Дейм Джудіт Олівія Денч народилася 9 грудня 1934 року в місті Йорк. Протягом семи десятиліть кар’єри вона здобула численні нагороди, зокрема: «Оскар», «Тоні», два «Золоті глобуси» і сім премій «Олів'є». Денч — дитина середнього класу: її батько Реджинальд Артур — магістр права, адвокат і лікар. Якщо ж подивитися в родовід глибше, то Джуді походить з роду данських аристократів Білле й має серед предків видатного астронома Тіхо Браге (1546–1601).
Захоплення театром прийшло через батьків: Реджинальд Артур працював головним лікарем, а мати — гардеробницею Йоркського королівського театру. Актори часто гостювали в домі Денчів. У 1950-ті роки Джуді на непрофесійних засадах брала участь у постановках сучасної реконструкції «Йоркських містерій». До того ж її брат Джефф відвідував Центральну школу мови і драми. Джуді вступила до неї й була однокласницею Ванесси Редґрейв — випустилася, отримавши чотири акторські премії, у тому числі й золоту медаль за успіхи в навчанні.
Молода акторка вперше вийшла на професійну сцену у вересні 1957 з трупою «Олд Вік» у ліверпульському театрі «Роял Корт», причому одразу в ролі Офелії. За словами рецензента газети «Івнінг стандарт», Денч мала «талант, який ще більше розкриється, коли вона опанує певну техніку». За технікою справа не стала — ролі йшли одна за одною. Тут треба розуміти, що британська театральна традиція — одна з найпотужніших у світі, конкуренція там шалена. Але обдарування Джуді було екстраординарним: за лічені роки вона відіграла на великих сценах у Британії, США, Канаді, отримала роль у постановках Франко Дзеффіреллі, а в 1970-му доєдналася до Королівської шекспірівської трупи, в якій здобула загальнонаціональне визнання. Саме тоді стало ясно, що Денч має приголомшливий акторський діапазон. Зокрема, гра в постановці «Багато шуму з нічого» отримала таку оцінку: «Вона є комедійною актрисою неперевершеної майстерності, можливо, найкращою з тих, що в нас є». А виконання ролі леді Макбет — таку: «Якщо це не чудова гра, то я не знаю, що це».
Кар’єра в кіно розвивалася так само по експоненті. 1964-го Денч дебютувала у фільмі «Третя таємниця», а вже через два роки отримала премію БАФТА як найперспективніший новачок за фільм «О четвертій ранку». Назагал акторка має сім премій БАФТА і дев'ять номінацій — і це не рахуючи призів БАФТА ТВ.
А всесвітнє визнання, як це часто буває, забезпечив Голлівуд. У черговий фільм про Джеймса Бонда «Золоте око» (1995) продюсери запросили Денч на роль М — боса Джеймса Бонда. Фільм успішно пройшов у світовому прокаті. За цим пішли запрошення в інші голлівудські проєкти і, нарешті, давно заслужений «Оскар».
Обдарування Денч — з тих, що з часом тільки розкриваються. Значну кількість проривних ролей вона виконала тоді, коли більшість акторів ідуть з професії. Вона може бути однаково зворушливою, смішною, холодно-відстороненою, жорстокою, величною. Може зачаровувати, інтригувати, наказувати, закохувати, лякати. Без неї не уявити ані британського театру, ані світового кіно.
Розказуємо про найкращі ролі Джуді Денч.
Фільми про Джеймса Бонда
1995–2015
Після перерви в серії фільмів про Джеймса Бонда, що тривала з 1989 року, у стрічку «Золоте око» (1995) продюсери запросили Денч на роль М. Персонажку змодельовано на основі дами Стелли Рімінгтон, реальної голови МІ5 у 1992–1996 роках. Денч стала першою жінкою, яка зобразила М, змінивши Роберта Брауна. Суперагента тоді втілив Пірс Броснан.
Нововведення виправдало себе: Денч з її чудовою грою створила додаткову напругу в драматургії, а також внесла помітну феміністську лінію: 007 вважає М бухгалтеркою, а М свого підлеглого — сексистом, мізогіном і реліктом Холодної війни.
Надалі Денч у ролі М виступала не тільки начальницею, але й свого роду голосом сумління Бонда, водночас кимось на кшталт матері. Акторка відпрацювала чудово і з Броснаном, і з Даніелом Крейгом, знявшись у восьми фільмах франшизи.
«Її Величність місіс Браун»
режисер Джон Медден, 1997
Середина 1860-х. Королева Вікторія (Денч) перебуває в жалобі за своїм чоловіком, принцом-консортом Альбертом Саксен-Кобург-Готським, який помер 1861 року, живе життям самітниці. Прагнучи допомогти королеві подолати горе й повернутися до державних справ, її міністри викликають до двору шотландця Джона Брауна (Біллі Конноллі), вірного слугу покійного принца.
