Ольга Айвазовська: "Грошовий підкуп цього разу не спрацював"

«Склад ЦВК завжди був в пакеті політичних рішень»

Одразу по завершенні виборів ЦВК повідомила про високу оцінку виборчого процесу зі сторони міжнародних спостерігачів. Чи дійсно це так?

Ми ніколи не даємо таких абсолютно позитивних оцінок. В тому числі, щодо цього виборчого процесу. Як на мене, це – надмірно. Хоча варто відзначити, що організаційні процедури в умовах позачергових швидкоплинних виборів (включно із закупівлями) з боку ЦВК були реалізовані належним чином.

Ми підкреслювали помітний позитивний прогрес (під час парламентської кампанії, – LB.ua) з боку ЦВК і щодо виборчих прав, і щодо спрощення процедури тимчасової зміни місця голосування без зміни виборчої адреси. Хоча кількість тих, хто скористався цією послугою – майже 300 тис, що менше, ніж на президентських виборах, але це вплинуло на чисельність черг. Втім, якби комісія все ж не відкладала в довгий ящик ідею щодо електронної форми звернення до відділів ведення реєстру, громадяни, можливо, більш охоче б це робили. Нещодавно Президент Володимир Зеленський видав указ щодо реалізації програми надання електронних сервісів, серед яких і така форма щодо процедури зміни місця голосування. Переконана, що можна було не чекати указу, тим паче, що ми багаторазово на цю тему говорили з членами ЦВК.

Я подавала заяву в останній день, відведений законом. Переді мною було п’ять виборців. Тоді як на президентських виборах я змінювала місце голосування за тиждень до закінчення цієї процедури. І це зайняло три години в черзі.

Спрощення процедури зміни місця голосування вплинуло на явку виборців?

Ні, це не дуже вплинуло на явку. Хоча дало шанс реалізувати виборче право всім, хто цього бажав та готовий був докласти мінімальних зусиль.

Якщо говорити про реєстрацію кандидатів в депутати, гучним скандалом стала історія з Андрієм Клюєвим та Анатолієм Шарієм. Чи погоджуєтесь ви з позицією ЦВК, яка відмовила, дозволила і знову відмовила в їх реєстрації?

ЦВК перебувало в складних умовах, пов’язаних частково з вадами законодавства, частково з тим, що інституту влади, які є розпорядниками офіційної інформації про пересування громадян, не надали повного спектру інформації вчасно. Комісія скористалась публічними даними з недержавних, але відкритих джерел. До речі, навіть правоохоронні органи, базуючись на інформації у ЗМІ про вчинення злочину, мають право відкривати кримінальні провадження. ЦВК спиралась на інформацію у відкритому доступі, в тому числі публічні виступи на міжнародних конференціях (дружина Шарія під час конференції ОБСЄ заявляла, що вона і її чоловік не проживають в Україні і отримали політичний притулок, – LB.ua), що ці особи перебувають за кордоном. Я, до речі, була на цій конференції і особисто чула цю заяву.

Разом з тим, ЦВК не змогла в короткі терміни здобути всю доказову базу від органів правопорядку, прикордонної служби, СБУ тощо. Ці органи самоусунулись від підтвердження цієї інформації напочатках. І ЦВК прийняла відповідне рішення за фактом публічно інформації.

До речі, були і раніше подібні прецеденти. Якщо відомо, що особа проживала за кордоном, і не надала довідку ЦВК, що була у відрядженні, то комісія відмовляла в реєстрації. Зокрема, Олександра Онищенка комісія не реєструвала і в 2012 році. Завдовго до історії конфлікту з Петром Порошенком.

Голова ЦВК після скандалу з Клюєвим і Шарієм заявила в інтерв’ю LB.ua, що пішла певна інформаційна хвиля для дискредитації членів комісії, з метою в тому числі дострокового припинення повноважень комісії, оскільки вони не є «ручними».

