Чому Дроздовський
Першою про плагіат Дроздовського написала на своїй фейсбук-сторінці Тамара Гундорова. І їй чи не одразу закинули, що вона роздмухує скандал, бо хоче стати директором Інституту. Свого часу Гундорова читала лекції в Гарварді та Торонтському університеті, зараз викладає у Вільному університеті Мюнхена і керує відділом теорії літератури і компаративістики Інституту літератури.
Інститут знаходиться на Грушевського, тому в кабінеті Гундорової на третьому поверсі ще з часів Майдану поранене кулею вікно. В кімнаті дуже холодно. Опалення тут останні два роки вмикають у січні.
“Я ніколи не стану директором, бо почала б з того, що половину працівників скоротила. Мені не все одно, що тут відбувається, і не все подобається, але за природою я науковець. Моє найбільше задоволення – сидіти за комп’ютером і написати ще якісь дві-три книжки, які в мене розпочаті. Замість того – я борюся з Дроздовським (сміється)”.
Плагіат Дроздовського не перший, з яким вона зіткнулася за час роботи, і явно не перший випадок плагіату в українській науці загалом, тому чимало людей не зрозуміли: чому Дроздовський?
“Плагіати бувають різні, – пояснює Гундорова. – Іноді плагіат можна не те що пробачити... Якийсь абзац списаний – це теж неприпустимо, але може трапитися. Але коли я побачила масштаб і особливий цинізм... що Дроздовський абсолютно не визнає себе винним, то не могла пройти повз".
Треба визнати, по-перше, що плагіат – це рак, який роз’їдає українську науку, зокрема гуманітарну. По-друге, він поширений. По-третє, плагіат сприймається як щось звичне: наприклад, мої студенти, коли я викладала в Киїському університеті, вважали, що всі так роблять, - каже Гундорова.
Вона розповідає, що у Мюнхені це "один з найбільших гріхів": "Студенти підписують декларацію, що вони ознайомлені з тим, що таке плагіат, і несуть за нього відповідальність. Якщо його виявлять – роботу не приймуть, а студентів відрахують. У нашому ж суспільстві плагіат є способом кар’єрного зростання, безвідповідальності й терпимості. Якщо ми його не караємо – він доходить до вершини і маємо оцей феномен Дроздовського”.
Свідоме явище VS технічний недогляд
Хоча Дроздовський писав свою роботу у відділі зарубіжної літератури, він хотів отримати ще одну спеціальність – із теорії літератури, відділом якої керує Гундорова.
Під час обговорення її колега Тетяна Рязанцева показала в монографії Дроздовського плагіат. Фрагмент дослідження нагадав Рязанцевій статтю, яку вона колись читала в британському виданні. Вона її віднайшла, порівняла й виявила: це був майже дослівний переклад без жодного посилання, який став цілим розділом книжки Дроздовського.
Подальші дослідження вилилися в таблицю, яку підготувала група не байдужих експертів-літературознавців з Інституту літератури та різних університетів України, і вердикт: розділи 1.3, 2.1, 2.2, 2.4, 2.5, 2.6, 3.1, 3.2, 4.2, 4.4 списані повністю; вступ і розділи 1.1, 1.2, 1.4, 2.7 та висновки – частково. Інші розділи не аналізували, бо, за словами Гундорової, вже не несуть інтриги.
Рецензенти на передзахисті вказували, що робота не зовсім готова і на її основі варто написати нову. Відділ зарубіжної літератури рекомендувала її до захисту.
“Складність у випадку Дроздовського ще й у тому, що це непростий плагіат, – каже Гундорова. – Це перекладені англомовні та іспаномовні джерела. Якщо не знаєш, де їх шукати, і не уявляєш, що це не його слова, треба провести величезну експертну роботу, щоб це виявити. Така річ неможлива була б в Англії англійською мовою. Бо все було б очевидно. Особливий цинізм у тому, що присвоєні не тільки статті, чужі англомовні дисертації, а і їхня бібліографія. Дроздовський привласнює джерела як ті, які він сам нібито прочитав. Це дуже свідоме явище”.
