Почнімо з дуже важливого закону, який вже ухвалила Верховна рада, але поки не підписав Президент. Це — закон про заборону ввезення та розповсюдження в Україні книжок з Росії та Білорусії. Як ви його оцінюєте?
У цьому законі є ще дві важливих опції. Перша — це заборона видаватись в Україні письменникам, які мають або мали паспорт Російської Федерації. Це не стосується тих, хто жив у Радянському Союзі та мав паспорт Радянського Союзу або Російської Імперії, тому це не загрожує виданню, скажімо, Булгакова або Пушкіна. Друга — це заборона видання в Україні книжок, перекладених на мови країн, які не входять до Євросоюзу, зокрема — Російської Федерації та Республіки Білорусь. Тобто, ми не зможемо, скажімо, купити права на книжку якогось сучасного англійського письменника та видати її переклад російською. Ми будемо повинні робити український переклад. Ця норма подібна до тих, що регулюють книжкові ринки в Європі.
Але в цілому цей закон сприятиме розвитку книговидання в Україні, чи ні ?
Ми можемо сказати, що у всьому світі книжкові ринки монопольні, а Україна була одним із небагатьох виключень. Безумовно, якщо українські видавці будуть самі наповнювати український книжковий ринок, то це буде сприяти не тільки розвитку книговидання різними мовами. В тому числі — російською, якщо йдеться про тих авторів, які живуть в Україні. Це також буде сприяти і загальному творчому підйому. Більше запрацюють перекладачі, більше з'явиться нових письменників. А зараз часи дуже динамічні, й багато з тих, хто зараз в окопах, потім повернуться в літературу — якщо для цього будуть умови.
Багато експертів заявляють, що подібні обмеження діяли і раніше, і що суттєво ці нововведення не вплинуть на ситуацію на ринку.
Раніше такі обмеження не діяли. Було ліцензування ввезення книжок з Росії за єдиним критерієм: щоб це не була антиукраїнська література. Тому за чотири роки дії цих нібито обмежень було ліцензовано більше 40 тис. книжок, виданих у Російській Федерацій і завезених в Україну. При цьому, українських видань на вільний ринок за цей час поступило лише 16-17 тис.
Початок повномасштабного вторгнення дуже сильно вплинув на українську книжкову індустрію. Розбомблені склади, скорочені штати. Якісь видавництва зупинили роботу тимчасово, інші — повністю. Останнє опитування Інституту книги показало, що лише 74% видавництв можуть повноцінно працювати в умовах воєнного стану. Як справи у “Фоліо”?
“Можуть повноцінно працювати” і “працюють” — це різні речі. Більша частина харківських та київських видавництв дуже суттєво скоротила обсяг друку книжок, обсяги продажу, кількість персоналу, але все ж працюють. Решта 26 % — це ті, хто не працюють взагалі.
Що стосується “Фоліо” — видавництво мало власну друкарню. Вона знаходилась у місті Дергачі, яке було окуповане в перший же день війни, в перші години. Там залишилось багато залишків паперу, надрукованих аркушів майбутніх книжок та тих книжок, які вийшли з друку в останні дні перед війною. Значну частину часу впродовж війни ця будівля була не доступна для нас. Але зрештою нам вдалося вивезти всі матеріали. На жаль, зараз ми не можемо використовувати обладнання, бо немає електрики. Росіяни знищили підстанцію, через яку друкарня отримувала живлення. І тепер ми друкуємо в п'яти різних друкарнях нашої країни: дві з них — у Харкові, дві — в Тернополі, одна — в Дрогобичі.
Щодо самого видавництва — в його будівлю, яка знаходиться в самому центрі Харкова, вже тричі прилетали снаряди. Але більша частина будівлі в нормальному стані. Вікна замінено на фанерні рами, трохи пошкоджено все всередині, але там функціонують наші сервери, і через них видавництво може працювати. При тому, що наші співробітники знаходяться в різних частинах України та Європи. Ми продовжуємо друкувати книжки — і це, приблизно, обсяг минулого року.
Як ви оцінюєте рекомендації Міністерства культури щодо вилучення книжок з публічних бібліотек? Йдеться, насамперед, про вилучення книжок виданих до 1991 року, більшість з яких — російськомовні, а також книжок сучасних російських авторів, російської класики, російських дитячих книжок.
Давайте розділимо цю інформацію, розберемо її по частинах. Всього на сьогодні на підконтрольній Україні території є приблизно 11 тис. публічних бібліотек. Це — величезна кількість. В них знаходиться приблизно 145 млн. книжок. Це вже невелика кількість, у порівняні з тим, скільки повинна мати європейська країна. Зі 145 млн. книжок приблизно половина — російською мовою. Частина цих російськомовних книжок видана українськими видавцями. Ще частина видана російськими видавцями за останні 30 років — це приблизно 25 млн. примірників. І ще одна частина видана радянським видавництвами — зокрема, це книжки українських авторів.