ЦВК, як вищий орган, який адмініструє виборчий процес, завжди був під тиском політичним заяв учасників виборів. Новий склад комісії також неодноразово піддавався критиці, а іноді – дезінформації щодо змісту своєї роботи. Зокрема, звучали заяви, котрі стосувалися неймовірної кількості «мертвих душ» в державному реєстрі; збільшення кількості виборців на півтора мільйона, у порівняння з 2014 роком; щодо нібито підготовки фальсифікацій у зв’язку з прийняттям рішення про друк шестидесяти мільйонів бюлетенів на перший тур президентських виборів та ін.

Парламентська кампанія була по суті продовженням. Серед шести тисяч кандидатів учасників виборів будуть ті, що критикуватимуть і звинувачуватимуть ЦВК. Мені здається, що комісії потрібно до цього ставитись спокійно і працювати з антикризовою комунікаційною стратегією.

Щодо тиску на ЦВК я не можу стверджувати, бо не маю відношення до комісії. Хоча не виключаю, що окремі учасники виборчого процесу могли в той чи інший спосіб комунікувати з членами комісії персонально, що могло би ними сприйматися, як тиск. Також не можна виключати, що нова абсолютна влада в парламенті, законодавчій та виконавчій в перспективі владі, в якийсь момент зверне увагу на комісію, в якій немає жодного політичного представництва «Слуга народу» та шукатиме важелів формування своєї групи впливу там.

В одному зі своїх інтерв’ю ви зауважили, що новий парламент може ініціювати заміну членів ЦВК.

Юридично це складний процес, але, звичайно, немає нічого неможливого. З одного боку, було порушено процедуру внесення змін до закону про ЦВК, зокрема, щодо збільшення кількості членів комісії з 15 до 17. Ми це також відзначали. Однак, рішення про звільнення і призначення нових членів ЦВК приймалося без порушень регламенту Верховної Ради.

Навіть якщо Конституційний Суд визнає неконституційним закон (про ЦВК, – LB.ua) в частині зміни кількості членів, то наслідком цього стане виключення норми про 17 членів комісії. Тобто буде правовий вакуум.

Втім, склад ЦВК завжди був в пакеті політичних рішень. І ми розуміємо, що можуть виникнути обставини, у зв’язку з якими склад комісії може бути замінений.

Члени ЦВК не мають жодної недоторканності. З точки зору закону, вони звичайні люди, щодо яких також можуть відкриватися кримінальні справи або в публічний простір виноситись інформація, яка буде дискредитовувати того чи іншого члена комісії. А тому їм потрібно бути як ніколи обережними і ретельними, як в прийнятті рішень, так і в публічних заявах. Іноді окремі члени ЦВК роблять заяви, які виглядають політичними. Все ж таки, це посадові особи, які мали б уникати подібної риторики, або емоції на публіці.

Якщо загалом оцінювати процедуру реєстрації кандидатів в нардепи, чи можна казати, що нинішній склад ЦВК був навіть надмірно ліберальним?

Наші висновки щодо реєстрації були скоріше позитивні, ніж негативні. Кількість відмов була не більшою, ніж на попередніх виборах. Просто в країні є нові умови – війна з Росією, втеча представників колишньої влади з України. У таких умовах ЦВК не може ігнорувати загальновідомі факти про місце проживання того чи іншого кандидата.

Впродовж минулих років 5-річне проживання в країні визначалося лише за штампом в паспорті. І лише якщо конкуренти по виборах оскаржували реєстрацію ЦВК когось із кандидатів, збиралась доказова база про факт перетину кордону через прикордонну службу, правоохоронні органи. Хоча останні часто допускали технічні помилки. До прикладу, пригадую, траплялися випадки, коли щодо когось із кандидатів були два факти виїзду, а один – в’їзду, чи коли особа виїжджала як чоловік, а в’їжджала як жінка, хоча жодних змін статі не відбувалось, просто помилка в даних.

Фактично за тиждень до голосування вибори були на межі зриву через оскарження процедури жеребкування. «Аграрна партія» оскаржувала її в суді і отримала рішення на свою користь в першій інстанції.