На передзахисті Тетяна Рязанцева зачитала присутнім приклади виявленого плагіату. Дроздовський відповів, що нічого про це не знає. Пізніше на своїй сторінці він написав чи не єдиний коментар: у книжці випущено лише кілька джерел: “У відведений термін не зміг дати ради бібліографії, коли робив наскрізну нумерацію (...) Міг статися технічний недогляд, який пройшов повз мою увагу”.
Зараз цей допис недоступний – його Дроздовський або видалив, або змінив налаштування приватності.
На дзвінки він не відповідає.
Людська доля
Директор Інституту літератури Микола Жулинський уникає слова “плагіат” щодо Дроздовського. Він каже: “Я не заперечую, що наш докторант допустив у своїй роботі публікацію текстів, які слово в слово повторюють оригінал, не зроблено відповідного посилання”.
Ситуацію в цілому Жулинський називає надзвичайно прикрою і визнає, що навіть після консультації з юристами йому важко зрозуміти, як документально довести плагіат.
“Це стосується молодого вченого, якому якщо й робити суворий присуд, то треба мати для цього підстави. Це людська доля”, – каже Жулинський.
Але чи буде мати наслідки в межах Інституту навіть доведений плагіат, директор поки не може відповісти:
“Так, він наш співробітник. Але це не радянські часи, коли (справу – авт.) треба розібрати на партійному бюро, винести догану або виключити з партії. Якщо плагіат підтвердять – тоді будемо думати. У мене такий випадок перший. Робота незахищена, Дроздовський вже поніс певне покарання. Це, в першу чергу, його відповідальність, а не Інституту. Мені стало відомо, що тільки в УКУ є ліцензована система “Антиплагіат”, і я одразу сказав Дроздовському, що треба надіслати роботу на перевірку. Якщо він вважає, що там нема плагіату, то хай доведе. Або хай доведе незалежна експертиза.
- Чи направлена робота в УКУ?
- Так, направлена.
Голос зі “Всесвіту”
“Дмитро Дроздовський САМ блискуче знається на програмах антиплагу, і як просто за їх допомогою знайти запозичення. САМ же вчив ними користуватися учнів Малої академії наук, САМ пояснював мені, як вони працюють, як ними користуватися, – розповідає в письмовому коментарі шеф-редактор журналу “Всесвіт” Юрій Микитенко, який працює з Дроздовським в одному кабінеті вже 12 років. – Ми маємо комп’ютерну експертизу, проведену у США на запит українського МОНу. Поки що не маю права його оприлюднювати. Висновки експертизи такі: близько 70% – абсолютно оригінальний текст автора, інше – переважно цитації, посилання та інформацію загального знання, на яку немає потреби давати посилання. Експертиза виявила ще одну річ: науковці (переважно українські), яких цитує Дроздовський, використали думки й знання інших авторів, не посилаючись на них!”
(Заступник міністра освіти Юрій Рашкевич каже, що про експертизу роботи Дроздовського на запит МОНу чує вперше: “У США? А ми це мали надсилати? Хто цю експертизу буде робити? Хто – платити? Це недостовірна інформація. МОН взагалі не надсилає дисертаційні роботи чи монографії на експертизу”).
Микитенко тим часом називає звинувачення Дроздовського в плагіаті недостовірними, перебільшеними й схожими на організовану кампанію, хоча визнає, що в монографії інколи є фрагментарні запозичення. Але вони, запевняє, не були сплановані.
“Усе, що було підмічено в монографії, має бути виправлено, проте для цього, здається, в інститутах і прийняте попереднє обговорення? А не вивалювати весь знайдений непотріб на публіку з безапеляційними звинуваченнями”, – пише Микитенко.
Реакція
Коли Гундорова дала справі Дроздовського публічний розголос, найбільше, каже, їй ішлося не про розправу, а про те, щоб у науковій спільноті прийшло усвідомлення того, що плагіат треба викорінювати.
