У розпал російсько-української війни в червні 2022 року Україна отримала статус кандидата на вступ до ЄС, а Угода про асоціацію між Україною та ЄС, яка реалізувалася з 2014 року, була доповнена положенням про майбутнє членство в ЄС. Таке рішення стало проявом солідарності європейської спільноти з Україною в її боротьбі за європейські цінності та державний суверенітет.
Для просування на шляху євроінтеграції Планом дій Уряду на 2023 рік передбачено ініціювання питання відкриття переговорів щодо вступу України до ЄС, а також ухвалення ряду законопроектів і реалізацію практичних кроків щодо інтеграції до режиму внутрішнього ринку ЄС.
Від початку російської агресії ЄС та «велика сімка» надавали масштабну підтримку Україні під впливом значної кількості моральних, безпекових, правових, політичних, історико-культурних та економічних чинників. Зокрема, більшість політиків на Заході погодилася з тим, що для збереження світового порядку і верховенства права країна-агресор має понести покарання, а війна не повинна дати поштовх до масового поширення ядерної зброї, яка у випадку поразки України стає єдиним засобом захисту від посягань ядерних держав.
За останній рік Україна отримала від ЄС доволі значну економічну та військову підтримку. Так, з кінця січня 2022 р. до середини січня 2023 р. ЄС зобов'язався надати майже 55 млрд євро фінансової, гуманітарної та військової допомоги. Серед компонентів цієї допомоги найбільшим є фінансовий – 34,7 млрд грн. (див. таблицю). Однак під час війни він надається здебільшого у кредитній формі (частка кредитів - 73%). У той же час США надають фінансову підтримку Уряду України виключно в формі грантів.
Таблиця - Допомога ЄС Україні в період 24.01.2022-15.01.2023 в млрд євро
Джерело: Кільський інститут світової економіки
Професор Колумбійського університету В. Копчук, поляк за національністю, на початку 2023 року написав: «Ми заборгували 40 мільйонам українців шанс розвивати їх країну і наближатися до ЄС… Допомога західних демократій Україні в її нинішній боротьбі й на шляху до ЄС, з одного боку, позитивно впливатиме на долю 40 мільйонів українців, а з іншого боку, зробить Європу багатшою і сильнішою в безпековому плані».
Проектуючи ситуацію на майбутнє, багато аналітиків на Заході говорять про величезний економічний потенціал України та можливості досягнення значного синергійного ефекту від поєднання природних, трудових і матеріально-технічних ресурсів України з інноваціями, фінансами та управлінськими практиками ЄС.
Важливим при цьому є те, що під впливом пандемії, російської агресії та конфронтації між США і Китаєм глобалізація набуває очевидних ознак регіоналізації. А одним з її вимірів став “near-shoring” - переміщення інвестицій та виробництв якомога ближче до місць розташування материнських компаній. Така ситуація відкриває нові можливості для України щодо збільшення промислового виробництва і нарощування експорту, оскільки багато європейських компаній зараз шукають можливості для скорочення ланцюгів постачань. Мирна і демократична Україна могла б стати масштабним «хабом» для нових промислових виробництв у Європі, зменшуючи потреби у довгих і ненадійних ланцюгах постачань із Азії.
Б. Калімон – професор Західного університету в Канаді, відзначав, що вільна демократична Україна є призом для своїх партнерів, за який варто боротися. Україна – багата на мінеральні та енергетичні ресурси, має значні площі сільськогосподарських угідь. Людський капітал в Україні – високої якості, а робоча сила має гарний рівень освіти. Україна має розгалужену інфраструктуру нафто- і газопроводів, газосховищ, електростанцій і всі ці потужності знаходяться поруч з кордонами нинішнього ЄС.
Незалежна і процвітаюча Україна є гарантом посилення продовольчої безпеки у світі та уникнення надмірного зростання цін на продовольство. Україна є одним з найбільших у світі постачальників ІТ-послуг, а українські фахівці роблять значний внесок у кібер-безпеку демократичного світу та вдосконалення військових технологій.
Б. Калімон також підкреслює, що Україна володіє значними запасами викопних мінералів, які є вкрай важливими для сучасних технологій і нових засобів. Україна могла б зробити вагомий внесок у диверсифікацію постачань таких мінералів. Адже, більша частина світового виробництва таких компонентів у даний час зосереджена в Китаї, надійність котрого в якості постачальника для західних економік викликає великі сумніви.
Зі сторони України та інших кандидатів на членство зближення з ЄС зазвичай надає суттєві економічні та політичні переваги. Як показав досвід Центральної та Східної Європи, перспектива членства є важливим драйвером реформ, який підкріплюється офіційним фінансуванням від ЄС та надходженням приватного капіталу до реального сектору з «ядра» ЄС. Такі процеси зазвичай активізують рушійні сили економічного розвитку і призводять до суттєвого покращення економічних показників країн, які інтегруються в ЄС.