На моє переконання, ЦВК вчинила правильно. Є кінцевий термін проведення жеребкування, визначений законом. Якщо комісія повторно його проводила, то порушила би закон. Вона просто дала партії (Саакашвілі, – LB.ua) додатковий номер.

Як на мене, існує дуже чітка позиція закону, а мотиви для оскарження (процедури жеребкування, – LB.ua) виглядають політичними. Очевидно, когось не задовольняло присвоєння першого номеру партії «Опозиційній блок». І за інформацією, яка непублічно до нас надходила, найбільше оскарження процедури жеребкування було вигідно близьким за ідеологією та колишнім партнерам по фракції цієї політичної сили. Мабуть, її представники розуміли, що перший номер може відтягнути певні відсотки. Рейтинг «Опозиційного блоку» був нижчим до дня голосування, ніж в кінцевому результаті.

«Замах на підкуп мав місце лише в декількох округах»

Ви говорили про майже дві тисячі порушень, виявлених під час виборчої кампанії. Більшість із них – це порушення ведення агітації, а не голосування.

Так, дві тисячі порушень були зафіксовані нашими спостерігачами до п’ятниці (19 липня, – LB.ua) включно. В день виборів ми зафіксували близько 800 порушень. Переважно вони стосувалися процедури голосування.

На першому місці серед порушень – розміщення агітаційних матеріали без вихідних даних або агітація в громадському транспорті, чи реклама до офіційної реєстрації виборчого фонду учасниками, вже зареєстрованими суб’єктами виборчого процесу.

З одного боку, цих порушень – значна кількість. З іншого, вони мало впливають на кінцевий результат виборів. Підкуп, наприклад, організований на певній території, може мати кінцевий ефект більш потужний, ніж тисячі матеріалів без вихідних даних. Але агітація – це питання політичної культури. Вона повинна здійснюватись в межах закону, встановлюючи рівні умови для кандидатів, прозорість виборчого процесу тощо. Яка може бути рівність, якщо хтось собі дозволяє завчасно починати транслювати відеоролики, політичну рекламу, розміщувати матеріали, друкувати величезними накладами агітацію, а хтось намагається все таки дотримуватись закону? Або якщо одні, наприклад, фінансують офіційно концерти, масові заходи з виборчого фонду, а інші, у зв’язку з тим, що наприклад, громадяни інших держав є у складі групи, яка виступає під час цих концертів, відмовляються в прозорості цього фінансування. Тобто таким чином політсили уникають відповідальності за порушення іншої норми закону про агітацію, а саме заборони навіть брати участь в агітаційних заходах і концертах громадянам інших держав.

Тобто концерти Вакарчука не вважаються агітацією?

Якщо виходити з тієї публічної інформації, яку озвучували партійці «Голосу» щодо концертів групи («Океан Ельзи», – LB.ua), частина заходу, що мала ознаки агітації проводилась за рахунок виборчих коштів, а сам концерт – ні. Про це говорив і сам Святослав Вакарчук. Оскільки під час концерту не звучали заклики щодо голосування, не поширювалися логотипи політичних партій.

Звісно, це досить розмита лінія між агітацією і не агітацією, коли громадяни прийшли на концерт і їх спочатку загітували, а потім вони залишились дивитися виступи групи за участі вже співака Святослава Вакарчука. До речі, цим зловживала не лише партія «Голос», а навіть окремі депутати-мажоритарники в Києві, які залучали іноземних громадян, наприклад Білорусі, до проведення концертів. А це порушення прямої заборони закону про вибори щодо агітації.

Навіть замах на підкуп мав місце лише в декількох округах (зокрема, на Закарпатті, в Одеській області, на Донбасі). Дуже прикро, що учасники виборів не інформують про такі факти до програшу.

Про який округ йдеться?

51 округ в Донецькій області. Після завершення виборчого процесу окремі кандидати почали заявляти про підкуп виборців сумами від 100 доларів до 10 тис грн. Наші колеги відвідували цей округ постійно, але всі мовчали до вчинення ймовірного злочину. В окрузі, де переможець отримує мандат завдаки менше 300-там виборців, будь-яке порушення може виявитись системним та впливати на кінцевий результат кампанії.

