Перший крок у цьому напрямі Харківська міська рада зробила 11 травня 2022, перейменувавши три вулиці та один з дев’яти адміністративних районів міста. Ініціатором змін виступив міський голова Ігор Терехов. Раніше такого завзяття за ним не спостерігалося. Навпаки, під час проведення декомунізації 2015-2016 рр. він, тоді ще заступник міського голови Геннадія Кернеса, докладав зусиль, щоб звести топонімічні зміни до мінімуму. Більше того, судова тяганина за повернення декомунізованому проспекту Петра Григоренка назви на честь маршала Георгія Жукова стала однією з ключових передвиборчих технологій штабу Терехова на позачергових виборах минулого року.
Новий етап російсько-української війни скоригував пріоритети міського голови. 9 травня у його телеграм-каналі розпочалося опитування щодо перейменування найбільшої магістралі міста – Московського проспекту. Харків’янам запропонували чотири варіанти: Героїв Харкова, Київський, Захисників України і Харківський.
Для людей, обізнаних з історією міста, відразу впадає в око відсутність варіантів, пов’язаних із питомо харківською топонімікою. Раніше частина нинішнього проспекту носила назву Чугуївської дороги – власне, вона й веде до міста Чугуїв. Також це й шлях на Ізюм. Обидва міста щоденно потерпають від російської агресії і цілком заслуговують на увічнення в топоніміці обласного центру. Крім того, у мережі активно обговорювалися варіанти Маріупольського та Азовського проспекту. Втім, депутати підтримали пропозиції мера: так згаданий проспект став проспектом Героїв Харкова.
Другим містом, яке харківська міська рада прибрала з топонімічної мапи, став Бєлгород – тепер уже колишній побратим і партнер Харкова. Білгородське шосе стало Харківським, а Білгородський узвіз – вулицею Героїв Рятувальників.
Окрім перейменування району (найбільший район міста – Московський – став Салтівським), решта перейменувань викликають відчуття поспіху та дефіциту ідей. Чи варто було змінювати тип топоніма з узвоза на вулицю? Адже узвози – це родзинка історичного Нагірного району, їх можна перерахувати на пальцях. А вулиць у Харкові – тисячі. Наскільки доречно виглядає на мапі Харкова Харківське шосе на додачу до наявних Харківської набережної та Харківської вулиці?
Очевидно, це бентежить не всіх. Кожне зверення до мешканців міста Ігор Терехов завершує словами: «Мы – вместе! Мы – харьковчане!». Це підбадьорююче гасло вже встигло стати мемом. На перший погляд, немає нічого поганого у конструюванні локального патріотизму. Однак надмірне загравання із почуттям регіональної винятковості призводить до відривання від гранднаративу єдиної й цілісної України. Ми вже стали свідками наслідків просування меседжів про те, що «Донбас годує всю Україну». У Харкова є власна «хвороба»: міф про «першу столицю».
У травні Терехов казав, що міська влада зупинятися не збирається і в подальшому працюватиме над очищення топоніміки Харкова від «російських» назв. Своєчасні і вкрай потрібні ініціативи. Утім минуло вже майже два місяці, а подальші перейменування публічно навіть не обговорюються. На разі системний підхід демонструє лише громадська ініціатива «Харківська топонімічна група», створена в 2015 році для підготовки проєкту декомунізації.
Напередодні перейменувань 11 травня ця група звернулася з відкритим листом до мера і громади з пропозицією розпочати публічну фахову дискусію щодо перейменувань. Міську владу закликали відмовитись від практики кулуарного вирішення цих питань, узгодити та презентувати цілісну концепцію топонімічних змін, спрямовану на презентацію Харкова як українського та європейського міста. Міськраді запропонували повною мірою використовувати наявний потенціал, залучивши широке коло харківських інтелектуалів: дослідників топоніміки, історії, краєзнавців, науковців, митців. Заклик поки залишився без уваги з боку мерії. Тим часом, група вже опрацювала реєстр урбанонімів та виявила в ньому понад 530 топонімів, пов’язаних з країною-агресором.
Половина з них – понад 260 назв – похідні від географічних об’єктів РФ. Тут і річки (Вятка, Ангара, Волга), й озера (Байкал, Ільмень, Хасан), і півострови (Таймир, Чукотка). І звісно численні міста та суб’єкти федерації. Навіть двом селам місце знайшлося: Бородіно (на честь відомої битви російсько-французької війни 1812 року) і Холмогорам (місце народження Михайла Ломоносова). Назв, пов’язаних із українською географією, у Харкові вдвічі менше.
Невелику групу складають неактуальні колоніальні назви. У Харкові досі є Цілиноградська (Цілиноградом до 1992 року називалася нинішня столиця Казахстану), і ще декілька вулиць, що нагадують про російське панування в країнах Центральної Азії. Їх збереження в такому вигляді може сприйматися як прояв неповаги до незалежних держав. Також на мапі Харкова відображено всі, крім Гродно, обласні центри Білорусі.