Фахівці Віденського інституту міжнародних економічних досліджень встановили, що країни, які вступили до ЄС між 2004 і 2013 роками, стали прикладом вражаючих економічних результатів. Основними рушійними силами економічного зростання в цих країнах були масштабний приплив прямих інвестицій, збільшення державних видатків, політична стабільність та кращі інститути. Факт вступу до ЄС позитивно вплинув на кожен із названих чинників зростання, а трансферти ЄС стали однією з головних детермінант підвищення рівня доходів у цих країнах.
За чотири роки після вступу до ЄС (2004-2007 роки) ВВП на душу населення збільшився на 29% у Чехії, на 19% в Угорщині, на 32% у Польщі й на 44% у Словаччині. Після вступу до ЄС всі країни «Вишеградської четвірки» продемонстрували помітно вищі темпи економічного зростання, ніж перед вступом.
У країнах Балтії показники економічного зростання після приєднання до ЄС були більш вражаючими. Так, за чотири роки ВВП на душу населення зріс на 63% в Естонії, на 58% в Латвії та на 52% у Литві («The long way round: Lessons from EU-CEE for improving integration and development in the Western Balkans»).
У цьому контексті вартими уваги є й висновки, отримані дослідниками МВФ Р.Черіфом і Ф. Хасановим. Вони встановили, що за 1970–2014 лише 13 країн з низьким чи середнім рівнем доходів серед 182 країн змогли перетнути позначку 50% рівня середньодушових доходів у США. Цими країнами стали Аруба, Чехія, Екв. Гвінея, Естонія, Гонг Конг, Ірландія, Корея, Оман, Португалія, Сінгапур, Словенія, Іспанія, Тайвань («The Return of the Policy That Shall Not Be Named: Principles of Industrial Policy»).
Кожна з цих країн належить до однієї з трьох груп: 1) когорта Азійського економічного дива, 2) країни, де було виявлено значні запаси нафти, 3) нові члени ЄС. Зокрема, ключем до успіху нових членів ЄС стало масштабне залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ) та економічне зростання, що ґрунтувалося на таких інвестиціях. Автори показали, що трансфер технологій за допомогою прямих іноземних інвестицій при підтримці сприятливого регуляторного середовища став чинником суттєвого зростання продуктивності факторів виробництва у менш розвинутих країнах ЄС. І такі унікальні умови не могли скластися поза межами ЄС.
Країни-кандидати на вступ до ЄС отримують помітно більші обсяги підтримки від ЄС, порівняно з партнерами Європейської політики сусідства (до 2022 р. Україна входила до їх числа). Основним фондом фінансування країн-кандидатів є Інструмент допомоги перед вступом - IPA. Це спеціальний фонд ЄС, що призначений для розбудови інститутів за зразками ЄС, розвитку транспортної інфраструктури та охорони довкілля, активізації регіонального співробітництва та підвищення якості людського капіталу.
Фінансова допомога ЄС за IPA-ІІ упродовж 2014-2020 років відносно ВВП країн-реципієнтів, крім Туреччини, становила 9,5% річного ВВП країн-кандидатів на вступ. А для країн-сусідів ЄС бюджет Європейської політики сусідства за 2014-2020 роки досягав лише 1,2% їх річного ВВП.
Маючи статус кандидата на вступ до ЄС, з 2022 року Україна отримує від офіційних донорів як фінансову допомогу на відбудову, так і на забезпечення роботи державного сектора й проведення інституційних реформ. А після завершення війни мають зрости вкладення ЄС у модернізацію і розбудову української інфраструктури, в підтримку зовнішньої торгівлі та приватного сектора, в сфери розвитку людського капіталу.
При пошуку сфер спільних інтересів для України та ЄС чільне місце посідають політика безпеки і посилення оборонно-промислового комплексу (ОПК) із встановленням тісних військово-промислових зв'язків між виробниками України та ЄС. З одного боку, Україна після війни буде зацікавлена суттєво масштабувати виробництво озброєнь для потреб ЗСУ і модернізувати власний ОПК. А з іншого боку, ЄС вимушений буде активізувати виробництво товарів військового призначення для посилення власної оборони під впливом нових військових загроз. Тому кооперація України з ЄС у військово-промисловій сфері матиме міцне підгрунтя для розвитку.
В 2021 р. в світовому рейтингу експортерів зброї Україна займала 14-те місце, а її частка у світовому експорті озброєнь становила 2,5% у 2012-2016 роках і 0,7% у 2017-2021 роках. Велика війна 2022 року надала поштовх до збільшення кількості й розширення номенклатури озброєнь, що будуть запущені у виробництво в Україні. Це, напевне, стане одним із факторів розширення військово-промислового співробітництва між Україною та ЄС у пост-воєнний період.