Це – той округ, де переможець з 220 голосами виборців став голова громадської організації «Ніхто крім нас», що об'єднує учасників бойових дій у Афганістані, Олександр Ковальов?

Так.

Це єдиний кандидат, який переміг з такою маленькою кількість голосів «за» в історії України?

Так, єдиний на парламентських виборах.

У Харкові на окрузі переміг кандидат Олександр Куницький, який не приховував свого ізраїльського громадянства.

Щодо громадянства закон – однозначний: участь у виборах беруть ті, хто має громадянство України. І не визначено, що не беруть ті, хто має ще й інше громадянство. ЦВК не має права відмовити на основі навіть офіційної інформації про подвійне, потрійне громадянство.

Щодо подвійного громадянства потрібно насправді визначитись державі в цілому. Це прийнятно чи неприйнятно? Якщо ні, то треба скасувати позицію про заборону мати громадянство іншої держави. З’являються подвійні стандарти. Коли в окремих регіонах представники органів місцевого самоврядування за фактом наявності подвійного громадянства пишуть заяви на звільнення, а в інші – балотуються, користуючись тим, що первинним є факт наявності українського громадянства.

Тобто на цих виборах гречка не спрацювала.

Негрошовий підкуп заборонений виборчим законом, але цих вимог дотримуються виключно ті, хто намагається кришталево чисто вести передвиборчу кампанію. За подібний підкуп немає покарання. І не йдеться про те, що правоохоронні органи неефективно працюють. Відповідальність передбачена законодавством лише щодо юридичних осіб. Цю норму, до слова, включили в Кримінальний кодекс у 2014 році. Помилково чи ні, – питання відкрите.

Ми наполягали на тому, щоб ця стаття була розширена. Але розширили її, на жаль, неякісно. Тому передбачена відповідальність за грошовий підкуп, а за негрошовий – ні. Тобто подарувати комп’ютер школі не можна, а виборцю – можна. Проблема в тому, що закон про вибори щось забороняє, а Кримінальний, чи Кодекс про адміністративні правопорушення не накладає санкції. Як результат, мертва норма закону.

Цього разу в оригінальний спосіб використовувалася технологія двійників. Зокрема, як реєстрація кандидатів з однаковими іменами і вказівка в біографії приналежності до організаціям, назви яких дублюють назви політичних партій основного кандидата. І така технологія вплинула на вибори в семи округах.

Такі технології використовувалися і раніше. Іменна технологія дуже активно використовувалась в 2012 році, де на декількох округах було 4 пари двійників. На одному окрузі в Дніпропетровській області в 2016 році було чотири пари по три двійники. Такий спосіб боротьби на виборах був не настільки ефективним, як цьогоріч.

Хоча в Ксенії Ляпіної близько 800 голосів забрала Наталія Лапіна. І, як наслідок, на окрузі виграв інший кандидат (Олександр Супруненко 216 округ, – LB.ua). У 2013 році на окрузі Юрія Левченка балотувався двійник, що працював в громадській організації «Свобода». По 37 окрузі в Дніпропетровській області сума голосів за двійників, в яких було написано місце роботи громадська організація або приватне підприємство зі схожою назвою партії «Слуга народу» набрали 11 тисяч голосів. Тобто технологія двійників працює. І якщо не буде жодної реакції правоохоронної системи, то на наступних виборах ми побачимо кандидатів-клонів в кожному селі. За нашими підрахунками на 6 округах завдяки двійникам змінено результат виборів.

А якою може бути реакція?

Відкрито декілька кримінальних справ за статтею 157 Кримінального кодексу (перешкоджання виборчому праву шляхом обману). Потрібно доводити факт мотивації громадян бути зареєстрованими, і, очевидно, за гроші або в якийсь інший спосіб перешкоджати виборам.

До прикладу, в Житомирській області було відкрите кримінальне провадження, проводилися обшуки щодо кандидатів-клонів, досліджувалась документація, наприклад, хто сплатив грошову заставу. Як правило, кандидат-клон лише дає свої персональні дані за певну винагороду. Юридичну сторону процесу його реєстрації веде третя особа.

