ГлавнаяОбществоНаука

Патон confirmed. Як в Україні реформують науку

На початку січня Міністерство освіти та науки анонсувало старт державної атестації наукових закладів за новими правилами – з незалежними експертними комісіями, з урахуванням особливостей кожної установи, а ще з попередженням про те, що найгірших чекає ліквідація. Методику атестації ухвалили через півтора року після постанови Кабміну “Про затвердження Порядку проведення державної атестації наукових установ”. Наприкінці грудня відповідний наказ набув чинності. За зміни підписався і Борис Патон, який з 1962 року незмінно очолює Національну академію наук, а в листопаді минулого року відсвяткував своє сторіччя.

Які зміни очікують на українські наукові установи та чи справді ці зміни вплинуть на їхній розвиток – розбирався LB.ua.

Національний університет 'Києво-Могилянська академія'
Фото: media.ukma.edu.ua
Національний університет 'Києво-Могилянська академія'

Оцінювання та методологія

Атестація має стати одним із перших ґрунтовних кроків у реформі української науки, передбаченої Законом “Про наукову і науково-технічну діяльність” у 2016 році; це також відповідає зобов’язанням України у рамках асоціації з ЄС.

Тепер для оцінювання наукової установи будуть створюватись експертні групи та комісії; для складу учасників МОН планує оголосити окремий конкурс. Особливість процедури – рейтингова система, відповідно до якої наукова установа буде віднесена до однієї з чотирьох груп:

  • Перша категорія, “Лідери”, – ті, хто показують високі наукові результати, мають великий потенціал, інтегровані у світовий та європейський дослідницький простір. Такі заклади отримуватимуть атестацію на 5 років.

  • До другої категорії входитимуть наукові установи, які мають нижчий за першу категорію потенціал, та все ж є провідними у певних напрямках, і отримають атестацію на 3 роки. Потім їх повторно атестуватимуть для того щоб відслідкувати, чи відбулись позитивні зміни.

  • Третя група – установи, які можуть бути “унікальними в своїй галузі”, тобто чимось вони корисні, але не показують динаміки розвитку. Для них передбачена атестація на два роки.

  • Четверта група – ті, в кого наукова чи науково-технічна діяльність не є основною. Такі заклади атестуються терміном на один рік і мають бути реорганізованими чи ліквідованими протягом року.

Для того, щоб відбулась незалежна експертиза, потрібен великий людський і фінансовий ресурс. Проте в українській науці є багато закладів, які не мають нічого спільного з науковим процесом. Серед них установи при Міністерствах, які переважно займаються управлінням чи аналітикою, але отримують від держави додаткове фінансування саме як наукові заклади. За новою методикою вони повинні бути ліквідованими та, відповідно, переведені в конкурентне середовище аналітичних центрів.

Зрештою, не обов’язково чекати зовнішньої перевірки, щоб дізнатися, яка ситуація склалася всередині закладу. Чотири роки тому Національна академія наук України розробила систему оцінювання своїх наукових установ, за основу брали методику товариства Ляйбніца (Німеччина). Як результат – кращі заклади можуть отримати додаткове фінансування, найменш продуктивні – бути ліквідованими, а також всі отримують рекомендації щодо покращення ситуації в розрізі відділів установи. Серед лідерів НАН України за результатами оцінювання, зокрема, Інститут теоретичної фізики імені М.М. Боголюбова, Інститут молекулярної біології та генетики, Інститут фізіології ім. Богомольця. Саме методика НАН була покладена в основу оновленої державної атестації.

 Інститут Молекулярної Біології і Генетики (ІМБГ)
Фото: foursquare.com
Інститут Молекулярної Біології і Генетики (ІМБГ)

Наукова реальність

Основною проблемою для реформи наукової сфери, за словами заступниці голови Ради молодих вчених НАН України Юлії Безвершенко, є відсутність даних щодо реального стану речей: де саме генерується якісна наукова продукція, що із дослідницькою інфраструктурою, яка реальна кількість та розподіл науковців, якщо відняти тих, хто займається імітацією науки, псевдонаукою, плагіатом.

