До «Морени» ви робили телевізійні мелодрами і ніщо не вказувало, що на черзі — горор. Чому вирішили піти в цей жанр?
Треба подивитися на історію розвитку кіно в Україні. Я закінчив інститут у 1999 році. У той час зйомок особливо не було. Знімали метри. Було виключено, щоб ви тільки завершили [навчання] й могли працювати за професією. Відповідно, я працював вантажником, вартовим, ковалем у Пирогові — намагався якось вижити.
Це все було десь до 2005 року, поки я не зняв короткий метр «Говерла». Це помітили, і мене запросили до продюсера Валентина Опалєва. Він запитав: «Що ти знімаєш? Що ти хотів би знімати?». Я йому кажу: «Я зняв "Говерлу" — це містичний фільм. А все життя я хотів знімати фільми жахів». Він каже: «Нас це не хвилює, у нас є серіали. Хочеш — можеш спробувати». Так почалася моя історія із серіалами, яка тривала до 2014-го.
Не знаю, може, це якась вікова криза, але в певний момент я подумав, що якщо не буду докладати зусиль, то так і залишуся на цих серіалах. Якраз тоді, у 2016–2017-му, в Україні почався рух у плані кіно: з'явилися гроші на кіновиробництво, знімали фільми. І я спробував зробити своє кіно.
З дитинства мріяв про жахи — збирав історії з дев'яти років. Коли почав зростати, це перейшло в більш свідомий підхід. Купа історій, які збереглися, потім мігрували в мої сценарії.
«Морену» підтримало Держкіно. Як там відреагували на цей фільм, коли побачили?
Як мені здалося, їм сподобалося. Вони були в піднесеному настрої, жартували. І той запас енергії, який я хотів віддати, мені здалося, вони відчули повністю. Я думаю, що вони не розчарувалися. Це моя думка, але краще в них запитати.
Якщо Держкіно сподобалося, то чому фільм не виходив шість років? Бо зданий у 2018-му, усі щасливі, але стрічка так і не з’явилася у прокаті.
Там же, якщо пам’ятаєте, коронавірус почався, потім війна, і все це затягувалося, затягувалося, затягувалося. Оскільки фільм лежав, ми його покращували. В основному впливала ситуація за вікном.
До того ж потрапити у прокат — це не так, що я хочу — і вже завтра у прокаті. Там свої правила, свої закони, просто так не вскочиш. Зараз час теж не найкращий. Та сподіваюся, глядачів фільм трошки відволіче.
Як ви самі зараз сприймаєте «Морену»? Прокатна стратегія стічки — що це треш-комедія, а раніше ви називали його етномістикою.
Етномістикою не я називав. Це було визначення Держкіно і продюсерів. Це їхнє право. Так само зараз хтось сказав, що це треш-горор, і хтось підхопив. Я насправді не знімав комедії. Там були закладені смішні моменти, але щоб комедія? Це розважальне кіно. Тому з боку глядача воно серйозним бути не може. Грубо кажучи, ви у цирк коли ходите, то йдете розважатися. Ви дивитеся, як клоуни бігають, на канатах стрибають — для вас це розвага. А для тих, хто стрибає на канатах, це колосальна робота. Це десь приблизно так само.
Я хотів зробити цікаву історію, але загалом це жахастик, трилер з невеликими еротичними моментами. Зараз кажуть «еротика, еротика», та насправді еротики там не так багато. Еротика — це легка приправа, бо історія не в еротиці.
Я так не сказав би. Мені здається, що це найбільша кількість оголених тіл в українському кіно, яку я бачив.
Дивіться, тут усе максимально просто. Так склалася історія. Як кажуть, з пісні слів не викинеш. Кіно має бути чесним. Якщо ти розповідаєш історію і сам у неї не віриш, то глядач у неї не повірить тим паче. Це я до чого?
Грубо кажучи, у вас пара займається сексом, а потім сцена, де хтось виходить з ліжка у трусах — це, погодьтеся, дивно. Таких фільмів дуже багато. Якщо у мене в історії відьми водять хоровод перед вогнищем, вони не можуть ходити у купальниках. Тому, мабуть, стільки еротики. Виходячи із самої історії.
У вас героїня гола стрибає, коли вбиває людей. Це було потрібно для історії?
Усе правильно. Гола стрибає, тому що відьма у своєму активному стані без одягу. У них, за легендами, за описами, горить шкіра. Їм дуже спекотно. Тому вони у такому стані не можуть бути одягненими за визначенням.