Для вирішення проблеми з кандидатами-клонами від політиків звучали пропозиції, щоб другого кандидата зі схожим прізвищем не реєстрували. Уявіть, що зареєструвався Юрій Тимошенко, тоді б Юлія Тимошенко вже не змогла би балотуватися. Це ж абсурд.

Не можна позбавляти особу права брати участь у виборах як кандидата. Потрібно шукати мотив, як і в будь-якому злочині, доводити неправомірну вигоду та зловживання правом. Навіть вбивство є з необережності. І санкція за цей злочин менша, ніж за умисне вбивство.

Крім того, досить парадоксально виглядає, коли за, до прикладу, друк політичної продукції з використанням слоганів і логотипів політичної партії, що не мала жодного відношення до кандидата, несе відповідальність друкарня або компанія, котра володіє білбордами. Тобто штрафують того, хто розмістив рекламу, а не замовив. Так само засоби масової інформації несуть відповідальність за оприлюднення недостовірних відомостей.

У Верховній Раді зареєстрований законопроект №8270 щодо посилення відповідальності за порушення виборчого законодавства. В тому числі, передбачена відповідальність за зловживання пасивним виборчим правом.

Продаж голосу - це зловживання активним правом, за що передбачена відповідальність для виборця, а не кандидата.

До речі, щодо білбордів. У 217 окрузі в Києві кандидат Максим Жорін у день тиші розмістив білборди, на яких не було його імені, а лише логотип і слоган, який він використовував під час кампанії. Це порушення?

Довести таке порушення неможливо. Ми займаємо позицію, що треба дозволити всім розміщувати рекламу в день тиші.

Міжнародні стандарти проведення виборів вимагають ключового – рівних умов для всіх. Тому заборонений підкуп, адмінресурс, обмежуються розміри виборчих фондів. Якщо один кандидат може витратити на кампанію 5 мільярдів гривень, а другий – один мільйон, то, очевидно, що рівності не буде. Втім, не можна всіх, як в радянські часи, урівняти і робити бідними. Потрібно намагатись всім створити рівні умови для конкурентної боротьби.

В багатьох країнах в день перед виборами не заборонена агітація. Зовнішня реклама не обмежена, хоча вона – досить мінімально розповсюджена в країнах ЄС. І розміщена в окремо відведених місцях, розміром великого плакату, а не декілька метрових площах. Заборонено агітувати лише в приміщеннях для голосування.

В Швеції в день виборів біля дільниць ви побачите представників партії зі стрічками з логотипами, зі слоганами. Вони навіть роздають бюлетені виборцям. Тому що бюлетені у них не захищені, як в Україні, поки на нього не проставлять штамп.

В Норвегії бюлетень можна самому намалювати. Він буде визнаний дійсним, якщо відповідатиме за змістом формі бюлетеня. Україна, звісно, не настільки ліберальна. Очевидно, що у нас так не буде, бо маємо практику прямого фальшування виборчої документації, або ж масштабних фальшувань виборів. Але з точки зору прихованої агітації, її заборона в день перед виборами втрачає сенс. Особливо з розвитком соцмереж. Все заборонити неможливо. Тому я – за те, щоб агітація була заборонена лише на виборчих дільницях.

Щодо соцмереж ви казали в ефірі одного з каналів, що партії показують значно меншу суму витрат на рекламу в Facebook. Хоча можна цю суму прорахувати за допомогою відкритих даних соцмережі.

Facebook відкрив інформацію про оплату реклами під час президентських виборів. А сьогодні сторінки, які мають ознаки політичних, – ще більше відслідковуються. Оприлюднюється інформація про аудиторію, тривалість, вартість реклами, платника тощо. Тому це відслідкувати дуже легко.

Дійсно, ми нарахували, що відмінність проміжних звітів з виборчих фондів, які подаються за п’ять днів до голосування, містять розбіжності в дев’ять разів. Деякі партії взагалі не вказують інформацію про видатки, а деякі – значно її занижують. Навіть дані партії «Голос», яка сама їх публікувала, в тому числі щодо соцмереж, дуже відрізняються від реальних.

