На Чикаго летить балістична ракета з ядерним боєзарядом. До того, як одномоментно обірветься життя близько 10 мільйонів людей, лишається 18 хвилин. Цей невеликий відтинок часу режисерка Кетрін Бігелоу пропонує глядачам провести з вищим військово-політичним керівництвом США, яке занурилось в атмосферу контрольованого хаосу. Генерали, політики, аналітики та всілякі радники намагаються розібратись, що робити з евакуацією, хто саме запустив ракету та якою має бути відповідь США.
Кетрін Бігелоу — досить специфічна авторка. Свою кар’єру вона розпочала як режисерка адреналінових фільмів різних жанрів для широкої глядацької аудиторії. На межі 1980–1990-х створила вампірський горор-вестерн «Майже стемніло», неонуарний кіберпанк «Дивні дні», мелодраматичний бойовик про серферів «На гребені хвилі» з молодими Кіану Рівзом і Патріком Свейзі. Але у 2000-х Бігелоу перетворюється на кінематографічну варіацію Тома Кленсі й починає знімати не менш динамічні фільми, але вже з яскравою політичною темою. Це і історична драма про Холодну війну «К-19», і політичний трилер про полювання на Осаму бен Ладена «Тридцять хвилин до півночі», і воєнна драма про ПТСР та війну в Іраку «Володарі бурі», яка зробила Бігелоу першою жінкою, яку нагородили «Оскаром» за режисуру. Якщо попередні роботи режисерки отримували схвальні відгуки, то передостання — драма «Детройт», присвячена бунту в Детройті 1967 року, — попри стилістичну близькість до інших стрічок, отримала значно прохолоднішу реакцію.
Після цього вперше за 20 років Бігелоу відмовилася від співпраці зі сценаристом Марком Боалом. Історію «Будинку з динаміту» створив продюсер новинних телепередач Ноа Оппенгайм. Останній явно надихався гігантом сценаристики Аароном Соркіним, адже діалоги в «Будинку з динаміту» нагадують щось середнє між серіалами Соркіна «Новини» й «Західне крило».
У цілому «Будинок з динаміту» — це досить малоемоційна, позбавлена мелодраматизму стрічка. Одна з причин — Бігелоу намагається розмістити в менш ніж двогодинному хронометражі забагато персонажів, розповідаючи про одну й ту саму подію з різних точок зору. Утім фільм не втрачає напруги: Бігелоу витримує гоночний темп, який посилює гнітюча музика Фолькера Бертельмана («На Західному фронті без змін», «Конклав»).
Режисерка намагається наділити персонажів-бюрократів виразними людськими рисами. Так, чергова офіцерка в ситуаційній кімнати Білого дому (Ребекка Фергюсон) дзвонить чоловікові, аби попередити про евакуацію. Міністр оборони (Джаред Гарріс) намагається помиритися з донькою, яка скоро загине. А президент США (Ідріс Ельба) в найскладніший момент свого життя дзвонить дружині, яка рятує слонів у Кенії.
Бігелоу спеціально не називає країну, яка запустила ядерну ракету (єдиний натяк: у ситуаційному кабінеті можна побачити фото президента України Володимира Зеленського). Адже мета її фільму — втягнути глядача в складніше питання: чи встоять США перед таким викликом? Якщо Крістофер Нолан своє відчуття ядерної загрози передавав через історичну паралель, створивши видатний байопік «Оппенгеймер» про творця ядерної бомби, то Бігелоу у звичній для неї формі трилеру пропонує прожити останні хвилини, коли ракета наближається до цілі. А оскільки ядерна загроза нині більш реальна, ніж навіть у часи Карибської кризи, «Будинок з динаміту» позбавлений чорної сатири, яка присутня в легендарному «Докторі Стрейнджлаві» Стенлі Кубрика.
Попри заяви Пентагону, що фільм не відображає дійсності й американська система ПРО на 100 % здатна збити ядерну ракету, хто б її не запустив, Бігелоу ставить питання: а що, власне, буде, коли настане година Х? У фільмі президент США промовляє яскраву фразу: «Чому в нас є досить докладна інструкція, що робити, якщо помре суддя Верховного суду, але немає жодної інструкції на цей випадок?».
«Будинок з динаміту» — це черговий вирок нашому тривожному часу, коли режисери все більше тяжіють зображати світ у термінах апокаліпсису й антиутопії. Політичний трилер Бігелоу підвищує градус тривожності ще й тим, що фінал режисерка залишає на розсуд глядачів — так, наче навіть у її вигаданому світі неможливо до кінця змоделювати, чим завершиться ядерний пуск по США. Герої фільму, які мають ухвалювати рішення, залишаються в невідомості — і цю невідомість Бігелоу переносить на глядачів, які після титрів так само залишаються сам на сам з питанням «Що ж буде, якщо у світі розпочнеться ядерна війна?».