“Мені здається, що кожна з інституцій (які співпрацюють із Дроздовським, – Авт.) повинна зробити вибір – сприймають вони плагіат як нормальну річ чи ні. Припускаю, що більшою чи меншою мірою такими списуваннями займається багато людей, але тепер вони побачать, що це може бути викрито й за це треба нести відповідальність”.
Юрій Щербак, голова Комітету з Національної премії Шевченка (до якого входить Дроздовський), через три тижні від моменту оприлюднення фактів плагіату стверджує, що про справу знає лише з чуток і не має часу про це говорити, оскільки летить у відрядження до США. Буде в Україні за місяць.
МОН у справі Дроздовського позиції не має. Тому що лише після успішного захисту дисертації міністерство може аналізувати роботу на плагіат і робити власні висновки. У заступника Міністра освіти Юрія Рашкевича є питання лише до кафедри, яка рекомендувала роботу Дроздовського до захисту. Але це питання радше морального, а не юридичного характеру.
Щодо подальшої співпраці з Дрозовським (він консультант МОН щодо викладання літератури в школі і член журі конкурсу “Вчитель року”) Рашкевич теж не має однозначної відповіді: “Дроздовський працює в робочих групах, які виконують технічну роботу, не є вождем, ідеологом чи науковим керівником. Я відповідаю за вищу освіту і науку, тому не готовий сказати, які роботи у нас у подальшому плануються з Дроздовським, хоча з такою репутацією це буде складне питання”.
Початок шляху
Вже другий рік всі наукові тексти в УКУ, включно з дисертаціями, проходять через ліцензовану систему “Антиплагіат” (УКУ не єдиний університет в Україні, який працює з цією системою).
Також у цьому університеті приймають на перевірку роботи з інших закладів (декількох кандидатів наук позбавили наукового ступеня), але монографію Дроздовського тут не отримували.
Якби це сталося, її б перевірили не тільки за допомогою програми.
“Ця система є лише технічною шпаргалкою, вона перевіряє наявність збігів з текстами з інших праць, – каже Ігор Скочиляс, проректор з наукової роботи УКУ. – Але справжня перевірка академічної доброчесності передбачає глибокий науковий аналіз. У випадку з Дроздовським переклад з іспанської та англійської система, як правило, не вловлює. Тому в таких випадках створюється комісія з експертів, які роблять поглиблений науковий аналіз тексту, і виявляють плагіат у вигляді запозичених ідей, концептів, підходів, текстів з інших мов. Це все займає кілька тижнів”.
Щоб вберегтися від плагіату, цього року в трудових угодах в УКУ з'явився пункт про те, що викладач зобов'язаний дотримуватися засад академічної доброчесності й у випадку виявлення плагіату буде звільнений з університету. Кожен дає письмове свідчення, що в його роботі плагіат відсутній. Це юридична формула.
За старою схемою працівник УКУ, пійманий на плагіаті, отримав би догану і його відправили б на позачергову атестацію. Там комісія перевірила б зокрема його академічну доброчесність у попередніх роботах.
“Плагіат – це автоматично корупція, а толеранція до неї у нас є нульовою, – говорить Скочиляс. – Непроходження атестації – підстава для звільнення, щоправда, це зайняло б до року часу, оскільки наше законодавство лояльне до працівників”.
Будь-яку справу про плагіат, яка набула публічного розголосу, як-от справа Дроздовського, проректор УКУ називає дуже важливою. На його думку, це свідчить про існування наукового середовища, яке не готове миритися з плагіатом і крок за кроком витіснятиме з хорошого академічного товариства недобросовісних працівників .
“Але тільки коли ми впровадимо на всіх рівнях, починаючи з міністерства, правила академічної доброчесності, тоді здобудемо перемогу і нам не треба буде стояти на барикадах. Ми на початку довгого шляху: на все це підуть десятиліття”.
А поки Дмитро Дроздовський залишається науковим співробітником Інституту літератури, членом Комітету з Національної премії Шевченка, редактором журналу “Всесвіт” і консультує МОН.