Це є підставою для штрафування?

Взагалі підстави для штрафів є. Якщо НАЗК виявить, що дані, включені до поточного звіту партії, не відповідають дійсності. І адмінвідповідальність настане для того, хто підписує звіт, і для того, хто його наповнює, перевіряє.

Ці партії можуть позбавити державного фінансування?

Не впевнена, тому що всі партії вказали неточні відомості. Крім однієї, яка отримає державне фінансування.

Якої?

Не буду поки називати.

До речі, щодо звітності партії поза виборчим процесом є інша проблема. ЦВК і НАЗК не звіряють інформацію з реальними видатками політичних сил. Відсутні офіційні механізми. Тобто вони перевіряють, чи прийшов проміжний і фінальний звіт окремої партії, чи подали його вчасно, чи відповідають суми по статтях витрат, проплати з банківських рахунків і чи підписала його особа, до чиїх обов’язків це входить. Але ці органи не перевіряють, чи дійсно саме ця сума була витрачена партією на ту статтю витрат, яку вона вказала у звіті. Чи включені всі витрати на агітацію, які проводила партія тощо. Я вже не кажу про соцмережі. Їх перевіряють лише неурядові організації. І, можливо, ЗМІ, які детально слідкують за процесом. Тобто, орган-регулятор перевіряє звіт лише за формальними ознаками відповідності та, фактично, не аналізує його правдивість.

Ви подаєте НАЗК і ЦВК дані щодо реальних витрат партій?

Ми подавали цю інформацію раніше дуже часто. Особливо щодо кандидатів, які не здали звітів взагалі. До речі, з 2016 року чимало кандидатів, які брали участь у парламентських виборах, не здавали жодних звітів. Або здавали проміжні, програли вибори і не подавали фінальні. А реакція від НАЗК була безсенсовою, мовляв, ЦВК не надало контактні відомості про суб’єкта виборчого процесу, і немає кому надіслати, наприклад, адмінпротокол. Така бюрократична система не направлена на результат.

Зараз в соцмережах досить активно дискутують про потребу скасування державного фінансування політичних партій, насамперед, через те, що його отримає «партія Шарія», лідер якої відзначився укранофобськими заявами. Чи варто змінювати пропорцію виділення цих коштів чи прохідний бар’єр для партій, котрі зможуть отримати держфінансування?

Для виборця фінансування партій (принаймні щодо попереднього скликання парламенту) – це одна чашка кави в Києві в рік (38 грн. 42 коп. – LB.ua). Оперувати мільярдами, як сумою видатків за весь період функціонування парламенту, – зручно, це факт. Але давайте оцінювати ситуацію без назв партій.

Чому потрібне державне фінансування? Партія не здатна самостійно заробляти, це неприбуткова структура. В іншому випадку, вона зароблятиме корупційно – братиме кошти від олігархів, великих бізнес-груп з метою лобіювання їхніх інтересів. В Україні немає закону про лобізм. Хоча в багатьох країнах це узаконено. Можна прочитати у відкритому доступі, хто на кого працює в парламенті чи поза ним, скільки отримує за такі послуги тощо.

Партії чи групи в парламенті, які є лобістами, це по суті, прихована корупція. І це замкнуте коло, особливо за умов відсутності вільного доступу до ЗМІ, особливо до телеканалів.

Скасувати державне фінансування означатиме зекономили на чашці кави і отримали тих самих лобістів у парламенті, але в інтересах громадян. Тут і виникає питання, яких саме громадян, адже, партія Шарія отримала підтримку реальних людей без фальшування виборів. Інші – отримали підтримку своєї аудиторії.

Класичний депутат-лобіст може «працювати» на різні групи бізнесу. Фактично останні мають «абонемент» на послуги конкретного депутата щодо ключових голосування та абсолютно вільні в активностях на інші тематики.

Це як суспільне телебачення. Десь його впровадження більш успішне, десь – менш, але його створення – це вихід із ситуації, коли всі телеканали перебувають у власності олігархів.