Я думаю, що на основі цього фільму питати про те, чи знаєте щось про сучасні фемтеорії, мабуть, не варто. Але ви маєте знати слово «об’єктивація», коли жіноче тіло показують із сексуальним підтекстом і сприймають як об’єкт для задоволення чоловіків. Я тут бачу максимальну кількість об’єктивації.
Я вам чесно скажу, що не думав про це. Об’єктивація, не об’єктивація — я йшов за своєю історією і за тією логікою, як це бачив, як це має бути в кадрі. А такі теорії — не знаю.
Добре, а як ви ставитеся до оголеності в кіно взагалі. Коли вона для вас виправдана?
Я ставлюся нормально до оголеності й нічого в цьому соромного не бачу. Якщо це не вульгарно, якщо це в тему, то чому ні? Зрештою, фільм з оголеністю ми не показуємо на дитячих сеансах. Завжди є обмеження.
Але якщо в тебе є якісь сцени з оголеністю, значить, вони мають там бути. Якщо в тебе їх немає, то в тебе їх немає. Ти не можеш постійно знімати через плівку, через замилений екран, прикривати тіло волоссям. Тоді не роби цього, от і все.
Оголеність присутня й у супермайстрів — той самий Бертолуччі. Це завжди було. Просто зараз час такий цнотливий. Я вважаю, що кіно лише сильніше, коли в нього є свобода. А чим більше заборон, тим гірше. Зрештою, ніхто нікого не змушує йти на такі фільми. Не подобається — не йди.
Нерідко, коли говорять про оголеність, йдеться саме про оголених жінок. А чоловічу оголеність показують не дуже часто.
Якщо я буду знімати і потрібна буде чоловіча оголеність, значить, буде чоловіча оголеність. З «Мореною» вийшло так, тому що в мене історія про відьму й більше жіночих героїнь. Тому тут жіночої оголеності більше, ніж чоловічої. Але я не бачу жодних проблем.
Коли ти знімаєш такі фільми, коли актори приходять на кастинг, їх завжди відразу попереджають, що є такі сцени. Вони готові? Тоді ми будемо розмовляти. Якщо вони апріорі не готові, тоді немає сенсу навіть починати. Ніхто нікого силою не тягне. Не подобається — не приходь на кастинг і все.
А як актори й акторки, які знімалися в «Морені», зараз до цього ставляться?
Я думаю, що це треба в них питати.
А ви спілкувалися з ними? Наприклад, Віталій Ажнов, який зіграв у «Морені» одну з головних чоловічих ролей, тепер уже модний театральний актор і будує собі цей імідж. За шість місяців вийдуть два фільми з ним — «Морена» й «Малевич». Таїсія Щурук, виконавиця головної ролі, також ці роки будувала кар’єру в серйозніших роботах, таких як «Перші ластівки».
Дивіться, я вам просто відповім на це питання. Коли актор приходить на кастинг, він готовий зніматися. Якщо він змінює потім своє ставлення до ролі — тоді не приходь на кастинг. Бо зняти кіно не так просто. Щоб зняти це кіно, я стільки зусиль доклав, ви собі уявити не можете.
На кастинг приходить дуже багато людей, які хочуть працювати. А вже якщо ти прийшов, то які в тебе можуть бути до мене претензії? Кіно — це не історія про хочу / не хочу. Якщо ти знявся, то це вже все. Думай, значить, раніше, куди ти йдеш. Зрозуміло, що жодне кіно ні під яких акторів підлаштовуватися не буде.
Коли приходять на кастинг актори чи акторки, я завжди все обговорюю. Це стосується не лише оголеності, я так само розповідаю, що будуть складні технічні сцени. Доведеться помокнути під дощем. Доведеться постріляти, побігати, у бруді побути. Не кожен актор погодиться на це. Можливо, доведеться шукати для деяких сцен дублера, каскадера. Це все обговорюється. Бо як інакше?
Повторюся: такі фільми, як «Морена», дуже складні у виробництві. Дуже складні й небезпечні. Я вам можу три години розповідати страшні й небезпечні моменти — слава богу, що всі залишилися живими. Це нічні зйомки. Це коли група працює без відпочинку в нічні зміни, а 70 % фільму — це ніч. Професіонали, які це розуміли, до мене підходили, я не буду називати прізвище, але коли був показ, з комісії підійшов один чоловік і сказав: «Ну що, Сергію, харкнув кров’ю?». Я кажу: «Ще і як».
