1944: про Крим не можна мовчати

На своїй першій прес-конференції після перемоги на Євробаченні Джамала з болем у серці розповіла про батьків у Криму, які закривають будинок і йдуть до родичів – подалі від російських журналістів. І мені згадалася історія ще однієї молодої кримської татарки, яка з таким же хвилюванням розповідала в ефірі ірпінського радіо про cвоїх родичів на півострові.

Фото: Надано Володимиром Карплюком

Своєю піснею «1944» Джамала нагадала усьому світу про трагедію, яку пережив її народ. 72 роки тому лише за три дні (18-20 травня) з Криму було виселено понад 180 тисяч людей, а їхнє майно – конфісковано. Серед депортованих була і прабабуся Джамали… Сьогодні в Україні відзначається День пам’яті жертв геноциду кримсько-татарського народу. Сьогодні кримські татари переживають нове випробування. У лютому 2014-го Крим захопили російські окупанти. Через проукраїнську позицію багатьом кримцям, як і 70 років тому, довелося залишати рідні домівки. Разом із мешканцями Донецької та Луганської областей вони стали вимушеними переселенцями з рідної землі, 6 тисяч людей переїхали і до нас, в Ірпінь.

Серед них Ларіне Хайбулаєва – патріот України і віддана дочка свого народу. Ларіне гарно говорить українською. І дивується на запитання, як вдалося вивчити мову: «Я ж виросла в Україні! Мову викладали у школі, а вдосконалила її самостійно».

Дівчина народилися у Судаку. Як у багатьох переселенців, її життя розділилося на «до» і «після» окупації. Там вона була успішною журналісткою у галузі економіки, займалася Інтернет-маркетингом. Тут вона, поживши деякий час в Ірпені, переїхала до Києва і відкрила невеличку власну справу – павільйон з продажу традиційних кримських чебуреків. Говорить, що це перший крок до її нової мрії – відкрити у столиці ресторан кримськотатарської кухні.

Ларіне веде активну громадську діяльність, багато допомагає рідним і знайомим у Криму. Перед тим, як поїхала з рідного дому, підтримувала сім’ю Решата Аметова, якого знайшли мертвим за три дні до так званого кримського референдуму. Сьогодні регулярно надсилає допомогу батькам-пенсіонерам і зізнається, що якби в Криму було добре жити, ніколи б звідти не поїхала.

Кожен день Ларіне починає з перегляду новин. Хоча у Криму не стріляють, але там – страшно. Кримцям висловлюються підозри в «екстремізмі» та «розпалюванні міжнародної ворожнечі». Практично кожен день передають про обшуки та допити. У тому числі серед друзів і рідних.

Ларіне Хайбулаєва переконана, що ситуація могла би бути ще гіршою, якби не інформаційні технології. Могло б бути так, як у 1944 – посадили людей у вагони і вивезли геть. Але оскільки так зробити не можна, то кримських татар просто виживають з рідної землі.

Характеризуючи життя в окупованому Криму, Ларіне часто повторює слова своєї матері: «Якщо закрити вуха, заплющити очі і набрати води в рота, то можна жити». Але кримські татари так жити не можуть.

Зараз півостровом поширюється заклик: залишайся жити в Криму. Кримські татари розвивають рідну мову, а серед представників інших національностей стає модним говорити татарською. Відкриваються етнічні магазинчики, вивіски пишуться кримськотатарською мовою. А фасади фарбують жовто-блакитною фарбою.

Ларіне мріє про мирне небо й повернення на Батьківщину, до рідних і друзів. Вона просить усіх не мовчати і діяти. Розповідати про реальну ситуацію в країні на всіх рівнях і повторювати: Крим – це Україна.

Вона переконана, що так і буде, бо кримські татари завжди повертаються. А перемога Джамали лише зміцнила її віру.

Володимир Карплюк Володимир Карплюк , Голова політичної партії «Нові обличчя»
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter