувати Facebook чи Instagram можна з 13 років, бо до того часу в США батьки повинні давати дозвіл на збір особистих даних дітей. Тобто ця цифра з’явилася не просто так, і цього правила треба дотримуватися. Хоча в Україні це майже неможливо ― більшість дітей починають споживати онлайн-контент у 6-9 років.
Анна каже, що в такому віці критичне мислення ще не достатньо сформоване, діти не обдумують ризиків, а саме тому є вразливими і потребують батьківського контролю.
Одна з причин ведення блогів ― бажання отримати увагу та визнання. Це не завжди означає щось погане чи безсенсове. Часто діти знімають відео про власні захоплення: малювання, шиття, співи, гру в шахи, танці, подорожі, виготовлення і продаж слаймів, конструювання з LEGO.
― Провідна діяльність дитини в такому віці ― навчання. Тому вона може навчатися також через перегляд блогів, ― говорить Анна.
Проте блог також може бути ініціативою батьків ― у такому разі акаунт дитини виступає рекламним майданчиком для просування певних товарів. Наприклад, часто таке трапляється з відеорозпаковками. Реклама в блогах дітей стала популярною зокрема й через те, що YouTube вимкнув монетизацію дитячих каналів ― тобто їх власник чи власниця не можуть заробляти гроші на кількості лайків чи переглядів. У такому разі батьки маніпулюють дитиною, щоб заробити.
― Product placement ― це однозначно вибір батьків, ― каже Анна. ― Дитина при цьому стає заручником ― нікого не цікавить її стан чи настрій, якщо треба зняти чергове рекламне відео. Звісно, таким чином дитина може зрозуміти, звідки беруться гроші, але ж їй не обов’язково розуміти це з такого раннього віку.
Інша проблема рекламного блогінгу ― перенасиченість життя дитини товарами, іграшками і враженнями. У такому разі дитина не зазнає помірної фрустрації, що потрібна для її здорового психічного розвитку і психологічної стійкості в майбутньому.
― Помірна фрустрація важлива для розуміння того, що в житті не можна отримати все, що заманеться, потрібно докладати певних зусиль, і це не завжди гарантує результат, ― пояснює Анна. ― А нудьга дає дитині поштовх до творчості. Інакше дитина виростає не підготовленою до цього світу, звикає до того, що є зіркою в інтернеті, і не готова до того, що це може зникнути.
Христина Шабат каже, що в Україні наразі немає досліджень того, як соціальні мережі впливають на дітей. Проте такі дослідження, наприклад, в Австралії показують: 90% дітей до 18 років сиділи на дієті, 80% хотіли б схуднути, понад половина задумувалися про пластичну операцію.
― Це вплив соцмереж, які показують, що успіх нібито залежить від зовнішності. Діти ще не мають досвіду, який доводив би, що ці два поняття не корелюють між собою. Тож вони мають багато комплексів і проблем з психічним здоров’ям через соцмережі: депресія, булімія, селфхарм, анорексія, ― говорить Христина. ― Дитячий блогінг ― це серйозно, це не просто забавки з переодяганнями. Це повинно нести правильні меседжі. Бути публічною людиною ― це велика відповідальність.
Що ж до ситуації з 8-річною Міланою, Христина каже, що це задоволення маминих амбіцій ― дитина в такому віці сама не може вирішити зустрічатися з хлопцем і так по-дорослому поводитися. У 8 років дитина ще не є сформованою, вона не здатна до критичного мислення, почуттів такого спектра, вона не може аналізувати чи сприймати інформацію від різних джерел. Тож відбулася маніпуляція.
Правила безпеки для дітей, що створюють контент
Оксана Пшегорницька каже, що вони з Міланою протягом усього часу її перебування в мережі мають певні правила, які змінюються з віком. Наприклад, оскільки дівчина має молодшу на шість років сестру, спершу було важливо, щоб немовля не потрапляло в кадр ― особливо коли дівчинка була без одягу. Інше правило ― не виставляти відео чи фото з подорожі до її завершення, щоб не можна було виявити місце перебування дитини й родини. Також заборонено вказувати номер школи і робити знімки чи відео, що допомогли б її ідентифікувати.
― Ми ніколи не забороняли категорично, а завжди обговорювали кожне правило, ― говорить Оксана. ― Вплинути на дитину можна тільки поясненнями.
З віком Мілана має більше свободи, та все ж досі є обмеження в часі на смартфоні ― його ввели через падіння успішності в навчанні. Батьки Мілани знають її геолокацію через Google Family Link, але читати переписки ― табу.
