Про першорядні потреби військових
Підрозділи Сил оборони потребують передусім дронів, каже Сергій Притула. І цивільних, квадрокоптерів, і FPV, і БпЛА з усілякими ТТХ для різноманітних задач.
На другому місці — засоби радіоелектронної боротьби.
«Пересування бронетехніки, живої сили, доправлення БЧ на нульовий рубіж — усе це вимагає обов'язкового захисту засобами радіоелектронної боротьби, тому що у ворога, на жаль, історія з розвитком безпілотних технологій так само не стоїть на місці.
Це дуже серйозна загроза, і ми вже близько року тримаємо руку на пульсі, зусиллями кваліфікованих працівників фонду відстежуємо цю історію. Зокрема, двоє людей від нашого фонду тестують на полігоні нові засоби радіоелектронної боротьби. Якогось універсального рішення для РЕБу — купольного, ранцевого, будь-якого іншого — не існує. Мова йде про комбінацію різноманітних РЕБів на якійсь ділянці фронту, щоб убезпечити особовий склад чи техніку», — каже Притула.
І в цій ситуації, як свого часу з дронами, усе спочатку проходить через сито волонтерського середовища, а потім ним зацікавлюється держава. Так було і з «весільними дронами», які десятками тисяч купляли волонтери, поки приєдналася держава, і з FPV, і з дронами літакового типу. Тепер з РЕБ.
«З одного боку, може, добре і правильно, що держава поки розвернеться, поки придивиться, ми вже відпрацювали якусь історію, військові її обкатали, ми зробили закупівлі, тоді держава, як великий хлопець, заходить і бере не сотнями, не тисячами, а відразу десятками чи сотнями тисяч тієї чи іншої номенклатури. Але хотілося б це логістичне плече трошки скоротити», — зауважує волонтер.
Питання до держави
Сергій Притула вважає, що державі слід остаточно припинити філософію завищених очікувань — шкоду від такого підходу видно навіть по донатах. Слід розмовляти із суспільством як з дорослими людьми, каже волонтер.
«У січні 23 року фонд зібрав 220 мільйонів донатами. Лютий, березень, квітень ми системно валилися вниз. У квітні було вже 104 мільйони. Чому? Тому що ці три місяці з кожної праски, з кожної щілини нам розповідали, як скоро ми підемо в контрнаступ, скільки нам всього дають. І як казав один заступник міністра оборони, «коли ми підемо в контрнаступ, Росія здригнеться».
А насправді в цей момент здригалися ми, тому що всі бригади контрнаступу виходили на комунікацію з великими фондами і просили різне забезпечення», — розповідає Притула.
Він вважає, що українське суспільство вже позбулося інфантильності, притаманної на початку повномасштабного вторгнення. Соціологія показала: людей, які вважають, що війна триватиме понад рік, у грудні 2023 року побільшало всемеро порівняно з травнем 22 року.
«Усе окей, ми готові сприймати інформацію, навіть якщо вона болюча», — каже Притула.
Крім того, він зауважив ще одну важливу й актуальну наразі проблему — раціональне використання коштів платників податків.
«Наш фонд має ще одну лінію роботи — ремонт трофейної техніки. Тобто хлопці підбивають російську, віддають її нам, ми ремонтуємо. За півтора року передали на передову 53 одиниці різної бронетехніки — БМП різних модифікацій, БТР, 9 танків Т-72, РСЗВ «Смерч» (це не бронетехніка, а проте). Півтора року тому телефонують мені представники одного оборонного державного підприємства й пропонують придбати їхню новинку — вони зробили на базі танка Т-62 важку БМП. Я запитую про ціну — 17 мільйонів 200 тисяч гривень. У принципі, якщо подивитися на номенклатуру, на одиницю техніки — «важка БМП», може, вона так і коштує.
Усе би ок, якби не одне «але». Минулого року ми для «Азову» зробили на базі Т-62 таку саму «важку БМП» за 1 мільйон 300 тисяч гривень. Яка методологія нарахування витрат на ремонт одиниці, наприклад, бронетехніки, для мене загадка. Але різниця разюча. Тому в мене особисто, як у людини, яка кожного дня стикається з різною номенклатурою, з різними напрямками використання коштів, є питання: наскільки раціонально їх використовують?» — звертається волонтер.
Також протягом дискусії він порушив ще одне важливе питання — підготовки цивільного населення до опору.
