Сьогодні у прокат виходить стрічка «Зелений кордон» Аґнешки Голланд про кризу на польсько-білоруському кордоні; в її епілозі — початок російсько-української війни. Одразу після прем'єри фільм став об’єктом критики польської влади.
11 січня в прокат виходить фільм «Ля Палісіада» Філіпа Сотниченка — стилізований під зйомки 1990-х іронічний детектив, що формально повторює тропи поліцейського нуару.
Розповідаємо про найцікавіші ігрові релізи 2024 року, які повинні вийти в український прокат чи отримати світову прем’єру на одному з ключових фестивалів.
Успішність українських фільмів у національному прокаті й на міжнародних фестивалях створює небезпечну ілюзію, ніби у вітчизняній кіноіндустрії все добре.
Дебютний фільм Ольги Черних «Фото на пам’ять» відкрив найбільшу світову подію, присвячену документальному кіно, — IDFA в Амстердамі. Це вперше за всю історію фестивалю українська картина має статус фільму-відкриття й таку увагу.
Сьогодні в прокат виходить стрічка «Іван і Марта» про дисидента Івана Дзюбу та його дружину. Режисер теж працює у творчому тандемі з дружиною. Він розповів про роботу над фільмом, про спробу знімати Ліну Костенко й генерації в кіно.
Стейтментом фестивалю можна вважати фільм-відкриття «Ромео і Джульєтта» 1968 року, що цьогоріч з'явився в новинах через судовий позов про дитячу порнографію. У фокус «Молодості» винесли дискусію про етичні межі.
20 липня в прокат виходить стрічка «Залізні метелики» про події, що розгортались навколо рейсу МН-17. Її режисер розповідає про патерни пропаганди та значення документалістики.
Docudays UA уособлює принцип айсберга, де на поверхні — щорічний фестиваль, а десь під водою — численні активності, про які широкий загал знає не так уже й багато.
У прокат вийшов документальний фільм «Життя на межі», який зняли українські ветерани Павло Пелешок і Юрко Іванишин. В основі сюжету – життя Павла і 9 років російського вторгнення.
У «Суперсилі» Шон Пенн закликає давати Україні зброю. І хоча у фільмі він ще шукає діалогу з росіянами, на Берлінале вже активно пропагує бойкот російської культури.
«Коли я знімав в Іраку чи Сирії, не можна було публікувати стільки жорстоких кадрів. Тепер їх публікують більше, майже без цензури. Це шокує, і це правильно.»