Наскільки я розумію, то зі складностей ще були спецефекти, які, якщо не помиляюся, ви самі робили?
Я сам спецефектів не робив, але я їх пропрацьовував. Придумував, як вони мають бути зроблені. Не знаю, як зараз, але на той час у нас не було таких студій, де ти приходиш і кажеш: «Мені потрібен такий ефект», — і студія це робить. Так це не працювало. Ти сам маєш сказати, як це має бути зроблено. І тоді, можливо, воно буде зроблено.
Усе технічно придумав я. Починаючи від гриму і до того, як знімати фінальну сцену на горищі, коли з порталу виповзають палаючі чорти. Я думав, як зробити так, щоб це виглядало аномально, коли людина виповзає догори дригом, всупереч гравітації, палає при цьому з голови до ніг, і щоб вогонь горів аномально. Коли ми бачимо його в кадрі, вогонь палає донизу, ніби його тягне до землі. Усе це я придумував, як втілити.
Так само з язиком, який рухається. Язик був зроблений за принципом сухожиль на пальцях. Ми з режисером монтажу ламали голову над тим, як зробити, щоб язик рухався в кадрі природно. І перевертали кадр задом наперед, і швидкість задом наперед робили. Там ціла історія.
Розкажіть ще про одного персонажа. Це загадковий хлопець, який вчить англійську весь фільм, і на цьому побудовані жарти.
Ніякої загадки там немає. Це хлопець нашої головної героїні. Найпростіший хлопець, який може бути по життю. Вони обоє — студенти медичного інституту. З жартами цими так вийшло: я взагалі-то англійської не знаю, але хотів придумати одну з таких кумедних ліній, що коли він вчить англійську мову, постійно потрапляє в дурні ситуації, тому що неправильно її трактує. Попросив одну знайому акторку: «Можеш мені якісь такі зробити словосполучення, щоб вони дурними були? Щоб для людей, які англійську знають, це було смішно». І ця дівчинка мені написала ряд фраз. Я їх просто вставив у сценарій і все. Тут нічого загадкового нема.
Який стосунок англійська має до цього світу етномістичного?
Жодного! Це має стосунок до самого характеру персонажа. Тому що коли ти робиш свою історію, свій сценарій, ти ж не постійно зав’язуєш усе на містиці. Кожен характер, щоб він був цікавим, я намагався наповнити зацікавленостями, нюансами. А містика тут… містика і містика. Мої герої живуть своїм життям. А містика починає на них впливати, коли вони доторкаються вже до відьми. Тоді в них уже починає все змінюватися.
Коли ви починали працювати над цим кіно у 2016-му, то вже почався новий рух у горорі — постгорор (характерні повільніший темп, актуальні соціальні коментарі, насиченість метафорами й переосмислення жанрових кліше. — Авт.). Ви якось орієнтувалися на актуальні тренди, коли створювали «Морену»?
Ні, ніяк не орієнтувався. Тим паче, що коли йде подача сценаріїв до Держкіно, то, як правило, там є теми, на які ти подаєш свої історії. У мене історій багато. Я не писав спеціально про відьом чи не про відьом. У мене є історії про відьом, про привидів, про вампірів, про зомбі — про що завгодно. Тоді сказали: «Є така опція — етномістика. Теоретично можемо туди спробувати податися. Є щось у тебе таке?». Звичайно, є. Вагон. І ми подали сценарій саме на етномістику. Але спеціально я не писав про відьом і тим паче не стежив за тим, які фільми виходять.
Я вважаю, що це дурня — дивитися, які фільми виходять, де що хто робить і намагатися повторити за кимось. Ти ніколи це не встигнеш і не зробиш — це нереально. Якщо зараз виходить якийсь фільм, який ти береш за орієнтир, то треба встигнути написати сценарій, розробити його, знайти гроші, зняти — це сто років мине. Це нереально взагалі.
А що для вас хороший фільм жахів?
Я люблю різні фільми жахів. Я люблю розважальне кіно, легке. Мені вантажне не дуже заходить. Сучасні фільми я взагалі дивитися не можу. Вони всі депресивні, нудні. Мені здається, що жанр від цього дуже багато втрачає, тому що забувають, для чого фільми жахів. Фільми жахів для розваги, а не для читання моралі. Звичайно, у кожному фільмі є свій меседж, але коли тебе грузять якимись драмами — знімай драми тоді, чого ви в жахи лізете?