Красномовними маркерами «русского міра» є група топонімів, що звеличує російських військових і політичних діячів. Таких у Харкові понад 70. Серед них московський і новгородський князі Дмитрій Донськой та Олександр Невський. Обоє канонізовані РПЦ, першого вважають покровителем російської військової поліції, другий «відповідає» за сухопутні війська, морську піхоту і МЗС РФ.
Московські ополченці «Смутного часу» Мінін і Пожарський, герой анекдотів Іван Сусанін, ватажки «російських бунтів» Разін і Пугачов, завойовник Сибіру Єрмак. Солдати імперії Суворов, Нахімов, Ушаков, ордени імені яких сьогодні отримують російські військові. Терористи-вбивці Халтурін, Желябов, Перовська, Фігнер. Анархіст-антисеміт Бакунін. Расист та українофоб Белінський. Теоретик російського марксизму Плеханов, якого не прибрали під час декомунізації лише через те, що він був меншовиком, а не більшовиком. Усі вони досі залишаються на мапі Харкова. Можливо, вони займають місце українських гетьманів чи слобідських полковників? Місце героїв нинішньої війни?
Близько 40 назв на мапі Харкова – це радянські ідеологічні маркери, що вціліли під час декомунізації. Тоді було перейменовано 268 вулиць, 6 станцій метро, декілька парків та скверів. Але в символічному просторі залишилося те, що не підпадало під пряму дію профільного закону і для зміни чого не було політичної волі.
Найнаочніший приклад – вулиця Дружби Народів на зруйнованій росіянами Північній Салтівці. Сьогодні ця назва виглядає як знущання. Знущання над загиблими харків’янами. Знущання над захисниками, які боронять Україну. Над здоровим глуздом, врешті-решт. Ця назва – не про якусь абстрактну категорію. «Дружба народів» – одна з ключових радянських ідеологем, що обґрунтовувала як зовнішню експансію, так і право Москви на панування над іншими націями. Важливою складовою цієї ідеологеми була концепція братерства росіян, українців і білорусів – лайт-версія імперського «триєдиного російського народу». Не треба нагадувати, кому в цій конструкції відводилася роль «старшого брата».
Також до недодекомунізованих можна віднести вулиці Героїв (соціалістичної) Праці, Революції 1905 року, Броненосця Потьомкін, а також французького літератора Ромена Ролана – чи то радянського агента впливу, чи то «корисного ідіота», який захоплювався Сталіними і заперечував Голодомор 1932-1933 рр.
Найбільш дискусійною прогнозовано виявилася група назв на честь російських культурних діячів. Частина містян на чолі з мером не бачить зв’язку «між Пушкіним і Путіним». Уже відбулося кілька публічних дискусій навколо перейменування однієї з центральних вулиця Харкова, – Пушкінської, – та доцільності збереження бюста російського поета у публічному просторі міста.
У Харкові близько 250 вулиць названо на честь діячів культури, переважно митців і науковців. Половина з цих топонімів, – понад 120, – носять імена російських діячів. Причому більшість з них жодним чином не пов’язані ані з Харковом, ані з Україною.
Ще декілька років тому імена представників російської культури тотально домінували у топоніміці Харкова. Тепер імена митців і науковців, які жили і працювали в Харкові та Україні, носять близько сотні вулиць. Абсолютна більшість цих назв, – майже 70, – з’явилися у 2015-2016 рр. Завдяки декомунізації та активній позиції громади, на топонімічній мапі Харкова знайшлося місце для Дмитра Багалія, Івана Багряного, Василя Стуса, Леоніда Бикова, Михайла Грушевського, Юрія Шевельова, Любові Малої, Олександра Шалімова, Миколи Амосова і ще десятків літераторів, живописців, математиків, фізиків, архітекторів, істориків і лікарів.
Але й досі представники російської культури у символічному просторі Харкова більш помітні. По-перше, їх усе ще більше, ніж українських. По-друге, вони знаходяться переважно у центрі: вулицю Пушкінську та парк Горького харків’яни знайдуть і без мапи. Більшість назв на честь представників української та інших європейських культур розташовуються в спальних районах і в приватному секторі на околицях.
Сьогодні Харків отримав шанс гармонізувати свій топонімічний простір, повернути питомо харківські історичні назви, які затирала радянська влада, відобразити на мапі зв’язки Харкова з іншими регіонами України та країнами світу, вшанувати українських та світових діячів різних епох і напрямів діяльності. Особливо гостро відчувається запит суспільства на увічнення пам’яті героїв сучасної російсько-української війни, військових з’єднань, що нині боронять нашу країну. Очевидно, що цей пласт назв у майбутньому буде складати значну частину урбанонімів. І такий підхід ми можемо тільки вітати. Адже учасників перших визвольних змагань (1917-1921 рр.) нам дали оплакати й вшанувати лише через сто років.