Та спершу розберімося, на якій підставі забороняють стрічки і як працює цей механізм. Він не новий: Держкіно з 2014 року веде перелік заборонених фільмів, який публікує на сайті. Це роблять, щоб запобігти російській пропаганді: СБУ виявляє осіб, які становлять загрозу національній безпеці (наприклад, публічно підтримують російську агресію або відвідують окупований Крим), а Міністерство культури формує з них перелік (осіб, дотичних до культури); у переліку не лише росіяни — там є, наприклад, Емір Кустуріца і Стівен Сіґал. Держкіно відкликає прокатні ліцензії усіх стрічок, у створенні яких взяли участь актори, режисери чи інші кінематографісти з цього переліку. Усе це стосується лише фільмів, знятих після 1991 року. У 2014-му до чорного списку потрапило 170 фільмів, у 2024-му — жодного.
21 серпня 2025 до мінкультівського переліку внесли актора з російським і канадським громадянством Юрія Колокольнікова. Колокольніков — цікавий кейс, бо йому вдається успішно будувати кар’єру у США та РФ одночасно. В американські стрічки його беруть, переважно коли треба зіграти страшного похмурого росіянина — ще з часів «Перевізника 4». Колокольніков не коментує російської агресії та знімається у стрічках, створених за підтримки уряду РФ. До українського списку небезпечних його внесли після того, як стало відомо про його співпрацю з каналом ТНТ (входить до холдингу «Газпром-Медіа»), де Колокольніков став ведучим шоу «Мастер игры» (адаптація формату «Зрадники»).
Заборона проєктів з Колокольніковим насамперед вдарила по прокату фільму американського режисера Даррена Аронофскі «Спіймати на гарячому». Він мав вийти в Україні 21 серпня 2025 року, але реліз блискавично скасували (в мережі досі можна знайти український постер фільму з росіянином на основному зображенні). У цій ситуації дуже багато іронії, адже Аронофскі відкрито займає проукраїнську позицію, спродюсував док про українську війну «Віктор» (його показали на ОМКФ-2025), а на ролі в «Спіймати на гарячому» спершу шукав українських акторів. Утім згодом закастингував одразу двох росіян (другий — Нікіта Кукушкін, який залишив РФ у 2022-му) — і це не було перешкодою для виходу фільму в національний прокат, доки Колокольнікова не внесли в чорний перелік.
Так само у 2024-му в прокат спокійно вийшов фільм з Колокольніковим «Крейвен-мисливець», де дія частково розгортається в Росії, звучить «Группа крови» Цоя, а музична тема головного героя (композитор стрічки — росіянин Євгеній Гальперін) нагадує радянські патріотичні пісні (дивіться самі). Тепер, після заборони Колокольнікова, онлайн-кінотеатри вилучили цю стрічку. Як і «Термінал» (2004) Стівена Спілберга — фільм, що не має прямих прив’язок до Росії, але де епізодичну роль виконав нещодавно внесений до чорного списку актор Валерій Ніколаєв. І як 4-й сезон «Гри престолів», де точно немає російської пропаганди, але, знов-таки, є питання з кастом: Колокольніков зіграв там вождя племені канібалів.
По суті, Держкіно не аналізує фільмів на предмет участі в них росіян, задіяності російських грошей у продакшні чи дистрибуції, наявності російської пропаганди чи проросійських наративів. Воно відкликає прокатне посвідчення виключно на підставі переліку, створеному СБУ та Мінкультом. Сама лише поява у фільмі людини з чорного списку — незалежно від обсягу ролі та міри задіяності — вважається пропагандою. Логіка в цьому є (попри курйоз з фільмом «Молитва за гетьмана Мазепу», забороненим у РФ за антиросійськість, а в нас — за проросійськість): згадаймо наші обурення п'ятьма «Оскарами» американського фільму «Анора», де задіяні російські актори (навіть не внесені в перелік небезпечних) — в Україні це сприйняли як реверанс у бік Росії і нормалізацію співпраці з росіянами.
Але повернімося до прокату. Ексклюзивні контракти можуть змушувати українського дистриб’ютора випускати в національний прокат усе, що надає міжнародний партнер. Деталі цих контрактів надійно приховані угодами про нерозголошення, але загалом є три поважні причини, через які дистриб’ютор може відмовити в релізі: маленькі збори, що не окуплять витрат на дистрибуцію; значна шкода репутації; закон.