«Я про це говорю як людина, яка заснувала фонд, з-під крила якого вийшла, як це не смішно, найбільша в країні мережа центрів готовності цивільних. 86 центрів, 19 областей ми закриваємо своїми волонтерськими силами. У нас 250 інструкторів, яких ми знаходимо серед чинних військовослужбовців, серед ветеранів, психологів тощо. 35 напрямків навчань. Уже воюють мобілізовані люди, які проходили в нас курси і тренінги.
У нас готова модель. Ми її пропонуємо державі, пропонуємо Міністерству освіти і науки для того, щоб старшокласників навчати чи студентів. Але віз і нині там.
І мене це, чесно кажучи, «коробить». Регулярно читаємо про претензії до якості навчання людей у державних «учебках», де військові не завжди можуть постріляти. І тут є готові моделі, які можна масштабувати. Беріть! Ми ділимося всіма напрацюваннями, всією методологією, все, що хочете. А ні. Після двох років повномасштабного вторгнення це взагалі не налазить на голову», — каже Притула.
Про співпрацю держави, бізнесу і волонтерів
Водночас Сергій Притула вважає, що у сфері оборонної промисловості стосунки між волонтерським середовищем, бізнесом і державою почали нормалізуватися.
«Потрібно бути реалістами. Звичайно, український волонтерський рух — дуже вагома складова майбутньої української перемоги. Але не вирішальна. Як би ми не любили себе, як би ми не хвалили себе, усі волонтери в Україні є великими молодцями — утім ми точково закриваємо ті проблемні ділянки, на які держава, як великий механізм, не встигає оперативно реагувати.
У цьому наша сила — у нашій оперативності, швидкості логістики, зрештою, в коштах, які сумарно акумулюємо. Але тільки на рівні державного бюджету можемо тектонічно зрушувати ті чи інші плити», — відзначає волонтер.
Часом у трикутнику волонтери — держава — бізнес іскрить, каже Притула, але зрушення все ж є.
«Звичайно, це ненормально, коли президент під час пресконференції говорить про те, що наступного року Україна отримає мільйон дронів, а в цей момент одного з найбільших виробників дронів накриває БЕБ. Це трохи цирк на дроті, якщо відверто.
З іншого боку, минулого року ми під час контрнаступу, який дуже довго анонсували, приїжджаємо на Запорізький напрям, і штурмовики питають, чи маємо протимінні трали. Це не якісь інновації, там не треба мікросхем, чипів бозна-звідки везти. Це просто п'ять чи сім тонн сталі. Те, що можемо виплавляти, робити, клепати в наших умовах. Починаємо копатися, рисачити. Знову ж таки, приклад нормальної комунікації: вийшли на Мінстратегпром, переговорили, переговорили з Германом (Сметаніним, очільник АТ «Українська оборонна промисловість». — Ред.), запустили на одному підприємстві, достатньо оперативно зробили, передали», — розповів Притула.
Таких прикладів нормальної комунікації достатньо, каже він. І наводить ще один кейс кооперації волонтерства і бізнесу за участю держави. Один з напрямків Фонду Притули — обладнання командно-штабних машин. Люди на цей напрямок, каже сам Притула, не донатять, бо негативно сприймають слова «команда» і «штабна», тож він розвивається насамперед завдяки бізнесу. А участь Сил зв’язку дозволила зекономити на вартості робіт.
«Нам одна КШМ обходиться від 400 до 600 тисяч гривень, тому що західні партнери, які сюди переправляють бронетехніку певного функціоналу, перед тим скручують з неї все, що робить цей транспорт командно-штабною машиною. Тоді ми заганяємося в бокси, і люди ручками починають ставити засоби захищеного зв'язку: моніторчики, оптику, дротики, елементи живлення. Нам це дорого обходилося, зараз трошки дешевше, тому що командування Сил зв'язку, з яким ми в тісній комунікації робимо цей проєкт, почало давати людей — і ми економимо на підрядниках.
282 КШМ ми передали на фронт. Ми ніде цим, умовно кажучи, не хвалимося, щоб уникнути хейту від людей, у яких мозок промитий російською пропагандою про поганих командирів і штабних, які нічого не роблять, дармоїди тощо», — розповів Притула.
Державно-приватне партнерство, каже він, потрібно стимулювати, оскільки тоді з’являється конкуренція і ціни йдуть донизу. Так, далекобійний БпЛА з дистанцією 800 км і пейлоадом 30 кг, який у грудні 2022 року коштував 4 млн гривень, у листопаді 2023-го контрактували вже за 1,3 млн, зазначає Притула, бо інженерія розвивається, з’являються нові виробники й виникає конкуренція.