Зараз йдеться про вилучення книжок, які видані видавництвами Російської Федерації. У першу чергу тими, на які накладено санкції Радою національної безпеки. В другу чергу йдеться про книжки, які пропагують насилля, пропагують російські правоохоронні силові структури. Таких книжок, на жаль, багато у всіляких детективних і любовних серіях, де герої — російські військові. Поки що не йдеться про вилучення книжок радянського часу якщо це, скажімо, класика або переклади з інших мов. Я думаю, що вилучення охопить приблизно 40 млн. примірників зі 145 млн. фондів.
Головне, щоб Міністерство не просто сказало: ми вилучаємо ці книжки. Воно має сказати: шановні бібліотекари і читачі, замість цих 40 млн. за таким-то графіом ви отримаєте книжки, видані українською мовою українськими видавцями. Ви отримаєте можливість мати сучасні бібліотеки, а не склади макулатури, як часто буває зараз у провінції.
Чи є потужність у нашої книжкової індустрії для того, щоб протягом розумного часу замістити цей об'єм? Він достатньо великий.
Давайте подивимось у цифрах. 40 млн. примірників — це приблизно річний обсяг видання книжок українським ринком, якщо не рахувати підручники. Я думаю, що при нормальному функціюванні такий обсяг українська видавнича галузь зможе замістити приблизно за 5 років.
А яким чином це вилучення слід технічно організувати? І що далі робити з тими книгами — просто знищувати?
Мабуть, потрібно здавати на макулатуру, але я не бачив ніяких нормативних документів від Міністерства культури на цю тему. Я думаю, вони ще мають бути розроблені. Я би сказав, що ці книжки безумовно потрібно знищувати за якимсь механізмом, а не віддавати комусь “на дом”. Бо інакше вся ідея знищення антиукраїнського продукту не буде реалізована.
Зараз в нас діє така схема, за якою експертні ради Інституту книги, а їх існує дві — для дорослої і дитячої літератури, складають рекомендації для закупівлі. Вони обирають найактуальніші книги з тих, які випустили видавництва останнім часом. А Міністерство фінансів пропонує цю схему змінити: так, щоб держава визначала перелік книжок, які мають бути в бібліотеках і замовляла їх публікацію у видавців, які запропонують найменшу ціну. Як ви цю ідею оцінюєте?
Я думаю, що Міністерство фінансів не дуже розбирається в законах, які діють в Україні. Тому що закон про авторське право закріплює за правовласником можливість або друкувати, або не друкувати книжки. І якщо права на якусь книжку належать, скажімо, видавництву “Фоліо”, то Міністерство фінансів не може замовити видавництву “Х” видати цю книжку.
Не може бути тендерної закупівлі на все, що стосується авторських прав. Але цей механізм може бути задіяний для видання класики. Утім, хочу попередити шановних спеціалістів Міністерства фінансів, що такі спроби вже були декілька разів в історії України. І кожен раз закінчувалось тим, що книжка видавалась дешево на абсолютно негідному папері, в поганій оправі і скоро приходила в негідність. Тому не думаю, що тут з дешевої рибки буде гарна юшка.
Розкажіть про ціноутворення на нові книжки, які зараз публікуються. Всі говорять про те, що книга дуже сильно здорожчає: на це впливають і знищені потужності, і здорожчання паперу. Коли очікувати на зріст цін і на скільки вони виростуть?
Я би сказав, що все вже відбулося. Зростання ціни на папір почалося з липня минулого року, так само, як і на всі інші чинники книговидання: на електрику, на пластини для друку, на транспорт. Адже папір найчастіше везуть з Азії, пластини — з Китаю і так далі. За цей рік час папір здорожчав приблизно на 120%, майже в 2,5 рази. Доля паперу в ціні книжки доходить до третини. Все інше теж дорожчає. Якщо за базу прийняти рівень ціни на книжки літа минулого року, то зараз ми маємо приблизно плюс 55-60%, а до вересня це буде приблизно плюс 80% в ціні.
Це зміни загальносвітові, тенденція зростання ціни на книжки є всюди. Але потрібно розуміти: якщо книжка в Україні в середньому коштує 4-5 євро, то книжка в Європі коштує в середньому 15 євро. А собівартість однакова. Тому європейські видавці можуть стримувати зростання ціни за рахунок зменшення свого прибутку чи затрат на інфраструктуру. А українським видавцям у тій кінцевій ціні майже нічого не залишалось. Ми повинні зрозуміти, що книжка, разом із іншими енерговитратними продуктами, повинна зрости в ціні. І цей процес зупиниться тільки тоді, коли книжки в Україні, в Польщі, в Німеччині будуть коштувати однаково.
Нещодавно Президент підписав закон про компенсацію видатків на оренду книгарням, які продають книжки, видані українською мовою. Чи стане він рятівним для індустрії? Чи може зарадити збільшенню книгарень?
Це найкраща новина в галузі, починаючи з єПідтримки. Коли була єПідтримка, обсяги продажів книжок українських видавців зросли в 2,5 рази. Книжка не є товаром, за яким ви кожен день, як за хлібом, ходите в супермаркет. Цей товар ви купуєте, якщо ви його бачите. А в Україні сумарна площа книгарень в 14 разів менша в порівнянні з країнами Євросоюзу. Нам є куди зростати. Тому я впевнений: якщо цей закон працюватиме з січня, то вже до кінця наступного року сумарна площа книгарень зросте приблизно вдвічі. Десь збільшиться площа книгарні, яка вже працює, десь з'явиться нова.
Але поки ми не знаємо, який буде механізм компенсації — а від цього залежить усе. Мабуть, з початку відбудеться збільшення накладів української книжки — бо вона повинна бути займати більше площ. Потім буде збільшення кількості назв. А в цілому це призведе до відностного падіння ціни, у порівняні з тим, як сьогодні формується ціна при маленьких накладах.
Друга частина цього закону стосується так званих дитячих сертифікатів, за якими кожне немовля та кожна дитина, якій виповниться 14 років, отримає певну суму на купівлю українських книжок. На початок 2023 року сума сертифікату складатиме 805 грн. Це приблизно дві книжки — якщо дуже сильно пощастить. Чи вплине це нововведення на зростання популярності читання серед дітей?
Давайте розкладемо інакше. У нас є досвід єПідтримки — тому ми знаємо, що люди, які не мають грошей, намагались купити побільше книжок на ту тисячу, яку їм видавали. В середньому це було 7-8 книжок. Безумовно, люди, які і так мають гроші, купували і будуть купувати більш дорогі книжки, але ті, у кого їх немає, обиратимуть дешеві. Я думаю, що це буде не 2, а 4-5 книжок на одну дитину. І це буде дуже суттєвий вплив на книжковий ринок — якщо видавці зможуть планувати свою діяльність відповідно до того, скільки грошей заклали на сертифікати. Можливо хтось буде, як це було з єПідтримкою, робити спеціальні знижки для дітей на купівлю книжок за сертифікатами. Я думаю, що це дасть поштовх галузі на 10-15% зростання від загального обсягу.
Війна створила запит на українську культуру за кордоном. І якщо ми говоримо про літературу, то активізувались переклади та продажі українських авторів. Чи матиме це, на вашу думку, сталий ефект?
Книжкова галузь дуже повільна, інерційна. Європейські видавці здебільшого вже планують свої видання на 2024 рік, тому ми ще навіть не побачили справжнього зростання присутності українських авторів у Європі. Я впевнений, що це буде системне зростання. І після першого кола видань, які зараз опубліковані поспіхом, будуть системно підготовлені романи. Буде друге коло зростання, коли видавці побачать, що покупці купують цю літературу і шукають нові книжки цих самих авторів.
Україна просто зараз заходить на світовий книжковий ринок. Раніше її не було, її не бачили. Всі бачили Росію, яка фінансово підтримувала переклади з російської мови. І тільки окремі українські автори, як Андрій Курков, Сергій Жадан, видавались усюди. А тепер за ними йде загальна маса українських авторів. І втома від них настане не раніше, ніж десь у 2030 році, а весь цей час Україна буде європейським тигром.
Окрім усього іншого, ви працюєте в складі Ради з питань дерусифікаціїї, декомунізації та делоколонізіції, яка діє при Мінкульті і, зокрема, координує процеси демонтажу пам'ятників. Розкажіть детальніше про роботу цієї Ради.
Вона називається трохи інакше. Це рада з подолання наслідків русифікації і комунізації, і вона займається не тільки пам'ятниками. Наприклад, перейменуванням вулиць. Ми маємо статистику: в нас сотні вулиць Пушкіна, сотні вулиць Гагаріна, і це доводить, що Радянський Союз системно насаджував окремих персонажів у нашу публічну сферу через назви вулиць. Ми бачимо цю статистику і можемо давати поради місцевій владі, пропонувати подивитись на інших персонажів, скажімо, на письменників першого ряду з Італії, Польщі, Британії. Якщо у Парижі є площа Шевченка, то в нас може бути площа Дюма, і так далі.
Що стосується конкретно пам'ятників, то дуже часто пам'ятники радянським діячам зроблені видатними скульпторами, тож вони є і пам'ятками культури. Наприклад, у Шепетівці є прекрасний пам'ятник Миколі Островському (скульптора Валентина Зноби, — Ред.). Можливо, він там і не потрібен. Але повинен бути музей, в який звезуть пам'ятники такого рівня з усієї України. Як на мене, цей музей має знаходитися північніше Києва, в Чорнобильській зоні або біля неї. Так, щоб ті люди, що їдуть у цей музей, проїжджали тими містами Київської області, якім було завдано дуже багато шкоди російськими окупантами. Це буде створювати відповідний контекст.
