Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, – воєнний злочин, за який важливо, щоб було суворе покарання.
Росія використовує сексуальне насильство як тактику війни, зброю та інструмент приниження та придушення українського народу.
Для країни-агресорки не існує ні віку, ні статі – російські солдати вчиняють цей злочин проти українських жінок, дівчаток, чоловіків і хлопчиків.
Офісом Генерального прокурора зафіксовано 287 фактів сексуального насильства (станом на 01.04.2024). Постраждалі чоловіки – 102, жінки – 185, з них неповнолітні – 15, зокрема 14 дівчат та 1 хлопець. Вік наймолодшої постраждалої особи – 4 роки, найстаршої – 82.
Наразі зафіксована найбільша кількість випадків сексуального насильства у Херсонській області – 85, у Київській області – 56, у Донецькій області – 74, у Харківській області – 32, у Запорізькій області – 18, у Чернігівській області – 7, у Луганській області – 3, у Миколаївській області – 10, у Сумській області – 2.
Для прикладу, відомо про 28-річного та 31-річного військовослужбовця РФ, які 13 березня 2022 року під час окупації одного з населених пунктів Київщини вчиняли насильство стосовно 12 осіб, – зґвалтували трьох жінок (віком 32, 38 та 41-річну вагітну), трьох неповнолітніх (віком 4, 14 та 17 років), а також намагалися зґвалтувати 1 жінку та жорстоко знущалися над 5 чоловіками (чоловіка однієї постраждалої примусили дивитись, як ґвалтують його дружину). І це лише двоє солдатів РФ і один зафіксований факт, а про скількох злочинців ще невідомо.
Попри всі зусилля, цей злочин все ще окутий стигмою та небажанням постраждалих повідомляти про пережите. А тому, наразі неможливо встановити, скільки українців насправді постраждали від злочинів СНПК.
Важливо говорити про цей воєнний злочин і напрацьовувати механізми реагування задля того, аби мати змогу допомогти постраждалим від СНПК, надати консультації та посприяти тому, щоб повідомлення про цей злочин надійшло у відповідні органи і стало доказовою базою проти Російської Федерації та солдатів, які вчиняли звірства на тимчасово окупованих територіях.
Наслідки таких злочинів відчувають не лише ті постраждалі, які це пережили. Страх стати постраждалими від СНПК поширюється на все суспільство, посилюючи психологічну травму та відчуття беззахисності. Російські солдати, вчиняючи сексуальне насильство над українцями, бажають знищити людину зсередини, зламати, скорити.
Постраждалі часто прагнуть якнайшвидше відмежуватись від сумних спогадів. Емоційний біль, сором і самозвинувачення змушують людей неохоче ділитися пережитим або шукати справедливості. Вони відчувають себе ізольованими й пригніченими. Саме тому здебільшого вирішують не давати свідчень і не обговорювати минуле ні з ким, бажаючи захистити себе від подальших страждань.
Працюючи з людьми після деокупації територій, важливо робити акцент на тому, що постраждалі особи від СНПК – невинні, винен завжди злочинець.
Використовувати коректні терміни. Зокрема, уникати слова «жертва». Замість цього використовувати «потерпілі», «постраждалі особи», «ті, хто пережив сексуальне насильство» тощо.
Заохочувати постраждалих та свідків розповідати про факти СНПК, у тому числі тих осіб, які виїхали за кордон.
Пояснювати, що історії постраждалих від СНПК – це їхня зброя боротьби з агресором, і це зброя в руках правоохоронців на юридичному полі бою.
Постраждалі від СНПК потерпають від соціальної стигматизації, часто стикаються з упередженим ставленням у суспільстві, що ще більше відлякує їх від пошуку допомоги та підтримки, яких вони вкрай потребують і яку їм готові надати.
Дії російських солдатів можна кваліфікувати як злочин геноциду, адже однією з форм геноциду називають унеможливлення народження дітей в середовищі групи.
І вони, вчиняючи сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, блокують морально і фізично репродуктивні функції українців. Пригнічують і деморалізують особу.