«І маленький біль, плач скромного волонтерського фонду. Насправді звернення до приватних виробників (не до державних) різної номенклатури. З'являється щось круте на ринку. Класика жанру — першими про це дізнаються волонтерські середовища. Починаємо контрактувати. Військові це застосовують, і воно працює. Після того до виробника вишиковується черга з різних структур.
Наприклад, наш фонд може купити 100 одиниць чогось. Нам кажуть: добре, ми вам це видамо в межах 6 місяців. Це нормально. Але тут приходять СБУ, ССО, ГУР тощо, бо це ж класна штука, і кажуть: а нам можна стільки? Виробник каже: можна. І кожен замовляє ще по сотні. Пропускна здатність цього підприємства — 100 на місяць. Він набирає так, що йому треба видавати 300. Питання, кого посувають у першу чергу? Зрозуміло, що волонтерів — за залишковим принципом. Але ми не ображаємося. Головне, що воно все летить туди, куди воно має летіти», — підсумовує волонтер.
Про розвиток оборонної промисловості України: потрібні нові ринки, нові партнерства
«Я поділяю позицію, що оборонна стратегія та розвиток оборонної промисловості України мають засадничо будуватися на філософії, що Америки не існує. Ми постійно сидимо й чекаємо, що нам дадуть американці. З повагою ставлюся до всіх потуг держави в розвитку MilTech, оборонна промисловість розвивається, але, може, того не зовсім достатньо», — зауважує Притула.
На його думку, Україні треба шукати і нові ринки, і нові партнерства.
«Ми радісно вітаємо новини про те, що Rheinmetall хоче відкрити чотири заводи в Україні. Радо вітаємо новину, що шведи будуть виробляти бронетехніку в Україні. Сюди заходить компанія Baykar робити Bayraktar, Akinci тощо.
Але, може, нам треба з українськими грошима пробувати заходити, не знаю, в ту саму Чехію? У Болгарії всі заводи, які виробляють снаряди 152 міліметри, працюють на нас. Але цього, очевидно, недостатньо. Треба заходити, не знаю, в Боснію, куди завгодно. Пробувати відкривати якісь спільні підприємства», — зазначив волонтер.
На думку Притули, західні країни навряд чи колись погодяться фінансувати закупівлю зброї для ЗСУ на внутрішньому ринку України, оскільки вони насамперед дбають про власні економічні інтереси, тож треба думати над приватними іноземними інвестиціями в українську оборонку.
«Іноземні інвестиції в українську оборонку — це нормально й потрібно. Але ніхто сюди не вливатиме коштів, якщо не бачитиме якогось профіту на горизонті. На те, що зараз успішне на полі бою в Україні, є попит у всьому світі. Компанії, які можуть зайти сюди, влити свої гроші й масштабувати виробництво, перше, що захочуть — можливість експортувати.
Чи дозволить Україна під час війни експортувати частину виробництва? Це вже питання, яке треба обговорювати трішки вище», — наголосив Притула.
Але формула з іноземним капіталом працює, додав він, і це вже протестував його фонд.
«Наш фонд у грудні минулого року залучив 1 мільйон 240 тисяч доларів, які ми направили на реалізацію проєкту «Ігла плюс тепловізор». Це кошти, які нам зафондувала одна організація зі Сполучених Штатів Америки... До минулого року ПЗРК «Ігла» практично не збивала вночі повітряних об'єктів. Завдяки співпраці фонду з інженерами з Одеси, інженерно-конструкторським бюро «Технарі», придумали девайс — і зараз «Іглою» збивають ракети, збивають «шахеди». Щоб масштабувати виробництво цих девайсів, ми залучили зовнішній капітал, який від нас нічого не хотів. Я думаю, що держава точно може бути посередником або як мінімум не заважати заливати іноземні кошти в український бізнес», — розповідає Сергій Притула.
Він відзначає, у технологічному плані ставлення до України у світі змінюється, і це треба використовувати.
«За кордоном Україну не сприймають як бідну, якій треба все дати безкоштовно. Україна партнерам дає те, чого в них ніколи не було і, дай Боже, найближчим часом не буде — досвід. Неймовірний досвід, який у нас политий кров'ю. Тому ми не безкоштовно отримуємо їхню допомогу.
Той самий «Ескалібур», наприклад, не працює на полі бою. Один з 19 влучає в ціль. Усе, повернули їм, вони будуть удосконалювати свої технології», — зауважує Притула.
Цей матеріал можна також прочитати англійською.