Антиплагіат у дії
День напередодні захисту для кожного студента завжди хвилюючий – одні переживають за те, що написали; інші – чи не знайдуть викладачі того, що списали. Про антиплагіатні програми в українських університетах розмов багато, проте їхню продуктивність виміряти важко. Публічних прецедентів із вигнанням студентів з університету за академічну недоброчесність як таких не зафіксовано; ще менша відповідальність за викладачів, які продовжують працювати в університетах, навіть публікуючи власні книжки на основі студентських робіт.
Торік Міністерство освіти та науки підписало меморандуми з компаніями, які перевіряють наукові роботи на наявність академічного плагіату, – Plagiat.pl і ТОВ “Антиплагіат”, де раніше розробили сервіс Unicheck. Його особливість – перевіряти академічні тексти на плагіат у різних форматах (.pdf,.ppt, .docx, .doc, .dotx тощо – LB.ua). Ініціатором підписання першого меморандуму виступила компанія Plagiat.pl, програмне забезпечення якої є частиною державного проекту для Міністерства вищої освіти і науки Польщі та Румунії.
– До моменту підписання Меморандуму між Міністерством та “Антиплагіатом”, компанія уже співпрацювала з 17-ма закладами вищої освіти України, – зазначили в МОН.
Особливість меморандумів – зобов’язання компаній здійснювати безкоштовну перевірку наукових робіт. У Міністерстві також наголосили, що закладам вищої освіти не обов’язково співпрацювати виключно з переліченими компаніями; можна шукати партнерів самостійно.
Втім, загальний принцип таких програм доволі простий, – “антивірус” вчиться протидіяти вірусу, оскільки з’являється багато нових практик для маніпуляції (наприклад, заміна голосних букв на латинь і тд).
Це як Том і Джеррі, – хтось завжди буде тікати, а хтось наздоганяти, – пояснює директор аналітичного центру CEDOS Єгор Стадний. – Як на мене, це затратний ресурс, який наодинці не дає багато ефекту, адже плагіат – насправді наслідок неякісної освіти (якби був усвідомлений запит на якісну вищу освіту, то самого плагіату було б менше).
У студентів часто немає усвідомленого розуміння, для чого університетські знання потрібні взагалі, оскільки не факт, що вони взагалі будуть актуальними в наш час. Загалом система влаштована так: існує формальна вимога – захист бакалаврської або магістерської роботи; мало хто старається пояснити, що це і для чого взагалі. В результаті студенти вдаються до плагіату.
– Нерозумно вимірювати бокс стрибками в довжину, так само і з освітою, – на деяких програмах зайві наукові дипломні роботи, адже такі програми практично орієнтовані (журналістика, менеджмент і тд) – додає Стадний. – На цих програмах мають бути практичні роботи, які варто потім захищати перед практиками (можна в комісію запросити двох-трьох людей, які вкажуть на недоліки роботи, а не просто формально прослухають захист). Там де можна займатись наукою – дозволити студентам проводити досліди, а не просто посилатись на дослідження минулого століття. Для цього не потрібно змінювати країну чи запроваджувати чергову реформу в МОН, це може зробити кожна кафедра; намагання боротися з плагіатом без інших якісних змін просто підвищують ціну на послуги контор, які на замовлення пишуть наукові роботи.
Переформатування
Для планового впровадження принципів академічної доброчесності на всіх рівнях в університетах має бути чітке визначення плагіату та санкцій, які застосовуватимуться в разі його виявлення.
У Національному університеті “Києво-Могилянська академія” боротьбі з плагіатом приділяють багато уваги. Команда Комітету з забезпечення якості освіти організаційно проводить перевірку курсових та дипломних робіт; майже рік у Центрі забезпечення якості освіти працює напрямок розвитку викладачів.
– Має бути нульова толерантність до плагіату серед викладачів і, якщо вже на то пішло, нульова толерантність до корупції, – каже керівниця Школи професійного розвитку викладачів при НаУКМА Наталя Старинська.– Опитування в цьому контексті може виявляти такі випадки – і матиме вплив лише тоді, коли у керівництва буде жорстка установка на чесність, боротьбу з корупцією та плагіатом. Інакше люди навіть не бачитимуть сенсу брати участь в опитуванні, якщо навіть найгірші випадки ігноруються керівництвом, – підсумовує.