– Інформація про окремі кейси – як негативні, так і позитивні, – є недостатньою для здійснення системних змін, – каже Безвершенко. І саме єдина система оцінювання всіх наукових установ мала дати підґрунтя для наступного етапу реформи. Але ухвалена методика має ряд недоліків, які ставлять під сумнів якість, інформативність та корисність результатів оцінювання.

Установа за результатами оцінювання отримує лише приналежність до певної категорії. “Методика вийшла сирою, але МОН вирішило форсувати її впровадження”, - говорить Безвершенко.

Законом “Про наукову та науково-технічну діяльність” передбачено, що всі проекти рішень Кабміну, які стосуються науки, повинні пройти погодження Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій, яку очолює прем’єр-міністр Гройсман.

– Методику (а це 42 сторінки тексту) надіслали Науковому комітету 14 вересня 2018 року з припискою “дайте нам фідбек за 3 дні”, – розповідає Юлія Безвершенко. – Науковий комітет попросив відтермінування і згодом висловив зауважень на 9 сторінок до структури та ризиків, але МОН не стало чекати відгуку, просто проігнорувавши їхню думку. 18 числа наказ підписали і перед Новим роком зареєстрували. Тобто, – підсумовує науковиця, – очевидно, що Міністерство не було зацікавленим у експертизі Наукового комітету та вдосконаленні методики.

Фото: Facebook/Український католицький університет UCuniversity

Міжнародні видання

Одним з показників, який буде враховуватися при атестації, є публікація науковців у міжнародних виданнях, проте в яких саме у Міністерстві не уточнюють. Сама якість видань буває також різною, як і мова, якою науковці публікують свої статті: від вісника провінційного університету в ближніх країнах-сусідах до британського “Nature”, – найпрестижнішого наукового журналу світу.

– В Україні зараз буйно квітне педагогіка, там не проблема продукувати багато статей, чого не скажеш про статтю математика, фізика-експериментатора чи біолога, – пояснює Юлія Безвершенко, – окремо стоїть ще й питання якості, наукової новизни публікації та її актуальності для інших дослідників цього ж напрямку, які працюють у всьому світі. В англійській мові є визначення “hard science”, що означає науки природничо-математичні, і є “humanities” – економіка, соціологія та гуманітарні науки, попри те, що якісна робота в обох категоріях може тягнутися роками.

Для того щоб уникнути конфлікту, треба в першу чергу враховувати публікації в виданнях, які входять до конкретно визначених наукометричних баз. Наприклад, Web of Science Core Collection чи Scopus, де слідкують за якістю. Хоча, навіть ці пошукові бази не можуть вберегти від “хижацьких видань”, де за гроші публікують все завгодно.

Саме так, за словами провідного наукового співробітника Інституту фізики НАНУ Семена Єсилевського, було викрито нібито міжнародний журнал “Актуальні проблеми економіки”, де кілька років поспіль друкували міжнародні публікації українських економістів, які насправді не мали жодного стосунку до серйозної науки. З 2017 року журнал у системі Scopus не індексується.

– Для того, щоб розрізнити такі шахрайські видання, треба дивитися не просто на факт індексування журналу у Scopus та Web of Science, а й на його рейтинг: імпакт фактор та квартиль, – пояснює науковець. – Високий імпакт фактор — ознака того, що статті з цього журналу активно цитуються, а, отже, цікаві іншим вченим; квартиль показує наскільки високо стоїть журнал в ряду інших видань з цієї ж тематики. Якщо у журналу нема імпакт-фактору і він входить у останній квартиль, то публікуватися у такому виданні не варто.

Існує багато міфів щодо публікації в світових виданнях, зокрема те, що публікація в них виключно платна, переважно декілька тисяч доларів, або ж неможливість публікації без закордонних партнерів. Семен Єсилевський пояснює, що жодних обмежень насправді немає.