― Ми не можемо закрити руками світ від дитини, не можемо її обмежити. Треба зберігати з дитиною довірливі стосунки, ― каже Оксана. ― Я знаю, що вона розповідає мені першій, коли щось стається ― це і є справжньою безпекою.
Психологиня вважає, що не страшно, коли підлітків цікавить секс чи стосунки, адже це частина нормального розвитку, якої не оминути. Проте важливо пояснити, наприклад, що надсилати свої оголені світлини або ж фото в білизні не варто, бо це може бути небезпечним. Якщо вже й використовувати цей інструмент у стосунках, то тільки так, щоб за фотографією не можна було ідентифікувати людину.
― Я не хочу ходити в «білому пальті». Я вже 20 років пишу в інтернеті, і немає гарантії, що зі мною не станеться неприємностей, ― зауважує Оксана. ― Але я пояснюю доньці про цифровий слід. Ми обговорюємо скандали в соцмережах, чому не варто їсти пігулки через челенджі. Звісно, говорили про ситуацію з Міланою ― я переконана, що це нарцисичне використання мамою дитини. Ми з донькою вже й раніше говорили про сексуалізацію дітей, про об’єктивізацію жінок загалом. Наприклад, я їй пояснювала, чому не окей яскраво фарбуватися, коли займаєшся художньою гімнастикою, а коли їй було 9, я не дозволила їй одягнути на свято підкреслено сексуальну чорну мереживну сукню. При цьому вона може фарбувати волосся чи робити пірсинг.
Оксана Пшегорницька наголошує: неможливо виховувати дитину загалом в одному руслі, а в інтернеті якось переінакшувати свої методи й позиції. Радше онлайн-поведінка є частиною ширшого контексту, культурного поля.
Щодо акценту на зовнішній красі та сексуалізації, Христина Шабат має схожу думку ― вплив таких відео чи фото та бажання їх створювати багато в чому залежать від комунікації з батьками: якщо вони хвалять дитину за її якості і не акцентують на зовнішності інших людей, макіяж, наприклад, не здаватиметься їй запорукою успіху.
― Батьки є рольовою моделлю дітей, усе, що вони роблять, здається ідеальним, ― пояснює Христина. ― Діти, потребуючи уваги, повторюють ту поведінку, яку батьки підкріплюють ― наприклад, мама фотографує дитину і хвалить її за кількість лайків.
Христина каже, що для безпеки дітей в інтернеті діяти треба превентивно. Важливо говорити з дітьми про те, що все, що вони публікують, лишається в інтернеті чи не назавжди і може вплинути на них.
Анна Носач додає, що батькам також важливо це розуміти. Часто вони хочуть похвалитися успіхами дитини, публікуючи її дипломи чи відзнаки, де зазначено і клас, і школу ― так педофілам легко відслідкувати місцезнаходження дитини. З тієї ж причини не можна публікувати свої фото з дітьми на фоні школи. Також фото дітей у ранньому віці можуть пізніше стати причиною булінгу серед однолітків, знімки з професійних фотосесій можуть використовувати в комерційних цілях ― друкувати на чашках чи календарях. Тож краще не публікувати дитячі фотографії у відкритому доступі взагалі, а в старшому віці обов’язково запитувати в дітей згоду.
Крім того, педофіли шукають фотографії дітей за гештегами ― наприклад, #вперше_на_горщику, і потім збирають ці знімки для себе чи на продаж. Те саме стосується дітей на шпагаті чи тих, що займаються художньою гімнастикою, танцями.
― У дітей мислення не сексуалізоване, тому вони не завжди розуміють, що танець у коротких шортиках хтось сприймає інакше, ніж просто талант, ― говорить Анна. З таким контентом теж треба поводитися обережно, навіть якщо дитина має успіхи в танцях чи спорті.
Одне з базових правил безпеки дітей в інтернеті ― мати закриті акаунти в соцмережах. Анна пояснює, що варто слідкувати за тим, хто коментує фотографії дітей, хто їх лайкає і чи є в друзях люди, що просто мовчки спостерігають ― вони можуть збирати інформацію. Важливо, щоб дитина повідомила, якщо хтось просить у неї додаткові фото. Треба пояснити, що в інтернеті, як на вулиці ― ми не дружимо зі всіма перехожими і не довіряємо всім.