Поява Брауна, крутого норовом, питущого, але безроздільно відданого королеві, вчиняє з Вікторією дива. Вона виїжджає на кінні прогулянки, робить візити, починає посміхатися, врешті-решт. Але незалежний характер нажив Джонові чимало ворогів, які не зупиняються ні перед чим, аби його скомпрометувати.
Денч відпрацьовує весь потрібний спектр емоцій: від горя, що цілком поглинає її героїню, до поступового емоційного відтавання; спалахи гніву, монарша велич, невпевненість у собі через підступи винахідливих царедворців — образ королеви, іменем якої названа ціла епоха в житті Великої Британії, вийшов надзвичайно повнокровним.
За цю роботу Джуді Денч відзначено БАФТА, а також першими в її житті «Золотим глобусом» і номінацією на «Оскар».
«Закоханий Шекспір»
режисер Джон Медден, 1998
Лондон, 1593 рік. Молодий драматург Вільям Шекспір (Джозеф Файнз) перебуває у творчій кризі, а господар театру вимагає нової п'єси в найкоротший термін. Раптом Вільям закохується в красуню-аристократку Віолу (Гвінет Пелтроу), яка, вдаючи молодого актора, наймається в трупу, щоб зіграти головну жіночу роль в «Ромео і Джульєтті» (жінкам тоді доступ до сцени був заборонений). Існує лише одна проблема: Віола заручена з поважним і самолюбним дворянином, який планує відвезти дружину в американські колонії.
Тут Денч грає знову королеву, іменем якої названа ціла епоха в житті Британії — Єлизавету І. Цікаво, що екранного часу в цієї ролі мінімум — лише вісім хвилин, але це воістину незабутні хвилини. Коли Єлизавета-Денч входить у кадр, то наче несе зі собою весь об’єм влади, з незворушним напудреним обличчям-маскою. Усівшись дивитися п’єсу, реагує, втім, з дитячою безпосередністю: регоче так, що канделябри хитаються, або, коли їй нудно, позіхає так, що наче ось-ось засне. Коли треба розв’язати конфліктну ситуацію, жартує пекельно влучно і з кам’яним обличчям. І без зайвих вагань ступає в калюжу, коли треба йти, а дурні придворні нічого не можуть вдіяти. Кожне слово, кожен жест — філігранна точність.
У підсумку фільм отримав сім премій «Оскар», одна з яких — для Денч як найкращої акторки другого плану.
«Айріс»
режисер Річард Ейр, 2001
В основі сюжету стрічки — спогади Джона Бейлі (Джим Бродбент), чоловіка видатної письменниці Айріс Мердок (Денч), про їхнє кохання й життя. Мердок і Бейлі познайомилися в Оксфордському університеті, де обоє працювали викладачами. Тоді Айріс була енергійною, харизматичною і талановитою, а Джон — сором'язливим і нерішучим. Вони закохалися і з часом одружилися. Однак на схилі років Айріс страждала на хворобу Альцгеймера. Джон довго опікувався нею, але цей догляд став надто важким, тож Айріс переселилася в будинок для людей літнього віку, де невдовзі померла.
Ця роль для Денч була особливо складною: передати в подробицях спочатку неординарний розум своєї героїні, а потім його поступове згасання. І акторка це зробила просто із заворожливою органічністю: то розгублена, то просвітлена, то наче замкнена в літньому тілі дитина. Джуді Денч здобула за цю картину премію БАФТА і номінацію на «Оскар», а Джим Бродбент — «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану.
«Скандальний щоденник»
режисер Річард Ейр, 2006
У школу прибуває нова викладачка мистецтва Шеба Гарт (Кейт Бланшетт) і знайомиться зі своєю колегою, суворою вчителькою історії Барбарою Коветт (Джуді Денч), з якою в неї виникають довірчі стосунки. Барбара — що так само є оповідачкою — швидко закохується в Шебу й робить спроби зблизитися з нею. Шеба при цьому одружена з чоловіком, набагато старшим за неї. А коли Барбара дізнається, що героїня Бланшетт почала таємний роман з неповнолітнім учнем, вона користується цим фактом, щоб примусити Шебу вступити з нею у зв'язок. Однак ситуація геть виходить з-під контролю.
Денч тут дісталася нетипова для неї роль антигероїні — і акторка впоралася філігранно. Вона грає спектакль усередині спектаклю, адже Барбара, коли треба, надягає маску привітності й співчутливості, з-під якої рано чи пізно виривається владна, жорстка, глибоко мізантропічна інтриганка.
За цю роль Джуді Денч отримала нагороду Премії британського незалежного кіно.
