Дія 1. Укус.
23 лютого 2026 року. Близько 9-ї вечора. К. іде сквером поруч з домом. Назустріч пара з маленькою собакою без повідця. Темно так, що породи собаки не розгледіти. Тварина оббігає К. і хапає за штанину.
Сказ невиліковний. Ліків не існує.
Власник собаки просить пробачення. Простуючи далі, К. відчуває біль. Піднімає штанину — кров, укус.
Розповідає мені про це і показує укус. Наступної години по всіх місцевих чатах намагаюся знайти власників собаки. Не для сварки. Щоб показали ветеринарний паспорт тварини.
Якщо щеплення проти сказу є — можна просто обробляти рану. Якщо ж тварина не вакцинована — доведеться робити щеплення проти сказу. Чому? Cказ вражає центральну нервову систему і практично завжди призводить до смерті.
Сказ невиліковний. Ліків не існує.
Тож невідому тварину, за правилами, вважають потенційно скаженою, а людині після укусу мають вводити вакцину проти сказу.
Власники тварини не відгукнулися. А оскільки звернутися до травмпункту, який є антирабічним центром, рекомендують упродовж 24 годин, то вирішили йти туди ввечері. Щоб зранку не потрапити на довгі черги.
Як журналістка, яка багато років працює в тематиці здоров’я, роками спостерігаю проблеми з вакцинами проти сказу. То доз нема, то лікарі через брак освіти відмовляють, лякаючи страшними побічними ефектами, то радять шукати тварину (тільки ж де?) і спостерігати за нею 10 днів.
Тому готувала К. одразу до відстоювання прав і цитування наказу МОЗ. Щоб без скандалу, але чітко пояснити, що є правила і потрібно надати допомогу.
Дія 2. «У стаціонар»
К. живе за 5 хв. ходи від Вишгородської центральної районної лікарні, яка визначена МОЗом як антирабічний центр. Тобто вакцини там точно мають бути і допомогу повинні надати.
Після 22:00 медсестра в лікарні чує від К. про укус невідомої собаки й одразу каже, що буде госпіталізація в стаціонар. Чому? Бо такими є правила лікарні. Жодні випитування, чому так, якщо це щеплення, нащо людину тримати в стаціонарі, не працюють.
Хочете вакцину — лягайте повноцінно у стаціонар. Лікар показував форму № 045/о «Карта звернення за антирабічною допомогою». Там є опції на вибір, через рисочку — госпіталізувати людину або вколоти їй дози амбулаторно. Нею лікарня й користується (забігаючи наперед, Центр громадського здоров’я відповів, що саме лікар у кожному конкретному випадку визначає режим надання допомоги — амбулаторний чи стаціонарний, а не штучний наказ).
Я все чую по телефону.
Лікар каже: у Києві роблять амбулаторно, без потреби в стаціонарі — але тутешні правила він не може порушити. Тож К. повертається додому з довідкою лікаря про рекомендацію стаціонару.
Того ж вечора летять листи в усі дотичні органи: на саму лікарню, щоб обґрунтувала такі специфічні правила, до міської ради Вишгорода як власника медзакладу, до Центру громадського здоров’я, який відповідає за антирабічну терапію, і до Національної служби здоров’я. Але скарги скаргами, а вакцину дістати треба.
Дія 3. Чому вас у лікарні не вкололи?
8-ма ранку наступного дня. Дзвінок до найближчого антирабічного центру після Вишгородської лікарні — лікарня № 8 на Оболоні. Там сказали, що можна приїжджати на вакцинацію. Поїхали. За 15 хв. К. вкололи вакцину проти сказу, заодно ревакцинували проти правця, бо час підійшов. Без госпіталізації.
Утім сказали, що всі наступні дози треба отримати за місцем проживання. А це Вишгородська лікарня.
Дія 3. Госпіталізуємо, «бо турбуємося»
25 лютого ми отримали першу відповідь на скарги, які полетіли пізно ввечері 23 лютого.
Першою відповіла Вишгородська лікарня. Коротка відписка зводилася до такої тези: оскільки вакцинацію проти сказу треба робити з інтервалом (1-й, 3-й, 7-й, 14-й і 28-й день), то задля «раціонального, цільового використання вакцини від сказу, для забезпечення безперервного курсу щеплень та з метою нагляду за станом пацієнта після вакцинації» в лікарні організували цілодобове проведення щеплень в умовах стаціонару. Це наказ по медзакладу від 17.11.2025 року № 181-ОД.
К. живе неподалік від лікарні. Який сенс у госпіталізації?
26 лютого отримали відповідь від Вишгородської міської ради. Там просто переслали відповідь лікарні.
Тож ми надіслали повторний запит і до лікарні, і до міської ради. Його допоміг скласти експерт Національного порталу з імунізації, лікар-травматолог Віктор Кірейко.
Вказали в листі, що в першій відповіді на запит не було клінічного обґрунтування госпіталізації для спостереження. Тому просимо показати її з посиланням на відповідні нормативні документи, які рекомендують госпіталізацію для щеплення проти сказу. Додали, що внутрішній наказ лікарні суперечить національному щодо вакцинації проти сказу.
Згідно із законом, який уже застарів, що визнають усі фахівці з теми, госпіталізацію можуть пропонувати тим, кому призначили комбінований курс щеплень, людям із сільської місцевості, з обтяженим анамнезом – неврологічним, алергологічним та іншим, вагітним, кого щепили менш ніж два місяці тому від інших інфекційних хвороб. Якщо пацієнт не належить до жодної вказаної категорії, а К. не належить, то вакцинація в умовах стаціонару не показана.