Христина каже, що одне з базових завдань сексуальної освіти ― навчити дітей розрізняти справжні і фальшиві почуття, зчитувати мотиви. Треба пояснювати їм, що, наприклад, Мілана і Паша не могли самі прикувати себе наручниками на 24 години. Або що порно, яке вони випадково побачили, зрежисоване так само, як комедія чи фільм жахів ― це убезпечить від того, щоб хотіти наслідувати такий контент.
Психологиня радить використовувати гайд для батьків від Instagram, де, наприклад, пояснено, як зробити так, щоб на батьківський телефон приходили сповіщення, коли дитині хтось пише. Потрібно встановлювати обмеження по часу на телефон і використовувати YouTube Kids замість основного YouTube. Також варто домовитися про доступ батьків до акаунту, якщо дитині немає 13 років, не додавати незнайомців у друзі, не ставити геолокацію, не виставляти фото в купальнику. Якщо дитина відмовляється від правил безпеки, не варто дозволяти їй використовувати соціальні мережі. Пізніше, коли з’являється здатність до критичного мислення, правила варто послаблювати. Але все ж говорити про безпеку:
― Ми не можемо позбавити дитину інтернету, адже велика частина життя зараз відбувається онлайн. Але як батьки ми можемо будувати добрі стосунки з дитиною, підтримувати її.
На онлайн-життя повинно поширюватися «правило купальника» ― частини тіла, закриті купальником, є приватними, їх не можна показувати або дивитися на приватні частини тіла іншої людини.
Анна також радить «правило бігборда» ― перед тим, як писати щось, дитина повинна уявити, що це написано на бігборді поруч з її школою. Тобто не варто розміщувати в інтернеті те, що не готова виставити на загал.
Важливо встановити функцію безпечного пошуку в Google і домовитися з дитиною, що вона повідомляє про те, які застосунки хоче встановити. Треба разом з дитиною налаштовувати в них приватність, конфіденційність, робити акаунти закритими.
Базові правила безпеки для дитини: не вказувати місцезнаходження, інформацію про батьків, їхню роботу і статки, не виставляти фотографії чи відео з поїздки до її завершення, не поширювати свій номер телефону і номер школи.
― Я раджу батькам перевіряти історію браузера дитини, якщо дитина підозріло поводиться і вони мають тривоги, ― говорить Анна. ― Вони можуть не знати, що дивиться і де сидить їхня дитина. Бажано, щоб гаджет у квартирі був у спільному полі комунікації, а дитина, що використовує його, не була ізольованою, перебувала на виду.
Коли щось пішло не так
Одна з неочевидних небезпек блогінгу ― минущість популярності. Анна Носач вважає, що складно раціонально пояснити дитині, що в якийсь момент вона може більше не отримувати тієї кількості уваги, лайків і компліментів. Тож важливо працювати з її самооцінкою:
― Треба підтримувати дитину під час програшів і хвалити за певні зусилля. Наприклад, не «яка ти молодець, який гарний малюнок», а «як гарно ти спробувала це зобразити». Варто пояснювати, що інтернет дуже мінливий, але при цьому не викликати в дитини відчуття, що ви сумніваєтеся у її здатності створити цікавий контент. Головне, щоб він був корисним і надихав розвиватися.
Христина Шабат каже, що в дитинстві переживати невдачі чи проблеми на велику публіку дуже складно, а онлайн-травма не є менш болючою і серйозною, ніж травма в офлайн-житті. На думку психологині, найкраще, що можуть зробити батьки ― дати дитині розуміння, що вона під їхнім захистом і ні в чому не винна.
Найпевніша ознака того, що щось пішло не так ― дитина про це сама розповідає. Проте буває, що дитина замовчує проблему. У такому разі треба звернути увагу на невербальні сигнали. Наприклад, син чи донька стали більш закритими, менше спілкуються з батьками, стають агресивними ― загалом ознаки індивідуальні, але їх об’єднує зміна поведінки.
Блогінг може зашкодити дитині, якщо порушена її особиста безпека ― це може статися і через кібернасильство з боку дорослих, і через необачну поведінку самої дитини. У такому разі варто не звинувачувати її, а підтримати.
Оксана Пшегорницька так і діє. Жінка каже, що її донька Мілана точно знає ― вона може отримати від неї підтримку:
― Вляпатися в неприємну історію в інтернеті можна в будь-якому віці. Дитина повинна розуміти, що може отримати в батьків допомогу, а не осуд.
Щодо ситуації з 8-річною Міланою, то її мама Дарина в одному з коментарів заявила: не розповідає доньці про скандал навколо її фотографій і не дозволяє їй потрапити під хвилю агресії. Невідомо, чи це правда, але сама стратегія загалом правильна.