Окрім цього, студенти НаУКМА в кінці навчального триместру (напередодні сесії – LB.ua), проходять опитування щодо якості навчання; інформація стосується також викладачів.
Головний експерт з питань освіти Реанімаційного пакету реформ Володимир Бахрушин додає, що найбільш ефективним способом регулювання кількості дисертацій могла б бути зміна механізму фінансування вищої освіти.
– Якщо прийняти зміни підходів до фінансування, то університет не буде залежати від кількості викладачів зі ступенями та званнями, а залежатиме від якості набору і результатів діяльності, – аналізує Бахрушин. – Тоді він самостійно контролюватиме показник – якщо захисти дисертацій сприятимуть підвищенню якості освітньої та наукової діяльності, а також репутації університету і його привабливості для абітурієнтів та партнерів, можна розраховувати на те, що додаткові витрати на зарплату після захисту будуть компенсовані збільшенням доходів університету; коли цього не буде, керівництво обмежуватиме кількість захистів, – пояснює експерт.
Проблема не в університетах, а в школі
Для уникнення плагіату в українських університетах варто підходити комплексно. Експерт напрямку “Освіта” аналітичного центру “Українського інституту майбутнього” Микола Скиба рекомендує розділяти те, як організовано навчання, і те, з якою мотивацією (чи її відсутністю) приходять студенти.
– Можна й необхідно змінювати навантаження: перелік завдань, кількість предметів, з яких потрібно приносити якісь письмові роботи, – каже аналітик. – Проте, коли студент в принципі невмотивований, то ці спроби будуть нівелюватися. Особливо, якщо масу складають студенти, які схильні “вирішити питання”, а не напружуватися з підготовкою свого оригінального тексту.
Щоб зменшити корупційні ризики в самих університетах, експерт рекомендує обмежити кількість завдань до декількох письмових робіт, так званих есе, де студент вчиться формулювати та обґрунтовувати свою думку.
– У таких роботах важлива суть, бо буває, що плагіату справді нема, але багато “води”, що теж не про якість навчання. Університети отримують більше академічної свободи, але це не означає, що вона лише для декана чи викладача, це також свобода студента, – додає Скиба. – Це означає можливість обирати предмети, записуватись на ті курси, які справді цікавлять, а не ті, які передбачені ліцензованою програмою. Тут уже питання до команди НАЗЯВО, для того щоб при ліцензуванні програм вони проаналізували, який вибір дають студенту і чи дають його взагалі.
Аби плагіат не був звичним явищем для студентів, про нього варто говорити ще в школі; саме там формуються певні установки, звички і розуміння для чого навчатись, з’являється відчуття привласнення знань.
Ситуація така, що наразі школа фактично відштовхує і від результатів навчання, і від самих знань, – каже Микола Скиба. – Що таке умовних 200 балів ЗНО? Хоч вони переважно дуже бажані для багатьох, але це просто цифра, яку потрібно як квиток показати на вході до вищої школи.
Головним завданням школи має бути підтримка майбутнього студента в формуванні запитань до сфери, яка його цікавить. Роль вчителя – допомогти краще розібратися у предметі зацікавлення, зорієнтувати, підтримати, дати фідбек на спроби реалізувати свої думки на практиці.
Для втілення подібних ідей в українських школах варто змінити принципи оцінювання – замість балів вводити практику захисту портфоліо, в якому фіксуватимуть цілі та досягнення учня. Бажано щоб процес розпочинався ще з базової школи (5-го класу), тоді учень починає краще розуміти, для чого йому це. Наприклад, він хоче зробити щось практичне у сфері поводження з відходами. Такий проект охоплюватиме хімію, фізику, екологію та, навіть, основи суспільного життя (робота з місцевою спільнотою).
В результаті, подібна модель освіти дозволить університетам обирати студентів – ставити конкретний запит і притягувати до себе молодих людей, націлених на високі результати.