На прикладі Херсонщини правоохоронні органи також зафіксували злочини військових РФ – як зґвалтування, так і тортури, ґендерно обумовлене насилля щодо матерів, дружин, сестер військових ЗСУ. Це все є ніщо іншим, як патерни – зброя для знищення нації українців, іншим словом геноцид.
Постраждалі та свідки злочинів СНПК є дуже вразливими, а тому повинні мати доступ до комплексної допомоги разом із гарантією доступу до правосуддя.
Особлива увага надається соціальним службам та правоохоронним органам, адже саме вони – перші, з ким спілкується постраждала особа.
Мій Представник з рівних прав і свобод, прав національних меншин, політичних та релігійних поглядів входить до Наглядової ради пілотного проєкту щодо виплати репарацій постраждалим від СНПК в Україні від Фонду Global Survivors Fund. Я вітаю рішення про запуск цього проєкту та намір Фонду захищати конфіденційність постраждалих задля захисту прав людини та її персональних даних.
Фонд планує спочатку зібрати дані від постраждалих, потім ідентифікувати, чи правдиві їхні свідчення та чи відповідають ці кейси критеріям СНПК. Якщо так, тоді на кожного й кожну чекає виплата розміром 3 тис. євро. Отримати кошти в межах проєкту зможуть 500 постраждалих. Фонд обіцяє конфіденційність.
З іншого боку, держава має взяти на себе функцію роз’яснення стосовно того, що вважається сексуальним насильством. Адже це не тільки зґвалтування, а й інші форми: від дотиків, примусового роздягання (у тому числі під час «фільтрації») до травмування статевих органів. Важливо також пояснювати, що люди, які були свідками такого насильства, також є постраждалими й мають повідомляти про злочин.
Роботу з фіксації таких злочинів на національному та міжнародному рівнях слід продовжувати. Зафіксована кількість постраждалих – це лише частина реальної ситуації, адже цей злочин найбільш замовчуваний через сором, страх, ризик бути підданим осуду, інші соціальні та психологічні проблеми потерпілих.
В Офіс Омбудсмана можна звертатися у випадку, якщо ви стали потерпілою від СНПК або ж свідком цього воєнного злочину. Потрібно довіритись нам і тоді ми зможемо допомогти.
Ми знаємо, як спілкуватись з такими людьми та які терміни використовувати, аби допомогти їм відкритись і розповісти про пережите. Всю інформацію про злочин ми надамо у відповідні органи й вона буде використана за призначенням, задля великої мети – покарання винних.
Нашим пріоритетом є допомога людині та допомога відповідним органам, задля фіксування воєнного злочину та збір доказів за міжнародними стандартами, з можливістю подальшого їх використання в міжнародних інстанціях для притягнення найвищого керівництва РФ до кримінальної відповідальності.
Постраждалим має постійно надаватися медична та психологічна допомога. Кількість потерпілих збільшується з деокупацією нових територій і, як наслідок, зростає потреба в допомозі їм небайдужих ГО, Благодійних фондів та інших організацій.
Також необхідно поширювати у ЗМІ інформацію щодо наявності платформ, куди постраждала особа може звернутись за допомогою, та організації платформ для особистого спілкування з тими, хто пройшов складний шлях і готовий допомагати іншим.
Пояснювати, що повідомлення про СНПК – це частина процесу відновлення справедливості для постраждалої особи: притягнення до відповідальності винних та отримання компенсації.
Пояснювати, що, зрештою, повідомлення про СНПК можуть стати основою або частиною справ про воєнні злочини у Міжнародному кримінальному суді та Спеціалізованому міжнародному трибуналі щодо російської агресії.
Завдання для України – стати надійним плечем для постраждалої людини. Тому ми докладаємо всіх зусиль, аби потерпілі почали звертатися з повідомленнями про СНПК. Безпека і внутрішній спокій постраждалих та свідків — пріоритет №1.
Офіс Омбудсмана – провідник між людиною, яка нам довіряє, і відповідними органами, які фіксують злочини СНПК і створюють доказову базу для Міжнародного трибуналу.
Якщо Ви стали свідком або постраждалим від СНПК, звертайтесь в Офіс Омбудсмана, – це надзвичайно важливо для всієї держави задля відновлення справедливості. Ми з турботою передамо Вашу інформацію у відповідні органи!