Я би не жертвувала ідеєю бюджетного фінансування партії лише тому, що частину коштів отримає політична сила, що не подобається широким верствам населення. Це як вибіркове правосуддя. Якщо до Шарія є питання щодо антиукраїнських заяв і в них є ознаки злочину, то це завдання для правоохоронців.

«Відкриті списки – це не мантра про якусь чарівну паличку»

Уже стало очевидним, що президент не має наміру підписувати Виборчий кодекс, ухвалений 11 липня з 17 спроби. Ніхто не бачив остаточного варіанту. Чи дійсно законопроект був таким, яким його вимагали представники громадськості?

З одного боку, фінальний варіант Виборчого кодексу – це дійсно прогрес в частині виборчої системи. І це не можна не зауважити. З іншого, – процедури і виборчі права насправді не зазнали реформи.

Що конкретно?

Наприклад, та ж підзвітність кандидатів – суб’єктів виборчого процессу. Декілька депутатів, які входили в робочу групу з напрацювання законопроекту, вирішили, що проміжні фінансові звіти потрібні тільки кільком неурядовим організаціям, яким немає чим зайнятися, як аналізувати ці документи. І ці звіти в кодексі не передбачили.

Хоча логіка запровадження проміжних звітів (ще в 2011 році) полягає в тому, що перед голосуванням виборці мають знати правду про діяльність партій, кандидатів, про її витрати на кампанію. Якщо реальні витрати не збігаються з офіційними даними, то треба розуміти, чи буде ця людина чесною в парламенті.

Немає особливо прогресу (у кінцевому варіанті Виборчого кодексу, – LB.ua) ні щодо захисту гендерної квоти (а ми пропонували, що на зміну жінки в списку має прийти жінка, на зміну чоловіку – чоловік), ні щодо прав внутрішньопереміщених осіб, трудових мігрантів тощо.

Насправді оцінюючи зміст Виборчого кодексу, немає чим похвалитися. Тому що будь-які вибори – це про права, що захищаються процедурами. А ротація парламенту здійснюється за рахунок системи, яка має створювати конкуренцію всередині партії.

Відкриті списки – це не мантра про якусь чарівну паличку. Це запровадження внутрішньо-партійних демократичних процесів, які активізуються на виборах, коли між собою конкурують представники одного списку в певному окрузі. І громадяни вибирають кращого зі списку, а не всіх одразу.

Якщо буде впроваджений той варіант виборчої системи, ухвалений парламентом 11 липня, то сама політична сила не зможе не створити умови для дискусії в самій партії. В Україні немає соціальних ліфтів, щоб потрапити в політичну партію. Праймеріз у нас – це суцільний піар. Фактично партії – це тимчасові ситуативні утворення, які мають бренди, слогами, позиціонують себе якось, але лише на період виборів. І чийсь рейтинг згодом згорає до нуля, а хтось знову заходить в парламент, хоч вже з меншим результатом.

Скільки партія «Слуга народу» втратила би на цих виборах, якби були впровадженні відкриті списки?

«Слуга народу» набрала 43% голосів по пропорційній системі, або 124 мандати і 130 мандати зі 199 по мажоритарці. Тобто це майже 65%. А за відкритими списками набрали би 43%.

«Чомусь професійність у громадян викликає асоціацію з тим, щоб «професійно красти». А от аматори – це обов’язково добро»

254 мандати в «Слуги народу». В чому феномен цих виборів?

В тому, що вибори були антиелітарні. І всі, кого вважають частиною еліти, зазнали поразки. Голосування було не за чи проти програми, передісторію, професійні якості. Хоч таке формулювання звучало і під час президентських виборів. Голосування було безвідносне до кандидатів. Не тамниця, що в одномандатних мажоритарних округах «Слуга народу» отримала значно більше, ніж розраховувала. Тоді як результат за пропорційною системою голосування був прогнозований рейтингами, які оприлюднились завчасно до виборів.