Деякі аналітики звертають увагу й на те, що у 2022-2023 роках США відігравали роль лідера й двигуна трансатлантичної коаліції в справі протидії путінській агресії. Але немає жодної впевненості в тому, що ця ситуація збережеться після президентських виборів у США в 2024 році, і з лагеря трампістів вже надходять тривожні сигнали про можливість такого сценарію. Тому навіть за умов тісної взаємодії Європи з США при вирішенні військово-безпекових питань, ЄС не варто виключати негативного сценарію, за якого військова підтримка України та ЄС з боку США радикально зменшиться. Це знову ж таки визначатиме посилення взаємодії між Україною та ЄС у площині розвитку ОПК.
У період післявоєнної відбудови ЄС повинен буде відігравати вирішальну роль в якості донора України з огляду на те, що одним із векторів відбудови стане інтеграція України в європейську економіку та наближення до повноправного членства в ЄС.
Органи ЄС, розробляючи різні програми з орієнтацією на відбудову економіки України, повинні будуть розглядати їх і з точки зору наближення до стандартів ЄС. На першій стадії євроінтеграції Україна просуватиметься на шляху виконання Угоди про асоціацію/ вільну торгівлю. Пізніше на Україну можливо буде поширити підхід «поетапного» приєднання (який зараз проробляється для Західних Балкан), що передбачає поступове включення у різні спільні ініціативи/ програми ЄС з отриманням фінансування від ЄС.
Р. Грівенсон з Віденського інституту міжнародних економічних досліджень підкреслює, що для досягнення прогресу на шляху інтеграції України в ЄС і надання належних стимулів для проведення реформ в Україні необхідно, щоб поетапна інтеграція реалізувалася через допуск України до різних структурних програм і програм солідарності, фінансованих з бюджету ЄС. Це могло б відбуватися через участь ЄС у різних інфраструктурних проектах в Україні. Варто було б опрацювати і механізми участі України в схемах індустріальної та регіональної політики ЄС, а також залучення українських установ до програм цифрового переходу і Зеленого курсу.
Фінансування післявоєнної відбудови України та її інтеграції до ЄС є надмасштабним завданням для ЄС і країн «великої сімки», що вимагатиме поєднання різних джерел – публічних коштів західних донорів, державного фінансування в Україні, надходження приватного капіталу. ЄС при цьому повинен відігравати провідну роль, і як джерело публічних коштів, і як стимулятор приватного інвестування в Україну.
Початок роботи Міжвідомчої донорської координаційної платформи для підтримки реконструкції України в січні 2023 р. став вагомим позитивним зрушенням у цьому напрямку. Згідно з офіційними повідомленнями заснування платформи дасть змогу забезпечити тісну координацію між донорами та міжнародними фінансовими організаціями й забезпечить узгоджене, прозоре і підзвітне фінансування потреб України. Надалі органи ЄС працюватимуть над формуванням системи нагляду і моніторингу використання коштів в Україні.
Але очевидним є й те, що з огляду на масштаби руйнувань в Україні та її потреби у фінансуванні, ЄС повинен буде заснувати постійно діючі фінансові механізми для допомоги Україні. Офіційно Єврокомісія вже виклала загальне бачення плану «RebuildUkraine», що передбачає створення спеціального фонду як доповнення до бюджету ЄС. Згідно з існуючими планами фонд наповнюватимуть спільні позики та гранти ЄС.
Важливо при цьому, щоб грантова частина фонду була максимальною, аби не провокувати боргу кризу в Україні після скорочення офіційного фінансування. На думку Р. Грівенсона, одним із способів вирішення цього завдання є підключення України до Фонду солідарності ЄС (EU Cohesion Fund) або створення його модифікованої версії з орієнтацією виключно на потреби України. Джерелами формування цього фонду мали б стати прямі внески країн-членів ЄС.
Щодо перспектив створення такого фонду то на цьому шляху, вірогідно, виникатимуть суттєві перешкоди і небажання окремих членів ЄС зробити свій внесок у процвітання України. Але слід згадати, що в 2020 році для реагування на виклики пандемії країнам-членам вдалося створити Фонд ЄС «Recovery and Resilience Facility» (RRF) із загальним бюджетом 724 млрд євро. Частина ресурсів цього фонду була мобілізована через спільні позики ЄС - механізму що вперше було застосовано на рівні ЄС після активних дебатів і суперечок. Близько половини фонду RRF було сформовано за рахунок внесків країн ЄС з перерозподілом коштів у формі грантів. Найбільшими реципієнтами грантових ресурсів цього фонду на сьогодні є Італія та Іспанія, що отримали по 69 млрд євро кожна.
Трагедії й випробування, що випали на долю українців в 2022-2023 роках, прискорили поділ європейського континенту на демократичний захід і деспотичний схід і наблизили наше членство в ЄС. Надалі просування на шляху євроінтеграції вимагатиме від українського суспільства і держави мобілізації всіх зусиль і ресурсів для вирішення багатовекторних задач – отримання військової переваги над ворогом, відновлення економічної діяльності та відбудови втрачених потужностей, виконання зобов'язань перед ЄС щодо реформування національної економіки та посилення демократичних інститутів.