З першою причиною все зрозуміло. Друга — наш оберіг від фільмів, спродюсованих, наприклад, Тимуром Бекмамбетовим. Цей російський режисер і продюсер не заборонений в Україні й активно працює в Голлівуді. Судячи з того, що ми не потерпаємо від його нових фільмів на наших екранах, ці ситуації дистриб’ютору вдається вирішувати ще до того, як вони потрапляють на суспільні радари. Це потребує проактивності з боку дистриб’ютора і спрацьовує не завжди. Хоча іноді, коли до обговорення токсичного виконавця активно долучаються соцмережі, це спрацьовує навіть за межами локального ринку: так сталося, наприклад, із сербом Мілошем Биковичем, якого НВО взагалі зняли з ролі в «Білому лотосі». Щоправда, після цього вони про всяк випадок не розголошували участь Колокольнікова.
Натомість завжди може працювати третя причина: заборона законом. Тривалий час вона не працювала взагалі: протягом 2022–2024 років Держкіно заборонило лише три стрічки і видавало прокатне посвідчення новим фільмам, попри участь у них росіян. Великі студії діють водночас на багатьох ринках, серед яких є Саудівська Аравія, Китай та інші країни з численними обмеженнями та заборонами. Отже, механізми усунення стрічок з локального прокату чи цензурування вже давні: треба лише мати законні підстави як аргумент для дискусії з міжнародним правовласником.
Подібна аргументація потрібна, щоб убезпечити наш кінопростір від таких проєктів, як, скажімо, «Навальний» або вже згадана «Анора». Адже, з погляду міжнародних правовласників, вони нічим не відрізняються від інших стрічок з росіянами, які всі ці роки виходили в український прокат і приносили їм гроші — як той самий «Тенет» Крістофера Нолана з Колокольніковим, який ми прокатували у 2020-му і заборонили лише зараз.
Отже, офіційна заборона фільмів з росіянами тимчасово працює на користь, але вимагає напрацювання нового механізму, аби не перетворити нас на Іран чи Росію. І рішення має бути сталим і виваженим, а не вибірковим — як це було зі «Сватами», коли серіал 95-го Кварталу заборонили на законних підставах (у 2017-му через російського актора Федора Добронравова), а вже за нової влади (у 2019-му) все відіграли назад, попри пропутіністські погляди виконавця.
Тоді як російські кіно та серіали будуть повністю під забороною, для частини контенту, який потрапляє в сіру зону, цілком можна застосовувати підхід голлівудських студій, що мають справу з класичними проєктами про складне минуле. Наприклад, показу «Віднесених вітром» передує дисклеймер, який оповідає, що фільм дає романтизоване зображення американського Півдня й ігнорує проблеми расизму та рабства. Подібне попередження могло б передувати показам російськомовної української класики (фільми Кіри Муратової) чи українських фільмів за участю росіян — за умови, що такі проєкти не просувають наративів російського імперіалізму. Таке рішення цілком можна було б застосувати для «Молитви за гетьмана Мазепу».
Так само дисклеймер може супроводжувати і міжнародні проєкти за участю росіян, де їхній внесок мінімальний і покази не приносять додаткових роялті — наприклад, та сама «Гра престолів». Звісно, дисклеймер не зупинить переглядів фільму чи серіалу, як не зупинить його (будьмо реалістами) видалення стрічок з легального стримінгу. Але він, напевне, попередить ту частину аудиторії, яка не приймає все російське — у глядачів і глядачок є право на таке попередження, вони не мають самостійно проводити розслідування щодо кожної цікавої стрічки.
Та для того, щоб відокремлювати подібні фільми від тих, які працюють на користь російських виконавців або просувають російські інтереси, потрібен відповідальний орган. Теоретично це могли б бути експерти Держкіно, які відповідають за визначення вікових обмежень фільму. Принаймні це найпростіший варіант, який не тягне за собою створення нових структур і тривалої організаційної заминки.
Звісно, є ще простіший варіант: залишити все, як є, і дозволити СБУ далі виконувати функцію головного кінокритика країни. Але він тягне за собою значне збіднення доступної нам бібліотеки світового (і навіть українського) кіно. Бо все йде до того, що тимчасове рішення механічно прибирати всі фільми з особами зі списку небезпечних стане постійною практикою. І тоді до «запрєщьонки» незабаром потраплять не лише «Тенет» Крістофера Нолана й «Термінал» Стівена Спілберґа, а й багато інших, у тому числі українських картин.