Нова Зеландія надзвичайно музична. На пʼять мільйонів населення тут понад сто оркестрів, а вісімдесят відсотків мешканців щороку відвідують принаймні один музичний концерт. Тому на війну в Україні з місцевих митців першим відреагував саме музикант, піаніст Флавіо Віллані: у його концертній імпровізації кінця лютого 2022 року із сумʼяття нот переможно виринув гімн України, спричинивши сльози вдячної аудиторії.
Вісімдесятирічний Росс Харріс здобув визнання музичного світу ще сорок років тому, коли став автором першої опери мовою маорі, відтак є автором понад двохсот музичних творів. Декотрі пронизує тема війни як такої: композитор прагне відчути і зобразити її жахливу сутність. У попередніх симфоніях Харріса йшлося і про роль Нової Зеландії в Першій світовій війні (Друга симфонія), і про трагедію Другої світової та моральну відповідальність за неї (П'ята симфонія). Напередодні премʼєри спеціально для CultHub поцікавилася в композитора, як саме Росс Харріс сприйняв російсько-українську війну і які думки й почуття він хоче передати слухачу.
«Коли Росія розпочала свій агресивний напад на Україну у 2022 році, я захотів висловити свій жах перед цим вторгненням, написавши симфонічний твір. Нова війна в Європі стала поверненням до жахів воєн попереднього століття. Мій твір починається з глибокого смутку. Повільні жалобні мелодії у виконанні струнних тінями супроводжують три ударні, які, зрештою, вторгаються в музику струнних. Руйнування музики через військові удари може символізувати нинішнє знищення українських міст і сіл. Власне, іду за реальністю. Завершується твір довгою повільною мелодією, чия відносна простота символізує надію та можливості, але ще не вирішення, не завершення».
Росс Харріс зауважив, що радіє тому, що українці зможуть дізнатися про його симфонію: «У цю музику закладено підтримку вашої країни, мені здається, це має відчуватися».
Розмова торкнулася музики як складника культури в ситуації воєнного конфлікту. Як каже композитор, ідея написання симфонії, що підтримує Україну в цьому конфлікті, має політичний вимір, але є абстрактним художнім висловом. Росс Харріс , що не ставив собі питання про взаємозв’язок між мистецьким самовираженням і громадянською відповідальністю, ніколи не сприймав свої твори як такі, що мають політичний відтінок, частково тому, що на суспільство, в якому він живе, вони не мають жодного впливу, хіба що у творчості намагається висловити ліберальні ідеї, в які вірить.
«Більшість знань про Україну я отримав з праць професора Тімоті Снайдера. Його лекції в Єльському університеті про історію України є надзвичайно пізнавальними, і мене щиро й глибоко зацікавила доля країни з таким унікальним бекграундом».
Поцікавилася ставленням до виконання творів російських композиторів: у Новій Зеландії твори Чайковського, Рахманінова, Шостаковича, Глінки й інших традиційно входять у програми більшості концертів місцевих симфонічних оркестрів, а Королівський новозеландський балет до майбутнього Різдва вже розпочав сезон «Лускунчика». Так, це давня традиція, яку, на жаль, ніяк не змінила російська агресія.
Як зауважив Росс Харріс: «Сподіваюся, що композиторів, таких як Шостакович, чиї твори є потужними людськими символами, що протистоять жорстокості їхньої країни, не заборонять виконувати в інших країнах, бо вони стоять понад кордонами і повинні мати змогу дістатися людей усіх культур». Така думка досить поширена в новозеландських творчих колах. Тим важливіше знаходити тут, у найвіддаленішій від України країні, можливості говорити про нинішню Росію як жорстокого вбивцю, крадія дітей і нахабного агресора, далекого від високого мистецтва. І саме цим опікуються місцева українська громада й Посольство України в Австралії та Новій Зеландії.
На концерті майбутня світова премʼєра Восьмої симфонії для струн і ударних Росса Харріса, визначена у програмі як відповідь на агресію Росії проти України, передуватиме Дев'ятій симфонії Бетховена. «Поєднання моєї Восьмої симфонії з Дев’ятою Бетховена — щасливий збіг, не мною обраний, — зауважив Росс Харріс. — Мій твір повен запитань без відповідей, тоді як твір Бетховена — монумент Просвітництва, сповнений надії. Гарне поєднання, безперечно! Навіть оптимістичне, я так визначив би».