До того ж антирабічна допомога є допомогою ургентною. Відмова від госпіталізації не підстава для відмови у щепленні.
Щеплення саме по собі не зобов'язує до госпіталізації. А невідповідна організація перерозподілу вакцини є внутрішньою проблемою і не має створювати додаткові проблеми для надання допомоги.
До того ж невведення вакцини можна розцінити як неналежне надання допомоги і порушення наказу МОЗ щодо антирабічної допомоги, а також інструкцій до антирабічних препаратів.
Цей лист представники лікарні ігнорують до сьогодні.
Дія 4. То де отримати решту доз вакцини проти сказу?
Фахівці додатково підтвердили, що місце проживання не має значення — можна отримувати курс щеплень у тій самій 8-й лікарні. Тому на другу дозу К. знову їде туди.
Пояснює медикам ситуацію, стає свідком діалогу про те, чи можна далі колоти проти сказу «не свого» пацієнта.
Один колега іншій спокійно каже, що так, немає обмежень. Тому всі наступні дози К. отримує тут без перешкод.
Дія 5. Змінюють наказ МОЗ, а ми скаржимося далі
Днями ми отримали відповідь від Центру громадського здоров’я МОЗ, який відповідає за антирабічну допомогу. Центр наголошує, що контроль за правилами МОЗу на місцях — у місцевих департаментів. Не в них. Тобто в міськради.
Також ЦГЗ відповідає, що всі заклади, що мають ліцензію на медпрактику, зобов’язані надавати меддопомогу відповідно до затверджених стандартів і клінічних протоколів (постанова КМУ від 02.03.2016 № 285).
Відповідно, внутрішні накази лікарні не можуть суперечити державним правилам: «Якщо внутрішні розпорядження лікарні фактично обмежують доступ до антирабічної допомоги, вони мають бути приведені у відповідність до національного законодавства».
ЦГЗ також перераховує майже всі кроки для відстоювання прав пацієнта, які ми і так зробили: звернення до лікарні — відписка й ігнорування повторних питань; звернення до місцевого органу влади — те саме; до Національної служби здоров’я — скарга надіслана 23.02, ще на розгляді. Єдине, куди скарга ще не полетіла — у Міністерство охорони здоров’я щодо порушення медичних стандартів і прав пацієнта. Через форму звернення громадян скарга полетіла зранку 12 березня.
ЦГЗ також наголошує, що такі процеси не завжди швидкі, але так поступово формується система, «у якій право людини на медичну допомогу стає реально захищеним; це теж частина реформи охорони здоров’я, яка спрямована на підвищення якості і доступності медичної допомоги».
У відповіді ЦГЗ погоджується, що через застарілі правила медики можуть призначати в частині випадків госпіталізацію: «Іноді <...> цим правом користуються надто широко. Саме тому зараз переглядаються підходи до організації антирабічної допомоги».
Є робоча група, яка працює над оновленням наказу МОЗ щодо щеплень проти сказу. І її попередні рекомендації передбачають, що в більшості випадків таку допомогу мають надавати амбулаторно, без госпіталізації: «Стаціонарне лікування залишиться можливим, але лише за чітко визначеними медичними показаннями».
Однак що заважатиме лікарні на кшталт Вишгородської порушувати вже новий наказ МОЗ, коли він буде?
«Це хороше питання», — каже LB.ua керівник ЦГЗ Володимир Курпіта. І додає, що тоді пацієнтам усе одно доведеться проходити той самий шлях скарг, що ми проходимо зараз: до медзакладу, його власника, потім, якщо не спрацює, до НСЗУ і МОЗу. І чекати мінімум кілька тижнів, аби була хоч якась відповідь.
Тільки-но ми отримаємо всі відповіді від МОЗ і ЦГЗ, тільки-но буде новий наказ МОЗ про антирабічну допомогу, ми напишемо продовження цієї історії і, зокрема, перевіримо, чи змінить Вишгородська лікарня внутрішні правила. Є мала надія, що так. Адже вже в день виходу матеріалу, 12 березня, нам прийшла відповідь на повторний запит від Вишгородської міської ради.
За два тижні після першого нашого запиту тут уже пишуть, що пацієнтам «можуть» запропонувати проведення щеплення і вперше зʼявляється теза про «перше» щеплення, що це буде під наглядом медиків у стаціонарі «з подальшим забезпеченням повного курсу вакцинації», але не вказано, амбулаторно чи в стаціонарі, скільки часу у стаціонарі має перебувати пацієнт за їхніми правилами тощо. І що це роблять нібито через можливі алергічні реакції. Утім міська рада пише, що наші зауваження «доведено до відома адміністрації закладу з метою врахування в подальшій роботі та підвищення рівня комунікації з пацієнтами».
Постскриптум: Уже після другої відповіді міської ради ми зателефонували в колцентр лікарні перевірити, чи сталися якісь зміни. Травмпункт окремого номера не має. Запитали, чи можна отримати в них щеплення проти сказу і як. Почули, що їх нібито роблять саме сімейні лікарі. Нам дали номер реєстратури сімейної медицини. Реєстратура сімейної медицини сказала, що якщо декларація наша не в них, а в іншому медзакладі, то треба звертатися до свого сімейного лікаря — у нього нібито мають бути вакцини. Але це неправда. Антирабічні центри утворюють на базі травмпунктів, їхні адреси доступні за посиланням.