І оскільки «Слуга народу» чітко позиціонувала, що парламентські вибори – це третій тур президентських, то їх вибір був цілком логічним. Ті, що голосували за нинішнього президента, робили свій вибір щодо парламенту з огляду на те, щоб глава держави був дієздатним, міг реалізовувати свої програмні завдання. Дуже правильна стратегія. І вона, на жаль, довела, що брендологія перемагає будь-які змісти, передісторії політичних партій.

Більше того, десакралізовано поняття фаху, професійності. Чомусь професійність у громадян викликає асоціацію з тим, щоб «професійно красти», «професійно бути корупціонером». А от аматори – це обов’язково добро.

Подібні тенденції, зокрема щодо антиелітарного голосування, помітні не лише в Україні. Просто у нас це відбулося ad hoc.

Чутки про позачергові місцеві вибори наразі остаточно не розвіяні. Хоча лідер «Слуги народу» Дмитро Разумков публічно виступає проти. Але не він, мабуть, вирішує подібні питання. За вашими словами, це може викликати серйозні проблеми для країни.

По-перше, це великі затрати. Національна виборча кампанія обходиться країні в понад 2 мільярди гривень. І в цьому році ми витратили колосальні кошти на президентські і парламентські вибори. Потрібно десь брати ці кошти, планувати їх в бюджеті заздалегідь.

По-друге, оголошення позачергових місцевих виборів – це по суті припинення реформи децентралізації, тому що вибори повинні відбутися, коли закінчиться процес добровільного об’єднання громад, укрупнення районів, відмова від райрад і т. д.

Якщо місцеві вибори відбудуться найближчим часом, і будуть скасовані чергові вибори наступного року (лише змінами до Конституції), то перезавантаження місцевої влади відкладеться ще на п’ять років. Ідея реформи децентралізації полягала в наступному: завершити добровільне об’єднання громад і адмінреформу, а тоді провести національні місцеві вибори. Позачерговими цей процес буде зупинений фактично. І цього дуже бояться західні партнери, оскільки вважають реформу децентралізації своєю успішною інвестицією в Україну. Вони підтримували її фінансово, технічно і консультативно. На всіх рівнях.

Закон «Про місцеві вибори» передбачає чіткий перелік причин для проведення позачергових місцевих виборів. І, очевидно, жодна з місцевих рад не підпадає під них.

Так, передбачений вичерпний перелік підстав, у зв’язку з якими можна оголошувати позачергові вибори. Але в кожній громаді окремо. Оголосити одночасно позачергові вибори одним указом, постановою парламенту – неможливо. Звичайно, можна спочатку внести зміни до закону про місцеве самоврядування і місцеві вибори, а тоді за рахунок цих змін їх оголосити в тій формулі, в якій вона буда винайдена. Але це абсурд проводити позачергові, а за рік чергові вибори.

Нову владу найбільше цікавить Київ.

Має залишатися умовний прошарок влади, який формально не має відношення до «Слуги народу» і чинного президента. І який буде у всьому винний…

Відповідно до рішення Конституційного Суду від 2003 року, головою КМДА може бути лише обраний міський голова. Тоді позов стосувався повноважень Олександра Омельченка, якому виповнювалось 65 років.

Чи існують певні запобіжники, аби унеможливити проведення позачергових місцевих виборів? Володимир Зеленський у перший день на посаді розпустив парламент, не приділяючи особливого значення юридичному обгрунтуванню, про що зазначали судді КС. «Слуга народу» теоретично може ухвалити будь-яке рішення.

Я б не проводила аналогію з парламентськими виборами. І питання не лише в коаліції, якої дійсно, не було, а все інше – казуістика. Питання в тому, що позачергові парламнетські вибори легітимізував Конституційний Суд, визнавши конституційним указ президента і поставив на цьому питанні крапку.

Казуістики щодо повноважень київського міського голови і голови КМДА немає жодної. Той же КС тільки в іншому складі прийняв рішення з цього приводу, яке підтримане академічними колами. Суд, в тому числі, посилається на позицію представників різних вищих навчальних закладів, юридичних груп, які готували свою позицію з цього питання.