– У будь-якій науковій дисципліні можна знайти серйозні журнали, публікація у яких повністю безкоштовна, - каже Єсилевський. - Є, звичайно, і платні для авторів журнали (так звані журнали з відкритим доступом, де платить автор, а для читача статті безкоштовні), але ніхто не примушує у них публікуватися. Насправді є тільки дві основні вимоги для публікації у серйозних журналах: робота має бути виконана на високому науковому рівні та написана пристойною англійською мовою.

Надіслані до журналу роботи передаються на рецензію 2-3 анонімним рецензентам, які є фахівцями у відповідній галузі науки. “Вони оцінюють роботу і рекомендують або опублікувати її як є, або відхилити чи переробити (зробити ревізію) – продовжує науковець. – У разі ревізії автори мають ретельно відповісти на всі питання та вимоги рецензентів і подати нову версію роботи, таких циклів ревізії може бути два чи навіть три. Якщо всі вимоги рецензентів задоволені, або аргументовано пояснено чому їх задовольнити не можна, стаття приймається до друку. Цей процес як правило займає не менше, ніж 2-3 місяці, а іноді розтягується до 6 місяців і більше”.

Фото: Lb.ua

Академічна (не) доброчесність

За новими правилами перевірки наукових робіт на плагіат не буде. У Міністерстві вважають, що це вже внутрішні процедури не наукової установи, а конкретної особи:

– У нас науковці часто працюють в декількох установах за сумісництвом, – каже генеральний директор директорату науки МОН Дмитро Чеберкус, – і якщо хтось опустився до плагіату, то по цій логіці мають бути покарані всі установи, де він мав нагоду працювати. Це буде нечесно, адже за такі порушення має відповідати саме людина, а наукова установа – це велика організація, де держава оцінюватиме лише результати.

Роль держави в системі присвоєння наукових ступенів та вчених звань наразі є визначальною. По-перше, саме вона присвоює ступені “доктора філософії” і “доктора наук”; по-друге, здійснюється централізовано доплата за такий статус.

– Дисертація повинна містити нові наукові результати, але новий результат потребує значно більшого фінансування, ніж сьогодні держава може виділити на науку, – пояснює головний експерт з питань освіти Реанімаційного пакету реформ Володимир Бахрушин. – Тому на практиці значна частина дисертацій або взагалі не містить нових наукових результатів, або принаймні не містить результатів такого рівня, який вимагали ще 20-30 років тому. Найгіршою є ситуація в гуманітарних, педагогічних і деяких інших науках, де імітація досліджень веде до поширення плагіату та інших порушень академічної доброчесності.

Володимир Бахрушин
Фото: 4vlada.com
Володимир Бахрушин

Для вирішення конфлікту важливою буде роль державних інструментів, а саме – способів позбавлення ступенів та звань у випадку академічної недоброчесності та запровадження санкцій для причетних осіб. На сьогодні такий механізм практично відсутній, а доведення плагіату чи псевдонауковості вийшло за межі наукової спільноти і перейшло у суди. Наприклад, позов Юрія Теслі (автора псевдонаукової “теорії несилової взаємодії”) до науковиці Ірини Єгорченко.

Абсолютно не спрацьовує і репутаційний фактор, який в багатьох країнах є визначальним, коли людина боїться втратити довіру наукової спільноти і, відповідно, не буде красти чужі матеріали або голосувати за псевдонаукову дисертацію. Найбільш яскравим прикладом є присудження у 2015 році ступеня доктора педагогічних наук Катерині Кириленко за псевдонаукову концепцію “Лептонного Бога”, попри обурення професійної спільноти, надані таблиці плагіату та експертні висновки фізиків.

Втім, система залишатиметься непорушною, доки в ній буде присутня державна доплата, яка стимулює більшість отримувати “науковий” статус, – інвестувати в майбутнє. На сьогодні робота над такими механізмами покладена на Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО), однією із функцій якого буде створення комітету з наукової етики та робота з питаннями плагіату. Методику атестації університетів, зокрема їхньої наукової діяльності, ще не затверджено.

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter