Але, чи насправді проблема Європи в міграційній політиці, а правий ухил є дійсно правим?
Та головне – а чи принесе це Україні користь за мирних часів?
Давайте тут я повернусь до панелі “Нової країни” від LB. Та почнемо рахувати.
Нас зараз в країні за найбільш оптимістичними підрахунками 30 млн людей. Із закритими кордонами на хвилинку. Після настання миру нас не стане більше. Навпаки, скоріш нас буде ще менше на всю нашу прекрасну велику країну. Та гостро постане питання, а хто буде працювати? Бо серед 30 млн українців, яких вже не вистачає для економіки, значна частина – люди непрацездатного віку. Просто пенсіонери.
Чи це катастрофа? Ні. Це виклик, який можна вирішувати або збільшенням народжуваності, що нереально, бо як змусити більше народжувати, не знає ніхто. Навіть авторитарна росія. Або за рахунок масового повернення, чого не буде через безпеку та провальну політику українського уряду всі три роки Великої війни. Або через залучення трудових мігрантів.
В реальності окрім мігрантів варіантів не залишається. Це єдина можливість та неабиякий виклик для всіх нас. Чому? Тому що це питання життя поруч з людьми іншої віри, інших традицій, іншого одягу, мови та кольору шкіри. Це може бути проблемою?
І от тут повернімось до трампістів із право-консервативною (насправді ні) ідеологією. Для них – так. Подивіться на Польщу: там навіть наші українці стикаються з наслідками цієї ідеології, а економіка починає страждати.
Інших проблем та викликів не виникає. Все що треба – прийняти ліберальний порядок денний. Ліберальна економіка, себто вільний ринок рівних можливостей. Та права людини, однакові для всіх.
Тут важливо врахувати нашу відмінність від ЄС. На відміну від усіх колишніх імперій, в нас немає потреби вибачатись за період рабства чи викрадення ресурсів, що диктує певну емігрантську політику. Тобто кожен мігрант буде мати такі ж права як українець. А як в Європі, спитаєте ви? А в Європі – ні. Завдяки політиці вибачень, мігранти дійсно починають маніпулювати та перебирати права. В нас навіть натяку на таке немає. Можу навести досвід Дніпра, де поруч спокійно мешкають єврейська, арабська та українська складова. Та жодна не поводиться як елітарна.
І це прекрасна картина майбутнього. Майбутнього України в цілому. Тому питання вирішення проблеми – не лише питання дій. А й питання ідеології, консенсусу та у підсумку – нового суспільного договору. Де немає місця трампізму.